ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №802/28/16-а

адміністративне провадження №К/9901/24009/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білоуса О.В.,

суддів Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року (головуючий суддя Сторчак В.Ю., судді Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання відмови, яка відображена в листі Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2015 року №2882 в нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року протиправною; зобов`язання відповідача нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року та стягнути нараховані кошти.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року позов задоволено частково. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано обов`язку щодо виплати позивачу усіх сум, що належали до виплати, у день звільнення, відтак позивач, в силу положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано і на підставі частини першої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року; далі КАС України) позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до цього ж суду на новий розгляд.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Військова частина НОМЕР_1 скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), ОСОБА_2 , Желтобрюх І.Л.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 12 серпня 2013 року звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України, однак у день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , відповідачем не у повному обсязі проведено розрахунок грошового та речового забезпечення, а саме грошову допомогу при звільненні згідно роздавальної відомості від 12 серпня 2013 року №и 266/273 виплачено у сумі 16428,75 грн.

Дії відповідача щодо ненарахування у повному обсязі грошової допомоги при звільненні у запас, позивач оскаржив у судовому порядку.

На виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року у справі №802/3701/13-а, ОСОБА_1 згідно роздавальної відомості від 25 грудня 2013 року № 403/403 була виплачена доплата вихідної допомоги у сумі 3285,75 грн.

31 жовтня 2014 року на підставі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року у справі №802/3566/13-а позивачу виплачено відшкодування на службові відрядження у сумі 382,19 грн, що підтверджено роздавальною відомістю від 31 січня 2014 року № 21/24.

На підставі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року у справі №802/3700/13-а, 22 липня 2014 року з рахунків відповідача на користь позивача стягнуто грошову компенсацію замість речового майна у сумі 2555,29 грн.

ОСОБА_1 29 вересня 2014 року на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року у справі № К/800/45536/13 було виплачено компенсацію за проїзд у відпустку у сумі 454,76 грн, що підтверджено роздавальною відомістю від 29 вересня 2014 року № 329/282.

На виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2015 року у справі №127/1185/14-ц, 23 квітня 2015 року з рахунків Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача стягнуто частину компенсації суми утриманого прибуткового податку з доходів фізичних осіб у сумі 492,86 грн.

Тобто, відповідачем остаточний розрахунок із ОСОБА_1 здійснено 23 квітня 2015 року.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що його було звільнено із Збройних Сил України 12 серпня 2013 року, а повний розрахунок відповідачем проведено лише 23 квітня 2015 року, звернувся до суду з цим позовом про стягнення на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався 24 квітня 2015 року, тобто наступного дня після остаточного розрахунку з позивачем (який відбувся 23 квітня 2015 року), відповідно тримісячний строк завершився 24 липня 2015 року. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся 12 січня 2016 року і про причини пропуску строку, як і клопотання щодо визнання їх поважними, не зазначив.

Стосовно строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, то даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За приписами частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно частини першої статті 99 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В аспекті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України у цій частині.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цій справі встановлено, що позивача відрахували зі штату Військової частини НОМЕР_1 12 серпня 2013 року, остаточний розрахунок фактичний розрахунок з ним провели 23 квітня 2015 року.

Позивач вважає, що відповідач допустив затримку з розрахунком при звільненні, водночас стверджує, що про цю обставину він довідався лише після отримання листа Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області від 26 листопада 2015 року.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум. Оскільки від цієї дати (23 квітня 2015 року) минуло більше трьох місяців, то за таких обставин висновок Вінницького апеляційного адміністративного суду про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення цього позову без розгляду є правильним.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді В.М.Бевзенко

І.Л.Желтобрюх