Єдиний державний реєстр судових рішень
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" червня 2017 р. м. Київ К/800/10406/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),
Стародуба О.П.,
Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання відмови, яка відображена в листі військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2015 року №2882 в нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року протиправною; зобов`язання відповідача нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року та стягнути нараховані кошти.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника командира частини-начальника юридичної служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2013 року позивача виключено зі списків особового складу частини, у зв`язку зі звільненням з лав Збройних Сил України в запас по закінченню терміну контракту. Проте в день звільнення розрахунок проведено не у повному обсязі.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплатити позивачу недоплачену суму грошової допомоги при звільненні.
Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з відповідача зайво сплачений податок з доходів фізичних осіб в сумі 492,86 грн.
Фактично остаточний розрахунок з позивачем здійснено 23 квітня 2015 року, що підтверджується листом головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області від 26 листопада 2015 року №15-13/703-6821.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13 серпня 2013 року по 23 квітня 2015 року, в задоволенні якої військовою частиною НОМЕР_1 було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порядок оплати праці військовослужбовців регулюється спеціальним законодавством, норми якого не передбачають виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при їх звільненні.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю (далі КЗпП) регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - закон № 2011-XII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (далі - Інструкція).
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
В той же час такий порядок встановлений КЗпП.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України «Про відпусту», Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми Кодексу Законів про працю України.
З урахуванням наведених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій дійшли до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то в силу частини четвертої статті 227 цього Кодексу прийняті ними рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
О.П. Стародуб
І.В. Штульман
