Єдиний державний реєстр судових рішень
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ УХВАЛА КИЇВСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ 28 березня 2019 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретареві ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянула матеріали кримінального провадження № 12017100080006101 відносно ОСОБА_6 , з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року, яким
ОСОБА_6 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Карцаг (Угорщина), громадянин України, з середньою освітою, не працює, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає у АДРЕСА_2 , не судимий,
засуджений за ч.1 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на дванадцять років.
Вироком присуджено стягнути з ОСОБА_6 матеріальну шкоду у сумі 35501 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот одну) гривню та моральну шкоду у сумі 200000 (двісті тисяч) гривень на користь ОСОБА_9 . Крім того, вироком стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати: 2 676 гривень 96 коп. за проведення експертизи № 10-1/1092 від 13.09.2017; 2 676 гривень 96 коп. за проведення експертизи № 10-1/791від 16.08.2017; 1 975 гривень 60 коп. за проведення експертизи № 290 від 12.10.2017; 3 420 гривень 56 коп. за проведення експертизи № 10-1/1362 від 31.10.2017; 3 271 гривню 84 коп. за проведення експертизи № 10-1/798 від 11.08.2017; 1 189 гривень 76 коп. за проведення експертизи № 10-1/1567 від 17.11.2017; 10410 гривень 40 коп. за проведення експертизи № 8-1/3819, 10-1/832 від 22.09.2017; 989 гривень 60 коп. за проведення експертизи № 8-3/4326 від 02.10.2017.
Вироком також вирішено долю речових доказів.
________________________________________ Справа № 759/17836/17 Апеляційне провадження:11-кп/824/914/2019 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_10 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1 . Розглянувши матеріали кримінального провадження та подані апеляційні скарги, судова колегія, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 засуджений за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині яке він вчинив при наступних обставинах.
08 липня 2017 року у вечірній час між ОСОБА_11 та його дружиною ОСОБА_6 , які перебували за місцем свого проживання, а саме: АДРЕСА_2 , виник словесний конфлікт з приводу ревнощів зі сторони ОСОБА_6 та їх подальшого спільного сімейного життя, який продовжився в першій половині наступного дня 09 липня 2017 року. Після вказаного словесного конфлікту ОСОБА_6 приблизно о 12 год. 09 липня 2017 року вирішив скоїти умисне вбивство своєї дружини ОСОБА_11 , для чого він, вийшовшиз кухні до коридору, взяв у своїй сумці ніж, клинок якого має довжину 175 мм та повернувшись до приміщення кухні, де на той момент перебувала ОСОБА_11 , почав наносити ним численні удари в життєво-важливі органи останньої, після чого, ОСОБА_6 взяв зі столу кухонний ніж, лезо якого має довжину 93 мм та продовжив наносити ОСОБА_11 численні удари ножем в область тулуба, шиї та обличчя від чого остання померла на місці.
Не погодившись з вироком суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 , кожен окремо, подали апеляційні скарги в яких просять скасувати вирок Святошинського районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 не погоджується з вироком суду в частині призначеного йому покарання, через суворість та вказує, що судом не було враховано всі обставини, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, всебічне активне сприяння розкриттю злочину на досудовому слідстві, позитивні характеристики з місця роботи та проживання, наявність нагород, які отримані ним під час служби в ЗСУ та участі в АТО.
Захисник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про наявність у діях ОСОБА_6 прямого свідомого та цілеспрямованого умислу на позбавлення життя потерпілої. Захисник також вказує, що суд грубо знехтував висновком судового експерта-психолога ОСОБА_12 згідно якого ОСОБА_6 під час інкримінованих дій перебував в стані сильного душевного хвилювання (ефекту), тобто, не міг повною мірою контролювати свої дії та вчинки.
Отже, апелянти вважають, що заподіяння тілесних ушкоджень, які призвели до смерті потерпілої, вчинені в стані сильного душевного хвилювання обвинуваченого, яке викликане подружньою зрадою з боку потерпілої, через що просять кваліфікувати діяння ОСОБА_6 за ст. 116 КК України.
В змінах та доповненнях до апеляційної скарги, переданих ним через захисника адвоката ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок щодо нього скасувати та ухвалити новий вирок, яким його виправдати за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
На обґрунтування обвинувачений посилається на висновки експерта-психолога ОСОБА_12 , які вона підтвердила в засіданні суду першої інстанції, про те, що на час вчинення інкримінованих йому діянь ОСОБА_6 перебував у стані фізіологічного афекту, впродовж якого завдав дружині 47 ножових поранень в короткий час і ще два ножових поранення заподіяв після виходу зі вказаного стану, а тому вважає, що дії обвинуваченого належало кваліфікувати за ст. 116 КК України як умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
При цьому апелянт посилається на положення ст. 116 КК України, ретельно описує конкретні ознаки саме сильного душевного хвилювання, викликаного поведінкою потерпілої; ознаки тяжкої образи, до яких слід віднести також явно непристойну поведінку потерпілої, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб, посилається на обґрунтування на п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»; вказує на відмінності між афектом фізіологічним і патологічним, посилаючись на Постанову Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у конкретній справі № 234/8200/16-к; обґрунтовує наявність стану сильного душевного хвилювання у ОСОБА_6 під час вчинення дій щодо потерпілої, спрямованих на позбавлення її життя; вказує на наявність протизаконного насильства, знущання та приниження гідності потерпілої, посилаючись на показання ОСОБА_6 ; зауважує незаконність перебування ОСОБА_6 під вартою до набрання вироком щодо нього законної сили та протизаконність автоматичного залишення без змін запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення строку застосування цього запобіжного заходу.
На підсумок апеляційної скарги, вважаючи, що у цьому конкретному випадку, оскільки перекваліфікація дій ОСОБА_6 з ч.1 ст. 115 КК України на ст. 116 цього ж кодексу неможлива, просить вирок скасувати та виправдати обвинуваченого за ч.1 ст. 115 КК України, водночас зауважуючи також, що у будь-якому разі обвинуваченому призначене явно несправедливе внаслідок надмірної суворості покарання, бо при його призначенні суд не взяв до уваги його позитивні характеристики, в тому числі наявні нагороди за період служби у Збройних Силах України, в тому числі і в зоні проведення АТО, вчинення кримінального правопорушення в стані фізіологічного афекту, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого та захисника адвоката ОСОБА_7 на підтримку апеляційних доводів, а прокурора проти їх задоволення, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного розгляду в сукупності з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів визнає наступне.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_6 за описаних у вироку обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, ґрунтуються не лише на його власних показаннях щодо конкретних обставин того, що сталося, в яких він визнає свою провину в заподіянні своїй дружині, наполягаючи лише на тому, що вчинив убивство в стані сильного душевного хвилювання, але й на сукупності інших досліджених судом першої інстанції доказів, які були з достатньою повнотою, всебічно, об`єктивно, неупереджено досліджені, повно та правильно описані у вироку і отримали належну оцінку в плані належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність визнана достатньою для висновку по суті кримінального провадження.
Оскільки висновки суду в частині належності, допустимості, достовірності та достатності згаданих доказів в апеляційних скаргах не піддаються сумнівам, колегія суддів, розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог, самі ці докази не досліджує, не переоцінює, погоджуючись зі вказаними висновками суду першої інстанції.
Що ж стосується правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч.1 ст. 115 КК України, справедливість, вмотивованість, законність та обґрунтованість чого піддана сумнівам в апеляційних скаргах, то в цьому плані судова колегія відзначає наступне.
Диспозиція ст. 116 КК України визначає, що умисне вбивство може бути визнане вчиненим в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
Експерт-психолог ОСОБА_12 на досудовому слідстві, в результаті проведеної за її участі комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи прийшла до однозначного висновку про те, що в період вчинення інкримінованих йому діянь ОСОБА_6 перебував у стані фізіологічного афекту, який істотно звужує свідомість винуватця та знижує його контроль за своїми діями, але стану патологічного афекту, який виключав би можливість настання стану неосудності, у нього не встановила, вказавши на те, що стан патологічного афекту можуть визначити експерти-психіатри.
Комісія експертів-психіатрів такого стану у ОСОБА_6 , як і будь-якого іншого постійного чи тимчасового розладу психіки, які позбавляли б його здатності усвідомлювати свої дії чи керувати ними, у обвинуваченого не виявили і на підставі вказаних висновків комісії компетентних, незацікавлених у справі експертів суд першої інстанції правильно визнав ОСОБА_6 осудним відносно інкримінованих йому діянь.
Експерт-психолог ОСОБА_12 в суді першої інстанції вказані вище висновки підтвердила, але конкретизувала їх, основуючись на матеріалах кримінального провадження та результатах особистого дослідження ОСОБА_6 , що перебуваючи в стані фізіологічного афекту ОСОБА_6 завдав потерпілій 47 ножових поранень, після чого у нього наступила фаза гальмування, і вже після виходу зі стану фізіологічного афекту він наніс потерпілій ще два ножових поранення.
Правильність цього висновку експерта апелянти в апеляційних скаргах не піддавали сумнівам.
Уже самі ці факти спростовують твердження апелянтів про вчинення ОСОБА_6 умисного вбивства його дружини ОСОБА_11 в стані сильного душевного хвилювання, бо, як встановлено судом першої інстанції, завершальні два удари ножем він наніс потерпілій вже після виходу зі стану фізіологічного афекту і всі тілесні ушкодження їй були спричинені за життя, і смерть потерпілої настала від всієї сукупності цих тілесних ушкоджень, що встановила судово-медична експертиза трупа потерпілої.
Крім того, ст. 116 КК України обов`язковою умовою юридичної кваліфікації дій винуватця за цією правовою нормою передбачає не вчинення умисного вбивства в стані фізіологічного афекту, що є суто медичним, психолого-психіатричним критерієм, а в стані сильного душевного хвилювання, що є критерієм правовим, і це підкреслено у згаданому вище висновку комісії експертів психіатрів та психолога.
За цим критерієм кваліфікація дій винуватця за ст. 116 КК України можлива лише у разі, якщо стан сильного душевного хвилювання раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
Тим часом, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу обвинуваченого потерпілою.
Навпаки, сам ОСОБА_6 , хоча й підтверджував, що протягом останніх двох місяців до досліджуваної події він відчув, що у нього з дружиною не ладяться сімейні стосунки, почав підозрювати її в подружній зраді, настійливо вимагав зізнатися у цій зраді, одного разу помітив, що її підвіз незнайомий на автомобілі та висадив далі від будинку; але жодного разу не повідомляв не лише про будь-які образи його честі, гідності, особистих якостей, жорстоке поводження з боку потерпілої, а лише про її початкові пропозиції деякий час пожити нарізно, а безпосередньо перед тим, як він взяв ніж і почав завдавати їй ним удари, вона на його настійні питання лише зізналась в подружній зраді.
Сама по собі подружня зрада не може бути визнана достатньою підставою для юридичного визначення настання стану сильного душевного хвилювання, бо не є ні протизаконним насильством, ні систематичним знущанням, ні тяжкою образою в правовому значенні цих термінів, отже і в силу викладеного апеляційні вимоги задоволенню не підлягають.
На цих підставах посилання в апеляційних скаргах на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» та Постанову Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у конкретній справі № 234/8200/16-к є безпредметними і не можуть бути взяті до уваги, бо докази протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи обвинуваченого з боку потерпілої в матеріалах кримінального провадження відсутні і не наведені такі в апеляційних скаргах, в тому числі і зміненій та доповненій.
Маючи на увазі, що ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_11 не менше 49 ножових поранень, в тому числі проникаючих у грудну клітину, шию, черевну порожнину, крововтратою та шоком, від чого і настала її смерть, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що він вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 115 КК України.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку, крім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Таким чином, і в цій частині рішення суду про залишення запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_6 під вартою до набрання вироком законної сили вказаним вимогам кримінального процесуального законодавства відповідає, а міркування апелянтів про незаконність продовження дії цього запобіжного заходу без встановлення терміну його дії не ґрунтуються на чинному КПК України і не можуть бути взяті до уваги, в тому числі і не зважаючи на посилання на рішення Європейського Суду в правах людини.
При вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке належить обрати ОСОБА_6 , суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст. ст. 50, 65, 66-67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним особливо тяжкого кримінального правопорушення, невідворотність наслідків, що настали від скоєного, а саме смерть молодої людини, взяв до уваги відомості, що характеризують особу обвинуваченого, вперше притягнутого до кримінальної відповідальності, учасника бойових дій, який позитивно характеризується по військовій службі, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів наркологів та психіатрів, а також конкретні обставини, спосіб, обстановку вчиненого та ставлення самого обвинуваченого до скоєного, визнав відсутність обставин, які пом`якшували б чи обтяжували б покарання і на цих підставах призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 115 КК України.
З урахуванням вказаного, судова колегія визнає, що ОСОБА_6 призначено покарання, яке не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної суворості, а тому і в цій частині вимоги зміненої та доповненої апеляційної скарги залишає без задоволення.
В силу викладеного, апеляційні скарги, в тому числі зі змінами та доповненнями, задоволені бути не можуть, бо судом першої інстанції ухвалено законний, обґрунтований та вмотивований вирок.
Таким чином, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_13 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року відносно ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення, а засудженим, оскільки він утримується під вартою, в той же строк від дня отримання ним копії цієї ухвали.
Судді:
