Окрема думка суддів К. М. Пількова, О. Б. Прокопенка, І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, провадження № 14-201цс21
Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1 (далі - первинна набувачка), ОСОБА_2 (далі - проміжна набувачка), ОСОБА_3 (далі - кінцевий набувач), Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - сільська рада) про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування земельних ділянок постановою від 04.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області; змінила у мотивувальних частинах рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.08.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 23.01.2019, виклавши їх у редакції своєї постанови, а в інших частинах оскаржені рішення залишила без змін.
Погоджуємось в цілому з висновком Великої Палати Верховного Суду про необхідність залишити без змін по суті оскаржені судові рішення, однак висловлюємо свою часткову незгоду з прийнятим Великою Палатою рішенням з таких підстав.
Стосовно основних мотивів прийнятого рішення
Велика Палата Верховного Суду підставно виходила з того, що за обставин цієї справи втручання у право первинної набувачки та кінцевого набувача на мирне володіння спірними земельними ділянками за його відповідності критерію законності не буде пропорційним викладеній у постанові легітимній меті.
1. Разом з тим висновок про непропорційність втручання Велика Палата зробила з посиланням на те, що «задоволення позову про витребування у первинної набувачки її присадибної земельної ділянки біля будинку 1946 року забудови, придбаного у 2010 році, не відповідатиме принципам справедливості та розумності» (§ 85 постанови).
2. Пропорційність втручання мала оцінюватись шляхом співставлення негативних наслідків втручання з цінністю одержаних від такого втручання результатів, відновлених благ.
3. Дійшовши висновку про відсутність підстав вважати, що «передання первинній набувачці у 2013 році безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та присадибної земельної ділянки, як і їхнє набуття цією відповідачкою, було проявом недобросовісної поведінки сільської ради чи первинної набувачки», хоча «сільська рада мала повноваження щодо розпорядження тими земельними ділянками, які належали до земель комунальної власності у межах відповідного населеного пункту (на території сільської ради)» (§ 34), а «документів, які би встановили межі с. Улянівки, суди не дослідили з огляду на їхню відсутність» (§ 45), Велика Палата мала покласти в основу свого висновку про непропорційність втручання у мирне володіння майном вже усталений у практиці Верховного Суду висновок про те, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційне втручання у право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін (див. зокрема mutatis mutandis постанови від 16.10.2019 у справі № 460/762/16-ц, від 25.01.2023 у справі № 372/3857/19). Цей основний аргумент залишився поза увагою Великої Палати, яка обмежилась загальним посиланням на принципи розумності та справедливості, а також на дані про давність володіння майном, які імпліцитно мали підштовхнути до висновку про непропорційність втручання у право мирного володіння, яке є давнім.
4. Вважаємо, що Велика Палата мала послатись у своїй постанові на цю правову позицію, яка є застосовною у цій справі.
Стосовно висновків про ефективність вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради як способу захисту (судді К. М. Пільков, О. Б. Прокопенко, І. В.Ткач)
5. Вважаємо, що, дійшовши висновку про непропорційність втручання у право відповідачів на мирне володіння спірними земельними ділянками, Велика Палата мала утриматись від подальших висновків, які стосуються ефективності обраного позивачем способу захисту.
6. Оскільки Велика Палата дійшла висновку про непропорційність втручання, яке було спрямоване на позбавлення права власності, саме цей висновок є первинним і достатнім для висновку про існування підстав для відмови у задоволенні позову. Дійшовши висновку про неприпустимість втручання у право власності, Велика Палата не повинна була аналізувати ефективність обраного позивачем способу такого втручання.
Стосовно зміни Великою Палатою Верховного Суду мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції шляхом викладенні її у редакції своєї постанови
7. Із зміною мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду шляхом викладення їх у редакції постанови Великої Палати не погоджуємось. Вважаємо, що ця практика зводиться до перегляду не рішень, а мотивів судів, що процесуальним законом не передбачено і створює серйозні процесуальні проблеми.
Яким чином реалізується повноваження касаційного суду змінити мотивувальну частину судового рішення?
8. Повноваження суду касаційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення суду попередньої інстанції (частина четверта статті 412 ЦПК України) повинно реалізовуватись лише таким чином, щоб у резолютивній частині своєї постанови суд касаційної інстанції доповнював або змінював конкретні фрагменти мотивувальної частини переглянутого рішення. Ці зміни можуть, звичайно, стосуватись обставин справи. Наприклад, суд касаційної інстанції може виключити з мотивувальної частини рішення суду попередньої інстанції фрагменти, у яких містяться висновки про визнання встановленими обставин, які суд касаційної інстанції визнає такими, що не належали до предмета доказування у справі.
Власними мотивами у питаннях права суд не замінює мотиви судів, а обґрунтовує залишення без змін чи в силі правильного по суті рішення (результату розгляду справи)
9. Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви, з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи своє рішення. Суд касаційної інстанції, натомість, може залишити це рішення без змін або в силі з власних правових мотивів як таке, що є правильним по суті і не підлягає скасуванню з формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви судів першої та апеляційної інстанції в силу обмеження повноважень касаційної інстанції
10. Оскільки межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України) не передбачають його права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції не може повністю змінити мотивувальну частину рішення судів попередніх інстанцій, навіть якщо, на думку суду касаційної інстанції, він у своїй постанові відтворює всі істотні обставини справи так, як їх встановили суди попередніх інстанцій.
Мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду у питаннях факту і права. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються "фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини".
З огляду на встановлені законом обмеження повноважень суду касаційної інстанції він не може робити висновків у цьому питанні. Відповідно він не може й замінити своїми мотивами у цій частині мотиви судів попередніх інстанцій.
Натомість у питаннях права видається, що рішення суду, залишене судом касаційної інстанції без змін з власних мотивів, слід читати і розуміти сукупно з постановою суду касаційної інстанції.
Інший підхід, який Велика Палата прийняла у цій справі, створює низку правових проблем, які переважають позитивний ефект від більшої чіткості стосовно тих мотивів, з яких залишене чинним судове рішення. Чіткість у мотивах стосовно питань права, яку таким чином впроваджує Верховний Суд, тягне за собою нечіткість у питаннях факту. Тепер вже може виникнути неясність стосовно того, які ж обставини були встановлені судами у цій справі, якщо текст мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції відрізняється в частині висновків у питаннях факту від тексту мотивувальної частини зміненого рішення суду попередньої інстанції.
Практичні проблеми, пов`язані із застосованим Великою Палатою підходом
a. Проблема визначеності у висновках
11. Якщо прийняти застосований Великою Палатою у цій справі підхід, то залишати без змін належить лише ті рішення, з якими Велика Палата згодна повністю і в усіх аспектах. А за такого підходу всі висновки, в тому числі висновки стосовно застосування норми права, як вони сформульовані у залишеному без змін судовому рішенні суду попередньої інстанції, «інкорпоруються» у постанову Великої Палати (яка з ними згодна, інакше б вона змінила мотивувальну частину рішення), що призводить до небажаного результату: тепер вже висновки у питаннях права, обов`язкові для інших судів, слід вишукувати у судових рішеннях судів різних інстанцій. Погіршує цю ситуацію те, що в окремих випадках предметом касаційного перегляду може бути ухвала суду. Складно погодитись з тим, що залишена Великою Палатою без змін ухвала місцевого чи апеляційного судів повинна сприйматись як така, що містить обов`язкові для врахування висновки щодо застосування норми права. Однак саме до такого наслідку призводить прийнятий Великою Палатою підхід, за якого у випадку незгоди Великої Палати у питаннях права з мотивами суду попередньої інстанції, Велика Палата змінює мотиви його судового рішення.
b. Проблема преюдиції
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 265 ЦПК України висновки суду про те, які фактичні обставини встановлені судом з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, містяться саме в мотивувальній частині рішення. Із цього з необхідністю витікає проблема в застосуванні правил про преюдицію. Якщо Верховний Суд "замінив" своїми мотивами мотиви суду першої чи апеляційної інстанції, в тому числі у питаннях факту, то чи означає це, що тепер для наступних судових процесів преюдиціальне значення мають обставини, як вони описані (вважай, встановлені) у постанові касаційного суду? Чи для цілей преюдиції маємо все ж звернутись до текстів рішень судів першої або апеляційної інстанцій? В останньому випадку їх рішення складно вважати зміненими у мотивувальній частині, якщо вони досі мають преюдиціальну дію.
c. Проблема запозичення цієї практики апеляційними судами
Також сприйняття цього підходу апеляційними судами створює низку процесуальних проблем. Якщо апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду викладає мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови, то що буде предметом перегляду, якщо до апеляційного суду з апеляційною скаргою надалі звернеться інша особа, наприклад, особа, яка не була залучена до участі у справі, однак вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції? Ця особа тепер вважається такою, що домагається перегляду рішення суду першої інстанції з мотивами апеляційного суду? Якщо апеляційний суд здійснить такий перегляд і не знайде підстав для скасування чи зміни суті рішення суду першої інстанції, то він повторно викладатиме мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови?
12. Підсумовуючи, вважаємо, що тут доречно вкотре навести думку судді Верховного Суду США А. Скаліа про те, що переглядати належить рішення, а не мотиви чи висновки («review judgments rather than opinions» [1]).
[1] Webster v. Cooper, 558 U.S. 1039, 1042 (2009) (A. Scalia, J., dissenting).
СуддіК. М. Пільков О. Б. Прокопенко І. В. Ткач
