У Х В А Л А
31 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 487/10128/14-ц
Провадження № 14-473цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, повернення земельної ділянки у комунальну власність
за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року у складі судді Карташевої Т. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., та
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати пункти 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про затвердження проекту землеустрою та передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 177,42 грн, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект» (далі - ТОВ «Миколаївбудпроект»), з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності, виданий ОСОБА_3 01 грудня 2009 року на вказану земельну ділянку; повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункти 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 177,42 грн, за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1. Визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на вказану земельну ділянку. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що позовну давність прокурором не пропущено, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою Бузького лиману та її цільове призначення не було змінено в установленому законом порядку, а тому її неправомірно передано у власність ОСОБА_3 для індивідуального будівництва. Крім того, суд вважав, що є підстави для витребування майна від його нинішнього володільця відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання окремих пунктів оскаржуваного рішення сесії Миколаївської міської ради та витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача є правильним, оскільки дії державного органу зі зміни цільового призначення земельної ділянки та її передачі у приватну власність суперечать вимогам статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 88 Водного кодексу України. Враховуючи те, що про факт порушення вимог законодавства України позивач дізнався лише у 2013 році, строк давності ним не пропущено.
У жовтні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правові позиції Верховного Суду України щодо застосування положень статей 216, 267 ЦК України, висловлені у справах стосовно аналогічних правовідносин. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вказує на відсутність у особи, яка зверталась до суду із заявою про зміну позовних вимог, відповідних повноважень, а також на відсутність законодавчих підстав для звернення прокурора з указаним позовом в інтересах Держсільгоспінспекції, оскільки суб'єктом звернення у цій справі мала би бути Миколаївська міська рада.
Приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс16, як підстави для спростування доводів відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, апеляційний суд не врахував, що правовідносини у наведених справах та у справі, яка розглядається, не є подібними, а сама ухвала апеляційного суду не є мотивованою.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зауважив, що відповідним рішенням міської ради, яке є чинним та не оскаржувалось прокурором, на підставі позитивних висновків органів місцевого самоврядування та державної влади погоджено вибір місця розташування земельної ділянки відповідно до вимог статей 118, 151 ЗК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 26 грудня 2016 року - справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року № 6-3089цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс15, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6-2070цс16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року № 6-2458цс16 та від 15 листопада 2017 року № 6-2304цс16, у частинах, що стосуються порядку обчислення позовної давності у разі звернення з позовом прокурором у порядку представництва та врахування при цьому дати прокурорської перевірки.
У зазначених постановах Верховний Суд Українивиклав дві основні правові позиції:
1) як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (наприклад, постанова від 19 квітня 2017 року № 6-2376цс16);
2) відлік позовної давності обчислюється незалежно від дати прокурорської перевірки, у тому числі й при порушенні зони прибережної захисної смуги (наприклад, постанова від 08 червня 2016 року № 6-3089цс15).
Разом з тим у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду при аналогічних фактичних обставинах зробила протилежні висновки.
У зв'язку з наведеним колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року № 6-3089цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс15, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6-2070цс16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року № 6-2458цс16 та від 15 листопада 2017 року № 6-2304цс16.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статі 403 ЦПК України приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на викладене справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, повернення земельної ділянки у комунальну власність за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 30 січня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: С. В. Бакуліна Л.М. Лобойко
В. В. Британчук Н.П. Лященко
Д. А. Гудима О.Б. Прокопенко
В. І. Данішевська Л.І. Рогач
О. С. Золотніков І.В. Саприкіна
О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В. С. Князєв О.Г. Яновська
