ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 757/39521/20-ц

провадження № 61-476св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Шиповича В. В.

учасники справи:

скаржник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - державний виконавець Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Надточиєвою Анною Петрівною, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Надточиєву А. П. звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії та зобов`язання повернути кошти у виконавчому провадженні про визнання неправомірними та скасування постанов державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі -Печерський відділ ДВС) ОСОБА_4. (далі - державний виконавець) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження, розмір мінімальних витрат, стягнення виконавчого збору, накладення штрафів, об`єднання виконавчих проваджень, закінчення виконавчого провадження; про визнання неправомірним та скасування подання про притягнення до кримінальної відповідальності.

Скарга обґрунтована тим, що 31 травня 2021 року рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/39521/20-ц у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Зобов`язано ОСОБА_1 спростувати поширену ним інформацію стосовно ОСОБА_2 шляхом розміщення на своїй сторінці у Facebook тексту, визначеного судовим рішенням.

22 вересня 2021 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 757/39521/20.

24 вересня 2021 року представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Прилуцька Н. М. подала до Печерського відділу ДВС заяву про відкриття виконавчого провадження.

На підтвердження своїх повноважень представника стягувача Прилуцька Н. М. до заяви додала виконавчий лист, ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що не відповідає статтям 16, 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон), а саме не надала засвідченої належним чином копії договору про надання правничої допомоги та квитанції про сплату авансового внеску - один мінімальний розмір заробітної плати.

Державний виконавець не виконав вимог пункту 4 частини першої статті 37 Закону та не повернув виконавчий документ стягувачу.

24 вересня 2021 року державний виконавець ОСОБА_4 розглянув заяву стягувача про примусове виконання виконавчого листа у справі № 757/3951/20-ц та виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом.

Державний виконавець ОСОБА_4. виніс незаконні постанови від 24 вересня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1 у розмірі 169,00 грн та про стягнення виконавчого збору - 12 000,00 грн, від 29 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника в розмірі 3 400,00 грн.

Державний виконавець Лазюк Д. М. виніс незаконну постанову від 11 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника в розмірі 1 700,00 грн.

04 листопада 2021 року державний виконавець ОСОБА_4. склав акт перевірки сторінки боржника у Facebook та безпідставно встановив, що будь-яких дописів на виконання судового рішення не опубліковано.

04 листопада 2021 року державний виконавець ОСОБА_4. незаконно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону.

Постанова про відкриття виконавчого провадження є неправомірною та підлягає скасуванню. Скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 має наслідком скасування всіх процесуальних рішень, прийнятих державним виконавцем у виконавчому провадженні та об`єднаних виконавчих проваджень № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 і скасування інших заходів, вжитих під час примусового виконання рішення.

Будь-якої з постанов державного виконавця він не отримував, про їхнє існування дізнався лише 03 грудня 2021 року.

03 листопада 2021 року він фактично виконав у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, а саме: на його офіційній сторінці в мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 було опубліковано пост, де зазначено: «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Просив суд:

визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця ОСОБА_4. від 24 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; від 24 вересня 2021 року про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в розмірі 169,00 грн; від 24 вересня 2021 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в розмірі 12 000,00 грн; від 29 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в розмірі 3 400,00 грн.; від 04 листопада 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону; від 05 листопада 2021 року про об`єднання виконавчих проваджень № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 у зведене провадження № НОМЕР_4; постанову державного виконавця Лазюка Д. М. від 11 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у розмірі 1 700,00 грн;

визнати неправомірним та скасувати подання (повідомлення) від 01 листопада 2021 року № 669448656 про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України, внесене державним виконавцем ОСОБА_4. до центрального апарату Державного бюро розслідувань;

зобов`язати державного виконавця ОСОБА_4. повернути ОСОБА_1 стягнені кошти у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме: мінімальні витрати в розмірі 169,00 грн, виконавчий збір - 12 000,00 грн, штраф - 1 700,00 грн, штраф - 3 400,00 грн, що разом становить 17 945,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, у задоволенні скарги на неправомірні дії та про скасування постанов державного виконавця ОСОБА_4. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження; подання про притягнення до кримінальної відповідальності відмовлено.

Провадження у справі з розгляду скарги на неправомірні дії та про скасування постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат; стягнення виконавчого збору; накладення штрафів; об`єднання виконавчих проваджень; зобов`язання повернути кошти у виконавчому провадженні закрито.

Відмовивши в частині оскарження постанов державного виконавця ОСОБА_4. про відкриття виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження; подання про притягнення до кримінальної відповідальності, суди керувались тим, що дії державного виконавця під час примусового виконання рішення суду відповідали вимогам Закону, а тому немає підстав для задоволення скарги.

Закривши провадження у справі в частині оскарження постанов державного виконавця про розмір мінімальних витрат; стягнення виконавчого збору; накладення штрафів; об`єднання виконавчих проваджень; зобов`язання повернути кошти у виконавчому провадженні, суди посилались на частину другу статті 74 Закону, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема судом якої юрисдикції, вони видані.

Посилались на правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18, та № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11, провадження № 14-425цс18, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, провадження № 14-639цс18, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15, провадження № 14-612цс18, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц, провадження № 14-664цс18, від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц, провадження № 14-134цс19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Надточиєву А. П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, просив їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г, від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц, провадження № 61-25124св18, від 14 листопада 2019 року у справі № 808/2840/16, провадження № К/9901/21657/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 640/19510/16-а, провадження № К/9901/34533/18.

Скаржник не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження.

Суди неправильно застосували статті 16, 18, 63, 71 Закону.

Представник боржника звернувся до Міністерства юстиції України про надання інформації щодо поширення в мережі «Інтернет» відомостей про те, що Міністерство звернулось до Державного бюро розслідувань із заявою про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення у справі № 757/39521/20-ц. У відповідь боржнику повідомлено про наявне виконавче провадження, проте відмовлено в наданні інформації через недолучення до заяви документів на підтвердження повноважень представника, зокрема витягу з договору про надання правничої допомоги. Водночас державний виконавець ОСОБА_4. безпідставно прийняв заяву представника стягувача та відкрив виконавче провадження без доданого витягу з договору про надання правничої допомоги.

Державний виконавець відкрив виконавче провадження на підстави заяви стягувача, поданої представником всупереч статті 16 Закону без надання витягу з договору про правничу допомогу, тоді як відповідно до статей 4, 26 Закону та частини 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2021 року № 512/5, повинен був повернути заяву стягувачу.

Постанова від 04 листопада 2021 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону є незаконною, оскільки 03 листопада 2021 року боржник виконав судове рішення, тому підставою для закінчення виконавчого провадження мав бути пункт 9 частини першої статті 39 Закону.

Посилання суду першої інстанції на те, що оскільки в Україні діє Єдиний реєстр боржників, то кожна особа, яка має невиконані зобов`язання за виконавчими провадженнями, втратила об`єктивну неможливість бути обізнаною про такі зобов`язання, є необґрунтованим, оскільки відомості про боржників за рішеннями немайнового характеру не підлягають внесенню до цього реєстру.

Суди не врахували висновку комп`ютерно-технічної експертизи від 03 серпня 2022 року № 889/08/2022.

У частині оскарження постанов державного виконавця щодо накладення штрафів посилається на те, що перебіг строку на виконання повинен починатись з моменту отримання особою постанови. Заходи примусу можуть застосовуватись лише тоді, коли державний виконавець пересвідчиться, що боржник отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець Лазюк Д. М. неправомірно виніс постанову від 11 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у розмірі 1 700,00 грн, оскільки державним виконавцем у цьому виконавчому провадженні є ОСОБА_4 .

Постанова державного виконавця ОСОБА_4. від 29 жовтня 2021 року про накладення штрафу на боржника в розмірі 3 400,00 грн є незаконною з огляду на те, що він не встановив причин невиконання рішення суду, які є поважними, оскільки боржник перебував за кордоном з офіційним робочим візитом як народного депутата України.

Створено штучні умови для притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності з огляду на аномально надмірну швидкість прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця та вчинення дій у виконавчому провадженні.

Просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на існування виключно правової проблеми та необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви представника Печерського відділу ДВС ОСОБА_4. на касаційну скаргу мотивовані тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано закрив провадження з розгляду скарги в частині вимог про визнання неправомірними дій та скасування постанов державного виконавця про розмір мінімальних витрат; стягнення виконавчого збору; накладення штрафів; об`єднання виконавчих проваджень; зобов`язання повернути кошти у виконавчому провадженні.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Згідно зі статтею 74 Закону такі рішення державного виконавця оскаржуються до відповідного адміністративного суду.

Щодо повноважень представника стягувача, то копія ордера, завірена адвокатом, є належним доказом його повноважень для представництва, оскільки ордер видано на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 серпня 2021 року, яким повноваження адвоката не обмежуються.

Згідно з матеріалами виконавчого провадження державний виконавець дотримав норми статті 28 Закону про надсилання боржнику документів виконавчого провадження, відповідно до яких боржник уважається повідомленим про початок примусового виконання рішень з моменту надіслання йому постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а не з моменту її отримання.

Щодо постанов про накладення штрафів указує, що під час першого і повторного виходів державного виконавця за місцем реєстрації боржника, вказаним у виконавчому документі, неможливо було отримати підтвердження виконання рішення суду, оскільки боржника за цією адресою не виявлено. Тому державний виконавець обґрунтовано виніс постанови про невиконання вимог виконавчого документа та наклав на боржника штрафи.

Оскільки станом на 29 жовтня 2021 року боржник не виконав рішення суду, то 01 листопада 2021 року державний виконавець законно підготував подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності та передав до Центрального апарату Державного бюро розслідувань, а також направив сторонам виконавчого провадження.

04 листопада 2021 року державний виконавець перевірив сторінку боржника та встановив відсутність на його сторінці будь-яких дописів на виконання рішення суду.

Усі дії в цьому виконавчому провадженні вчинені відповідно до Закону.

Просив розглядати справу в суді касаційної інстанції з викликом сторін.

Відзив стягувача, поданий адвокатом Прилуцькою Н. М., мотивований тим, що немає підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки частинами першою та другою статті 74 Закону чітко розмежовано можливість оскаржувати різні процесуальні рішення у виконавчому провадженні до судів різних юрисдикцій, зокрема розгляд постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження та штрафів віднесено до адміністративної юрисдикції, що також підтверджено численною судовою практикою.

Матеріалами справи підтверджено надсилання боржнику документів виконавчого провадження, що є належним повідомленням.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність твердження боржника про обов`язковість надання для підтвердження повноважень адвоката як представника одночасно з ордером договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Абзац другий частини четвертої статті 16 Закону стосується повноважень представника лише юридичної особи, а не усіх сторін виконавчого провадження, тому не є застосовним до адвоката як представника фізичної особи.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає ордер як самостійний документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги, не вимагаючи одночасного надання витягу з договору.

Посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 453/1527/19-ц, провадження № 61-17300св20, від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц, провадження № 61-7463св19, Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, провадження № 14-19цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012, провадження № 14-353цс19.

Повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання тільки у зв`язку з ненаданням витягу з договору про правничу допомогу лише задля правового пуризму не є доцільним.

Додаткові пояснення боржника, подані адвокатом Лісовським С. В., Верховний Суд залишає без розгляду з огляду на таке.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 398 ЦПК України).

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша, друга статті 390 ЦПК України).

Повний текст постанови Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року складено 27 грудня 2022 року. Її копію скаржник отримав 30 грудня 2022 року, касаційну скаргу подав 06 січня 2023 року, а додаткові пояснення - 23 червня 2023 року, 18 липня 2023 року та 27 травня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Оскільки письмові пояснення, які є по суті доповненням до касаційної скарги, подані поза строком на касаційне оскарження, заявник не порушує питання про поновлення цього строку, а Верховний Суд не визнав їх подання поза межами цього строку необхідним, то вони підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , поданих адвокатом Лісовським С. В., та клопотання державного виконавця про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на порушення судами норм процесуального права: суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статті 16, 18, 63, 71 Закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у справі № 757/39521/20-ц у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено (т. 1, а. с. 18-20).

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, про задоволення позову. Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_7 , інформацію, поширену на сторінці народного депутата України ОСОБА_1 у мережі «Facebook», а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_4». Зобов`язано ОСОБА_1 спростувати поширену ним інформацію стосовно ОСОБА_2 через розміщення на своїй сторінці у Facebook тексту такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5». Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1,00 гривню відшкодування моральної шкоди, стягнено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7 872,40 грн (т. 1, а. с. 21-24).

22 вересня 2021 року Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 757/39521/20-ц (т. 1, а. с. 29-30, 188-189).

24 вересня 2021 року адвокат Прилуцька Н. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до Печерського відділу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження. До заяви про відкриття виконавчого провадження додано виконавчий лист у справі № 757/39521/20-ц, ордер і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1, а.с.27-32).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 757/39521/20-ц (т. 1, а. с. 34-35).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 визначено для боржника ОСОБА_1 мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 169,00 грн (т. 1, а. с. 37-38).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 стягнено з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 12 000,00 грн (т. 1, а. с. 40-41).

Згідно зі списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів на вказану у виконавчому листі адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , направлено вісім листів (т. 1, а. с. 42).

Відповідно до акта державного виконавця ОСОБА_4. від 11 жовтня 2021 року під час проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 757/39521/20-ц, виданого Печерським районним судом міста Києва, встановлено, що станом на 11 жовтня 2021 року рішення суду залишається невиконаним. Після виходу виконавця за місцем реєстрації боржника не вдалося отримати підтвердження виконання рішення, боржника не виявлено. Виконавчі дії проводились 11 жовтня 2021 року з 12 год 15 хв до 12 год 25 хв за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 48).

Постановою державного виконавця Лазюка Д. М. від 11 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за невиконання рішення суду на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн (т. 1 а. с. 51-52).

Згідно з актом державного виконавця від 28 жовтня 2021 року під час проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 757/39521/20-ц встановлено, що станом на 28 жовтня 2021 року рішення не виконано. Після виходу виконавця за місцем реєстрації боржника не вдалося отримати підтвердження виконання рішення, боржника не виявлено. Двері квартири АДРЕСА_2 були зачинені, на стукіт ніхто не відреагував (т. 1, а. с. 54-55).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 29 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за невиконання рішення суду на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн (т. 1, а. с. 58-59).

04 листопада 2021 року державний виконавець ОСОБА_4. на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 757/39521/20-ц (т. 1, а. с. 74-75).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 накладено арешт на грошові кошти на відкритих рахунках боржника, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 150-151).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 11 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1 700,00 грн (т. 1, а. с. 112).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 29 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 3 400,00 грн (т. 1, а. с.126).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження у розмірі 169,00 грн (т. 1, а. с. 135).

Постановою державного виконавця ОСОБА_4. від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 об`єднано виконавчі провадження № НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6 (т. 1, а. с. 152-153).

04 листопада 2021 року державний виконавець ОСОБА_4. направив до Центрального апарату Державного бюро розслідувань подання (повідомлення) про притягнення до кримінальної відповідальності боржника ОСОБА_1 за невиконання виконавчого листа № 757/39521/2021 (т. 1, а. с. 221-223)

Згідно з актом державного виконавця ОСОБА_4. від 04 листопада 2021 року, складеним у присутності провідного документознавця Жолуденко Я. М. та старшого державного виконавця Лазюка Д. М. , 04 листопада 2021 року за результатами перевірки журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції, що надходить до відділу, встановлено, що будь-яких документів від боржника ОСОБА_1 на підтвердження факту виконання виконавчого листа № 757/39521/2021 не надходило. Державний виконавець перевірив сторінку боржника ОСОБА_1 у мережі «Facebook» та встановив, що будь-яких дописів, зокрема такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5» не виявлено (т. 1, а. с. 228-229).

Відповідно до висновку комп`ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у мережі «Інтернет», від 03 серпня 2022 року № 889/08/2022, складеного за заявою (запитом) Адвокатського об`єднання «Адвокат Черезов і партнери», повідомлення на сторінці боржника ОСОБА_1 у мережі «Facebook» про виконання рішення Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року оприлюднене 03 листопада 2021 року о 18 год 00 хв, зміни до дати публікації не вносились (т. 2, а. с. 117-125).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтями 1, 5 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Щодо юрисдикції спору в частині оскарження дій та постанов державного

виконавця щодо витрат у виконавчому провадженні

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Водночас публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справа № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 569/24240/21, провадження № 14-32цс24, справу повернено на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема з огляду на відсутність підстав для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, а і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами, зокрема ЦПК України, так і Законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Спір щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятих під час дії Закону, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, зокрема судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.

З огляду на вказане суди правомірно закрили провадження у справі в частині вимог скаржника щодо оскарження рішень державного виконавця в процедурі виконання рішень інших органів як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, зокрема постанов щодо стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не оцінює доводи касаційної скарги в частині оскарження постанов державного виконавцяпро розмір мінімальних витрат; стягнення виконавчого збору; накладення штрафів; об`єднання виконавчих проваджень; зобов`язання повернути кошти у виконавчому провадженні по суті.

Доводи касаційної скарги, що державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження, є необґрунтованими з огляду на таке.

Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність у державного виконавця підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки адвокат стягувача не надав договору про надання правничої допомоги, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статей 6, 11 Закону виконавця зобов`язано вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Стаття 16 Закону регулює питання представництва сторін у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто.

Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності (абзац перший частини четвертої статті 16 Закону).

Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору (абзац другий частини четвертої статті 16 Закону в редакції на час звернення представника стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження).

Частина четверта статті 16 Закону регулює питання представництва юридичної особи у виконавчому провадженні, тому абзац другий частини четвертої статті 16 Закону з огляду на розміщення цього абзацу стосовно інших частин статті є логічно завершальним для врегулювання повноважень представника саме юридичної особи.

Згідно з матеріалами справи представник ОСОБА_2 - адвокат Прилуцька Н. М. надала державному виконавцю виконавчий лист № 757/39521/20-ц, ордер та свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю. Ордер від 24 вересня 2021 року № 1058559, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 серпня 2021 року, в якому вказано про відсутність обмежень повноважень адвоката договором про надання правничої допомоги (т. 1, а. с. 31).

Відповідно до частини десятої розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2021 року № 512/5 (далі - Інструкція), повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.

Результат аналізу вказаної норми дає підстави для висновку, що метою включення до переліку документів, які підтверджують представництво сторони, зокрема і фізичної особи у виконавчому провадженні, витягу з договору про правничу допомогу є визначення належного обсягу повноважень представника (адвоката) на звернення від імені сторони у виконавчому провадженні задля уникнення вчинення дій представником без повноважень.

Водночас Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає ордер як самостійний документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги, не вимагаючи одночасного надання витягу з договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини перша, друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно з пунктами 3-5, 11, 12.8 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України. Ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Ордер містить такі реквізити, зокрема обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер) (пункт 15 Положення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18, провадження № 11-989заі18, дійшла висновку, що ордер, який видано відповідно до Закону, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Крім того, статті 4 (встановлює вимоги до виконавчого документа) та 26 (регулює початок примусового виконання рішення) Закону не передбачають такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, як надання ордера адвоката без витягу з договору про надання правничої допомоги.

Наведене вказує на те, що адвокат керується спеціальним законодавством щодо його повноважень на вчинення дій від імені клієнта та наявності і оформлення документів на підтвердження цих дій, а саме ордера про надання правничої допомоги, водночас Інструкція, якою керується виконавець у виконавчому провадженні, визначає додатковий документ - витяг з договору про правничу допомогу.

Верховний Суд зауважує, що з метою уникнення розбіжностей щодо вимог про посвідчення повноважень адвоката, встановлених спеціальним законом - «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», і законодавством, що регулює порядок виконання судових рішень, та для спрощення доступу до правничої допомоги на час розгляду касаційної скарги вже приведено у відповідність із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» норми Закону та Інструкції зокрема:

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги» внесено зміни до Закону, а саме: абзац другий частини четвертої статті 16 Закону викладено в такій редакції: «Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»;

наказом Міністерства юстиції України від 16 червня 2023 року № 2235/5 внесено зміни до Інструкції, а саме абзац п`ятий пункту 10 розділу ІІ викладено в такій редакції: «Повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Тобто відповідно до Закону та Інструкції ордер - достатній документ для посвідчення повноважень адвоката для представництва сторони виконавчого провадження.

Верховний Суд також бере до уваги, що Прилуцька Н. М. представляла інтереси ОСОБА_2 у цій справі в суді, де були перевірені її повноваження на представлення інтересів стягувача.

З огляду на вказане, оскільки метою витребування витягу з договору про надання правничої допомоги на час виникнення спірних правовідносин було з`ясування відсутності обмежень адвоката на представництво сторони у виконавчому провадженні, то зазначення такої інформації в ордері, виданому на підставі договору про надання правничої допомоги, є достатнім для досягнення цієї мети та відсутності підстав для повернення заяви стягувачу, що також не може бути підставою для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Щодо належності повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що державний виконавець не перевірив, чи доставлено йому, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Аналогічні висновки щодо належного повідомлення боржника шляхом надсилання йому, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу, зазначену у виконавчому документі, викладено у постановах Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 910/15292/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 643/18408/18, провадження №61-1328св21.

Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про встановлення факту повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження у національному законодавстві та судовій практиці може застосовуватися такий засіб юридичної техніки, як юридична фікція (legal fiction).

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 303/903/18 зазначено, що фікція - це неіснуюче положення, що визнається законодавством таким, що існує, і стає в силу цього загальнообов`язковим; засіб юридичної техніки, за допомогою якого конструюється завідомо неіснуюче становище (відношення або стан), що визнається існуючим і таким, що має імперативність, що виконує роль юридичного факту, якого бракує, в ситуації нездоланної невідомості, закріплене нормою права.

Юридична фікція (legal fiction) - це умовно прийнятий факт, що не може бути спростований у процесі доказування та беззаперечно приймається за істину (має імперативний характер), зовнішньою формою якого є норми матеріального та процесуального права. Застосування юридичних фікцій має на меті забезпечення принципу правової визначеності та, головним чином, спрямовано на фіксацію виконання уповноваженим суб?єктом певного обов?язку у визначених законом випадках (постанова Верховного Суду від 01 травня 2023 року у справі № 540/913/21).

Отже, якщо державний виконавець виконав усі визначені законодавством дії, спрямовані на повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження (направлення постанови рекомендованим листом на адресу, зазначену у виконавчому документі), боржник вважається таким, що належно повідомлений про початок примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), згруповані поштові відправлення, поштові перекази - внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п`ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником.

Згідно з пунктом 66 Правил у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв`язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії (згрупованих за способом пересилання), що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв`язку.

Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи, список згрупованих внутрішніх листів та бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів - підписами керівника та головного бухгалтера. Підписи скріплюються відповідними печатками (за наявності) (пункт 67 Правил).

Відповідно до пункту 68 Правил про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.

Згідно з матеріалами справи, зокрема супровідними листами та списком згрупованих рекомендованих листів, 24 вересня 2021 року державний виконавець ОСОБА_4. направив копії постанов на адресу ОСОБА_1 , вказану у виконавчому листі ( т. 1, а. с. 195-206).

Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що державний виконавець дотримав норм статті 28 Закону та належно повідомив боржника про відкриття виконавчого провадження.

Сам по собі факт неотримання боржником рекомендованого листа, який повернено «за закінченням терміну зберігання», не вказує на неправомірність дій державного виконавця.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 923/713/19.

Щодо посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г, від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц, провадження № 61-25124св18, від 14 листопада 2019 року у справі № 808/2840/16, провадження № К/9901/21657/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 640/19510/16-а, провадження № К/9901/34533/18, не є застосовними до справи, що переглядається, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15 викладено висновки, що перед тим як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника, та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

У постанові від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц, провадження № 61-25124св18, Верховний Суд сформулював висновки про те, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою закон пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Отже, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 808/2840/16, провадження № К/9901/21657/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 640/19510/16-а, провадження № К/9901/34533/18, зазначено, що на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання ним функцій, покладених Законом. Така вимога Закону зумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.

Вказані висновки Верховного Суду у справах № № 916/1605/15, 554/13475/15-ц, 808/2840/16, 640/19510/16-а стосуються застосування норм Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», зокрема статті 25, у якій було передбачено право боржника добровільно виконати рішення суду у семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, у системному зв`язку з іншими нормами цього Закону.

Водночас у справі, що переглядається, постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 24 вересня 2021 року, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон, норми якого не встановлюють строк на добровільне виконання боржником судового рішення, окрім добровільного виконання рішень про стягнення періодичних платежів (стаття 7 Закону).

Доводи касаційної скарги стосовно аномально швидкого вчинення дій державним виконавцем зводяться до незгоди зі встановленими статтею 63 Закону строками для вчинення дій державним виконавцем у разі невиконання боржником судового рішення та власного тлумачення норм Закону.

Щодо посилання заявника на неврахування висновку комп`ютерно-технічної експертизи від 03 серпня 2022 року № 889/08/2022 та незаконності подання про притягнення до кримінальної відповідальності Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника.

Згідно з висновком експертизи від 03 серпня 2022 року № 889/08/2022 на сторінці ОСОБА_10 у мережі «Facebook» наявна публікація-спростування, датована ІНФОРМАЦІЯ_2 , і зміни до дати цієї публікації не вносились.

Водночас згідно з актом державного виконавця ОСОБА_4 від 04 листопада 2021 року щодо перевірки журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції, що надходить відділу державної виконавчої служби, та перевірки сторінки боржника ОСОБА_1 у мережі «Facebook» у присутності провідного документознавця Жолуденко Я. М. та старшого державного виконавця Лазюка Д. М. встановлено, що рішення суду не виконано.

Станом на 04 листопада 2021 року державний виконавець також не отримував повідомлення боржника про виконання судового рішення.

У матеріалах справи є докази, що одночасно підтверджують те, що станом на 04 листопада 2021 року ОСОБА_1 виконав рішення суду і на те, що виконавець не встановив виконання рішення суду.

Разом з тим апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо фактичного виконання судового рішення про спростування інформації та не дослідив питання достатності такого виконання з огляду на можливість використання заявником (автором) програмно-технічних засобів мережі «Facebook» на обмеження кола читачів публікацій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що 01 листопада 2021 року державний виконавець підготував та направив подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності (т. 1, а. с. 16).

Водночас у матеріалах справи є докази того, що відправлено вказане подання було 04 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 221).

Суди встановили, що державний виконавець 04 листопада 2021 року закрив виконавче провадження.

Згідно з абзацом третім частини третьої статті 63 Закону у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним розбіжностям.

Оцінюючи вказані докази, суд апеляційної інстанції не виклав мотиви, у який саме спосіб мала бути спростована інформація на сторінці ОСОБА_1 , і чи є особливості її спростування відповідно до рішення суду, не дослідив функціонал мережі «Facebook» щодо встановлення обмеження аудиторії перегляду публікації та можливість впливу цього факту на належне виконання судового рішення, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення щодо правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на вказане справа в частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця стосовно визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зауважує, що у постанові від 29 липня 2019 року у справі № 653/1694/15, провадження № 61-31759св18, Верховний Суд у порядку цивільного судочинства розглядав питання правомірності подання (повідомлення) державного виконавця про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

З огляду на це та враховуючи, що справа направляється на новий розгляд в частині визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, а вимога про визнання неправомірним та скасування подання про притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є похідною, то в цій частині справа теж підлягає направленню на новий розгляд.

Верховний Суд також зазначає, що постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20-ц, провадження № 61-15064св21, постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року скасовано, рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року змінено, викладено мотиви відмови у позові в редакції постанови касаційного суду, водночас вказане рішення не впливає на розгляд вимог, заявлених боржником у цьому провадженні, з огляду на те, що суд оцінює законність дій державного виконавця на момент їх вчинення.

Щодо клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частинами четвертою, п?ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до статті 403 ЦПК України клопотання має містити обґрунтування необхідності передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У клопотанні ОСОБА_1 посилається на існування виключно правової проблем та необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції справ про оскарження дії, рішень державних виконавців щодо призначення і стягнення витрат у виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц, провадження № 14-103цс21, від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц, провадження № 14-88цс21, від 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17, провадження № 14-132цс21, від 13 квітня 2023 року у справа № 211/4347/15-ц, провадження № 14-26цс23, та інших сформулювала критерії визначення наявності виключності правової проблеми у справі ,яка може бути передана їй на розгляд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми вказують такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Європейський суд з прав людини пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Під час визначення того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджений і, якщо так, то чи були вони ефективні.

Результат аналізу судової практики не вказує на наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці щодо юрисдикції оскаржуваних рішень.

До того ж у клопотанні не наведено будь-якого обґрунтування щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо кількісних та якісних показників.

Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав від відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, викладено сталі висновки, застосовані у цій справі, щодо юрисдикції таких спорів з огляду на норми частини другої статті 74 Закону, тому немає підстав для відступу від цих висновків.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та вимоги про визнання неправомірним і скасування подання про притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення судів слід залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа в частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та про визнання неправомірним і скасування подання про притягнення до кримінальної відповідальностінаправляється на новий розгляд, а в іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої адвокатом Надточиєвою Анною Петрівною, про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Надточиєвою Анною Петрівною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4 про закінчення виконавчого провадження, про визнання неправомірним і скасування подання про притягнення до кримінальної відповідальності у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

В. В. Шипович