ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2019 р. Справа№ 910/6471/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Разіної Т.І.
Тарасенко К.В.
без повідомлення сторін
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
на рішення господарського суду міста Києва
від 05.09.2019 (повний текст рішення підписано 05.09.2019)
у справі №910/6471/19 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Дніпровського міського центру зайнятості
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про стягнення 25 672,70 грн,
ВСТАНОВИВ :
Дніпровський міський центр зайнятості звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 25 672,70 грн, виплачених як допомога по безробіттю громадянину ОСОБА_1 .
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2019 позов Дніпровського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення 25672,70 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25672,70 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. заборгованості та 1921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 05.09.2019 про задоволення позовних вимог Дніпровського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення 25 672,70 грн, та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , не повідомлявляв Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві про призначення та виплату йому допомоги по безробіттю і продовжував її отримувати до листопада 2016 року.
Скаржник вказує, що Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, в рамках виконавчого провадження та з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, було вчинено дії. направлені на виконання постанови Печерського районного суду м.Києва у справі № 757/41063/15-а, а саме: призначено ОСОБА_1 пенсію, на підтвердження вказаних дій в матеріалах справи міститься відповідь ВПВР УДВС ГТУЮ у м.Києві від 02.11.2016 № 403/6 (додаток до позовної заяви), надана на запит представника ОСОБА_1
А тому, на думку скаржника, висновки суду, які грунтуються на нормах п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», про те, що дії позивача по виплаті допомоги по безробіттю до листопада 2016, тобто до моменту його добровільної відмови від допомоги, були правомірними - не відповідають нормам чинного законодавства України.
Скаржник зазначає, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювана шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/6471/19 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
21.10.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відстрочення сплати судового збору в якому скаржник посилається на те, що станом на 16.10.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повністю вичерпано кошти на сплату судового збору, що розподіляються щомісячно, в зв`язку з цим, немає можливості сплатити судовий збір.
01.11.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до апеляційного суду з клопотанням про усунення недоліків, сплативши судовий збір у встановленому законодавством розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/6471/19. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
05.02.2016 до Ленінського районного центру зайнятості міста Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 із заявою про надання статусу безробітного відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198, у зв`язку зі звільненням з місця роботи - Дніпровської міської ради.
ОСОБА_1 в той же день звернувся із заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Наказом від 05.02.2016 № НТ160205 Дніпровського міського центру зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітного; наказом від 12.02.2016 № НТ160212 призначено допомогу по безробіттю тривалістю з 12.02.2016 по 07.11.2016.
Наказом від 08.11.2016 № 161108 ОСОБА_1 припинено реєстрацію як безробітного та виплату допомоги по безробіттю. Сума виплаченої допомоги за раніше визначений період склала 25 672,70 грн.
Водночас, ОСОБА_1 перебуваючи у статусі безробітного та отримуючи допомогу по безробіттю отримував пенсію як чоловік-військовослужбовець, який брав участь у бойових діях та досяг 55 років при стажі роботи не менше 25 років по Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 27.04.2015.
18.02.2019 Центром видано наказ про підготовку та надання Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві претензії щодо повернення коштів незаконно виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 в сумі 25 672,70 грн.
18.02.2019 Центром направлено претензію вих. № 1116 на суму 25 672,70 грн на адресу Управління, яка залишилась без належного реагування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що несвоєчасне отримання призначення пенсійного забезпечення, яке гарантовано чинним законодавством України привело до безпідставного здійснення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , а тому, неправомірним рішенням Управління було завдано майнову шкоду позивачу у вигляді виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 25 672,70 грн за період з 12.02.2015 по 07.11.2016.
Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Правовідносини, що виникли між учасниками справи регулюються, зокрема положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про зайнятість населення", Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 за № 280 тощо.
Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Разом з тим, у відповідності до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у цій справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 7 цього Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою; довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії, а пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
Як вбачається із матеріалів справи, пенсія, як військовослужбовцю-чоловіку, який брав участь у бойових діях та досяг 55 років і при стажі роботи не менше 25 років була призначена ОСОБА_1 з 27.04.2015 відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2016, яка набрала законної сили .
Відповідно до наданої копії листа Міністерства Юстиції України від 02.11.2016 року № 403/6 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянуто звернення ОСОБА_1 від 05.10.2016 року, яке надійшло на адресу відділу 31.10.2016 року, щодо виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 13.09.2016 року по справі № 757/41063/15-а про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва призначити ОСОБА_1 пенсію, як військовослужбовцю-чоловіку, який брав участь у бойових діях та досяг 55 років і при стажі роботи не менше 25 років починаючи з 27.04.2015 року та повідомляється наступне.
У відповідності до статей 17, 19, 21, 25 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем 22.09.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню даного виконавчого документа.
Згідно повідомлення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.10.2016 № 25495/16 встановлено, що зазначене рішення виконане, а пенсійна справа скерована до Управління з координації та контролю за виплатою пенсії Головного управління Пенсійного фонду України для подальшої виплати наступного місяця.
28.10.2016 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про призначення ОСОБА_1 пенсії, як військовослужбовцю - чоловіку, який брав участь у бойових діях та досяг 55 років і при стажі роботи не менше 25 років починаючи з 27.04.2015.
Відтак, пенсія, як військовослужбовцю - чоловіку, який брав участь у бойових діях та досяг 55 років і при стажі роботи не менше 25 років була призначена відповідачу відповідно до наведеного вище рішення суду та не раніше 28.10.2016, хоча і з дати - 27.04.2015.
Позивачем надана до суду довідка від 05.12.2017, відповідно до змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться на час розгляду зазначеної справи на обліку в Правобережному об`єднаному УПФУ в м. Дніпрі, і лише починаючи з листопада 2017 року йому було здійснено нарахування і виплату пенсії в загальній сумі - 117 588,43 грн.
Отже, обставини протиправної поведінки Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії є встановленими та не підлягають доведенню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині 1 цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
Виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення".
Відповідно до частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.
Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 .
Внаслідок неправомірних дій управління пенсійного фонду ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Центр зайнятості безпідставно здійснив виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , який не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями управління пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.
Сума завданої відповідачем шкоди Центру зайнятості вимірюється сумою допомоги по безробіттю, отриманою ОСОБА_1 у період з 12.02.2016 по 07.11.2016 у розмірі 25 672,70 грн за рахунок коштів позивача на випадок безробіття, яка підтверджується довідкою Центру зайнятості про нараховане та перераховане матеріальне забезпечення, яке підлягає поверненню за вказаний період.
Встановивши зазначені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного-правопорушення та покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування позивачу понесених ним збитків - коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 в розмірі 25 672,70 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 1173 ЦК України та статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах, викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 915/282/17, від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17, від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17, від 21.06.2018 у справі № 916/1371/17 та від 09.07.2018 у справі № 921/202/17-г/4.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, позовні вимоги Дніпровського міського центру зайнятості є обґрунтованими та такими, які вірно задоволенні судом першої інстанції.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі № 910/6471/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі № 910/6471/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на Головне управління Пенсійного фонду України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2019 року у справі № 910/6471/19 - без змін.
Матеріали справи № 910/6471/19 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Т.І. Разіна
К.В. Тарасенко
