ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 465/481/14-ц
Провадження № 14-538цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-2» (далі - ОСББ «Оселя-2», ОСББ відповідно),
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Франківська РА), ОСОБА_4,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСББ «Оселя-2» на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Струс Л. Б., Шандри М. М., Шумської Н. Л.
у цивільній справі за позовом ОСББ «Оселя-2» до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Франківська РА, ОСОБА_4, про приведення у попередній стан самочинно розширеної та перепланованої квартири та
УСТАНОВИЛА:
У січні 2014 року ОСББ «Оселя-2» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило зобов'язати ОСОБА_3 за власні кошти привести у попередній стан самочинно розширену та переплановану квартиру АДРЕСА_1 демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції у коридорі загального користування, від'єднати від систем енергопостачання, водопостачання-водовідведення, вентиляційних каналів усі самовільно встановлені конструкції та прилади незаконно перепланованого кухонного приміщення.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 як власник квартири АДРЕСА_1 без відповідних документів розширив вказане житлове приміщення за рахунок приєднання частини коридору загального користування та здійснив перепланування квартири, саме облаштував кухню з втручанням в електромережу та до вентиляційних каналів будинку, а також врізкою в системи водопостачання та каналізації.
ОСББ «Оселя-2» зазначав, що такі дії відповідача призвели до неодноразових проривів у системі водопостачання та водовідведення і, як наслідок, неодноразового затоплення квартири № 49 в цьому будинку та коридору загального користування 5-го поверху. У зв'язку із цим 07 червня 2011 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про порушення правил користування житловими будинками та приміщеннями, і 13 липня 2011 року Франківською РА прийнято постанову № 211, якою на нього накладено адміністративне стягнення. 14 листопада 2013 року розпорядженням № 485 Франківської РА зобов'язано відповідача привести це житлове приміщення у попередній стан.
Посилаючись на те, що на неодноразові попередження про приведення квартири у попередній стан та ремонт зіпсованого майна ОСОБА_3 не реагує, позивач просить позов задовольнити.
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2015 року у складі судді Мигаль Г. П. позов ОСББ «Оселя-2»задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 за власні кошти привести у попередній стан самочинно розширену та переплановану квартиру АДРЕСА_1 демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції у коридорі загального користування, від'єднати від систем енергопостачання, водопостачання-водовідведення, вентиляційних каналів усі самовільно встановлені конструкції та прилади незаконно перепланованого кухонного приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем самовільно, без отримання належного дозволу розширено та переплановано належне йому житлове приміщення із захопленням площ загального користування, а також облаштовано кухню з втручанням в електромережу квартири, здійснено підключення до системи водопостачання та водовідведення і втручання в систему вентиляційних каналів будинку.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2016 року заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 0З листопада 2015 року скасовано, провадження у справі закрито.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статей 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) та з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15, спір між сторонами є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд апеляційної інстанції послався на те, що розпорядження Франківської РА від 14 листопада 2013 року № 485, на підставі якого ОСББ «Оселя-2» подало цей позов, скасовано постановою Франківського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 року, а також зазначив, що згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року у справі № К/800/14304/16 ця справа вирішується в порядку КАС України.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСББ «Оселя-2», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, зробив помилковий висновок, що спір є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підстави позову та спірні правовідносини, які виникли між ОСББ «Оселя-2» та відповідачем, мають цивільно-правовий характер і не пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 жовтня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 19 листопада 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що відповідач є власником та проживає у квартирі АДРЕСА_1.
Зазначений багатоквартирний житловий будинок перебуває на балансі та обслуговуванні ОСББ «Оселя-2».
07 квітня 2011 року позивач зобов'язав ОСОБА_3 до 17 квітня 2011 року привести у попередній стан, яку він самовільно перепланував квартиру із захопленням площ загального користування.
Згідно з постановою адміністративної комісії при Франківській РА від 13 липня 2011 року № 211 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за самовільне проведення перепланування квартири АДРЕСА_1 із захопленням площ загального користування.
21 лютого 2013 року ОСББ «Оселя-2» повторно направлено ОСОБА_3 попередження про приведення у попередній стан самовільно перепланованого житлового приміщення.
Із доповідної записки голови ОСББ «ОСЕЛЯ-2» від 15 липня 2013 року вбачається, що відповідач без жодного дозволу та відповідної проектної документації збільшив площу своєї квартири за рахунок місць загального користування в будинку, зокрема: виніс зовнішню стіну довжиною 6 метрів у загальний коридор і облаштував кухонне приміщення в середині квартири, а також провів каналізацію, водопровід, електропостачання і здійснив врізку у вентиляційну шахту будинку.
Розпорядженням Франківської РА від 14 листопада 2013 року № 485 зобов'язано ОСОБА_3 у місячний термін за власні кошти привести в попередній стан самочинно переплановану та розширену за рахунок частини коридору загального користування квартиру АДРЕСА_1.
У поданому позові ОСББ «Оселя-2» вказував, що відповідач у добровільному порядку розпорядження Франківської РА від 14 листопада 2013 року № 485 не виконав, самочинно розширену та переплановану квартиру АДРЕСА_1 у попередній стан не привів.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що цей позов пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 15 ЦПК України у вказаній редакції, як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України, тут і далі в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
За логікою законодавця адміністративне судочинство покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси з урахуванням того, що протилежна сторона є суб'єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів у публічно-правових відносинах, що стосуються цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Статтею 385 ЦК України визначено, що власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання власників квартир (житла). Таке об'єднання може бути створено також власниками житлових будинків. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III), яким врегульовано, в тому числі, й відносини суб'єктів права власності щодо користування та розпорядження нерухомим майном в ОСББ (стаття 2 цього Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
За змістом статті 1 Закону № 2866-III ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, а співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Згідно зі статтею 4 вказаного Закону ОСББ створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Відповідно до статті 18 Закону № 2866-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ОСББ відповідно до цього Закону та статуту зобов'язане: забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан неподільного та загального майна, що належить членам ОСББ; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження неподільним та загальним майном членами ОСББ.
Згідно зі статтею 11 Закону № 2866-III, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що ОСББ після набуття статусу юридичної особи може, зокрема, прийняти на власний баланс весь житловий комплекс. Балансоутримувач забезпечує управління житловим комплексом.
Статтею 1 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV; тут і далі, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
За змістом статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на групи, зокрема, й послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо).
Частиною шостою статті 19 Закону № 1875-IV визначено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
За змістом статей 23, 24 Закону № 1875-IV власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу, який має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти ним, визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна, і одночасно зобов'язаний забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.
На підставі зазначених вище норм, можна зробити висновок, що ОСББ - це юридична особа, учасник відносин у сфері житлово-комунальних послуг і суб'єкт, уповноважений здійснювати управління майном житлового будинку чи комплексу будинків і забезпечувати їх належну експлуатацію та утримання разом із прибудинковою територією, яка одночасно може бути й балансоутримувачем та виконувати його функції.
Тобто ОСББ за своїм правовим статусом є особою приватного права (створена в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), метою діяльності якої є реалізація інтересів визначеного кола приватних осіб та вирішення замість них питань у сфері отримання комунальних послуг та послуг утримання будинку і його прибудинкової території, вирішення інших господарських завдань, а тому є учасником у цивільному/господарському обороті та не відноситься до суб'єктів публічного права.
Таким чином, спір, що виник, стосується дотримання правил користування приміщеннями у житловому будинку, де його учасниками є, з однієї сторони, особа, що здійснює функції та несе відповідальність за утримання, експлуатацію та ремонт цього нерухомого майна, а з іншої - власник приміщення у цьому будинку, який зробив перебудову у своєму житлі, відносини між якими є цивільно-правовим та не вирішуються в порядку КАС України.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про віднесення вказаної справи до юрисдикції адміністративних судів є помилковим.
Посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15 є необґрунтованим з огляду на наявний різний суб'єктний склад сторін, оскільки в указаній справі позивачем є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, а у випадку, що розглядається, до суду з позовом звернувся учасник відносин у сфері житлово-комунальних послуг (цивільних/господарських правовідносин).
Крім того, неправильними є посилання суду апеляційної інстанції на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року у справі № К/800/14304/16 як правову підставу для закриття провадження та висновку, що ця справа вирішується в порядку КАС України, через те, що за фабулою та характером правовідносин вказані справи не є тотожними та у справах беруть участь інші особи як на стороні позивача, так і відповідача, однак стаття 205 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом, пов'язує неможливість судового розгляду справи саме із виявленням та встановленням судом обставин неналежності цієї справи до юрисдикції цивільного судочинства в цьому конкретному випадку.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на скасування розпорядження Франківської РА від 14 листопада 2013 року № 485 як однієї з підстав подання ОСББ «Оселя-2» позову та визначення юрисдикційності справи, є неналежним. Суд при визначенні предмета доказування виходить із загальних засад процесуального законодавства, вказує на необґрунтованість чи обґрунтованість позову та непідтвердження чи підтвердження наведених обставин, що може свідчити про відсутність чи наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак не про неможливість їх розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому не є правовою підставою для закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки у справі, що розглядається, апеляційний суд постановив незаконну ухвалу про закриття провадження у справі, то ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя-2» задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко
С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л.І. Рогач
Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
В. С. Князєв О.Г. Яновська
Л.М.Лобойко
