ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8493/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" -
Андрощука С.В.,
Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Шукліної О. В., Сімчука І. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022
(суддя Полякова К. В.),
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023
(судді Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю., Михальська Ю. Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов?язання вчинити дії, стягнення упущеної вигоди.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" (далі - ТОВ "Укртранслоджистік") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про заборону АТ "Українська залізниця" вчиняти будь-які дії щодо заборони допуску вагона № 95084448 для курсування; зобов?язання АТ "Українська залізниця" внести до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагона № 95084448; стягнення з АТ "Українська залізниця" суми упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн.
1.2. Позов мотивував тим, що відповідач з огляду на прийняття Міністерством інфраструктури України наказу від 30.11.2021 № 647 "Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів", фактично змінив граничний термін експлуатації вагона № 95048884, який був визначений технічним рішенням від 02.05.2018 № 301, складеним Департаментом вагонного господарства AT "Українська залізниця" ДП "Український науково-дослідний Інститут вагонобудування", згідно з яким строк служби вагона продовжений до 02.05.2024.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 01.12.2017 позивач (покупець, до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сідрейл") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Агро Капітал" (продавець) уклали договір поставки №011217, на підставі якого позивач придбав, зокрема, вагон № 95084448, побудований 01.08.1979, модель 11-739.
2.2. Як відображено в технічному паспорті форми ВУ-4М вагона № 95084448 останній деповський ремонт був проведений 30.06.2021, капітальний - 29.05.2018.
2.3. Відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301, складеного Департаментом вагонного господарства AT "Українська залізниця" ДП "Український науково-дослідний Інститут вагонобудування", строк служби вагона продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті.
2.4. 30.11.2021 Міністерство інфраструктури України прийняло наказ № 647, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.12.2021 за № 1677/37299, "Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів" (далі - Наказ № 647), яким затверджено:
- Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, що додається (пункт 1, далі - Порядок);
- Строки продовження експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), що додаються (пункт 2).
2.5. У пункті 5 Наказу № 647 зазначено, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
2.6. 16.02.2022 позивач звернувся до відповідача із листом № 55 про надання інформації про граничний строк (дату) експлуатації вагона № 95084448 на коліях загального користування.
2.7. 22.02.2022 відповідач у листі № 50/421 зазначив відомості щодо вагона №95048884, відповідно до яких станом на 21.02.2022 в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів наявні відомості про власника вагона - ТОВ "Укртранслоджистік", станція приписки - Дарниця регіональної філії "Південно-Західна залізниця". Вагон має дозвіл на курсування коліями Укрзалізниці, дорогами приписки та в міжнародному сполученні. Також у додатку до листа зазначено, що строк закінчення терміну служби з урахуванням продовження - 02.05.2024, кінцевий строк експлуатації - 01.08.2023.
2.8. У листі від 06.04.2022 № Ц-У-88/731-22 відповідач вказав на те, що згідно з положеннями Наказу № 647 експлуатація вагона № 95048884 після 01.08.2023 не передбачена; вагон після наведеного терміну може курсувати залізницями України тільки в порожньому стані; граничний термін експлуатації вагона №95048884 згідно з положеннями Наказу № 647 настає 01.08.2023; вимоги Наказу №647 застосовуються для всіх вантажних вагонів і вступають у дію з 01.01.2022, у тому числі для тих вагонів, які мали технічні рішення на продовження терміну служби.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 08.12.2022 задовольнив позов у частині заборони вчиняти будь-які дії щодо заборони допуску вагона № 95084448 та зобов?язав АТ "Українська залізниця" внести до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагона № 95084448. В іншій частині позову відмовив.
3.2. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що Наказ № 647 набрав законної сили 01.01.2022 та в ньому прямо не встановлено застосування його положень зі зворотною силою, його положення не поширюють дію на правовідносини щодо граничного строку (дати) експлуатації спірного вагона на коліях загального користування.
3.3. Оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагона № 95048884 продовжений до 02.05.2024 та підстави для застосування положень Наказу № 647 щодо зміни граничного строку використання вагона відсутні, вимоги позивача щодо заборони відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії із заборони допуску вагона № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023, та зобов`язання відповідача внести до АБД ПВ дані щодо вагона № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагона на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301, є обґрунтованими.
3.4. Суд першої інстанції вказав, що позивач жодних доказів на підтвердження упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн не надав, а тому відмовив у цих вимогах.
3.5. До Господарського суду міста Києва надійшла також заява ТОВ "Укртранслоджистік" про компенсацію судових витрат, в якій заявник просив стягнути з відповідача на користь позивача суму вартості правової (правничої) допомоги у розмірі 70 000,00 грн.
3.6. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 22.12.2022 заяву задовольнив частково, стягнув з відповідача 9533,34 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3.7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.03.2023 рішення від 08.12.2022 залишив без змін. Змінив додаткове рішення від 22.12.2022, стягнув з відповідача 8233,33 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3.8. Вказав, що Порядок, який затверджений Наказом № 647, застосовується з метою продовження строку експлуатації вантажного вагона для вагонів, строк експлуатації яких закінчується, а відповідно до технічного рішення строк служби вагона продовжений до 02.05.2024.
3.9. Щодо зміни додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат та встановив, що дійсний розмір витрат складає 12 350,00 грн, з яких: послуги з формування позовної заяви із додатками 5200,00 грн.; формування на запит суду пакету документів 650 грн.; формування заяви про компенсацію судових витрат із додатками 650,00 грн.; участь у судових засіданнях 5850,00 грн. А оскільки судовим рішенням позовні вимоги задоволено частково, а саме задоволено дві немайнові вимоги та відмовлено в задоволенні майнової вимоги, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8233,33 грн.
3.8. Додатковою постановою від 20.03.2023 суд стягнув з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. 23.03.2023 АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Підставами касаційного оскарження АТ "Українська залізниця" зазначило недотримання судами попередніх інстанцій вимоги частини п?ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо обґрунтованості судового рішення, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статті 58 Конституції України, статті 5 Цивільного кодексу України), як наслідок, невиконання судом завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених статтею 2 ГПК України.
4.3. Так, суди застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21, щодо застосування спеціального закону перед загальним (принципи lex specialis та lex specialis derogat generali), а саме застосували Положення про продовження строку служби вантажних вагонів, які курсують у міждержавному сполученні, затверджене 14.05.2010 Радою залізничного транспорту країн СНД, яке не має статусу нормативно-правового акта над наказом Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647. Цим підтверджується випадок касаційного оскарження, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України)
4.4. Крім того, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 стосовно розподілу судових витрат щодо відсутності обов`язку суду присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, а також, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
4.5. 07.06.2023 від АТ "Українська залізниця" надійшли пояснення та клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/857/23. Клопотання мотивовано тим, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду знаходиться справа №320/857/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марторгсервіс" до Міністерства інфраструктури України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ "Українська залізниця" про визнання протиправним та скасування пунктів 9 та 15 Порядку.
4.6. Розглянувши надане заявником клопотання, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі не покликався на невідповідність Порядку, приписам чинного законодавства, наполягаючи на тому, що спірні пункти взагалі не поширюються на визначення граничного строку (дати) експлуатації вагона у спірному випадку. Відповідно і судові рішення також не ґрунтуються на обставинах незаконності згаданого вище Порядку.
4.7. З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, наведені у статті 300 ГПК України, результат вирішення спору у справі № 320/857/23 не впливає на розгляд касаційної скарги, тому підстави для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/857/23 на стадії касаційного розгляду відсутні.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Укртранслоджистік" просить судові рішення залишити без змін. Зазначає, що введення Наказом № 647 в дію терміну "граничний строк експлуатації вагона" не означає, що він має застосовуватися автоматично; питання про продовження строку служби вагона № 95084448 і його допуску до експлуатації шляхами загального користування було вирішено на підставі технічного рішення від 02.05.2018 № 301 до прийняття Наказу № 647. Відповідач залишає поза увагою принцип дії нормативно-правового акта в часі, і те, що за цим принципом Наказ № 647 не може змінювати/скасовувати в т. ч. технічне рішення від 02.05.2018 № 301, видане на підставі актів, які існували до його прийняття.
5.2. В судовому засіданні представники сторін доводи, викладені в касаційній скарзі та відзиві на неї, підтримали.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Щодо суті спору
6.2. Як вже зазначалося, незважаючи на наявність технічного рішення від 02.05.2018 № 301, яким строк служби вагона № 95048884 продовжений до 02.05.2024, відповідач, з посиланням на прийнятий 30.11.2021 Міністерством інфраструктури України Наказ № 647, повідомив позивача, що кінцевий строк експлуатації цього вагона спливає 01.08.2023. Вагон після наведеного терміну може курсувати залізницями України тільки в порожньому стані.
6.3. Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанції виходили з того, що:
- Наказ № 647 набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування; Наказ № 647 не містить посилання на те, що його положення мають зворотну силу;
- до прийняття Наказу № 647 на законодавчому рівні не існувало порядку продовження строку експлуатації вантажних вагонів, які належать власникам на території України;
- Наказ № 647 не містить будь-яких посилань на те, що продовжені до його прийняття строки експлуатації вагонів зменшуються, а відповідні технічні рішення, якими були продовжені такі строки, є недійсними/незаконними та/або не підлягають застосуванню.
6.4. Колегія суддів погоджується з таким висновком та звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що їх дія не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку, коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
6.5. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 Цивільного кодексу України).
6.6. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
6.7. Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
6.8. Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).
6.9. Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
6.10. Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності, на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.
6.11. За пунктами 1 та 2 Порядку він встановлює механізм проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником. Цей Порядок є обов`язковим при проведенні комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів, у тому числі вагонів загального користування, установленого виробником
6.12. За визначеннями, наведеними у пункті 4 Порядку, продовження строку експлуатації вантажного вагона - здійснення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій з вантажним вагоном, строк експлуатації якого, установлений виробником, закінчився або закінчується протягом останнього міжремонтного періоду, а термін продовження строку експлуатації вантажного вагона - календарна дата, до якої може бути продовжено експлуатацію вантажного вагона в межах строку продовження експлуатації вантажного вагона.
6.13. Відповідно граничний строк експлуатації вантажного вагона (за пунктом 4 Порядку) - строк, який складається із строку експлуатації вантажного вагона та строку продовження експлуатації вантажного вагона, після перебігу якого його експлуатація у навантаженому стані припиняється
6.14. Колегія суддів зазначає, що відповідно до Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, який затверджений Наказом № 647, документом, який видається спеціалізованою організацією за результатами проведення комплексу діагностичних операцій вантажного вагона з метою продовження строку експлуатації вантажних вагонів, є технічне рішення.
6.15. Наказ № 647, яким затверджений Порядок, набрав законної сили 01.01.2022; цей наказ не встановлює застосування його положень зі зворотною силою. Водночас Наказ № 647 не містить положень про те, що технічні рішення, якими продовжений строк експлуатації вантажних вагонів, видані до 01.01.2022, скасовуються чи втрачають чинність.
6.16. Позивач, реалізуючи повноваження власника спірного вагона, вчинив необхідні у відповідний період дії з визначення строку служби вагона, які давали йому можливість в розумних межах передбачити використання майна у своїй господарській діяльності та розраховувати на таке майно.
6.17. Поза тим, всупереч аргументам про фактичну неврегульованість питання продовження строку служби вантажних вагонів для парку вагонів інших підприємств, які не були внесені до структури Укрзалізниці, відповідач не вказував на відсутність підстав для використання позивачем спірного вагона відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301, складеного Департаментом вагонного господарства AT "Українська залізниця" ДП "Український науково-дослідний Інститут вагонобудування", у період до набрання чинності Наказом № 647.
6.18. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що за наявності технічного рішення від 02.05.2018 № 301, яким строк служби вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті вагону, відповідач не мав підстав для зміни строку використання вагону на підставі Наказу № 647.
6.19. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.20. Так, у справах № 908/2637/20 та № 910/21725/21 Верховний Суд досліджував питання щодо застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у відповідній редакції станом на момент закінчення дії договору оренди, а в справі № 200/799/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій під час визначення пріоритетного правила у визначенні моменту настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, виходячи зі змісту спеціального правила, викладеного в пункті 8.4 кредитного договору, розрахованого саме на обумовлення пред`явлення банком вимоги про дострокове виконання зобов`язання у повному обсязі.
6.21. Натомість з аналізу судових рішень у справі, що переглядається, вбачається, що суди взагалі не робили висновків щодо застосування спеціального закону перед загальним (принципи lex specialis та lex specialis derogat generali), як таких, що діяли одночасно. Натомість задоволення позову мотивовано судами тим, що Наказ № 647 взагалі не діяв тоді, коли приймалося технічне рішення щодо строку служби спірного вагону, не має зворотної сили у часі і не скасовує технічні рішення, видані до набуття чинності Наказом № 647.
6.22. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
Щодо касаційної скарги на додаткову постанову
6.23. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
6.24. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
6.25. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг), і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
6.26. У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
6.27. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
6.28. Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
6.29. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
6.30. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.31. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).
6.32. За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
6.33. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертої статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
6.34. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
6.35. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
6.36. Згідно з положеннями частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
6.37. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
6.38. Апеляційний господарський суд, розглянувши заяву про компенсацію судових витрат у розмірі 40 000 грн, а також клопотання про їх зменшення, врахував ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, та дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже, їх розмір є необґрунтованим у зазначеному вище розмірі, а тому стягненню підлягають витрати позивача на загальну суму 20 000,00 грн.
6.39. З огляду на встановлені обставини та зміст постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керувався, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, що узгоджується з процесуальними нормами права, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України.
6.40. Разом із цим заявник не довів, що стягнута додатковою постановою вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів.
6.41. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК та стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права - статті 126 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
6.42. Колегія суддів зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному рішенні не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами норм права у вказаних справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
6.43. При цьому обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо на предмет їх відповідності статті 129 ГПК України, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
6.44. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення, а додаткову постанову - без змін.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. За змістом частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.2. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому судові рішення у цій справі слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі №910/8493/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
