Справа № 487/10128/14-ц
Провадження № 2/487/26/16
РІШЕННЯ
Іменем України
09.06.2016 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого-суддіКарташевої Т.А.,
секретаряУманського І.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Заводського району м. Миколаєва цивільну справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки у комунальну власність, -
ВСТАНОВИВ:
Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної діялнки, визнаннянедійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку у комунальну власність, зазначивши в його обгрунтування наступне.
Пунктом 29 рішення Миколаївської міської ради№ 33/37 від 30 січня 2009 р.ТОВ «Миколаївбудпроект» було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв.м з метою надання її в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по вул. Спортивній, 25. Пунктом 54 рішення Миколаївської міської ради № 35/51 від 19 червня 2009 р. був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по вул. Спортивній, 25. Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду Бузького лиману.
У порушення вимог ст. 124 Земельного Кодексу України, за відсутності договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Миколаївбудпроект», рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 р. були затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1000 кв.м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків про пров. Авіаційному у м. Миколаєві, в тому числі відповідачці ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку площею 997 кв.м по пров. Авіаційному, 11. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 було видано Державний акт серії ЯИ №140146 на право власності на відповідну земельну ділянку. 31 травня 2012 р., між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Відповідну інформацію про зміну власника земельної ділянки зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим номером 4810136300:12:001:0005:3:02, про що зроблено запис на державному акті.
Позивач зазначив, що відведені земельні ділянки під забудову відносяться до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення, тому не можуть передаватись у власність громадян.Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 р., спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення та туристично-рекреаційного комплексу, тобто будівництво житлових будинків в межах вказаної території заборонено. Крім того, позивач вказував, що земельна ділянка отримана ОСОБА_4 з порушеннями водного законодавства, оскільки розташована у прибережній захисній смузі Бузького лиману і відноситься до земель водного фонду з обмеженою сферою використання: відстань від урізу Бузького лиману до крайніх точок спірної земельної ділянки становить 9 м, тобто рішення Миколаївської міської ради суперечить вимогам норм земельного та водного законодавства.
Позивач просив визнати поважними причини пропущення позовної давності та поновити строки на звернення з позовом до суду,оскільки про наявність зазначених порушень стало відомо після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 26.04.2013 року; визнати незаконними та скасувати рішенняМиколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 997 кв. м по пров. Авіаційному, 11 у м. Миколаєві; визнатинедійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2; визнати недійсним державний акт серії ЯИ №140146 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та скасувати його державну реєстрацію; повернути земельну ділянку площею 997 кв.м, розташовану по пров. Авіаційному, 11 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0005:3:02), грошовою оцінкою 206177 грн. 42 коп. до комунальної власності. Уточнивши позовні вимоги в заяві від 27.01.2016 року, позивач остаточно просив визнати незаконним та скасувати пункти 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206177, 42 грн., за раунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по пров. Авіаційному, 11 у м. Миколаєві; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ №140146 від 28.10.2009 року, виданий ОСОБА_4 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 01.12.2009 року за №0109497021001; повернути земельну ділянку площею 997 кв. м по провулку Авіаційному, 11 у м. Миколаєві за кадастровим номером 4810136300:12:001:0005 у комунальну власність. Позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за клопотанням прокурора 09.06.2016 року залишені без розгляду.
У судовому засіданні прокурор підтримала уточнені позовні вимоги, наполягаючи на їх задоволенні, надавши суду пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Зазначила, що строк для звернення з позовними вимогами не пропущений, оскільки порушення під час відведення у власність громадянам земельних ділянок в мікрорайноі Леваневців в м. Миколаєві, у тому числі спірної земельної ділянки, органами прокуратури були виявлені у березні 2013 року. Обгрунтовуючи звернення прокурора до суду з даним позовом, посилалась на те, що розпорядник землі Миколаївська міська рада, яка є представником територіальної громади, всупереч інтересам територіальної громади розпорядилася земельними ділянками, тому, оскільки належний представник територіальної громади виступає відповідачем у справі, та діяв не в інтересах територіальної громади, всупереч Конституції і Законам України, до суду з позовом в інтересах держави звернувся прокурор.
Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_5, ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення проти позову, просили застосувати строк позовної давності.
Представник відповідача - Миколаївської міської ради у судовому засіданні не був присутнім, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з*явилася, про час, дату та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила.
На підставі ст. 169 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсудності нез*явившихся відповідачів, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши позивача, відповідача ОСОБА_2 та її представників, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд, зберігаючи об*єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 35/51 від 19.06.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальною забудовою, 99 кв. м під спорудами, 1766 кв. м під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв. м під зеленим насадженням за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по вулиці Спортивна (Леваневців), 25. Зазначеним проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду Бузького лиману. Пунктом 54.1 цього ж рішення зазначену земельну ділянку передано ТОВ Миколаївбудпроект в оренду строком на 10 років. При цьому на земельну ділянку встановлені обмеження у використанні згідно з КОПВНЗТВЗД: правові, типу 1.1. - зміна цільового використання.
Рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 від 04.09.2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 997 кв.м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по пров. Авіаційному, 11 в м. Миколаєві. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140146.
За положеннями ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
У ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України визначено, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Так, за положеннями ст. 4 Водного кодексу України, ст. 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Згідно зі ст. 59 ЗК України, ст. 85 Водного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 р. № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.
Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, за змістом наведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.
В справі відсутні дані щодо проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки.
Крім того, в справі відсутні дані про укладення та реєстрацію у встановленому законом порядку договору оренди земельної ділянки, площею 22156 кв. м, для обслуговування придбаного майна по вул. Леваневців, 25 в м. Миколаєві між Миколаївської міської радою та ТОВ «Миколаївбудпроект», якому зазначена земельна ділянка надана в оренду строком на 10 років відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 р. № 35/51 та за рахунок якої надана спірна земельна ділянка.
З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Вказана позиція узгоджується із правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України в постановах від 21.05.2014 р. у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014 р. у справі №6-206цс14.
З огляду на викладене, оскільки спірна земельна ділянка розташована на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману, що підтверджується актом обстеження земельної діялнки по пров. Авіаційному в Заводському районі міста Миколаєва (мікрорайон Леваневців), складеним державним інспектором з ОНПС Держекоінспекції у Миколаївській області ОСОБА_6 14.03.2013 р., то вона належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її неправомірно передано у власність відповідачу ОСОБА_4 для індивідуального будівництва.
За таких обставин пункти 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206177,42 грн., за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по пров. Авіаційному, 11 у місті Миколаєві є незаконними та підлягають скасуванню.
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статями 116,118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13).
Таким чином, оскільки рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року (пункти 48, 48.1 розділу 2), яке було підставою для видачі ОСОБА_4 державного акту на право власності на землю, підлягає скасуванню, державний акт, виданий ОСОБА_4 про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140146, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 01.12.2009 року за №0109497021001 є недійсним.
Відповідно до закріпленого в ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення компетентного органу, щодо цього майна, але в подальшому скасованого рішенням суду, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Судом встановлено, що пунктами 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради за №36/61 від 04.09.2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 997 кв.м, з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по пров. Авіаційному, 11 у м. Миколаєві. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 було видано Державний акт серії ЯИ №140146 на право власності на відповідну земельну ділянку
В подальшому, 31 травня 2012 р., між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Відповідну інформацію про зміну власника земельної ділянки зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим номером 4810136300:12:001:0005:3:02, про що зроблено запис на державному акті.
Земельна ділянка площею 997 кв.м по пров. Авіаційному, 11 у м. Миколаєві, яка знаходилась у комунальній власності, відповідно до земельного та водного законодавств вибула з володіння територіальної громади у приватну власність ОСОБА_4 з порушенням вимог закону.
На тепер, відповідно до ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.11.2015 року власником земельної ділянки, площею 997 кв.м по пров. Авіаційному, 11 у м. Миколаєві є ОСОБА_2
При цьому, добросовісність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку сторонами не оспорюється.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст.388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.
Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 330, 387 ЦК України та того, що земельна ділянка вибула з володіння позивача не з його волі за відплатним договором, який укладено з відповідачем особою, яка не мала права на таке відчуження, про що відповідачу відомо не було, позовні вимоги про повернення земельної ділянки площею 997 кв. м по пров. Авіаційному, 11 в м. Миколаєві з кадастровим номером 4810136300:12:001:0005 ОСОБА_2 у комунальну власність підлягають задоволенню.
Доводи представників відповідача ОСОБА_2 про застосуванні позовної давності не заслуговують на увагу з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6-152цс14).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЦПК України, у випадках встановлених законом, зокрема статтями 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», до суду за захистом порушеного права в інтересах держави вправі звернутися прокурор.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 45 ЦПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, у відповідності до статей 24,46 ЦПК України має процесуальні обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Статтями 14 Конституції україни та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011 «Про Державну інспекцію сільського господарства України» є Державна інспекція сільського господарська України.
Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими визначені повноваження згаданого органу, не передбачено повноважень щодо звернення до суду про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та зобов*язання повернути її власнику. Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду із позовами вказаної категорії, а власником земельної ділянки є територіальна громада, прокурором було пред*явлено позов в інтересах держави.
Підставою для звернення до суду з даним позовом стало виявлення прокуратурою порушення закону при передачі у власність земельної ділянки водного фонду під час проведеної у березні 2013 року перевірки, яка була здійснена на підставі постанови прокурора від 11.03.2013 року, винесеної після розгляду повідомлень в засобах масової інформації про проведення підготовчих будівельних робіт та масове знесення зелених насаджень в зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману в Заводському районі м. Миколаєва та завдання Генеральної прокуратури України від 26.04.2013 р.
Будь-яких доказів того, що Державній інспекції сільського господарства України було відомо або могло бути відомо про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 суду надано не було. Миколаївська міська рада також не надала доказів на підтвердження того, що Державній інспекції сільського господарства України направлялись копії оскаржуваних рішень. Тільки 30.04.2013 року на виконання доручення Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері зазначений орган провів перевірку використання земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво котеджів у прибережній зоні мікрорайону Леваневський та законності прийнятих рішень Миколаївської міської ради, та встановив ряд порушень діючого законодавства.
Присутність прокурора на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття спірного рішення на перебіг позовної давності у даній справі не впливає, оскільки з прийнятого вказаною радою рішення не можна певно судити про наявність порушення законодавства, яке можна було встановити лише при системній і детальній перевірці землевпорядної документації, що прокуратурою і було здійснено у березні 2013 р. Тобто про порушення прав і інтересів держави прокурору стало відомо у березні 2013 р., а до суду з позовом про захист порушеного права держави він звернувся у 2014 р.
За таких обставин, доводи представників відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності не можна прийняти до уваги, оскільки передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності прокурором не порушений й підстави для його поновлення відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 14, 121 Конституції України, ст. ст.10, 11, 45, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 19-21, 58-62, 83, 116, 118, 152 ЗК України, ст.ст. 4, 88-90 ВК України, ст. ст. 3, 15, 16, 373, 203, 215, 216, 261, 387 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задовольнити.
Визнати незаконними та скасувати пункти 48, 48.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 177 грн. 42 коп., за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по провулку Авіаційному, 11 у місті Миколаєві.
Визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ №140146 від 28.10.2009 року, виданий ОСОБА_4 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 01.12.2009 року за №0109497021001.
Зобов*язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 997 кв. м по провулку Авіаціному, 11 у м. Миколаєві з кадастровим номером 4810136300:12:001:0005.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Т.А. Карташева
