ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. Справа№ 910/6471/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020

у справі №910/6471/19 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Дніпровського міського центру зайнятості

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про стягнення 25 672,70 грн

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/6471/19 позов Дніпровського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві) про стягнення 25 672,70 грн, виплачених в якості допомоги по безробіттю громадянину ОСОБА_1 , задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25 672,70 грн заборгованості та 1 921,00 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 у справі №910/6471/19 залишено без змін.

14.01.2020 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості 25 672,70 грн заборгованості та 1 921,00 грн судового збору, наказ дійсний для пред`явлення до виконання до 13.12.2022.

15.12.2020 Дніпровський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пиляя Сергія Ігоровича щодо повернення виконавчого документу, в якій просив:

- визнати дії вищевказаного державного виконавця неправомірними щодо повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 № 910/6471/19 стягувачу без прийняття до виконання;

- визнати неправомірним повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пиляя Сергія Ігоровича від 27.11.2020 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19 без прийняття до виконання;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняти до примусового виконання наказ Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19 за заявою Дніпровського міського центу зайнятості.

Скарга позивача обґрунтована отриманням від Відділу ДВС повідомлення про повернення наказу господарського суду без виконання, в якому повідомлялось про неможливість прийняття виконавчого документу до примусового виконання з тих підстав, що стягувач та боржник у справі №910/6471/19 є державними органами, у зв`язку з чим наказ суду має виконуватись органами казначейської служби, а не ДВС. При цьому, державний виконавець не звернув належної уваги на лист ГУДКСУ від 30.07.2020 №04.1-02-10/7327, доданий стягувачем до заяви про відкриття виконавчого провадження, яким Центру зайнятості повернуто виконавчий документ без виконання з посиланням на те, що ГУ ПФУ у м. Києві не знаходиться на обслуговуванні та не має у Головному управлінні казначейства відкритих рахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 № 910/6471/19 скаргу Дніпровського міського центру зайнятості було задоволено повністю.

Задовольняючи скаргу, суд виходив з того, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845) передбачають виконання рішень про стягнення коштів, боржниками за якими є державний орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу; оскільки відповідач є державним органом, але не має відкритих рахунків в органі казначейства, проте в останнього наявні відкриті рахунки в АТ «Ощадбанк», наказ господарського суду, пред`явлений позивачем до виконання, підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби; чинним законодавством не передбачено повноважень у органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів на списання коштів з рахунків боржника, які відкриті в банківських установах, натомість такими правами наділені органи Державної виконавчої служби в силу положень Закону України «Про виконавче провадження»; оскільки станом на момент розгляду скарги відповідачем не вчинялось дій щодо погашення боргу, судове рішення у справі №910/6471/19 є невиконаним, останнім порушується право стягувача на користування належними йому коштами та вимога статті 129-1 Конституції України, якою унормовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким у задоволенні скарги Дніпровського міського центру зайнятості на дії державного виконавця щодо повернення наказу господарського суду без прийняття до виконання відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без належного дослідження та надання правової оцінки дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошував на правомірності дій державного виконавця щодо винесення повідомлення від 27.11.2020 №63743653/5 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з огляду на те, що ГУПФУ в м. Києві за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, відтак в частині примусового виконання виконавчих документів, за якими він виступає боржником, поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, а тому стягувач мав звернутись до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів із заявою про виконання рішення суду; суд дійшов помилкових висновків про те, що відсутність у боржника відкритих рахунків в органі казначейства звільняє останнього від обов`язку виконання такого рішення, та про необхідність у такому випадку звертатись до органів ДВС для примусового виконання рішення, оскільки Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» таких винятків не передбачено; судом не було враховано правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 25.06.2018 у справі №910/12226/16 щодо необхідності вжиття заходів задля виконання судового рішення саме компетентним органом, оскільки ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.

Ухвалою Північного апеляційного Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.

08.02.2021, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду поновлено Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено скаргу до розгляду на 03.03.2021, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Дніпровський міський центр зайнятості скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував у відзиві на тому, що державним виконавцем під час направлення йому повідомлення про повернення наказу господарського суду без виконання, не звернуто увагу на доданий стягувачем лист ГУДКСУ в м. Києві від 30.07.2020 №04,1-02-10-7327, в якому стягувач повідомлявся про те, що боржник не знаходиться в останнього на обслуговуванні та не має відкритих рахунків; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.01.2004 №25-р в якості уповноваженого банку, який провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду України визначено АТ «Ощадбанк»; чинним законодавством орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не наділений повноваженнями на списання коштів з рахунків боржника, відкритих у банківських установах, натомість такими правами наділені органи державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

На електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Дніпровського міського центру зайнятості надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності повноваженого представника позивача через відсутність можливості в останнього прибути в судове засідання. У цьому ж клопотанні позивач просив суд апеляційної інстанції врахувати докази та обставини, на які він посилається у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду, у зв`язку з чим, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

03.03.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина 1 статті 326 ГПК України).

Частиною 1 статті 327 ГПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Стаття 55 Конституції України вказує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження») однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Сторони виконавчого провадження наділені правом у відповідності до статті 339 ГПК України звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як зазначалось вище, Центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Пиляя С.І. від 27.11.2020 про повернення наказу суду у справі №910/6471/19 без прийняття до виконання.

В обґрунтування скарги позивач посилався на безпідставне повернення без виконання наказу державним виконавцем з огляду на те, що останньому було відомо про відсутність у боржника відкритих в органах казначейської служби рахунків, враховуючи, що стягувачем до заяви про відкриття виконавчого провадження долучався лист ГУДКСУ в м. Києві від 30.07.2020 №04.1-02-10/7327, в якому орган казначейства повідомляв позивача про наведені вище обставини.

Розглянувши доводи скарги Центру зайнятості, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 цього ж Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Центр зайнятості звертався до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з заявою (вх.№08-10948 від 13.03.2020) щодо виконання останнім в межах його компетенції рішення у справі №910/6471/19.

За результатами розгляду заяви ГУДКСУ у м. Києві направило стягувачу листа 30.07.2020 №04.1-02-10/7327, в якому, з посиланням на пп.3 пункту 9 Порядку №845, повідомило про повернення документу через відсутність у боржника відкритих рахунків в органі Казначейства.

25.11.2020 Центр зайнятості пред`явив наказ Господарського суду міста Києва №910/6471/19 від 14.01.2010 для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом подачі письмової заяви, до якої долучив копію вищевказаного листа ГУДКСУ у м. Києві з обґрунтуванням причин неможливості його виконання органом казначейської служби.

Повідомленням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Пиляя С.В. за вих. №63743653/5 від 27.11.2020 виконавчий документ повернуто Центру зайнятості без прийняття до виконання на підставі ч.2 ст.6, п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» та п.3 Порядку №845, з посиланням на виконання такого рішення виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Колегія суддів зазначає, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

За приписами ст. ст. 5, 18, 26 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Водночас, згідно з частиною 2 статті 6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ч. 4 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв.

Згідно частини 2 цієї статті дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Так, порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок № 845).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, боржником за наказом Господарського суду міста Києва від 910/6471/19 від 14.01.2020 - є Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, яке, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом, на який поширюються вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтею третьою якого передбачено, що у випадку відсутності відповідного рахунку боржника в органах казначейської служби, стягнення коштів відбувається за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Водночас, стягувачем за вищевказаним наказом суду є Дніпровський міський центр зайнятості.

З наявного в матеріалах справи Положення про Дніпровський центр зайнятості вбачається, що такий згідно п.1 вказаного Положення є державною установою у централізованій системі державних установ державної служби зайнятості.

Оскільки Дніпровський міський центр зайнятості не належить до комунальної власності, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про непоширення дії Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на позивача як стягувача та про неможливість примусового виконання наказу господарського суду в органах Державної казначейської служби України.

Колегія суддів погоджується та находить обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду про те, що відсутність у боржника відкритих рахунків в органі казначейства звільняє останнього від обов`язку виконання такого рішення, та про необхідність у такому випадку звертатись до органів ДВС для примусового виконання рішення.

Саме органи Держказначейства є встановленими Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком №845 особами, що, зокрема, здійснюють безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25.11.2019 у справі №200/4120/19-а та у постанові від 16.04.2020 у справі №804/5950/17.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки листу від 30.07.2020 №04.1-02-10/7327, в якому ГУДКСУ в м. Києві надало стягувачу роз`яснення про те, що у відповідності до пункту 24 Порядку №845 виконавчі документи про стягнення коштів з рахунків боржника подаються до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки) та одночасно повідомило, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків у Головному управлінні Казначейства.

Зміст даного листа свідчить про те, що саме у вказаному органі державного казначейства немає рахунків, відкритих боржникові, однак не доводить факту відсутності таких у боржника в інших органах державного казначейства.

Частиною 1 статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом

3) фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Аналізуючи наведені приписи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавцем не передбачено використання коштів Пенсійного фонду на сплату будь-якої заборгованості чи регресних вимог, а відтак вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що наявність відкритих Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рахунків у банківських установах дає можливість списання з них коштів органами державної виконавчої служби, оскільки це прямо суперечить частині 2 статті 73 вищевказаного Закону, відповідно до якої використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом забороняється.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає правомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УЗПВР у м. Києві ЦМУМЮ України (м. Київ) по поверненню позивачеві наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 №910/6471/19, адже спірний виконавчий документ підлягає виконанню органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому правомірно повернутий останнім згідно повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання №63743653/5 від 27.11.2020 на підставі пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з тим, що пред`явлений не за підвідомчістю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/4756/18.

Таким чином, подана Дніпровським центром зайнятості скарга є необґрунтованою, відповідно, в задоволенні скарги позивача має бути відмовлено.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано порядок виконання рішень суду у даній категорії справ та нормами якого закону регулюються спірні правовідносини, наведене призвело до помилкового задоволення скарги Дніпровського міського центру зайнятості населення на дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа у справі №910/6471/19.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19 - скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволенні скарги Дніпровського міського центру зайнятості.

Враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати за її розгляд у відповідності до статті 129 ГПК України мають бути покладеними на позивача.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/6471/19 скасувати.

3. Відмовити у задоволенні скарги Дніпровського міського центру зайнятості на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пиляя Сергія Ігоровича.

4. Стягнути з Дніпровського міського центру зайнятості (49017, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Авіаційна, будинок 41; ідентифікаційний код 40991299) на користь Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2-Д; ідентифікаційний код 43315602) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/6471/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.03.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз