печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39521/20-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2021 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.,
секретар судового засідання Хабеця О.О.,
№ 757/39521/20-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на офіційній сторінці Народного депутата України АДРЕСА_1 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщено декілька публікацій, зокрема:
Публікаця від ІНФОРМАЦІЯ_2 в якій зазначено:
«…Видео доказательства как ОСОБА_4 через своего брата барыжит государственными должностями, внедряет свою программу в правоохранительные структуры и оборонку (привет из рф), ну конечно заработок на государстве.
Киев помнит героев, из-за которых столица превратилась в город ларьков и нелегальных парковок, киноиндустрия помнит мелких жуликов, которые кидали всех, кто не мог постоять за себя, а сейчас страна с ужасом смотрит, как дерибанят Украину, а что останется, отдадут стране поребрика.
Это звенья одной цепи, одно барыжное ДНК, которое уничтожает все живое, оставляя выжженую землю.
ОСОБА_3 , ты враг и тебе лучше уйти, пока по-хорошему.
P.S. ОСОБА_3 , не спеши отказываться от брата, это ещё не все».
Позивач вважає, що вказана інформація, поширена відповідачем, є такою що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просить позов задовольнити у визначений ним спосіб, а саме:
Визнати недостовірною інформацію та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 поширену на сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2 /каналу Fecebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме:
«ОСОБА_4 через своего брата барыжит государственными должностями, внедряет свою программу в правоохранительные структурыи оборонку(привет из рф), ну и конечно заработок на государстве.»
Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати, поширену ним інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом розміщення на своїй сторінці у Fecebook тексту наступного змісту:
«Поширена мною інформації про те, що ОСОБА_4 на замовлення або з інших причин виконує корупційні діяння щодо «продажу» державних посад є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з сумі 1 (одна) гривня.
Ухвалою судді від 02 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23 грудня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві.
Заперечення на відзив позивачем не надано.
Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).
Частиною першою статті 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Крім того, стаття 299 ЦК України гарантує кожній фізичній особі право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
За правилами статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Судом встановлені наступні обставини:
Позивач звертаючись до суду, зазначив, що на офіційній сторінці Народного депутата України АДРЕСА_1 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщено декілька публікацій, одна з яких, від ІНФОРМАЦІЯ_2, наступного змісту:
«…Видео доказательства как ОСОБА_4 через своего брата барыжит государственными должностями, внедряет свою программу в правоохранительные структуры и оборонку (привет из рф), ну конечно заработок на государстве.
Киев помнит героев, из-за которых столица превратилась в город ларьков и нелегальных парковок, киноиндустрия помнит мелких жуликов, которые кидали всех, кто не мог постоять за себя, а сейчас страна с ужасом смотрит, как дерибанят Украину, а что останется, отдадут стране поребрика.
Это звенья одной цепи, одно барыжное ДНК, которое уничтожает все живое, оставляя выжженую землю.
ОСОБА_3 , та враг и тебе лучше уйти, пока по-хорошему.
P.S. ОСОБА_3 , не спеши отказываться от брата, это ещё не все».
У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у вказаній Постанові, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У пункті 19 Постанови зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.50, ратифікована 17.07.97).
У рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, 35 Справи про захист гідності, честі та ділової репутації Огляд судової практики КЦС ВС може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку.
Статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
Невід`ємними елементами юридичного складу правопорушення у даній категорії справ є поширення недостовірної інформації та порушення прав внаслідок її поширення.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіряючи надані позивачем докази, в тому числі посилання на Інтернет-сторінку, на яку посилається позивач, судом встановлено, що останній вказує на факт поширення інформації, що підтверджується скріншотами сторінки за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , записаним відео на СD-диску та може бути перевірено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте слід зазначити, що скріншоти наданих до суду Інтернет-сторінок не засвідчені відповідно до вимог законодавства, зокрема ст. 95 ЦПК України, ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів» та ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно суд не може прийняти їх в якості доказу.
Крім того, посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 не є актуальним посиланням на сторінку відповідача у соціальній мережі «fасеbоок», оскільки сторінка не доступна для перегляду.
До того ж, із наданих скріншотів не вбачається порушення особистих немайнових прав позивача (особисто), у публікації не вказано про будь-які конкретні дії позивача, а лише зазначено про певну причетність позивача до дій його брата.
Позивачем не надано доказів, що саме ОСОБА_2 є належним відповідачем, доказу того, що зазначена сторінка належить ОСОБА_2 .
У позовній заяві неодноразово наголошується, що ця сторінка є «офіційною сторінкою» ОСОБА_2 у соціальній мережі, але це жодним чином не підтверджено. Скріншоти, що були подані із заявою цього не відображають.
З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що позовна заяві в цій частині не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення однієї гривні з відповідача на відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, що спричинена приниженням честі, гідності і ділової репутації через поширення недостовірної інформації, суд вважає, що для задоволення цієї вимоги немає підстав, оскільки ця вимога є похідною позовною вимогою в розумінні ч.1 ст. 188 ЦПК України, крім того позивачем не надано доказів щодо завдання моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку із публікуванням інформації відповідачем та підтверджень щодо розміру такої шкоди.
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат суд враховує, що, оскільки у задоволені позову слід відмовити, позивачу не відшкодовуються витрати, пов`язані з розглядом справи.
Що стосується вимоги відповідача про відшкодування йому судових витрат, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені цих вимог, з огляду на їх необґрунтованість. Відповідачем не доведено факт понесених судових витрат та не надано доказів на підтвердження понесених витрат.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 201, 297, 299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Європейською Конвенцію з прав людини, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 188, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий.
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Г.О. Матійчук
