КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" травня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/22873/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Яковлєва М.Л.
За участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.
За участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 24.05.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17 (суддя - Підченко Ю.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс"
про стягнення 6 175 980,75 дол. США та 2 171 039,72 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2018 у справі №910/22873/17 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" про призначення судової економічної експертизи призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставлені питання:
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по кредиту здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по процентах здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по пені по кредиту здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості пені по процентах здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по 3% річних за "тілом кредиту" за ст. 625 ЦКУ здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по 3% річних за процентами за ст. 625 ЦКУ здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по штрафу здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами по справі наявний спір в частині заявленого та дійсного розміру показників, заявлених позивачем до стягнення. При цьому, позивач в обгрунтування позову посилався на те, що наявні у матеріалах справи первинні документи бухгалтерського обліку підтверджують позицію банку, а відповідачем не спростовані доводи позивача. Контррозрахунок не містить взаємно суперечливих доказів та обґрунтувань щодо підтвердження неправильності нарахування позивачем заборгованості, а має лише арифметичні округлення та деякі неточності/помилки. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наполягає на призначенні у справі експертизи з метою вірного розрахунку ціни позову. За умови наявності невідповідності між розрахунками заборгованості за кредитним договором, необхідно дослідити, зокрема, питання достовірності проведення позивачем розрахунку суми, яку заявлено до стягнення. Питання встановлення вірного розрахунку суми позову, має істотне значення для справи оскільки є предметом позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідними є спеціальні знання у економічній галузі, що стало підставою для призначення судової економічної експертизи.
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2018 у справі №910/22873/17, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана ухвала була постановлена судом першої інстанції за відсутності підстав для призначення експертизи і зупинення провадження у справі, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, скаржник наголошував на тому, що суд першої інстанції не обґрунтував неможливість самостійного встановлення судом фактичних обставин справи при розгляді даної справи за результатами оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності, доцільність проведення експертизи, не зазначив у чому полягає потреба у спеціальних знаннях. При цьому, скаржник зазначав що поставлені перед експертом питання не вимагають спеціальних досліджень, а їх вирішення віднесено до компетенції суду. Матеріали справи містять усі необхідні докази для вирішення спору по суті, а також банком було надано відповідні розрахунки заявлених до стягнення показників, а розрахунки відповідача є арифметично неточними і можуть бути перевірені без застосування спеціальних знань.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 справу №910/22873/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя доповідач)- Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17, витребувано з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз матеріали господарської справи №910/22873/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" про стягнення 6 175 980,75 дол. США та 2 171 039,72 грн.
Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від експертної установи - Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали господарської справи №910/22873/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" про стягнення 6 175 980,75 дол. США та 2 171 039,72 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 призначено справу № 910/22873/17 для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018), розгляд призначено на 24.05.2018.
23.05.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суд першої інстанції залишити без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач посилався на те, що надані позивачем до позовної заяви документи не можуть свідчити про факт наявності заборгованості за кредитним договором, а для встановлення дійсної суми заборгованості на нарахованих показників, як і періоду відповідних нарахувань, необхідні спеціальні знання, і відповідно, призначення судової економічної експертизи дозволить реалізувати принцип рівності сторін, закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В судовому засіданні 24.05.2018 представник скаржника (позивача) доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач в судовому засіданні 24.05.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суд першої інстанції залишити без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про призначення експертизи (п. 11).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін, виходячи із наступного.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 в розмірі 6 175 980, 75 доларів США та 2 171 039, 72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором № 20-1845/2-1 від 18.06.2013, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, що складається з: заборгованість по кредиту - 5 767 600,00 дол. США, заборгованість по процентах - 408 380,75 дол. США, пені по кредиту - 143 689,21 грн., пені по процентам - 824 921,60 грн., 3% річних за тілом кредиту - 16 726,12 грн., 3% річних за процентами - 97 322,79 грн., штраф - 1 088 380,00 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову посилався на те, що надані позивачем до позовної заяви документи не можуть свідчити про факт наявності заборгованості за кредитним договором в заявленому до стягнення розмірі, надав свої контр розрахунки, а для встановлення дійсної суми заборгованості на нарахованих показників, як і періоду відповідних нарахувань наголошував на необхідності застосування спеціальних знань у економічній галузі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2018 у справі №910/22873/17 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" про призначення судової економічної експертизи призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставлені питання:
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по кредиту здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по процентах здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по пені по кредиту здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості пені по процентах здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по 3% річних за "тілом кредиту" за ст. 625 ЦКУ здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по 3% річних за процентами за ст. 625 ЦКУ здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
- Чи вірний, підтверджений документально та чи відповідає розрахунок заборгованості по штрафу здійснений Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у розрахунку до позовної заяви умовам Кредитного договору № 20-1845/2-1 від 18.06.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", а також норм чинного законодавства України?
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 3 та 4 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
З урахуванням обставин справи, суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначається судом.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами по справі наявний спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, оскільки в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним кредитним договором (з урахуванням усіх додаткових угод), внаслідок чого позивач просив у позові стягнути нараховані за його розрахунком, доданим до позову, заборгованість по кредиту - 5 767 600,00 дол. США, заборгованість по процентах - 408 380,75 дол. США, пені по кредиту - 143 689,21 грн., пені по процентам - 824 921,60 грн., 3% річних за тілом кредиту - 16 726,12 грн., 3% річних за процентами - 97 322,79 грн., штраф - 1 088 380,00 грн.
Відповідач у відзиві наголошував на тому, що до кредитного договору між сторонами укладався рід додаткових угод, якими змінювались ставки та строки відповідних нарахувань, встановлювались нові графіки погашення платежів, змінювались процентні ставки за користування кредитом, а наведений позивачем розрахунок не свідчить про неоспорюваність та вірність заявлених до стягнення сум.
Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
В свою чергу, наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що кожна з сторін обгрунтовує наявне у неї право (позивач - право на отримання коштів, а відповідач - право на сплату дійсної та реальної суми боргу) певними документами, проте, їх оцінка як доказів в підтвердження або спростування доводів кожної з сторін, має здійснюватись на стадії розгляду справи по суті, коли суд повинен встановити обставини наявності/відсутності певного права, і відповідно, чи мають місце факти порушення чи оспорювання суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позови. Вказані обставини не встановлюються на стадії вирішення судом питання про призначення судової експертизи, оскільки на даній стадії судового провадження суд визначає чи потрібні відповіді на питання, які стосуються предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін, і відповідь на які можливо надати саме з застосуванням спеціальних знань у певній галузі, якими суд не володіє.
Таким чином, встановлення дійсного розміру заборгованості відповідача за заявленими позивачем до стягнення показникам по договору з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, і як наслідок існування предмету спору у грошовому документально визначеному еквіваленті шляхом його визначення внаслідок застосування спеціальних знань в економічній галузі, виходить за межі компетенції господарського суду та дійсно потребує спеціальних знань у економічній галузі, а тому для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідним є призначення судової економічної експертизи.
Крім того, доводи скаржника про те, що підстави для призначення судової експертизи були відсутні, а тому суд першої інстанції всупереч п. 2 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України зупинив провадження у справі, що призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо розумного строку розгляду справи - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
З огляду на викладене, з метою правильного вирішення спору і попередження необґрунтованого втручання у права учасників справи на грошові кошти, необхідним є призначення судової економічної експертизи, яка за допомогою спеціальних знань у економічній галузі встановить певні обставини щодо розрахунків обох сторін та обгрунтованості або необгрунтованості таких.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою щодо стягнення за укладеним кредитним договором (з урахуванням усіх додаткових угод) за його розрахунком, доданим до позову, заборгованість по кредиту - 5 767 600,00 дол. США, заборгованість по процентах - 408 380,75 дол. США, пені по кредиту - 143 689,21 грн., пені по процентам - 824 921,60 грн., 3% річних за тілом кредиту - 16 726,12 грн., 3% річних за процентами - 97 322,79 грн., штраф - 1 088 380,00 грн. Відповідач у відзиві наголошував на тому, що до кредитного договору між сторонами укладався рід додаткових угод, якими змінювались ставки та строки відповідних нарахувань, встановлювались нові графіки погашення платежів, змінювались процентні ставки за користування кредитом, а наведений позивачем розрахунок не свідчить про неоспорюваність та вірність заявлених до стягнення сум. Таким чином, кожна з сторін в обгрунтування своїх доводів стверджує протилежне, а відтак між сторонами існує спір про грошовий еквівалент відповідних зобов'язань, які носили триваючий характер та відображені і певних бухгалтерських документах. У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції зазначає. що для повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи, необхідними є спеціальні знання у економічній галузі, що стало підставою для призначення судової економічної експертизи.
Відповідно до п. 1.2.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року (із змінами і доповненнями) основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.
Частиною 4 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать, зокрема, науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Господарського процесуального кодексу України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку призначення господарським судом судової експертизи.
Доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17 не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд визнає, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, оскаржувана ухвала прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (повний текст складено та підписано 07.03.2018) у справі №910/22873/17 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/22873/17 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 07.06.2018.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
М.Л. Яковлєв
