ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" квітня 2019 р. Справа№ 920/65/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Дикунської С.Я.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Костяк В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 09.07.2018 (вх. №09.1-04.5/248/19 від 16.01.2019) Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018
у справі №920/65/18 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве"
про стягнення 4 338 122 грн
за участю представників учасників справи:
від позивача - ОСОБА_3, довіреність СМ №100 від 19.02.19
від відповідача - Маківський О.В., ордер серія СМ №1903/19 від 19.03.2019
ВСТАНОВИВ:
В січні 2018 ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" про стягнення 117 400,00 грн вартості частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі товариства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у жовтні 2016 ОСОБА_2 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" із нотаріально засвідченою заяву про вихід із товариства, однак, в порушення вимог ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідачем не було виплачено вартість майна пропорційно частці позивача у статутному капіталі товариства у строк до 05.01.2018
02.05.2018 ОСОБА_2 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути на його користь 4 338 122,00 грн вартості частини майна відповідача пропорційно частці позивача у статутному капіталі.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі №920/65/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" на користь ОСОБА_2 4 338 122,00 грн вартості частини майна пропорційно частці у статутному капіталі товариства, 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" в доход Державного бюджету 63 309,83 грн судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 148 ЦК України, ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», а також відсутності належних та допустимих доказів в спростування обставин внесення позивачем своєї частки в статутний капітал товариства, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі №920/65/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погоджуючись із висновками, викладеними в рішенні місцевого господарського суду щодо наявності обов'язку товариства сплатити учаснику ОСОБА_2 при виході його частки у відповідному розмірі, зазначив, що розрахунок щодо стягнення з ТОВ "Беєве" частини ринкової вартості майна пропорційно частці у статутному капіталі невірно розрахованого виходячи з даних за 2016 рік. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на день розгляду справи в суді не настав граничний строк для розрахунку відповідача з позивачем.
Постановою Верховного Суду від 27.11.2018 (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 27.12.2018) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 у справі №920/65/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Підставою для скасування вищенаведеного рішення суду апеляційної інстанції стало те, що відмовляючи у задоволенні позову, судом було застосовано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 910/10168/13 (№ 3-182гс14), тоді як Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 визнала за необхідне відійти від правової позиції, наведеній у названій постанові Верховного Суду України.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Так, апелянт стверджує, що судом не було досліджено сам факт внесення чи невнесення позивачем своєї частки у статутний капітал товариства, а збільшення розміру частки ОСОБА_2 з 4% на 4,6 % не може свідчити про виконання позивачем своїх майнових зобов'язань перед товариством у повному обсязі. Також скаржник вказує на те, що згідно рішення загальних зборів ТОВ "Беєве", оформленого протоколом № 2 від 27.12.2007 ОСОБА_2 було виключено зі складу учасників товариства у зв'язку із невесенням ним своєї частки у статутний капітал товариства. За твердженнями відповідача, місцевим господарським судом не було встановлено обставин порушення прав позивача, оскільки останнім не доведено первинними бухгалтерськими документами факту внесення своєї частки у статутний капітал товариства. Наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про включення позивача до переліку засновників, на переконання апелянта, може свідчити лише про те, що позивач є лише засновником товариства, а не його учасником.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі №920/65/18, встановлено позивачу процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також надано сторонам строк на подання заяв, клопотань, пояснень, але не пізніше 22.02.2019.
21.02.2019 від ОСОБА_2 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про збільшення частки позивача у статутному капіталі товариства, яка була проведена 23.06.2014, спростовує посилання апелянта на нібито виключення позивача зі складу учасників згідно рішення загальних зборів ТОВ "Беєве", оформленого протоколом № 2 від 27.12.2007. На переконання позивача, вказане рішення, в силу ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», не може бути належним доказом у даній справі так як воно не вносилось до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб. За доводами позивача, факт внесення ним усього вкладу в статутний капітал товариства підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та поданими до податкових органів балансами товариства за 2015, 2016 роки, якими констатується внесення усього статутного капіталі товариства в сумі 51 000 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 справу призначено до розгляду на 20.03.2019.
В судовому засіданні 20.03.2019 на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 24.04.2019, про що представники сторін повідомлені під розписку.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.2019 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні 24.04.2019 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
У відповідності до наявного в матеріалах справи Статуту ТОВ "Беєве" (а.с. 17-29 том І), який затверджено установчими зборами засновників, оформленим протоколом № 1 від 26.06.2006, Товариство з обмеженою відповідальністю "Беєве" зареєстроване Липоводолинською районною державною адміністрацією Сумської області 30.06.2006. Учасниками товариства є: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16. Всього 11 засновників (п. 4.1. Статуту товариства).
Згідно з п. 6.3. Статуту задля забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 51 000,00 грн, поділений на частки.
Пунктом 6.4. Статуту визначено, що статутний капітал формується за рахунок майнових вкладів (грошовими коштами або майном) його учасників.
Розмір частки ОСОБА_2 становить 4%, яка вноситься шляхом передачі майна - пшениці у кількості 408 кг по ціні 5000 за тону та становить 2040 грн (п. 8 таблиці, наведеній в п. 6.4. Статуту).
30.06.2006 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб внесено запис № 16171020000000177 про реєстрацію юридичної особи ТОВ "Беєве" шляхом її заснування (створення).
Згідно із до додатком до статуту, затвердженого зборами учасників відповідача 13.06.2014, до пункту 6.4 статуту були внесені зміни та частка позивача, ОСОБА_2, склала 4,6 %. Учасниками товариства згідно внесених змін стали: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16. Всього 10 учасників.
ОСОБА_2 28.09.2016 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про передачу товариству його заяви про вихід зі складу учасників ТОВ "Беєве" та виплату пропорційно належній йому частки в статутному капіталі ТОВ "Беєве".
Заява була надіслана ТОВ "Беєве" приватним нотаріусом та вручена представнику товариства 05.10.2016, що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви позивача та копією поштового повідомлення про вручення заяви представнику товариства.
Оскільки у строк до 05.01.2018 ОСОБА_2 не отримав при виході із товариства виплати відповідної частки, що є пропорційною його частці у статутному капіталі, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення її вартості.
Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.
Частиною 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
Аналогічні положення містяться у п. 13.5, п. 13.7 Статуту учасник, який побажав вийти з товариства, подає про це заяву голові товариства, яка розглядається спільно із дирекцією. Рішення про задоволення прохання про вихід приймають чергові загальні збори. При виході учасника з товариства, у тому числі і при його виключенні, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді на умовах визначених зборами учасників. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
Таким чином, виходячи із вищенаведених норм матеріального права та положень статуту, вихід учасника з товариства має наслідком припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством, і з моменту виходу учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством. Натомість правовим наслідком виходу учасника з товариства є виникнення у нього майнових прав на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, виплата якої проводиться в порядку і в строки, встановлені законом. Тобто, з моменту виходу учасника з товариства відбувається трансформація корпоративних прав в майнові права на отримання вартості частини майна.
Стаття 50 Закону України "Про господарські товариства" визначає, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
У відповідності до положень ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.
В силу вимог ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.
Згідно ст. 117 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України, ст. 11 Закону України "Про господарські товариства", учасник товариства зобов'язаний вносити вклади у розмірі, в порядку та засобами, передбаченими установчими документами.
Так, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що у зв'язку із невнесенням позивачем своєї частки у статутний капітал товариства, його згідно рішення загальних зборів ТОВ "Беєве", оформленого протоколом № 2 від 27.12.2007, було виключено зі складу учасників товариства.
Частинами 1, 4 статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Порядок здійснення державної реєстрації юридичних осіб визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон). Відповідно до ст. 3 вказаного Закону дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
Стаття 4 Закону унормовує, що принципами державної реєстрації, у тому числі, є обов'язковість державної реєстрації та здійснення реєстрації за заявницьким принципом. Також ст. 1 Закону передбачає, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Згідно ст. 9 Закону в Єдиному державному реєстрі повинні міститися відомості про засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа.
Стаття 10 Закону визначає статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, згідно частини 3 якого, у разі якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Водночас, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про господарські товариства» Товариство зобов'язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру. Стаття 52 зазначеного закону передбачає, що зміни до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, пов'язані зі зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.
Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом,- з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін (ч. 5 ст. 89 ЦК України).
Наявні в матеріалах справи Витяг з Єдиного державного реєстру (дані про реєстраційні дії - а.с. 74-76 том І) та копія реєстраційної справи ТОВ "Беєве" (а.с. 64-185 том ІІ) свідчать, що відомості про внесення змін до складу учасників, зокрема, виключення ОСОБА_2 зі складу засновників товариства згідно рішення загальних зборів ТОВ "Беєве", оформленого протоколом № 2 від 27.12.2007, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб не вносились, а відтак вказане рішення не може бути покладено в основу рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки в силу наведених норм Закону це рішення не може бути використане у спорі з третьою особою. Інших доказів відповідачем не надано.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині неналежності доказів (рішення загальних зборів ТОВ "Беєве", оформленого протоколом № 2 від 27.12.2007) та посилання на приписи ст. 10 Закону судова колегія визнає обґрунтованими.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб містяться відомості про те, що статутний капітал ТОВ "Беєве" становить 51 000 грн; дата закінчення його формування 30.06.2007.
Також Звіти про фінансовий стан на 31.12.2015 та на 31.12.2016, що були представлені до матеріалів справи як Головним управлінням статистики у Сумській області (а.с. 99, 108 том І), так і відповідачем у справі (а.с. 187, 191 том І), підтверджують, що за кодом рядка 1400 «Зареєстрований (пайовий) капітал» містяться відомості - 51 000, а за кодом рядка 1425 «Неоплачений капітал» - « - ». Тобто відповідачем у своїй звітності було відображено про відсутність неоплаченого статутного капіталу, останній сформовано в повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищевстановлених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем належними засобами доказування не було спростовано факту внесення позивачем усієї його частки у статутний капітал товариства, як підстави для відмови в задоволенні позову у даній справі.
Разом з цим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем, в порядку ст. 74 ГПК України, не було представлено доказів які б свідчили про внесення своїх часток у статутний капітал товариства іншими його учасниками задля спростування тверджень позивача.
Статтею 116 ЦК України унормовано права учасників господарського товариства. Так, згідно з ч. 1 вказаної статті, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
За приписами, визначеними ч. 1, ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник товариства має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.
Про вихід учасника з товариства відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" законодавець визначає, що учасник товариства вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.
З огляду на наведене, право на вихід з товариства є безумовним суб'єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов'язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.
Отже, системний аналіз наведених вище нормативно-правових положень та статуту відповідача свідчить про те, що учасник, який виходить з товариства, має право на отримання вартості частини майна, пропорційної його частці (вкладу) у статутному капіталі, яке виникає в останнього під час його виходу зі складу учасників товариства шляхом подання відповідної заяви або виключенні особи з товариства на основі рішення зборів учасників.
При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.
Беручи до уваги те, що нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників товариства отримана ТОВ "Беєве" 05.10.2016, а також з огляду на відсутність в статуті товариства іншого строку та порядку виплати частки, судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов'язаний здійснити виплату належної позивачу частки у строк до 05.01.2018, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 148 ЦК України та ст. 54 Закону України «Про господарські товариства».
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновок про застосування норм права, який викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Враховуючи, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 4 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, судова колегія з огляду на звернення ОСОБА_2 з даним позовом 29.01.2018 (згідно вхідного штемпелю Господарського суду Сумської області), погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення прав позивача, які підлягають захисту судом. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного встановлення порушених прав позивача відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.
Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.
За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Матеріалами справи підтверджується, що в суді першої інстанції позивачем було подано клопотання про призначення комплексної судової економічної експертизи задля визначення ринкової вартості майна ТОВ "Беєве" станом на 05.10.2016 (а.с. 49 том І).
У зв'язку з поданням на вимогу суду Головним управління статистики у Сумській області фінансової звітності відповідача, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом (а.с. 117 том І). Крім того, представником позивача подана заява про залишення без розгляду клопотання про призначення судової експертизи (а.с. 134 том І).
Відповідач, в свою чергу, питання про призначення судової експертизи щодо визначення ринкової вартості майна товариства не порушував, висновків експертної установи не надавав. Заперечення щодо задоволення позову як в суді першої, так і апеляційної інстанцій обґрунтовував лише відсутністю порушеного права позивача у зв'язку з несплату позивачем усієї його частки в статутному капіталі товариства.
Зважаючи на те, що на час розгляду справи Північним апеляційним господарським судом спір щодо визначення вартості майна ТОВ "Беєве" між сторонами відсутній, питання щодо відшкодування вартості частки у статутному капіталі товариства на підставі визначення ринкової вартості майна позивачем не порушено, а також у зв'язку з відсутністю представлених сторонами висновків експертів з даного питання, судова колегія, з урахуванням вищенаведених приписів процесуального закону та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, дійшла висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом позову про стягнення 4 338 122,00 грн належної позивачу вартості майна, пропорційно його частки у статутному капіталі товариства в розмірі 4,6 %, визначеної на підставі фінансової звітності ТОВ "Беєве" за 2016 рік.
Оскільки питання правомірності розміру стягнутих Господарським судом Сумської області сум судових витрат на послуги адвоката апелянтом не порушено, а судом апеляційної інстанції підстав виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги не встановлено, справу переглянуто в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Підсумовуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи Північним апеляційним господарським судом.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 залишити без змін.
3. Справу № 920/65/18 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді С.Я. Дикунська
А.О. Мальченко
Повний текст постанови складено 02.05.2019
