Справа № 520/11879/18
Провадження № 2/520/5942/18
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2018 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого – судді Калініченко Л.В.
при секретарі Кирикової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
до ОСОБА_1
про відшкодування матеріальної шкоди
завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» 07 вересня 2018 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на свою користь матеріальної шкоди в сумі 4118 гривень 85 копійок, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 гривні 00 копійок.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 вересня 2015 року з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем марки «Фіат», реєстраційний номер НОМЕР_1 по проспекту Академіка Глушка в місті Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується постановою Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2016 року. В результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль марки «Фольсваген Мультіван», реєстраційний номер НОМЕР_2, який на момент ДТП належав ТОВ «МОРАВТОТРАНСПОРТ», який був застрахований за договором добровільного наземного транспорту №28352а5оа від 01.09.2015 року. Згідно умов договору страхування позивач сплатив страхувальнику відшкодування в розмірі 4118,85 гривень. Виплата була здійснена у відповідності до статті 25 ЗУ «Про страхування» на підставі заяви страхувальника та страхового акту. Отже, після виплати страхового відшкодування у ОСОБА_3«СК «АХА Страхування» виникло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі ст.993 ЦК України та ЗУ «Про страхування».
На підставі вищевикладеного, представник позивача був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
Вищевказана ухвала була направлена сторонам по справі та відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, відповідачу був наданий строк, терміном в п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження по справі, для подання відзиву на позовну заяву, заперечень, подання зустрічного позову або клопотання про слухання справи в загальному позовному провадженні.
У судове засідання 13.12.2018 року представник позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання разом з рекомендованим повідомлення про вручення судового повідомлення, однак усі поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч.2 ст.281 ЦПК України - розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою про заочний розгляд справи.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа ОСОБА_4 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуюче вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи документів та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «АХА Страхування» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 квітня 2016 року, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Фіат», реєстраційний номер НОМЕР_1, в місті Одесі по проспекту Академіка Глушка, при виїзді з двору будинку №6-В у зустрічному роз’їзді не врахував дорожньої обстановки та безпечного бокового інтервалу руху, в результаті чого допустив зіткнення із автомобілем марки «Фольсфаген», реєстраційний номер НОМЕР_2. В наслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_1, порушив п.13.3 «Правил дорожнього руху України», за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Постановою Київського районного суду міста Одеси від 27 червня 2016 року по справі №520/6088/16-п визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на останнього штраф у розмірі 340 гривень.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.
В силу ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_1 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 25 квітня 2016 року, додатковому доказуванню не підлягає.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, у тому числі автомобіль марки «Фольсфаген», реєстраційний номер НОМЕР_2, який на праві власності належав ТОВ «МОРАВТОТРАНСПОРТ», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ 049640.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки «Фольсфаген», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди був застрахований у ОСОБА_3 "Страхова Компанія «АХА Страхування» відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №28352а5оавід 01 вересня 2015 року, згідно з яким строк дії якого встановлений у період з 29 серпня 2015 року по 28 серпня 2016 року.
Суд оглянувши в судовому засіданні матеріали справи №520/6088/16-п також встановив, що на час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 25 квітня 2016 року, цивільна відповідальність транспортного засобу відповідачем застрахована не була, у зв’язку з чим відносно ОСОБА_1 було складено постанову ПС2№903544 від 25.04.2016 року.
В подальшому 25.04.2016 року водій автомобіля марки «Фольсфаген», реєстраційний номер НОМЕР_2, звернувся до ОСОБА_3 «СК «АХА Страхування» з довідкою №929121189 про дорожньо-транспортну пригоду, та повідомив про скоєну пригоду.
За наслідком розгляду заяви та страхових актів, ОСОБА_3 «СК «АХА Страхування» було здійснено виплату ТОВ «МОРАВТОТРАНСПОРТ» страхового відшкодування в сумі 4118 гривень 85 копійок, в рахунок відшкодування збитків завданих забезпеченому транспортному засобу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 25.04.2016 року, що підтверджується страховим актом №АХА2041346 від 28.04.2016 року.
Отже, позивач - виплативши страхове відшкодування своєму страхувальнику, який зазнав шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, позивач ОСОБА_3 «Страхова компанія «АХА Страхування» скористався своїм правом і звернувся з вимогами до відповідача, як винної особи у ДТП, яка мала місце 25.04.2016 року.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :
Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування;
Деліктне зобов'язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З огляду на вказане суд зазначає, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постанові від 04 липня 2018 року по справі 755/18006/15-ц про відшкодування завданої майнової шкоди у справі за відшкодуванням шкоди у таких самих правовідносинах.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що посилання представника позивача у позові на те, що він, як потерпілий, вправі відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, що в свою чергу узгоджується з практикою Верховного Суду України викладеною у постанові від 23.12.2015 року у справі №6-2587цс15, є не доцільними, оскільки у постанові від 04 липня 2018 року по справі 755/18006/15-ц Верховний Суд надав правовий висновок та зазначив, що відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, та дійшов висновку, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що відповідачем не було на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у позивача після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, настало право на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 4118 гривень 85 копійок, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 25.04.2016 року, з вини відповідача.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи наведені норми законів та докази по справі, приймаючи до уваги ту обставину, що доказів, які б виключали наявність наведених підстав для стягнення коштів з відповідача на користь позивача, суду не надано, тому позов ОСОБА_3 "Страхова Компанія «АХА Страхування» про стягнення матеріальної шкоди є обґрунтованим та доведеним, а отже на користь позивача належить стягнути із відповідача суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 4118 гривень 85 копійок.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений останнім в сумі 1762 гривні 00 копійок.
Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 19, 76-78, 81, 141, 161, 178, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-283, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 1187, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) до ОСОБА_1 (місце проживання: 65113, АДРЕСА_1) про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65113, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_3), на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8; розрахунковий рахунок 26503253730300 в АТ «УкрСиббанк»; код ЄДРПОУ 20474912; МФО 351005), у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 4118 (чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 85 (вісімдесят п’ять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65113, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_3), на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8; розрахунковий рахунок 26503253730300 в АТ «УкрСиббанк»; код ЄДРПОУ 20474912; МФО 351005) витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено – 13 грудня 2018 року.
Головуючий Калініченко Л. В.
