КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 757/57816/20 Головуючий у суді першої інстанції - Бусик О.Л.
Номер провадження № 22-ц/824/4741/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Сукач О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року у цивільній справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович, про витребування майна з чужого незаконного володіння,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара Миколи Миколайовича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва Олега Євгеновича, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконними та скасування актів і свідоцтв
та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відновлення становища, яке існувало, який мотивував тим, що він є власником нерухомого майна, а саме: квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Нерухоме майно було придбане ним в результаті прилюдних торгів.
Так, 09 грудня 2019 року право власності на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, у зв`язку із задоволенням забезпеченого іпотекою права вимоги, шляхом набуття права власності на квартири.
У подальшому заходи забезпечення кримінального провадження, вжиті ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року у справі № 757/26477/20-к, на підставі яких було протиправно припинено право власності ОСОБА_3 та внесено записи про право власності позивача відносно нерухомого майна, скасовані ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року у справі № 757/29118/20-к.
Вказував, що відповідач ОСОБА_5 , через відсутність зазначених записів, які перешкоджали йому у проведенні реєстрації, на підставі правовстановлюючих документів, які втратили чинність в 2008 році, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка З.З. із заявами про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. зареєстровано право власності на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .
При цьому, у зв`язку з протиправністю скасування записів про право власності за позивачем ОСОБА_3 , останній звернувся зі скаргою на відповідні дії до Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України. За результатами розгляду якої наказом Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2020 року було частково задоволено скаргу ОСОБА_3 - скасовано рішення про скасування записів про право власності ОСОБА_3 від 26 червня 2020 року, прийняті державним реєстратором Іванісіком С.В.
Позивач вказував, що він набув право власності на спірне майно на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які є правовстановлюючими документами відносно нерухомого майна. Жодним судовим рішенням не визнано недійсними прилюдні торги, їх результати та видані на їх підставі свідоцтва.
У той же час, ОСОБА_1 здійснив дії щодо державної реєстрації за ним права власності на спірні квартири з використанням правовстановлюючих документів, які давно вичерпали свою дію. Адже право власності на спірні квартири було відчужено ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу, які рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року було визнано дійсним (справа № 2-709/2007).
Вважає, що за наявних фактичних обставин, змісту прав та охоронюваних законом інтересів, за захистом яких звернувся позивач, ефективним способом захисту є витребування об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , як особи за якою об`єкти зареєстровані на праві власності, на користь ОСОБА_3 , як дійсного власника таких об`єктів.
Враховуючи вказане та заяву про зміну предмету позовних вимог від грудня 2022 року (а.с.17-24, т.10) ОСОБА_6 просив суд: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Бердар М.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва О.Є., третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконними та скасування актів і свідоцтв (справа №757/9867/21-ц) (т. 3, а.с.1-10).
Позовні вимоги мотивовані тим, що він ( ОСОБА_1 ) є власником квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , однак, на підставі підробленого рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2008 року у справі № 2-709/2007 державним реєстратором Комунального підприємства експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 зареєстровано право власності на вищезазначені квартири за ОСОБА_4
21 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 40 631 344,50 грн строком до 06 березня 2019 року, у забезпечення якого укладені договори іпотеки № 194 від 21 лютого 2019 року та № 199 від 22 лютого 2019 року, предметом яких є спірні квартири.
У зв`язку із невиконанням ОСОБА_4 основного зобов`язання, рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 03 червня 2019 року з нього на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість, а в рамках виконавчого провадження ОСОБА_6 виявив бажання залишити за собою непродане на прилюдних торгах майно, що належало ОСОБА_4 , у зв`язку із чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є. видані свідоцтва про право власності.
Зазначає, що в рамках відкритого виконавчого провадження прилюдні торги не відбулися, оскільки майно реалізовувалось за майже вдвічі завищеною ціною, що унеможливило його продаж реальним покупцям. Зазначає, що спірне майно незаконно було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі підробного судового рішення, а тому приватний виконавець не мав законного права арештовувати майно боржника і передавати його стягувачу ОСОБА_3 . Оскільки акти приватного виконавця Бердара М.М. про реалізацію предмета іпотеки, на підставі яких було видано свідоцтва, є незаконними, то і самі свідоцтва повинні бути визнані незаконними та скасовані.
З урахуванням викладеного, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати акти про реалізацію предмета іпотеки щодо квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , видані 04 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бердаром М.М.; визнати незаконними та скасувати свідоцтва щодо залишення ОСОБА_3 , як стягувачем, за собою непроданих на прилюдних торгах квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., а саме: свідоцтва, посвідчені 09 грудня 2019 року та зареєстровані в реєстрі за № 6027, 6028, 6029, 6030, 6031; свідоцтва, посвідчені 10 грудня 2019 року та зареєстровані в реєстрі за № 6046, 6047, 6048, 6049, 6050; свідоцтво, посвідчене 06 грудня 2019 року та зареєстроване в реєстрі за № 6022.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Державного реєстратора КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора (справа №45488/21-ц).
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , однак, на підставі підробленого рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2008 року у справі № 2-709/2007 державним реєстратором Комунального підприємства експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 зареєстровано право власності на вищезазначені квартири за ОСОБА_4 .
Рішення державного реєстратора ОСОБА_7. є незаконними і підлягають скасуванню з тих підстав, що ним не дотримано вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, факт відсутності в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про заочне рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 повинен був стати для реєстратора підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав і отримання достовірної інформації, чого зроблено не було.
Вважає, що вказане свідчить про порушення державним реєстратором норм чинного законодавства при прийнятті рішень про державну реєстрацію права власності на належне ОСОБА_1 нерухоме майно за ОСОБА_4 , що є підставою для скасування таких рішень. Чинні рішення державного реєстратора ОСОБА_7. дають змогу ОСОБА_3 чинити спроби повторного захоплення належного ОСОБА_1 майна.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери: 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501 від 28 грудня 2018 року, на підставі яких проведено реєстрацію права власності квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 об`єкти нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара М.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва О.Є.- відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора - відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати з оплати судового збору в розмірі 1 681,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій наголошує, що станом на момент подання позову та апеляційної скарги спірні квартири перебувають у його фактичному та юридичному володінні та користуванні.
Вказує, що державний реєстратор ОСОБА_7 28 грудня 2018 року прийняв рішення та провів державну реєстрацію права власності на належне ОСОБА_1 майно за ОСОБА_4 на підставі підробного, відсутнього в ЄДРСР, рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007.
Навіть у випадку, коли рішення суду було б реальним та законним документом, прийнятим судом, рішення державного реєстратора ОСОБА_7. є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки ним не дотримано вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на день вчинення оскаржуваних рішень).
Реєстратор, зокрема, не перевірив наявності вказаного рішення Керченського суду, апелянт вважає, що зацікавлені сторони - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - для доведення існування такого рішення могли порушити питання про відновлення втраченого провадження. Натомість не надали суду навіть копій укладених між ними, однак не посвідчених нотаріально, договорів купівлі-продажу.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято як доказ підробне рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007, та за тих самих обставин відхилено лист з окупованої території в якому вказано, що рішення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ніколи не приймалось, а за вказаним номером розглядалась абсолютна інша справа.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 15 листопада 2021 року у справі №757/37253/20-ц за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, а саме, що «Вказаний заявником лист Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2020 року № 51228/2020 може бути доказом лише у суді при оскарженні реєстраційних дій державного реєстратора КП «Житло-Сервіс» ОСОБА_7.».
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звертає увагу, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора ОСОБА_7. у зв`язку з тим, що він є неналежним відповідачем, однак, за подібного предмету спору - визнання незаконними та скасування реєстраційних дії, вчинених державним реєстратором щодо третьої особи, Велика Палата Верховного Суду в одних справах - зокрема у справах № 462/2646/17, № 805/4506/16-а не заперечує можливість розгляду такого спору, якщо у ньому відповідачем є державний реєстратор, вказуючи лише на те, що такий спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а в інших справах № 570/3439/16-ц, № 910/7781/19, № 823/2042/16 - зазначає про те, що належним відповідачем є особа щодо якої вчиняються відповідні реєстраційні дії, а не державний реєстратор. Також, Велика Палата Верховного Суду переглянула справу № 904/5857/17 за наявності двох відповідачів, яким, в тому числі, є і державний реєстратор, а не лише особа щодо якої вчинялись спірні реєстраційні дії. Саме через неоднозначність судової практики в даному питанні позовні вимоги ОСОБА_1 заявлялись до двох відповідачів.
В апеляційній скарзі вказує, що 04 грудня 2019 року приватний виконавець Бердар М.М. видав акти про реалізацію предмета іпотеки щодо спірних квартир, а не про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також не виніс постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу і не склав акту про передачу майна в рахунок погашення боргу, як передбачено законодавством. Відтак, акти приватного виконавця є незаконними, а тому й свідоцтва, які видані на їх підставі, мають бути скасовані.
Проте, суд першої інстанції вказує на відсутність порушень та дотримання вимог ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» в діях приватного виконавця Бердара М.М. під час реалізації майна.
Апелянт ОСОБА_1 вказує на те, що заяву про зміну предмету позову подано ОСОБА_3 та прийнято судом через півтора року після відкриття провадження у справі, та в подальшому постановлено незаконну ухвалу від 19 грудня 2022 року про повернення до стадії підготовчого судового засідання, тому вважає, що суд не мав підстав розглядати позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння.
Посилаючись на ті ж обставини, що і в своїх позовних заявах та запереченнях на позовну заяву ОСОБА_3 , представник ОСОБА_2 наголошує, що саме ОСОБА_1 є дійсним власником спірних квартир, а тому просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року у справі №757/57816/20-ц та прийняти нове, яким:
відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в повному обсязі;
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Бердара М.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва О.Є. про визнання незаконними та скасування актів і свідоцтв задовольнити в повному обсязі;
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , державного реєстратора КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7. про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора задовольнити в повному обсязі.
09 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , у якому остання вказує, що власником спірного нерухомого майна є саме позивач ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказане майно придбано в результаті проведення прилюдних торгів, які жодним рішенням не визнані недійсними.
Так, у відзиві представник не погоджується із доводами апеляційної скарги, а оскаржуване рішення вважає обґрунтованим, законним та ухваленим при повному дослідженні обставин справи та наданих сторонами доказів.
Вказує, що походження та дійсність листа Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2020 року та відомостей, що в ньому відображені можливо перевірити, як і шляхи його отримання, а тому судом правомірно визнано його недопустимим доказом.
Посилання апелянта на підроблення документів, зокрема рішення Керченського міського суду, договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , не відповідають дійсності, є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять висновків експертів, які б підтверджували вказані ним обставини, а самі вони не скасовані.
Зазначає, що апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наводить ряд аргументів, які не заслуговують на увагу, а деякі з них вже були спростовані судами в інших справах, рішення по яким набрали законної сили, а тому просить апеляційний суд залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з підстав, зазначених у позовних заявах та мотивів, що викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Подольський В.О. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, тому підстави для його скасування відсутні.
Інші належним чином повідомлені учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явились, та клопотань про не можливість явки до суду на подавали.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Подольського В.О., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що згідно з договорами купівлі-продажу та дарування квартир в період з 1999 по 2003 роки, ОСОБА_1 набув права власності на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Відповідно до паспортних даних ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 13 вересня 2014 року.
Заочним рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно, задоволено частково, визнано договір купівлі-продажу від 05 травня 2007 року № 05/05/2007, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у частині купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , дійсним з моменту його укладення, а саме з 05 травня 2007 року, та визнано за ОСОБА_4 право власності на квартири за вказаною адресою.
За договором іпотеки від 21 лютого 2019 року, сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який забезпечує вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з договору позики, укладеного 21 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю не пізніше 06 березня 2019 року включно кошти у розмірі 40 631 344,50 грн, що еквівалентно 1 500 000,00 дол. США, а також сплатити на користь іпотекодержателя неустойку, витрати іпотекодержателя за цим договором та договором позики, а також всі інші суми, передбачені договором позики.
Іпотекодавець на забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань за договором позики передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 57,90 кв. м, квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 58,60 кв. м, квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 59,60 кв. м, квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 59,10 кв. м, квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 60,70 кв. м; вказані предмети іпотеки належать іпотекодавцю на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року, справа № 2-709/2007.
За договором іпотеки від 22 лютого 2019 року, сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який забезпечує вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з договору позики, укладеного 21 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю не пізніше 06 березня 2019 року включно кошти у розмірі 40 631 344,50 грн, що еквівалентно 1 500 000 дол. США, а також сплатити на користь іпотекодержателя неустойку, витрати іпотекодержателя за цим договором та договором позики, а також всі інші суми, передбачені договором позики, іпотекодавець на забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань за договором позики передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 60,10 кв. м, квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 65,50 кв. м, квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 62,10 кв. м, квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 58,50 кв. м, квартиру АДРЕСА_14 , загальною площею 59,10 кв. м, квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,70 кв. м; вказані предмети іпотеки належать іпотекодавцю на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року, справа № 2-709/2007.
За протоколами проведення електронних торгів від 18 листопада 2019 року, торги з реалізації квартир АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_2 , не відбулися.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О. Є. на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бердар М. М., посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з квартир АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_2 , оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_3 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_4 на підставі рішення суду № 2-709/2007, виданого 10 січня 2008 року Керченським міським судом Автономної Республіки Крим, про що видані свідоцтва від 06 грудня, 09 грудня, 10 грудня 2019 року.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Записи про право власності ОСОБА_3 на спірні квартири були скасовані на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі № 757/26477/20-к, у кримінальному провадженні № 62019000000001625 від 21 жовтня 2019 року, якою накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ; заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (окрім дій пов`язаних з виконанням даної ухвали) стосовно об`єктів нерухомого майна з наступними реєстраційними номерами: 1734641180000, 1734668680000, 1734695380000, 1734720080000, 1734737780000, 1734761280000, 1734776180000, 1734790180000, 1734815280000, 1734830380000, 1734845780000; зупинено дію 11 (одинадцяти) рішень державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери: 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501 від 28 грудня 2018 року, на підставі яких проведено реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 (попередній власник спірних квартир, після якого право власності перейшло до ОСОБА_3 ).
Наказом Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2020 року було скасовано рішення про скасування записів про право власності ОСОБА_3 від 26 червня 2020 року, прийняті державним реєстратором Іванісіком С.В.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спір у ОСОБА_1 виник з ОСОБА_4 щодо предмета іпотеки, а тому державний реєстратор - КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 є неналежним відповідачем, тому у задоволенні вимог до нього слід відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.
ОСОБА_1 , вказуючи на протиправні дії державного реєстратора зазначив про відсутність у нього повноважень щодо реєстрації права власності на спірні квартири за ОСОБА_4 на підставі підробленого судового рішення. Законодавство зобов`язувало державного реєстратора в будь-якому випадку перевірити факт наявності рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Зазначене рішення відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а згідно з відповідями Керченського міського суду така справа не перебувала у провадженні суду.
Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_4 набув право власності на спірне майно на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007. Жодним вироком у кримінальній справі чи іншим будь-яким нормативним документом не встановлено та не досліджувалось питання підробленості рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007.
Розглядаючи вказаний спір та даючи оцінку доводам ОСОБА_1 суд зазначив, що Єдиному державному реєстрі судових рішень зазначене рішення відсутнє. Запитати копію такого рішення суду у державного реєстратора не було можливості з тих підстав, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року припинено роботу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим, на лист якого він посилався.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007, на підставі якого квартири вибули в власності позивача, не може свідчити про його недійсність, а лише свідчить, що судове рішення не було надіслане до реєстру чи не було оприлюднене.
Суд також вказав, що не приймаються до уваги листи Керченського міського суду Автономної Республіки Крим, на одному з яких містилась інформація «Керченского городского суда Республики Крым» із відтворенням гербового зображення російської федерації, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Положення частини третьої статті 9 вказує на те, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, листи від імені Керченського міського суду Автономної Республіки Крим не можуть вважатися допустимими доказами у розумінні статті 78 ЦПК України.
Здійснення державним реєстратором реєстрації права власності на вказані квартири за ОСОБА_4 було можливим, оскільки державному реєстратору було надано повний пакет документів для проведення державної реєстрації, в якому містилась і належним чином завірена копія рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі 2-709/2007, що зокрема підтверджується висновком колегії Міністерства юстиції України.
Відтак, недбалість державних органів, зокрема Керченського міського суду Автономної Республіки Крим щодо внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення від 10 січня 2008 року у справі № 2-109/2007 не може впливати на права власника нерухомого майна.
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень державним реєстратором при здійсненні реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_4 , який у свою чергу указане майно передав в іпотеку, та у подальшому це майно передано стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу боржника ОСОБА_4 .
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 оскаржує акт приватного виконавця з причини того, що спірне майно не належало боржнику - ОСОБА_4 , оскільки останній набув право власності на нього на підставі підробленого рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року.
Встановлення та дослідження фактів дійсності, чинності, фіктивності, підробленості судового рішення не входить до предмета оцінки виконавцем під час проведення електронних торгів, та не є підставою для скасування актів про передачу нереалізованого майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Оскільки предметом розгляду даної справи є перевірка доводів позивача про порушення встановлених законодавством правил реалізація майна з прилюдних торгів у виконавчому провадженні, суд саме за цими позовними вимогами не надає оцінку законності судового рішення, на підставі якого боржник набув право власності на спірне майно.
Вирішуючи спір за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 , як позивачем не доведено, що внаслідок проведення електронних торгів були порушенні законні права і законні інтереси саме позивача, який оспорює результати торгів, а дії приватного виконавця, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів не можуть бути підставою для визнання незаконним та скасування акту про передачу нереалізованого майна стягувачу у рахунок погашення боргу, тому вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Так як вимога про визнання недійсними свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися на ім`я ОСОБА_3 , є похідною від позовних вимог про визнання незаконним та скасування акта про передачу нереалізованого майна стягувачу в рахунок погашення боргу, то на підставі аналізу зібраних матеріалів справи суд першої інстанції не вбачав порушень норм законодавства у діях відповідачів, і тому позовні вимоги в цій частині теж не підлягають до задоволення, так як дана вимога є похідною від вищевказаних, у задоволенні яких судом відмовлено.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 здійснив дії щодо державної реєстрації за ним права власності на спірні квартири з використанням правовстановлюючих документів, які вичерпали свою дію у 2008 році, оскільки право власності на спірні квартири було відчужено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, який рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007 було визнано дійсним, та у подальшому право власності на спірне майно набуте ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, у зв`язку із задоволенням забезпеченого іпотекою права вимоги, шляхом набуття права власності на квартири. Реєстрація права власності на спірне майно була здійснена ОСОБА_1 у період відсутності зазначених записів про право власності на майно за ОСОБА_3 , які були вилучені на підставі скасованого судового рішення.
Враховуючи, що квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 вибули з володіння власника - ОСОБА_3 , який набув право власності на вказане майно на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які є правовстановлюючими документами відносно вказаного нерухомого майна, результати яких в судовому порядку недійсними не визнавалися, суд дійшов висновку, що відновлення права ОСОБА_3 на нерухоме майно необхідно здійснити шляхом його витребування від ОСОБА_1 .
Разом із тим, за обставин цієї справи, ОСОБА_1 скориставшись наслідком незаконних рішень державного реєстратора, в цей же день, звернувся до державного реєстратора Русанюка З.З., яким внесено записи про право власності ОСОБА_1 , а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
У статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. Згідно з частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, із матеріалів справи вбачається, що 21 вересня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 04 жовтня 1999 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 175 зв.б., 176 та 180а зв.б. т.1).
21 вересня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_6 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 04 жовтня 1999 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 176 зв.б., 176-а та 180-б т.1).
21 вересня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_7 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 04 жовтня 1999 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 176-а зв.б., 176-б та 180-б зв.б. т.1).
21 вересня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_8 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 05 жовтня 1999 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 176 -б зв.б., 1177 та 181- а т.1).
04 лютого 2000 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_9 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 11 лютого 2000 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 177 зв.б., 177-а, та 181- а зв.б. т.1).
04 лютого 2000 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_10 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 11 лютого 2000 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 177-а зв.б., 177-б, та 181 т.1).
04 лютого 2000 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_11 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 11 лютого 2000 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 177-б зв.б., 178, та 181 зв.б. т.1).
04 лютого 2000 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_12 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 11 лютого 2000 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 178 зв.б., 178-а, та 181-б т.1).
22 лютого 2002 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_13 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру було зареєстровано в Київському БТІ 12 березня 2002 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 178-а зв.б., 178-б, та 181- б зв.б. т.1).
27 травня 2002 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 39/100 частин квартири АДРЕСА_14 , який посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на 39/100 частин вище вказаної квартири. Зазначене право власності ОСОБА_1 на 39/100 частину вказаної квартири було зареєстровано в Київському БТІ 29 травня 2002 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 179 зв.б., 179-а, та 182 зв.б. т.1).
23 січня 2003 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 61/100 частин квартири АДРЕСА_14 , який посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на 61/100 частин вказаної квартири. Зазначене право власності ОСОБА_1 на 61/100 частин вказаної квартири було зареєстровано в Київському БТІ 28 січня 2003 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 178-б зв.б., 179, та 182 т.1).
12 липня 2006 року між ОСОБА_12 , який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_13 , з однієї сторони та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О., згідно до якого ОСОБА_1 набув права власності на вище вказану квартиру сплативши продавцю погоджену вартість квартири 200 000 доларів США по курсу 5.05 грн. за один долар США. Зазначене право власності ОСОБА_1 на вказану квартири було зареєстровано в Київському БТІ 29 травня 2002 року, що підтверджується копією договору дарування та інформаційною довідкою Київського БТІ від 25 травня 2020 року ( а.с. 179-а зв.б., 179-б, та 182 зв.б. т.1).
Оригінали вказаних документів були оглянуті судом апеляційної інстанції 15 квітня 2024 року при апеляційному розгляді вказаної справи та відповідають копіям, що знаходяться в матеріалах даної справи.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» (тут і далі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Згідно з роз`ясненнями пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» (що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V, але був чинний на час виникнення спірних правовідносин), у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.
Згідно до ч.1 ст. 328 ЦК України (що набрав чинності з 01 січня 2004 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
З врахуванням діючих положень ст. 12 Закону України «Про власність» на час укладення договорів дарування квартир з АДРЕСА_25 та положень ч.1 ст. 328 ЦК України на час придбання квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 правомірно набув права власності на вище вказані квартири, а відповідно до ст. 41 Конституції України набув і права на володіння, користування та розпорядження вказаним нерухомим майном.
Як вбачається із матеріалів справи, 27 грудня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло- Сервіс» ОСОБА_7 було здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Правовою підставою для вчинення вказаних реєстраційних дій зазначено - рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007.
Так, із копії вказаного рішення вбачається, що Керченський міський суд Автономної Республіки Крим розглянувши 10 січня 2008 року цивільну справу №2-709/2007 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 частково. Визнав дійсним договір купівлі-продажу №05/05/2007 від 05 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в частині купівлі-продажу квартир АДРЕСА_26 з моменту його укладення та визнав за ОСОБА_4 право власності на квартири АДРЕСА_26 . В решті частини позовних вимог відмовив.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що зазначене рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє.
Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині недійсності вище вказаного рішення суду та неправомірності дій державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7., враховує наступні обставин справи та відповідні їм норми матеріального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - Закон № 1952-IV в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора від 27 грудня 2018 року).
Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 18 Закону № 1952-IV).
Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(тут і далі - Порядок № 1127 в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора від 27 грудня 2018 року) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом № 1952-IV, іншими законами України та цим Порядком.
За правилами пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Разом із тим, відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.
Підпунктом 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 09 листопада 2016 року № 806 передбачено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника. Державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду обов`язково використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України щодо наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами. У разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень державний реєстратор прав на нерухоме майно запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Направлення запиту до суду про отримання копії рішення суду є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Даючи оцінку наданої державному реєстратору копії рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007 року, апеляційний суд враховує те, що вказане рішення ухвалено у спорі щодо нерухомого майна, місце якого є місто Київ, а тому відповідно до положень ст. 114 ЦПК України зазначена справа була підсудна судам міста Києва з урахуванням того, що предметом спору є нерухоме майна і основна його частина знаходиться в місті Києві.
Також колегія суддів враховується і той факт, що згідно наданого ОСОБА_1 листа з Керченського міського суду Автономної Республіки Крим №51228/2020 від 19 серпня 2020 року та №46117 від 29 липня 2020 року, справи між такими сторонами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ) в суді ніколи не було. Більше того, за №2-709/2007 зареєстровано іншу цивільну справу за позовом ГІК до ОСОБА_14 про визнання права власності.
Даючи оцінку вище зазначеному рішенню колегія суддів враховує, що рішення видано судом, який перебуває на окупованій території, рішення щодо нерухомого майна не було реалізоване протягом 10 років: з 2008 року до 2018 року, що свідчить про його недійсність.
Крім того, колегія суддів враховує, що протягом всього часу розгляду спору та сумнівність вище вказаного рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим, відповідачем у справі ОСОБА_4 не було наданого інших матеріалів вище вказаної справи, де він був позивачем, зокрема, копії позовної заяви, що подавалася до Керченського міського суду Автономної Республіки Крим, копії договору від 05 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який став підставою для ухвалення даного рішення.
Всі вище вказані обставини в своїй сукупності ставлять під сумнів щодо дійсності розгляду Керченським міським судом Автономної Республіки Крим цивільної справи №2-709/2007 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно, а тому колегія суддів вважає, що дане рішення суду не є дійсним.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що при вчиненні відповідних реєстраційних дій державний реєстратор Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7, зобов`язаний був перевірити відомості щодо наявності рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Кримвід 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Разом з тим, у справі, що переглядається, судом установлено, що державний реєстратор Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 вказаних дій щодо перевірки наявності рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Кримвід 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень не вчинив, копію цього рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду не запитував.
Зважаючи на те, що у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі тих рішень, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_8 при проведенні спірних реєстраційних дій не дотримано вимог законодавства щодо обов`язкового використання відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
Аналогічних висновків при розгляді подібної за обставинами справи дійшов Верховний Суд, що вбачається із постанови КЦС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі № 522/19726/18 (провадження № 61-8260св21).
Отже, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо визнання дійсним правочину, якщо воно відсутнє в ЄДРСР, не зумовлює виникнення обов`язку внесення змін до відомостей про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про незаконність дій державного реєстратора про незаконність реєстрації права власності на вище вказані квартири, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, необхідно одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки згідно з ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс 21), задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
Враховуючи викладені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає доцільним визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 28 грудня 2018 року, на підставі яких зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_26 згідно з рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007.
З урахуванням викладеного, а також того, що вказані об`єкти нерухомого майна були незаконно перереєстровані з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 , подальші дії ОСОБА_4 щодо передачі вказаних квартир в іпотеку та перереєстрація вказаних квартир на підставі рішень державного виконавця про передачу вказаних квартир в якості забезпечення зобов`язань за договором позики також не може бути визнана законною.
Колегія суддів, доходячи вказаного висновку, враховує наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з викладеного вище, майно ОСОБА_1 без належної правової підстави вибуло з його володіння шляхом вчинення неправомірних дій ОСОБА_4 та державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7. в частині реєстрації останнім прав власності за ОСОБА_4 на вище вказані квартири.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 березня 2019 року у справі №554/2979/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 40 631 344,50 грн.
У зв`язку із ухилення ОСОБА_4 від добровільного виконання вказаного рішення суду приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бердар М.М. було відкрито виконавче провадження, в процесі виконання якого були проведені прилюдні торги 11 квартир, що належать ОСОБА_1
04 рудня 2019 року приватний виконавець Бердар М.М. видав 11 актів про реалізацію предмета іпотеки щодо квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . В цих актах виконавець зазначив, що відповідно до протоколів проведення електронних торгів від 18 листопада 2019 року з реалізації арештованого майна торги не відбулися у зв`язку із відсутністю допущених учасників; стягувач (іпотекодержатель) ОСОБА_3 на підставі ст.49 Закону України «Про іпотеку» заявив про своє бажання залишити за собою в рахунок погашення боргу нереалізовані предмети іпотеки.
Тобто, в процесі виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 березня 2019 року у справі №554/2979/19 приватним виконавцем було передано майно (квартири) ОСОБА_3 , яке не належало боржнику - ОСОБА_4 , оскільки завжди було у володінні і у законній власності ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що вказані вище 11 актів приватного виконавця Бердара Миколи Миколайовича від 04 грудня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки щодо квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 не відповідають вимогам законодавства і є незаконними з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.
За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на приписи Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.
Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувана про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувану залишити це майно за собою.
Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
Як вбачається із норм Закону України «Про виконавче провадження» (ч.1 ст.48, ч.1 ст.50, ч.7 ст.61) звернення стягнення відбувається на майно боржника, саме майно боржника підлягає арешту, вилученню та примусовій реалізації.
Тобто, законодавство дозволяє звернення стягнення виключно на майно боржника. В даному ж випадку вбачається, що таке майно незаконно було зареєстровано за ОСОБА_4 і ніколи йому не належало, а тому державний виконавець не мав законного права арештовувати майно, яке не належить боржнику, звертати на нього стягнення і передавати його стягувачу - ОСОБА_3 .
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1655цс16в аналогічній ситуації дійшов наступних висновків: «Процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними Фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.
Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203. 215 ЦК України».
Разом з тим, частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
Оскільки нерухоме майно вже було передано стягувачу, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав могло бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.
Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
Тобто, як випливає із норм законодавства та з позиції Верховного Суду України,належним способом захисту прав ОСОБА_1 є пред`явлення позову саме на підставі статті 393 ЦК України.
Зважаючи на те, що майно фізично і юридично наразі належить законному власникові - ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що відсутні підстави для пред`явлення позову про витребування такого майна. Водночас чинними залишаються неправомірно прийняті акти державного виконавця та видані на їх підставі свідоцтва.
Стаття ж 393 ЦК України дозволяє за позовом власника визнати незаконними таскасувати такі неправомірні документи, адже вони не відповідають закону і порушують права законного власника майна, який не був боржником перед ОСОБА_3 , а тому його майно не повинно було передаватися стягувачу в процесі виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 .
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на положенні статті 393 ЦК України, яка, як вже зазначалося, дозволяє за позовом власника визнати незаконними та скасувати такі неправомірні документи, адже вони не відповідають закону і порушують права законного власника майна.
Апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування актів державного виконавця є похідними в даному випадку від вимог про визнання незаконними рішень державного реєстратора, які судом апеляційної інстанції визнанні доведеними.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що майно вибуло з власності ОСОБА_1 протиправно, відбулася незаконна реєстрація права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_4 , відповідно таке майно протиправно передано з власності ОСОБА_4 . ОСОБА_3 незалежно від того, в рамках яких процедур відбулася така передача.
Зважаючи на те, що реєстрація права власності ОСОБА_4 відбулася з порушенням норм законодавства, він не вважається законним власником квартир і не наділений правом їх відчужувати в будь-якому порядку третім особам.
Даючи оцінку доводам апелянта в частині неправильності висновків суду в частині проведення приватним виконавцем дій щодо передачі нерухомого майна в процесі процедури проведення прилюдних торгів, колегія суддів враховує, що якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі №6-238цс14.
Тобто, якщо виконавець розпочав процедуру виконання рішення суду про стягнення заборгованості, значить саме таку процедуру він повинен завершити. Якщо майно не було продано на прилюдних торгах, то стягувач мав право залишити його за собою в порядку, визначеному Закону України «Про виконавче провадження».
В даному ж випадку виконавець, розпочавши процедуру виконання рішення суду про стягнення кредиторської заборгованості на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження», в середині процесу назвав стягувача іпотекодержателем і передав йому не продане на торгах майно в порядку Закону України «Про іпотеку», яким передбачено процедуру виконання рішення якраз про звернення стягнення на заставлене майно, а не про стягнення заборгованості.
З вказаного випливає, що всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець реалізував процедуру передачі стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах майна зі значними порушеннями, зокрема видав за її результатом документи, які взагалі не передбачені Закону України «Про виконавче провадження». І вже в силу вказаного такі документи не можуть залишатися чинними.
Що стосується свідоцтв, посвідчених 06 грудня , 09 грудня , 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є на підставі актів приватного виконавця Бердара М.М. про реалізацію предмета іпотеки, варто вказати на наступні ознаки їх незаконності.
Стаття 49 Закону України «Про іпотеку» визначено, що протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Тобто, якщо навіть виходити із процедури передачі майна іпотекодержателеві на підставі Закону України «Про іпотеку», нотаріус повинен був видати на підставі актів приватного виконавця свідоцтва про залишення за собою майна з прилюдних торгів.
В даному ж випадку нотаріус видав просто свідоцтва без конкретизації в назві прощо вони.
Свідоцтво про певне право на майно є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Конкретне свідоцтво про право не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
Якщо рішення про оформлення права є недійсними, то й документи, якими оформлюється відповідне право мають бути визнані недійсними також.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі№917/927/17.
Виходячи з викладеного, якщо незаконними є акти приватного виконавця Бердара М.М. про реалізацію предмета іпотеки, на підставі яких було видано свідоцтва, то і самі свідоцтва повинні бути визнані незаконними та скасованими.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування актів і свідоцтв, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Крім того, вирішуючи вказаний спір по суті позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів враховує, що вище вказане нерухоме майно ним набуто у встановлений спосіб, дане майно ним використовується особисто протягом всього часу з моменту набуття права власності на нього, рішень щодо його відчуження ним, як власником, не ухвалювалося і тому його право на володіння, користування та розпорядження гарантується ст. 41 Конституції України та Європейською конвенцією з прав людини.
Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, на підставі неіснуючих судових рішень, жодних правочинів щодо розпорядження належним йому нерухомим майном позивач не вчиняв, тому апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про незаконність перереєстрації вказаних прав спочатку на ОСОБА_4 , а в подальшому на ОСОБА_3 .
З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що заявлений ОСОБА_3 позов про витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягає задоволенню.
Крім того, колегія суддів, вирішуючи вказаний спір відносно державного реєстратора Комунального підприємства експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7., та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва О.Є., який діяв як державний реєстратор, враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37), 05 липня 2023 року, у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22), тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо вказаних осіб не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, тому рішенні суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі ОСОБА_1 поніс витрати при звернення до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги на загальну суму 32 939,50 грн, тому вказані витрати повинні бути йому компенсовані за рахунок відповідачів у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з врахуванням заявлених та доведених вимог щодо кожного.
Зокрема, з урахування позовних вимог, заявлених та доведених ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з останнього на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 24 970 грн, а з ОСОБА_3 - судові витрати в розмірі 7 969,50 грн.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 316,317, 319, 321, 393 ЦК України, ст. 27,31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, задовольнити частково.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44890982 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44891555 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_6 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44892110 . від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_7 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44892694 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_8 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44893053 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_9 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44893584 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_10 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44893883 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_11 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44894238 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_12 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44894796 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_13 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44895183 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_14 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Визнати незаконними і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44895501 від 28 грудня 2018 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , згідно з рішенням Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2- 709/2007.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бердара Миколи Миколайовича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєва Олега Євгеновича про визнання незаконними та скасування актів і свідоцтв задовольнити, частково.
Визнати незаконними та скасувати акти про реалізацію предмета іпотеки щодо квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , видані 04 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бердаром Миколою Миколайовичем .
Визнати незаконними та скасувати свідоцтва щодо залишення за ОСОБА_3 , як стягувачем, за собою непроданих на прилюдних торгах квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , посвідчені приватним нотаріусом КМНО Полежаєвим Олегом Євгеновичем, а саме: свідоцтва, посвідчені 09 грудня 2019 року та зареєстровані в реєстрі за № 6027, 6028, 6029, 6030, 6031; свідоцтва, посвідчені 10 грудня 2019 року та зареєстровані в реєстрі за № 6046, 6047, 6048, 6049, 6050; свідоцтво, посвідчене 06 грудня 2019 року та зареєстроване в реєстрі за № 6022.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_27 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_28 РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені у справі судові витрати в розмірі 7969,50 грн ( сім тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень 50 коп.) .
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_29 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_28 РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені у справі судові витрати в розмірі 24970 грн (двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят гривень) .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв
