Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,при секретарі судового засідання за участю: прокурора потерпілої представника потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 ,розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження №12013150200000505 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілих ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2016 року щодо ОСОБА_8 ,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_8 звільнено від покарання у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 скасовано, кримінальне провадження щодо нього за ч. 1 ст. 140 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність в діях складу злочину.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винним і засуджено за те, він будучи лікарем-анестезіологом відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, відповідно до вимог "Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України", затвердженої наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року, та посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26.01.2010 року головним лікарем Жидачівської ЦРЛ, був зобов`язаний оцінити стан і виділити ведучі синдроми у хворих, які знаходяться у термінальному і важкому стані, провести невідкладні заходи при черепно-мозковій травмі. Однак, він неналежно виконав свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_9 , а саме смерть.
Так, о 01.20 год. 20 червня 2005 року, коли ОСОБА_9 у стані алкогольного сп`яніння було доставлено після дорожньо-транспортної події до приймального відділення Жидачівської ЦРЛ на вул. Я. Мудрого, 29 у м.Жидачеві з діагнозом черепно-мозкова травма, його було оглянуто черговим лікарем-анестезіологом ОСОБА_8 та іншими лікарями. За скеруванням ОСОБА_8 , як лікаря-анестезіолога, ОСОБА_9 було госпіталізовано до відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, де йому продовжили надавати медичну допомогу, відповідальність за надання якої було покладено на лікуючого лікаря ОСОБА_8 . Несучи персональну відповідальність, як лікуючий лікар, за проведення обстеження, лікування та спостереження за ОСОБА_9 , лікарем-анестезіологом ОСОБА_8 було прийнято рішення щодо призначення хворому ОСОБА_9 таких медичних препаратів: "анальгін"50% - 2,0 мл., "димедрол" 1%- 1,0 мл.- в/м та "промедол" 2% - 1,0 мл., медикаментозна дія яких виражається у седативній дії. У подальшому після надання медичної допомоги ОСОБА_9 стан хворого різко погіршився та о 04.45 год. наступила зупинка дихальної та серцевої діяльності, після настання яких лікарем-анестезіологом ОСОБА_8 несвоєчасно проведено реанімаційні заходи щодо ОСОБА_9 . Згідно із висновком комісійної судово-медичної експертизи №569/12 від 29.03.2013 року застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупності з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті ОСОБА_9 .
У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілих ОСОБА_7 , кожен окремо, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначають, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у діях ОСОБА_8 суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, єнеобґрунтованим та безпідставним, без належного аналізу та спростування доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував винуватість ОСОБА_8 . При цьому апеляційний суд послався на неіснуючу постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2010 року про закриття внаслідок акту амністії кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 за ч.2 ст. 286 ККУкраїни, якого визнано винним у ДТП, у котрій постраждав ОСОБА_9 .
В запереченнях на касаційні скарги захисник ОСОБА_11 просить залишити ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 без зміни, а касаційні скарги без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілої та представника потерпілих, які підтримали касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
Також ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Керуючись принципом безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.
Апеляційний суд при розгляді цього кримінального провадження не дотримався зазначених вимог закону.
Так, місцевий суд, обґрунтовуючи свій висновок щодо винуватості ОСОБА_8 , послався у вироку на показання потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , дані висновків судово-медичної експертизи від 22.06.2010 року № 337 та додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 28.09.2015 року № 191/15, пояснення експерта ОСОБА_18 .
На цей вирок місцевого суду захисник ОСОБА_19 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.
Як свідчать дані журналу судового засідання, технічний запис судового провадження та зміст ухвали, апеляційний суд, не досліджуючи безпосередньо жодного доказу, покладених місцевим судом в основу обвинувального вироку, прийшов до переконання про відсутність у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, і необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто надав іншу оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам без безпосереднього їх дослідження в апеляційній інстанції.
Крім того, зазначене рішення апеляційний суд обґрунтовував даними матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_10 та матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_12 та ОСОБА_6 до Головного Управління державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (були витребувані апеляційним судом за клопотанням захисника у порядку ст. 404 КПК України), при цьому (як свідчать дані журналу судового засідання та технічний запис судового провадження) безпосередньо їх не досліджував, хоча в судовому рішенні зазначив, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 було досліджено під час апеляційного розгляду.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції є передчасним.
З огляду на викладене ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки вона постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому відповідно до ч. 1 ст.412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Під час цього розгляду апеляційний суд має перевірити всі наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувати доводи касаційних скарг і постановити законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436438 КПК України, п. 6 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілих ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2016 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
__________________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
