П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Вінниця
20 липня 2017 р. Справа № 802/28/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКрапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання Демченка А.М.,
за участю представника
відповідача Лісного В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вінниці адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року.
Вказуючи на протиправність дій відповідача, позивач зазначає, що з військової частини НОМЕР_1 він звільнений 12.08.2013 року, однак, повний розрахунок грошового забезпечення з ним проведено 23.04.2015 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у відповідності до ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, в якому просить визнати відмову, яка відображена в листі в/ч НОМЕР_1 від 17.12.2015 року №2882 в нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року протиправною, зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року та стягнути нараховані кошти.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2017 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відповідності до статті 15-1 КАС України проведено повторний автоматичний розподіл, за результатами якого визначено головуючого суддю по справі Крапівницьку Н.Л.
Позивач у судове засідання не з`явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
У судовому засіданні представник відповідача щодо задоволення позову заперечував, з підстав, які містяться у письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника командира частини - начальника юридичної служби, про що свідчить копія посвідчення офіцера НОМЕР_2 (а.с. 7-8).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12.08.2013 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, у зв`язку зі звільненням з лав Збройних Сил України в запас по закінченню терміну контракту.
В день виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 не було повністю забезпечено грошовим та речовим забезпеченням.
Дії відповідача щодо не нарахування в повному обсязі грошової допомоги при звільненні в запас ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року у справі №802/3701/13-а позов задоволено і зобов`язано відповідача здійснити розрахунок та виплатити позивачу недоплачену суму грошової допомоги при звільненні.
Під час виконання вказаного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 при виплаті коштів було утримано та не компенсовано позивачу податок з доходів з фізичних осіб в сумі 492,86 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.01.2015 року у справі №127/1185/14-ц позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення зайво слаченого податку з доходів фізичних осіб в сумі 492,86 грн. задоволено.
Відповідно до листа головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області від 26.11.2015 року № 15-13/703-6821 остаточний розрахунок з позивачем здійснено 23.04.2015 року (а.с. 14).
У зв`язку з тим, що в/ч НОМЕР_1 з позивачем розрахувалась повністю лише 23.04.2015 року, позивач 01.12.2015 року звернувся із заявою до відповідача, в якій просив нарахувати йому та виплатити його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року (а.с. 15).
Листом в/ч НОМЕР_1 від 17.12.2015 року №2882 ОСОБА_1 відмовлено у здійсненні розрахунку та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Обґрунтовуючи свою відповідь, відповідач зазначив, що даний вид виплат регулюється трудовим законодавством. Однак, військове законодавство не передбачає здійснення вказаних виплат військовослужбовцям, у зв`язку з чим військова частина НОМЕР_1 не може провести розрахунок та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 16).
Не погоджуючись з вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 1 Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку. В той же час такий порядок встановлений Кодексом Законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми Кодексу Законів про працю України.
Матеріали справи свідчать, що позивач перебував на військовій службі і був військовослужбовцем.
Відтак, посилання ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог на застосування при вирішенні даного спору ст.ст. 116, 117 КЗпП України є обґрунтованими, а вимога про нарахування та стягнення вказаної виплати підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмови, яка відображена в листі в/ч НОМЕР_1 від 17.12.2015 року №2882, щодо нарахування та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року, суд зазначає наступне.
За результатами звернення ОСОБА_1 до відповідача від 01.12.2015 року, в якому просив нарахувати йому та виплатити його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.08.2013 року по 23.04.2015 року листом в/ч НОМЕР_1 від 17.12.2015 року № 2882 ОСОБА_1 відмовлено у здійсненні розрахунку та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, відмова відповідача оформлена у вигляді листа.
Так, в силу положень п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Рішення суб`єкта владних повноважень у форматі положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, як зазначив Конституційний Суд України, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Усі рішення суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Таким чином, надана відповідь позивачу в/ч НОМЕР_1 не є правовим документом, який встановлює відповідальність та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є відповіддю на звернення (скаргу), а тому, у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити частково.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (інд. код. НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2013 по 23.04.2015 року включно.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя підписКрапівницька Н. Л.
Копія вірна Суддя:
Секретар:
