ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2019 року
Львів
№ 857/7850/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року (прийняте у м. Рівне суддею Комшелюк Т.О.; складене у повному обсязі 14 червня 2019 року) в адміністративній справі № 460/1/19 за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В :
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:
- визнати рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному» та рішення Виконавчого комітету Рівненської міської Ради № 113 від 13.11.2018 «Про затвердження Порядку розміщення вивісок у місті Рівному» протиправними та скасувати по причині відсутності повноважень та підміні законодавчого органу України Верховної Ради в дискреційних повноваженнях щодо встановлення правового режиму власності та обмеженні цими рішеннями права позивача на мирне володіння, користування, мати можливість утримувати на власний розсуд та панувати належним йому майном;
- стягнути з відповідача – суб`єкта владних повноважень кошти в сумі 3500,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням (діями) Виконавчого комітету Рівненської міської Ради № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному» у виді вартості рекламної конструкцій, незаконно перейденої у комунальну власність;
- у відповідності до вимог частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), після винесення рішення по справі звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини першої статті 47 КАС України в частині встановлення обмеження по строку на подання письмової заяви з збільшенням або зменшенням позовних вимог, предмету або підстави позову, що не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та статті 9 Конституції України.
Позовні вимоги, з покликанням на норми Європейської Конвенції з прав людини, практику ЄСПЛ та норми чинного законодавства обгрунтовував тим, що йому на праві власності належить рекламний щиток, який був демонтований третьою особою, чим його позбавили права володіння та розпорядження на власний розсуд належним йому майном. Цей щиток демонтований у відповідності до рішення відповідача № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному». Також йому стало відомо про рішення відповідача № 113 від 13.11.2018 «Про затвердження Порядку розміщення вивісок у місті Рівному».
Це рішення обмежує його, як власника будинку по АДРЕСА_1 на встановлення на власний розсуд на належній йому на праві власності нерухомості вивісок, табличок та іншого (обмеження права панувати над ним), що також порушує його право вільного володіння та розпорядження своїм майном шляхом здійснення демонтажу належних йому на праві власності вивісок, табличок та іншого, тобто юридично позбавлено можливості мати (утримувати) в себе це майно. Відповідач, прийнявши спірні рішення підмінив законодавчий орган України - Верховну Раду в дискреційних повноваженнях щодо встановлення правового режиму власності.
Враховуючи факт того, що пунктом 8.7 рішення Виконавчого комітету Рівненської міської Ради № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному» позивач незаконно, без рішення суду, всупереч вимог статті 41 Конституції України, ЦК України, статті 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції, як актів вищої юридичної сили він був позбавлений права власності на рекламну конструкцію (перейшла у власність територіальної громади м. Рівне), то є необхідність стягнути з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями (діями). Крім того, з посиланням на практику Європейського суду вказує, що частина перша статті 47 КАС України суперечить практиці ЄСПЛ як джерелу права.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж обставинами, що й вимоги позовної заяви, в частині, що стосується розглянутих позовних вимог. Крім того, вказав, що єдиним критерієм, який міг би обмежити та встановити вимоги щодо розміщення вивісок та табличок - це встановлений рішенням суду факт про невідповідність таких вивісок і табличок вимогам закону, порушення прав інших осіб та інтересів суспільства.
У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, 14.07.2009 Виконавчий комітет Рівненської міської ради прийняв рішення № 110 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному», яким затвердив Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному.
Пунктом 3 цього рішення зобов`язано начальника управління житлово-комунального господарства забезпечити організацію виконання цього рішення та дотримання «Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Рівному».
Вказане рішення прийняте на виконання Закону України «Про рекламу», керуючись Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, та з метою регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами (т. 1 а.с. 40 - 55).
Позивачу на праві спільної сумісної власності належить будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності від 10.05.2017 та свідоцтвом про реєстрацію права власності, виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 08 травня 2007 року.
03.04.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір на виготовлення рекламної конструкції вартістю 3500 грн. Факт виконання робіт за цим договором підтверджується актом виконаних робіт від 12.04.2016, а оплата коштів - розпискою від 05.04.2016.
Із наданих позивачем фотокарток видно, що біля його житлового будинку по АДРЕСА_1 . Рівному ним встановлено дві рекламні конструкції з написом «КОПІ-ЦЕНТР. СКЛАД-МАГАЗИН», одна з яких прикріплена металевими тримачами до стіни будинку зверху, а інша є переносною та виставлена на тротуарі впритул до будинку (т. 1 а.с. 87 - 93).
25.01.2018 Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради видало наказ № 28/01 «Про демонтаж рекламних конструкцій», яким зобов`язало КП «Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг» провести демонтаж самовільно розміщених рекламних конструкцій згідно з додатком.
Із додатку до цього наказу видно, що до переліку самовільно розміщених рекламних конструкцій, які підлягають демонтажу, включено рекламну конструкцію з написом «Склад-магазин копії», яка знаходиться поблизу будинку № 60 по вул. Чорновола (т. 1 а.с. 82, 83).
Відповідно до пояснень позивача надалі його рекламна конструкція була демонтована без його відома.
Натомість представник Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради зауважив, що рекламна конструкція була демонтована поблизу будинку АДРЕСА_2 60 АДРЕСА_3 не по вул. Млинарській, 9, як вказує позивач (т. 2 а.с. 9 - 14).
Листом Управління житлово-комунального господарства від 09.07.2018 на запит позивача щодо надання йому публічної інформації, останнього повідомлено, що самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами по вул. Чорновола були демонтовані та прийняті на зберігання КП «Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг» відповідно до наказу управління житлово-комунального господарства № 28/01 від 25.01.2018 (т. 1 а.с. 6).
13.11.2018 Виконавчий комітет Рівненської міської Ради прийняв рішення за № 113 «Про затвердження Порядку розміщення вивісок у місті Рівному», яким затвердив Порядок розміщення вивісок у місті Рівному.
Пунктом 2 цього рішення зобов`язано Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Рівненської міської ради забезпечити оприлюднення цього рішення в газеті «7 Днів» та на офіційному сайті Рівненської міської ради в 10-денний строк з дня його прийняття.
Контроль за виконанням цього рішення доручено заступнику міського голови, а організацію його виконання – начальнику управління житлово-комунального господарства та заступнику начальника управління містобудування та архітектури (пункт 3 цього рішення).
Вказане рішення прийняте відповідно до Законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про рекламу», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про охорону культурної спадщини», статті 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Правил благоустрою міста Рівного, з метою врегулювання правовідносин у сфері розміщення вивісок у місті Рівному, встановлення чіткої процедури розміщення вивісок, збереження автентичності історичного середовища та туристичної привабливості міста (т. 1 а.с. 56 - 76).
Рішення було оприлюднене шляхом його розміщення на офіційному сайті Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, а опубліковане у газеті «7 Днів» № 6 (1310) від 14.02.2019 (т. 1 а.с. 129 - 130).
Вважаючи , що прийняті відповідачем рішення від 14.07.2009 року № 110 та від 13.11.2018 року № 113 створили передумови для подальшого видання компетентними органами актів та вчинення ними дій, що призвело до демонтажу встановлених ним рекламних конструкцій, а тому порушують його права, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач є мешканцем міста Рівного, членом територіальної громади міста, здійснює свою діяльність як фізична особа-підприємець у місті Рівному, у зв`язку з чим здійснив замовлення, виготовлення та встановлення рекламних конструкцій, отже він є учасником правовідносин, які врегульовані оскаржуваними рішеннями відповідача, а відтак має право на їх оскарження.
Відповідач правомірно, у межах своїх повноважень, відповідно до Типових правил та з дотриманням визначеної законодавством процедури прийняв оскаржувані рішення, тому підстави для їх скасування відсутні.
Відсутні підстави і для задоволення вимог про відшкодування позивачу заподіяної шкоди, а також для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини першої статті 47 КАС України в частині встановлення обмеження по строку на подання письмової заяви з збільшенням або зменшенням позовних вимог.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 січня 1985 року, ратифікованої Україною 15 липня 1997 року визначено, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Засади діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з приписами пункту 44 частини першої статті 26 якого виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до підпункту 7 пункту «а» та пункту 13 частини першої статті 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить також надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.
А відповідно до пункту 7 частини першої статті 30 цього Закону до повноважень виконавчого комітету міської ради належить організація благоустрою населеного пункту.
За змістом абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Благоустрій населених пунктів, відповідно до статті 2 цього Закону, передбачає: розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.
Відповідно до частини другої статті 10 цього Закону до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.
Пунктами 4, 9 частини першої та частиною другою статті 21 цього Закону встановлено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, малі архітектурні форми.
Мала архітектурна форма – це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема інформаційні стенди, дошки, вивіски.
Комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду (частина перша статті 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
Відносини у сфері реклами регулює Закон України «Про рекламу», відповідно до статті 3 якого законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.
Зовнішня реклама, за змістом статті 1 цього Закону - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламо носіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Такі Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі – Типові правила) були затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Типових правил дозвіл – документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; вивіска чи табличка – елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.
Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
На територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.
Пунктом 49 Типових правил передбачено, що демонтаж вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих Правил, здійснюється, зокрема, у разі: невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні, та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам; порушення благоустрою території.
Розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців, якими вони були встановлені.
Рішення № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному» було прийняте відповідачем на виконання зазначених вище норм.
Відповідно до пункту 2.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному демонтаж - комплекс заходів, які передбачають відокремлення спеціальної конструкції разом з основою від місця її розташування та транспортування у місце її подальшого зберігання; а розділом 8 цих Правил передбачений порядок демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.
Пунктами 6.1, 6.3 та 6.4. Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Рівному встановлений порядок справляння плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.
Тобто , з урахуванням зазначених норм, рішення № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному» було прийняте відповідачем правомірно, у межах своїх повноважень та відповідно до Типових правил.
Як видно із рішення № 113 від 13.11.2018 «Про затвердження порядку розміщення вивісок у місті Рівному», таке прийняте відповідачем на підставі у повній відповідності до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про рекламу», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про охорону культурної спадщини, статті 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Правил благоустрою міста Рівного з метою врегулювання правовідносин у сфері розміщення вивісок у місті Рівному, встановлення чіткої процедури розміщення вивісок, збереження автентичності історичного середовища та туристичної привабливості міста.
Відповідно до розділу ІІ цього Порядку самовільно розміщена вивіска – це вивіска, про розміщення якої не повідомлено уповноважені органи відповідно до цього Порядку у визначений строк та спосіб, або щодо якої заявником не було усунуто невідповідності вивіски вимогам цього Порядку у визначений строк.
Пунктами 4 - 6, 8 - 11, 12 розділу ІІІ цього Порядку передбачено вимоги до вивісок, зокрема, щодо місця розміщення вивіски, її змісту та форми, місць та способів, у які забороняється розміщення вивіски, розмірів, матеріалів, техніки та стилістики вивіски, її освітлення та щодо дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Розділами IV та VI цього Порядку передбачено, зокрема, порядок розміщення вивісок та порядок демонтажу самовільно розміщених вивісок.
Вказані питання є питаннями благоустрою населеного пункту місцевого значення, вирішення яких законом віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування (частина перша статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а це рішення прийняте відповідачем з метою виконання наданих йому повноважень у сфері благоустрою, з метою врегулювання правил розміщенням вивісок, які є малими архітектурними формами та належать до елементів (частин) благоустрою.
Аналізуючи зазначені вище норми, видно, що обидва рішення прийняті відповідачем правомірно, у межах своїх повноважень у відповідності до вищезазначених нормативних актів та Типових правил і не суперечать їм.
Порядок розгляду і прийняття регуляторних актів, якими є оскаржувані рішення, регламентується Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», за приписами статей 8, 9 якого стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.
Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.
Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання (стаття 12 цього Закону).
Відповідно до статті 13 цього Закону план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет. Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Так, згідно зі статтею 31 цього Закону сільські, селищні, міські, районні у містах, районні та обласні ради з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики можуть створювати у своєму складі постійні комісії з питань реалізації державної регуляторної політики або можуть покладати ці повноваження на одну з існуючих постійних комісій відповідної ради (далі - відповідальна постійна комісія).
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідного виконавчого органу ради (далі - відповідальний структурний підрозділ).
Організаційне забезпечення здійснення державної регуляторної політики сільським, селищним та міським головою здійснює відповідальний структурний підрозділ виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.
Організаційні засади здійснення державної регуляторної політики у системі місцевого самоврядування у місті Києві визначаються цим Законом та Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ».
Статтею 32 цього Закону встановлено, що планування діяльності сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних рад з підготовки проектів регуляторних актів здійснюється в рамках підготовки та затвердження планів роботи відповідних рад у порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та регламентами відповідних рад, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону.
У разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект (частина перша статті 33 цього Закону).
Відповідно до частини першої статті 35 цього Закону оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові.
Частиною 36 вказаного Закону встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин, орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
Встановлено , що планування діяльності Рівненської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів, яке здійснюється в рамках підготовки та затвердження планів роботи у порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», опубліковане у газеті «7 Днів» № 3 від 23.01.2009; повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, аналіз регуляторного впливу Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Рівному був здійснений відповідачем та відповідний проект рішення був оприлюднений на офіційному сайті Рівненської міської ради у мережі Інтернет 05.05.2019, а також у газеті «7 Днів» № 17 від 01.05.2009. Рішення виконавчого комітету № 110 від 14.07.2009 «Про правила розміщення зовнішньої реклами в м. Рівному» оприлюднене у газеті «7 Днів» № 29 від 24.07.2009.
Крім того, аналіз регуляторного впливу Порядку розміщення вивісок у м. Рівному та відповідний проект рішення також був оприлюднений на офіційному сайті Рівненської міської ради у мережі Інтернет 18.05.2018; цей проект також широко обговорювався громадою м. Рівного, що підтверджується статтями, розміщеними у мережі Інтернет (https://4vlada.com/yak-vyvisky-po-ievropejsky-mozhut-zminyty-oblychchia-rivnogo).
Рішення виконавчого комітету № 113 від 13.11.2018 було оприлюднене на офіційному сайті Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради у мережі Інтернет та 14.02.2019 опубліковане у газеті «7 Днів» № 6.
Тобто , оскаржувані рішення також були прийняті з дотриманням визначеної процедури.
З приводу доводи позивача про здійснення оскаржуваними рішеннями втручання у його право власності та порушення статті 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з посиланням на практику Європейського Суду, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що такими рішеннями визначені загальні правила для необмеженої кількості осіб на території міста Рівного; позивачем не доведено жодними доказами, яким чином вказаними рішеннями йому було заподіяно шкоду та не доведено розмір заподіяної внаслідок прийняття цих рішень шкоди.
Відтак, у задоволенні цих вимог необхідно відмовити.
Що стосується доводів позивача про порушення його права власності у зв`язку з демонтажем його рекламних конструкцій по АДРЕСА_1 . Рівному, колегія суддів зазначає, що такий демонтаж було здійснено у іншому місці - на вул. Чорновола поблизу будинку № АДРЕСА_4 у м. Рівному; такий демонтаж здійснено на підставі наказу Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25.01.2018 № 28/01 «Про демонтаж рекламних конструкцій», яким зобов`язано КП «Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг» демонтувати самовільно встановлені рекламні конструкції згідно з додатком.
Проте вказаний наказ не є предметом оскарження у цій адміністративній справі, тому суд першої інстанції обгрунтовано не здійснював його перевірку на предмет правомірності та порушення прав позивача, а відтак доводи позивача щодо здійснення втручання у його право власності шляхом демонтажу встановлених рекламних конструкцій по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 . Рівному, не належать до повноважень адміністративного суду при розгляді цієї справи.
З приводу вимоги позивача щодо необхідності звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини першої статті 47 КАС України в частині встановлення обмеження по строку на подання письмової заяви з збільшенням або зменшенням позовних вимог, предмету або підстави позову, що не узгоджується з практикою ЄСПЛ та статтею 9 Конституції України, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Частиною першою статті 47 КАС України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи те, що норма, визначена частиною першою статті 47 КАС України при розгляді цієї справи не застосовувалась, відсутні підстави як для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності наведеної норми процесуального права, так і дослідження цього питання взагалі.
Що стосується доводів апеляційної скарги, то вони в межах розгляду цієї справи обгрунтовані загалом тими ж обставинами, що й вимоги позовної заяви і аналіз яких було надано у цьому рішенні.
Решта зазначених позивачем в апеляційній скарзі обставин знаходяться поза межами судового розгляду у цій справі, а тому правового значення у спірних правовідносинах не мають.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (набуло статусу остаточного 10.15.2011) Європейський Суд з прав людини зазначив: «… що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (…).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (…).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (…)».
Відповідно до приписів частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року в адміністративній справі № 460/1/19 – без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Р. Й. Коваль
судді
В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Постанова складена у повному обсязі 22 листопада 2019 року.
