Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 128/2526/16-ц

провадження № 61-19974св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 .

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь та користь третьої особи - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилалася на те, що 12 березня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 і ОСОБА_3 купили земельну ділянку площею 0, 1915 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Широкогребельської сільської Ради народних депутатів Вінницького району і надану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Вказана земельна ділянка розташована на території Широкогребельської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент придбання позивачем та ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки, діючим на той час законодавством не вимагалась державна реєстрація права власності на земельну ділянку, а тому вважає, що вони набули права спільної сумісної власності на дану земельну ділянку в момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 1997 року.

В подальшому, всупереч вимогам законодавства України Широкогребельська сільська рада видала на ім`я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року, в якому зазначено, що власником земельної ділянки площею 0, 1915 га є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу НОМЕР_5 від 12 березня 1997 року.

Позивач вважала, що відповідач порушила її право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану на території Широкогребельської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що в момент укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 30 червня 2015 року ОСОБА_2 знала про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, оскільки в пункті 1.3. договору та в самому Державному акті на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року було зазначено, що ОСОБА_3 володіє земельними ділянками на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 12 березня 1997 року за реєстровим № НОМЕР_4, в якому було вказано, що покупцями земельної ділянки є вона ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що в даному випадку ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки знала про протиправність дій ОСОБА_3 по відчуженню ним одноособово земельної ділянки, яка перебувала в спільній сумісній власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року у складі судді Бондаренко О. І. позов ОСОБА_1 задоволено, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що майно, а саме земельна ділянка площею 0, 1915 га, розміщена на землях, що знаходяться у віданні Широкогребельської сільської Ради народних депутатів Вінницького району і надана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка була придбана позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 12 березня 1997 року та яка в подальшому розділена на дві земельні ділянки площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Тобто, позивач ОСОБА_1 є співвласником земельних ділянок площею 0,0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, всупереч вимогам закону Широкогребельською сільською радою Вінницького району Вінницької області, державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року було видано лише ОСОБА_3 , який згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18.11.2015 року визнано недійним. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, повноваженнями щодо її відчуження ОСОБА_3 не наділяла, дії останнього не відповідали її волі, суд першої інстанції прийшов висновку про те, що належне позивачу на праві спільної сумісної власності майно вибуло поза її волею, а відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивачки відповідно до статті 388 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що колегія суддів вважала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 30 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання знала та не могла не знати про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, а тому відсутні передбачені частиною першою статті 388 ЦК України підстави для витребування цього майна у відповідача ОСОБА_2 як добросовісного набувача.

Суд апеляційної інстанції також звертав увагу на той факт, що ОСОБА_1 раніше зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, однак, ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року за заявою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 даний позов був залишений без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заявник не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції в цілому.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішення суду апеляційної інстанції порушує вимоги чинного законодавства так як апеляційним судом при його ухваленні не були з`ясовані обставини, які суди вважали встановленими, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Заявник зазначає, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не надано суду належних доказів того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 знала та не могла не знати про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок спростовуються матеріалами справи, а саме пунктом 1.3 договору купівлі-продажу від 30 червня 2015 року в якому зазначено, що земельні ділянки належать продавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року в якому було зазначено, що ОСОБА_3 володіє земельними ділянками на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 1997 року де було зазначено, що покупцями земельної ділянки окрім ОСОБА_3 є також заявник.

Також у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що розписки про отримання грошових коштів ніякою мірою не підтверджують її волевиявлення, так як жодних дій направлених на відчуження належної їй земельної ділянки вчинено нею не було, та вона жодним чином не уповноважувала на таке відчуження ОСОБА_3 Таким чином заявник вважає, що в даному випадку ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки знала про протиправні дії ОСОБА_3 , а тому земельна ділянка підлягає поверненню.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просив у задоволенні касаційної скарги відмовити з огляду на ту обставину, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 1997 року у справах нотаріуса був відсутній, він був вилучений у ОСОБА_3 органами земельних ресурсів при заміні його на державний акт. Представник відповідача зазначає, що твердження позивача про відсутність волевиявлення на відчуження земельних ділянок спростовується розпискою від 25 листопада 2010 року про те, що ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 купували земельну ділянку в якій зазначено, що ОСОБА_3 в разі її продажу зобов`язується сплатити заявнику 5000 доларів США, а 26 квітня 2007 року надала розписку про те, що одержала грошові кошти за частину земельної ділянки та в подальшому очікувала одержати іще кошти.

Представник ОСОБА_2 зазначає, що остання не лише не усвідомлювала, але і не допускала можливості настання будь-яких наслідків для неї як для власника, її набуте право зареєстроване у відповідних реєстрах, як це передбачено законом, ОСОБА_2 придбала дану земельну ділянку на підставі договору, який є відплатним, а позивачем не було надано жодного доказу, який би свідчив про недобросовісність ОСОБА_2 як добросовісного набувача. Всі доводи позову зводилися до припущень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького районного суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 квітня 2018 року справу № 128/2526/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 березня 1997 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з іншої було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 і ОСОБА_3 купили земельну ділянку площею 0, 1915 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Широкогребельської сільської Ради народних депутатів Вінницького району і надану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Даний договір посвідчено Надольською Т. П., завідуючою Вінницької районної державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_5.

На підставі вказаного договору купівлі - продажу НОМЕР_5 від 12 березня 1997 року, ОСОБА_3 Широкогребельською сільською радою народних депутатів 17 травня 1997 року було видано державний акт на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 , згідно якого йому передається у приватну власність земельна ділянка площею 0, 1915 га, яка розташована на території с. Широка Гребля Широкогребельської сільської ради, яку передано для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року.

На підставі вказаного державного акту ОСОБА_3 зареєстрував своє право приватної власності на земельні ділянки площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 грудня 2014 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 листопада 2015 року у справі №128/3410/15-ц позов ОСОБА_1 до Широкогребельської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю було задоволено. Визнано незаконними дії Широкогребельської сільської ради Вінницького району Вінницької області по складанню, видачі та реєстрації Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року, виданого на підставі договору купівлі - продажу № НОМЕР_4 від 12 березня 1997 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 1915 га для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства. Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року, виданий на підставі договору купівлі - продажу № НОМЕР_4 від 12 березня 1997 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 1915 га для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства. Даним рішенням було встановлено, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Дане рішення набуло законної сили 30 листопада 2015 року.

У відповідності до частини 3 статті 61 ЦПК України 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

30 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, згідно умов якого ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено Надольською Т.П., приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1372.

Згідно п.п. 1.2., 1.3. вказаного договору купівлі-продажу земельних ділянок цільове призначення земельної ділянки-1: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Цільове призначення земельної ділянки-2: для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки належать Продавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 , виданого Широкогребельською сільською радою народних депутатів Вінницького району Вінницької області 17 травня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 12 березня 1997 року за реєстровим НОМЕР_5, і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3.

На момент укладення вказаного договору, 30 червня 2015 року, ОСОБА_3 надав приватному нотаріусу Вінницького районного нотаріального округу Надольській Т. П. заяву про те, що на час укладення договору у зареєстрованому шлюбі не перебуває та не перебував на момент придбання земельної ділянки площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельної ділянки, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також вказав, що вказана нерухомість не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та перебуває в його особистій приватній власності, будь - яких прав щодо неї в інших осіб немає.

30 червня 2015 року ОСОБА_3 видав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 90,000 (дев`яносто тисяч) грн за передачу у власність двох земельних ділянок площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі - продажу земельних ділянок від 30 червня 2015 року, відповідач ОСОБА_2 зареєструвала право приватної власності у встановленому законом порядку на земельну ділянку площею 0, 0421 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0, 1494 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

26 квітня 2007 року ОСОБА_1 надала розписку про те, що вона отримала від ОСОБА_3 гроші за частину земельної ділянки 09,15 га в с. Широка Гребля Вінницького району в сумі 2 (дві тисячі) доларів США, претензій до ОСОБА_3 немає.

19 квітня 2011 року ОСОБА_3 надав розписку про те, що він разом із ОСОБА_1 купляли земельну ділянку в с. Широка Гребля , Вінницького району Вінницької області та у разі продажі вказаної земельної ділянки зобов`язався сплатити ОСОБА_1 половину її вартості.

25 листопада 2010 року ОСОБА_3 надав розписку про те, що він разом із ОСОБА_1 купляли земельну ділянку в с. Широка Гребля , Вінницького району Вінницької області та у разі продажі вказаної земельної ділянки зобов`язався сплатити ОСОБА_1 половину її вартості, а також протягом 2011 року повернути 5 (п`ять тисяч) 500 доларів США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. У частині третій цієї статті передбачалося, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки на користь позивача та третьої особи, оскільки, Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 17 травня 1997 року виготовлений та виданий на ім`я ОСОБА_3 було визнано недійсним, а спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника ОСОБА_1 поза її волею.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 661 грн 40 коп., тому він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року скасувати, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 661 (шістсот шістдесяти однієї) гривні 44 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська