ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 443/2309/13-к
провадження № 51-1319км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9
(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і засудженого ОСОБА_10 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року щодо
ОСОБА_10 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бережниця Жидачівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу ОСОБА_10 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
За вироком суду, ОСОБА_10 , будучи медичним працівником, відповідно до наказу від 07 серпня 1997 року № 270, перебуваючи на посаді лікаря-анастезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні (далі - Жидачівська ЦРЛ), відповідно до вимог «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України», затвердженої наказом МОЗ України від 27 липня 1998 року № 226 , та посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26 січня 2010 року головним лікарем Жидачівської ЦРЛ, був зобов`язаний оцінити стан і виділити ведучі синдроми у хворих, які знаходяться у термінальному і важкому стані, провести невідкладні заходи при черепно-мозковій травмі. Однак, він, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_11 , а саме смерть.
Так, 20 червня 2005 року близько 01:20, ОСОБА_11 було доставлено до приймального відділення Жидачівської ЦРЛ ( м. Жидачів, вул. Я. Мудрого, 29) у стані алкогольного сп`яніння після дорожньо-транспортної події (далі ДТП) із діагнозом черепно-мозкова травма. Далі його було оглянуто черговим лікарем-анестезіологом ОСОБА_10 та іншими лікарями. За скеруванням ОСОБА_10 як лікаря-анестезіолога, ОСОБА_11 було госпіталізовано до відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, де йому продовжили надавати медичну допомогу, відповідальність за надання якої покладено на лікуючого лікаря ОСОБА_10 . Маючи персональну відповідальність як лікуючого лікаря за проведення обстеження, лікування та спостереження за ОСОБА_11 , ОСОБА_10 було прийнято рішення щодо призначення хворому таких медичних препаратів: «анальгін» 50% - 2,0 мл., «димедрол» 1% - 1,0 мл.- в/м та «промедол» 2% - 1,0 мл., медикаментозна дія яких виражається у седативній дії.
Після надання медичної допомоги стан хворого різко погіршився та о 04:45 наступила зупинка дихальної та серцевої діяльності після настання яких ОСОБА_10 несвоєчасно проведено реанімаційні заходи щодо ОСОБА_11 . Згідно із висновком комісійної судово-медичної експертизи від 29 березня 2013 року №569/12 застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупністю з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті ОСОБА_11 .
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 26 квітня 2016 року скасував вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Вищий спеціалізований суд України ухвалою від 28 лютого 2017 року скасував рішення суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у цьому суді.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі захисники та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, зазначають, що місцевий суд провів судовий розгляд однобічно та неповно, а висновки цього суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Стверджують, що районний суд не зважив та не оцінив докази, які спростовують версію сторони обвинувачення, зокрема, численні експертизи, за якими установлено іншу причину смерті потерпілого, а також висновки непоодиноких комісій з охорони здоров`я у яких констатовано, що надання медичної допомоги ОСОБА_11 відповідало тактиці лікування за встановленим йому діагнозом, і не могло спричинити його смерть.
Між тим сторона захисту звертає увагу, що поза увагою місцевого суду залишився той факт, що ОСОБА_11 надавалась медична допомога з урахуванням стану алкогольного сп`яніння як низького 0, 5‰, тоді як комісійні експертизи, на які посилається сторона обвинувачення, враховували стан сп`яніння 1, 69‰, тобто середній.
При цьому акцентують, що в обов`язки лікаря-анестезіолога не входить перевірка стану сп`яніння, а при визначенні цього стану він брав до уваги аналізи лабораторного дослідження, проведеного в лікарні.
Водночас касатори уважають, що ні одна експертиза не дає відповіді на запитання які би були наслідки для ОСОБА_11 , як би у нього був низький рівень стану сп`яніння.
Також сторона захисту, аргументуючи свою позицію в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вказує, що жодними експертизами не встановлено передозування седативними препаратами.
Крім цього, касатори наголошують на тому, що експертизи на яких ґрунтується висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 не мають категоричного характеру, адже в них вказано лише про ймовірність настання смерті ОСОБА_11 внаслідок введення йому седативних препаратів.
Натомість висновки інших експертиз, зокрема № 125/07-К, суд першої інстанції взагалі не оцінив, хоча вони сформульовані категорично.
Разом із цим зазначають, що в матеріалах кримінального провадження відсутні оригінали медичної документації, у тому числі медичної картки стаціонарного хворого, що позбавляє сторону захисту перевірити їх на належність.
Окремо зауважують на відсутності в діях ОСОБА_12 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки ст. 140 КК є бланкетною, то сторона обвинувачення має окреслити, які саме обов`язки, відповідно до певного нормативного акта особа мала виконати, проте виконала неналежно.
При цьому касатори зазначають, що районний суд у своєму рішенні посилається на посадову інструкцію лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26 січня 2010 року, однак події, які є предметом кримінального провадження відбувалися у 2005 році.
На переконання касаторів, усі вищенаведені недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті у ході апеляційного перегляду, зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.
Також звертають увагу, що апеляційний суд не досліджував доказів, не вивчав матеріали кримінального провадження, а обмежився лише обговоренням доводів апеляційної скарги, що суперечить вимогам ст. 23 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав письмові заперечення у яких детально наводить аргументи на спростування доводів касаційної скарги сторони захисту.
У судовому засіданні засуджений та його захисники підтримали доводи, наведені в касаційній скарзі та просили її задовольнити, прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За частиною 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Зокрема, враховуючи вищенаведені норми законодавства, апеляційний суд зобов`язаний дати вичерпну відповідь на доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення ухвали.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином не перевірив доводів сторони захисту, викладених у поданій апеляційній скарзі.
Використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваної ухвали.
Як убачається із суті апеляційної скарги сторона захисту, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, свою позицію мотивувала невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних аспектів події. При цьому, на думку апелянтів, суд першої інстанції не мотивував, чому надає перевагу одним доказам перед іншими та не враховує окремі докази.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд, хоч і виклав доводи сторони захисту, наведені в апеляційній скарзі, втім не розкрив їх змісту у достатній мірі та, залишаючи скаргу без задоволення, не зазначив мотивованих підстав з яких її визнано необґрунтованою.
Приписами пункту 2 ч. 3 ст. 374 КПК установлено, що у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Отже, суд при розгляді провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Суд першої інстанції, аргументуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на показання потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , експерта ОСОБА_21 , висновок комісійної судово- медичної експертизи від 22 червня 2010 року № 377 та висновок додаткової судово- медичної експертизи від 28 вересня 2015 року № 191/15, які визнав належними та допустимими.
Проте аналізу інших доказів, які наявні в матеріалах справи і на які посилається сторона захисту, у тому числі в апеляційній скарзі, судове рішення не містить.
Зі змісту вироку убачається, що усупереч положень ст. 94 КПК, відсутня оцінка фактичним даним акту службового розслідування і Наказу Жидачівської ЦРЛ від 11 липня 2005 року № 135-в, висновку судово-медичної комісії від 15 листопада 2005 № 125/07, висновків комісій, створених на підставі наказів Головного управління охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації (далі - ГУОЗ ЛОДА) від 18 березня 2007 року № 191, від 11 жовтня 2005 року №642 та висновків експертів від 14 липня 2007 року № 43, від 16 жовтня 2006 року №3014/97, від 31 травня 2007 року № 2533/197.
Сторона захисту, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_10 у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам посилалась в апеляційній скарзі на вказані докази, узагальнююча суть яких зводиться до того, що надання медичної допомоги ОСОБА_11 відповідало тактиці лікування за встановленим йому діагнозом, і не могло спричинити його смерть оскільки установлено іншу причину смерті, зокрема закриту черепно-мозкову травму із подальшими наслідками.
У свою чергу апеляційний суд залишив без належної аргументації доводи апеляційної скарги щодо неповної оцінки місцевим судом доказів, зокрема тих, що, на думку сторони захисту, спростовують версію сторони обвинувачення, адже мотиви щодо цих доказів взагалі не викладені у вироку та не вказано чому вони не приймаються судом.
Оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції оцінити їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі. Апеляційна інстанція має з`ясувати, чи достатньо було у розпорядженні суду першої інстанції доказів для того, щоб ухвалити законне рішення.
Так, одним з проявів невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження законодавець визначив випадок, коли «за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші» (п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК).
Посилання апеляційного суду на те, що вказані докази на які вказує сторона захисту були враховані під час проведення комісійних експертиз, якими місцевий суд обґрунтовує свої висновки, не є належним спростуванням невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи з огляду на таке.
Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.
Згідно з висновками комісійної судово- медичної експертизи з від 22 червня 2010 року № 377 та додаткової судово- медичної експертизи від 28 вересня 2015 року № 191/15 об`єм проведених маніпуляційних заходів загалом відповідав тактиці надання медичної допомоги хворому з ознаками черепно-мозкової травми, однак медична допомога ОСОБА_11 була надана не у повному обсязі, так як не була проведена спинномозкова пункція для з`ясування наявності внутрішньочерепного крововиливу, яку мав виконати невропатолог.
За цими ж висновками вказано про те, що «не можна виключити, що застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупності з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті потерпілого ОСОБА_11 »
Проте сторона захисту наводила аргументи в апеляційній скарзі про те, що допомога ОСОБА_11 надавалась не лише ОСОБА_10 , а й іншими лікарями, і неефективність надання медичної допомоги, зокрема й проведення реанімаційних заходів не підтверджується навіть висновками комісійних експертиз на які посилається сторона обвинувачення.
Водночас факт проведення реанімаційних заходів підтверджують свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Більше того, всі експертизи, які відображені у вироку, не мають категоричних висновків про причино-наслідковий зв`язок між введенням потерпілому седативних препаратів та його смерті, а мають лише характер ймовірності за певних обставин.
Крім цього апеляційний суд залишив поза увагою мотиви апелянтів про те, що висновки комісійних експертиз, якими обґрунтовується обвинувачення ОСОБА_10 проведені з урахуванням середнього ступеня сп`яніння (1, 69‰), проте під час надання ОСОБА_11 медичної допомоги брався до уваги інший ступень сп`яніння, а саме 0, 5 ‰, який було установлено шляхом лабораторного дослідження, проведеного у лікарні.
При цьому сторона захисту наводить висновок судово-медичної комісії від 15 листопада 2005 № 125/07 та висновки експертів від 14 липня 2007 року № 43, від 16 жовтня 2006 року №3014/97, від 31 травня 2007 року № 2533/197, у яких сформульовано конкретний підсумок того, що причиною настання смерті ОСОБА_11 є закрита черепно-мозкова травма із подальшими наслідками, що залишилось поза увагою судів обох інстанцій.
У зв`язку з цим сторона захисту ставила під сумнів висновки зазначених експертиз, оскільки ними не установлено, чи могло б призвести до летальних наслідків введення седативних препаратів при стані алкогольного сп`яніння у 0, 5 ‰.
Між тим, апелянти зазначали про те, що відсутність в матеріалах кримінального провадження медичної документації та її фактична втрата позбавляють можливості провести відповідну експертизу щодо попереднього питання.
Водночас захист наголошував, що ні однією експертизою не установлено передозування седативними препаратами.
Також, сторона захисту порушує питання про те, що в обов`язки лікаря-анастезіолога взагалі не входить самостійне установлення стану сп`яніння, він керувався інформацією, наданою за результатом проведеного лабораторного дослідження.
Залишаючи вирок місцевого суду без змін суд апеляційної інстанції хоча і вказує, що винуватість ОСОБА_10 підтверджується показаннями свідків, проте не містить оцінки цих показань і яким чином вони підтверджують пред`явлене обвинувачення, зокрема показання лікарів, які разом із ОСОБА_10 надавали ОСОБА_11 медичну допомогу.
Окрім цього, без повної, всебічної перевірки апеляційного суду та відповіді залишились доводи про відсутність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, оскільки обвинувачення не містить конкретного нормативного акту яким би встановлювались певні обов`язки, які ОСОБА_10 неналежно виконав як анестезіолог, а також про безпідставне посилання, як вважає сторона захисту, на посадову інструкцію лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26 січня 2010 року головним лікарем Жидачівської ЦРЛ.
Наведені протиріччя апеляційний суд не усунув і не спростував доводи апеляційної скарги у цій частині, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що додатковим обов`язковим об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК, є установлений порядок виконання медичними та фармацевтичними працівниками своїх обов`язків.
Диспозиція ч. 1 ст. 140 цього Кодексу є бланкетною, при кваліфікації вчиненого слід у кожному конкретному випадку встановлювати, які саме професійні обов`язки покладалися на винного та які з них не були виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких саме нормативно-правових актів (наказів, інструкцій, правил, положень, вказівок, розпоряджень тощо) ним порушено.
Отже, належним чином не перевіривши доводів у апеляційній скарзі сторони захисту, не навівши достатніх мотивів для визнання їх необґрунтованими, не перевіривши відповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 без змін.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
Суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
Належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.
Той факт, що жодна зі сторін не наполягала на клопотанні про повторне дослідження доказів, хоча таке було заявлено у змісті апеляційної скарги, не виключає права апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази, керуючись загальними засадами кримінального провадження. За приписами ч. 6 ст. 9 КПК, у випадках коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені у ч. 1 ст. 7 КПК.
Якщо апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у ст. 2 КПК, та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження, як диспозитивність.
Вищенаведена позиція узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду, зокрема, постановою від 20 жовтня 2021 року № 180/1597/17.
Таким чином, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Спільну касаційну скаргу захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і засудженого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
