Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 липня 2019 року
у справі № 128/2526/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, як способу захисту цивільного права
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на свою користь та користь третьої особи.
В обґрунтування позову посилалася на те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 і ОСОБА_3 купили земельну ділянку, розміщену на землях, що знаходяться у віданні сільської Ради народних депутатів і надану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Вказана земельна ділянка розташована на території сільської ради.На момент придбання позивачем та ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки, діючим на той час законодавством не вимагалась державна реєстрація права власності на земельну ділянку, а тому вважає, що вони набули права спільної сумісної власності на дану земельну ділянку в момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. В подальшому, всупереч вимогам законодавства України сільська рада видала на ім`я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю, в якому зазначено, що власником земельної ділянки є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Позивач вважала, що відповідач порушила її право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану на території сільської ради.
ОСОБА_1 вважає, що в момент укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_2 знала про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, оскільки в п. 1.3. договору та в самому Державному акті на право приватної власності на землю було зазначено, що ОСОБА_3 володіє земельними ділянками на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, в якому було вказано, що покупцями земельної ділянки є вона ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Позивач вважає, що в даному випадку ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки знала про протиправність дій ОСОБА_3 по відчуженню ним одноособово земельної ділянки, яка перебувала в спільній сумісній власності.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельні ділянки належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Тобто, позивач ОСОБА_1 є співвласником земельних ділянок. Однак, всупереч вимогам закону сільською радою державний акт на право приватної власності на землю було видано лише ОСОБА_3, який згідно рішення суду першої інстанції визнано недійним. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, повноваженнями щодо її відчуження ОСОБА_3 не наділяла, дії останнього не відповідали її волі, суд першої інстанції прийшов висновку про те, що належне позивачу на праві спільної сумісної власності майно вибуло поза її волею, а відтак земельна ділянка підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивачки відповідно до ст. 388 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що колегія суддів вважала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати належну їй на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, остання знала та не могла не знати про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок, а тому відсутні передбачені ч.1 ст. 388 ЦК України підстави для витребування цього майна у відповідача ОСОБА_2 як добросовісного набувача. Суд апеляційної інстанції також звертав увагу на той факт, що ОСОБА_1 раніше зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, однак, ухвалою суду першої інстанції за заявою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 даний позов був залишений без розгляду.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не надано суду належних доказів того, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 знала та не могла не знати про той факт, що ОСОБА_3 не є одноособовим власником відчужуваних земельних ділянок спростовуються матеріалами справи, а саме п. 1.3 договору купівлі-продажу, в якому зазначено, що земельні ділянки належать продавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, в якому було зазначено, що ОСОБА_3 володіє земельними ділянками на підставі договору купівлі-продажу, де було зазначено, що покупцями земельної ділянки окрім ОСОБА_3 є також заявник. Таким чином заявник вважає, що в даному випадку ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки знала про протиправні дії ОСОБА_3, а тому земельна ділянка підлягає поверненню.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Разом з тим відповідно до положень ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно з положеннями ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст. 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені ст.ст. 387,388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.
Висновки: задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387,388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387,388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Ключові слова: віндикація, добросовісний набувач, приватна власність, земельні спори, позов про витребування майна
