ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" березня 2023 р. Справа№ 910/8493/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.03.2023 у справі №910/8493/22 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022, повний текст якого складений 19.12.2022,
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022, повний текст якого складений 02.01.2023
у справі № 910/8493/22 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов`язання вчинити дії, стягнення упущеної вигоди
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якій просило:
- заборонити відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023;
- зобов`язати відповідача внести до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, з огляду на прийняття Міністерством інфраструктури України наказу № 647 від 30.11.2021 «Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів», фактично змінив граничний термін експлуатації вагону № 95048884, який був визначений технічним рішенням № 301 від 02.05.2018, складеним Департаментом вагонного господарства AT «Українська залізниця» ДП «Український науково-дослідний Інститут вагонобудування» та згідно з яким строк служби вагону продовжений до 02.05.2024.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославши на те, що оскільки наказ Міністерства інфраструктури України № 674 від 30.11.2021 не визнано не чинним та він не посилює відповідальність особи, останній підлягає обов`язковому виконанню. Також відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення упущеної вигоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №910/8493/22 позовні вимоги задоволені частково:
- заборонено відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023;
- зобов`язано відповідача внести до автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:
- так як наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 набрав законної сили 01.01.2022 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/z1677-21) та в ньому прямо не встановлено застосування його положень зі зворотною силою, його положення не поширюють дію на правовідносини щодо граничного строку (дати) експлуатації спірного вагону на коліях загального користування;
- оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024 та підстави для застосування положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 щодо зміни граничного строку використання вагону відсутні, вимоги позивача щодо заборони відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023, та зобов`язання відповідача внести до АБД ПВ дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301, є обґрунтованими.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодних доказів на підтвердження пред`явлених позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн. не надано.
14.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік» про компенсацію судових витрат, у якій заявник просив стягнути з відповідача на користь позивача суму вартості правової (правничої) допомоги у розмірі 70 000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік» про компенсацію судових витрат у справі №910/8493/22 задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 9 533,34 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
При розгляді заяви позивача про компенсацію судових витрат суд першої інстанції прийняв до уваги наведені позивачем у клопотанні про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката та дійшов висновку про те, що:
- враховуючи, що матеріали справи не містять доказів регулювання відповідних правовідносин представництва інтересів позивача Адвокатським бюро «Сергія Андрощука» в період до 28.05.2022 за іншим правочином із визначенням порядку обчислення гонорару, а у договорі від 28.05.2022 № 05/45/66/3-28/05/2022 не зазначено, що його умови застосовуються до відносин, які виникли до його укладення, стягнення плати за послуги тривалістю 23,5 год. на суму 30 550,00 грн., які були надані до 28.05.2022, не відповідає положенням чинного законодавства;
- виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру та обсяг наданих послуг, приймаючи до уваги конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу за послуги з формування позовної заяви із додатками підлягає зменшенню до 5200 грн. (4 год.), за формування на запит суду пакету документів - до 650 грн. (0,5 год.), за формування заяви про компенсацію судових витрат із додатками - до 650 грн. (0,5 год.);
- у відшкодуванні витрат на аналіз ухвал суду від 05.09.2022, від 19.09.2022, на формування клопотання про усунення недоліків, на аналіз відзиву від 13.10.2022, на аналіз рішення суду від 08.12.2022 слід відмовити, оскільки такі витрати не відносяться до неминучих та таких, що мають бути покладені на відповідача беззаперечно. До того ж, адвокатом не надано доказів ознайомлення із матеріалами справи № 640/4396/22, аналіз якої становив 7 год. 9 100,00 грн., у зв`язку з чим дані витрати також не підлягають відшкодуванню;
- приймаючи до уваги, що прибуття до суду та очікування судового засідання відноситься до складової правничої допомоги, витрати на участь адвоката в судовому засіданні в сумі 7 800,00 грн. є обґрунтованими та співмірними;
- за таких обставини розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, становить 14 300,00 грн., підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю та покласти судові витрати на позивача.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають встановленим обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- строк служби вагону та строк експлуатації вагону не є тотожними поняттями, при цьому технічне рішення від 02.05.2018 № 301 стосується саме строку служби, а не строку експлуатації вагону № 95048884;
- до прийняття Міністерством інфраструктури України наказу № 647 від 30.11.2021 на законодавчому рівні не існувало порядку продовження строку експлуатації вантажних вагонів, які належать власникам на території України, а відповідні технічні рішення на продовження строку служби вантажних вагонів із прийняттям вказаного наказу фактично перестали відповідати вимогам нормативів, встановленим таким наказом та, відповідно, не підлягають застосуванню;
- суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що дія наказу № 647 від 30.11.2021 не поширюються на спірні правовідносини, а відтак, відповідач мав правові підстави для зміни строку використання спірного вагону із встановленням такого строку до 01.08.2023 виходячи з положень такого наказу;
- позивачем було невірно сплачено суму судового збору;
- суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрати на участь адвоката в судовому засіданні в сумі 7 800,00 грн. (4 судових засідання по 1 950,00 грн. за кожне виходячи з розрахунку 1,5 години робочого часу за одне засідання - примітка суду), так як: жодне судове засідання не тривало 1,5 години; затримки в часі початку судових засідань у цій справі не було; судові засідання 03.12.2022 та 08.12.2022 тривалі не більше 15 хвилин; судове засідання 13.10.2022 було відкладено, а судове засідання по розподілу судових витрат на дату подання заяви ще не відбулось; робоче місце адвоката встановлено за адресою: м. Київ, вул.. Глибочицька, 40-Б, офіс 13 та розташоване неподалік від Господарського суду міста Києва. Вказане свідчить про те, що реальний час, який витрачений на вчинення вищевказаних дій становить 1,5 години на суму 1 950,00 грн.;
- за таких обставин розмір витрат на оплату послуг адвоката становить 8 450,00 грн. з яких: послуги з формування позовної заяви із додатками 5 200,00 грн.; формування на запит суду пакету документів 650 грн.; формування заяви про компенсацію судових витрат із додатками 650,00 грн.; участь у судових засіданнях 1 950,00 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2023, справу №910/8493/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/8493/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/8493/22.
23.01.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі № 910/8493/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.03.2023 о 14:00 год.
13.02.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:
- позиція апелянта про те, що строк служби вагону та строк експлуатації вагону не є тотожними поняттями є помилковою, так як сам наказ № 647 від 30.11.2021 фактично ототожнює ці поняття;
- беручи до уваги поняття дія нормативно-правового акту в часі, положення наказу № 647 від 30.11.2021 не можуть застосовуватись до спірного вагону допоки залишається чинним технічне рішення від 02.05.2018 № 301, а вказаний наказ № 647 від 30.11.2021 і його терміни матимуть актуальність для спірного вагону тільки з 02.05.2024 і після реалізації позивачем свого права на продовження строку експлуатації вантажних вагонів;
- можливо технічне рішення від 02.05.2018 № 301 і не відповідає положенням наказу № 647 від 30.11.2021, проте вказаний наказ не скасовує зазначене технічне рішення та не ставить його під сумнів. При цьому апелянт не позбавлений права звернутись до суду з вимогами про скасування технічного рішення від 02.05.2018 № 301,
просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив, що його попередні розрахунки витрат на правову допомогу складають 40 000,00 грн., а докази понесення таких витрат будуть надані у відповідності до строків і в порядку, які визначені положеннями ГПК України.
20.02.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання, в якому він просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказане клопотання задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023.
Станом на 01.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга в частині оскарження рішення не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, та про те, що апеляційна скарга в частині оскарження додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
01.12.2017 позивач (покупець, до зміни найменування - ТОВ «Компанія «Сідрейл») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Агро Капітал» (продавець) уклали договір поставки № 011217, на підставі якого позивач придбав, зокрема, вагон № 95084448, побудований 01.08.1979, модель 11-739.
Як відображено в технічному паспорті форми ВУ-4М вагону № 95084448 останній деповський ремонт був проведений 30.06.2021, капітальний - 29.05.2018.
Відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301, складеного Департаментом вагонного господарства AT «Українська залізниця» ДП «Український науково-дослідний Інститут вагонобудування», строк служби вагону продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті.
30.11.2021 Міністерством інфраструктури України прийнято наказ № 647, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.12.2021 за № 1677/37299, «Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів» (далі Наказ), яким затверджено:
- Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, що додається (п. 1);
- Строки продовження експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), що додаються (п 2).
У пункті 5 Наказу зазначено, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
16.02.2022 позивач звернувся до відповідача із листом № 55 про надання інформації про граничний строк (дату) експлуатації вагону № 95084448 на коліях загального користування.
22.02.2022 відповідач у листі № 50/421 зазначив відомості по вагону № 95048884, відповідно до яких станом на 21.02.2022 в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів наявні відомості про власника вагону - ТОВ «Укртранслоджистік», станція приписки - Дарниця регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Вагон має дозвіл на курсування по коліям Укрзалізниця, по дорогам приписки та в міжнародному сполученні. Також у додатку до листа зазначено, що строк закінчення терміну служби з урахуванням продовження - 02.05.2024, кінцевий строк експлуатації - 01.08.2023.
Також, у листі від 06.04.2022 № Ц-У-88/731-22 відповідач вказав, що: згідно з положеннями Наказу експлуатація вагону № 95048884 після 01.08.2023 не передбачена; вагон після наведеного терміну може курсувати залізницями України тільки в порожньому стані; граничний термін експлуатації вагону № 95048884 згідно положення Наказу настає 01.08.2023; вимоги Наказу застосовуються для всіх вантажних вагонів і вступають у дію з 01.01.2022, у тому числі для тих вагонів, які мали технічні рішення на продовження терміну служби.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просив:
- заборонити відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023;
- зобов`язати відповідача внести до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
Статтею 5 ЦК України «Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).
Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
З Наказу слідує, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
При цьому, Наказом не було встановлено, що його положення мають зворотню силу.
Зі змісту Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, який затверджений Наказом, слідує, що він (порядок) встановлює механізм проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником.
Отже, вказаний порядок застосовується з метою продовження строку експлуатації вантажного вагона для вагонів, строк експлуатації яких закінчується.
При цьому Наказ не містить будь-яких посилань на те, що продовжені до його прийняття строки експлуатації вагонів із прийняттям Наказу зменшуються, а відповідні технічні рішення, якими були продовжені такі строки, є недійсними/незаконними та/або не підлягають застосуванню.
Отже, те що до прийняття Наказу на законодавчому рівні не існувало порядку продовження строку експлуатації вантажних вагонів, які належать власникам на території України, а відповідні технічні рішення на продовження строку служби вантажних вагонів із прийняттям вказаного Наказу фактично перестали відповідати вимогам нормативів, встановленим таким наказом, не впливає на правовідносини сторін.
За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті вагону, відповідач не мав правових підстав для зміни строку використання вагону зі встановленням такого строку до 01.08.2023.
Вказане спростовує твердження відповідача про те, що дія Наказу поширюються на спірні правовідносини, а відтак, він мав правові підстави для зміни строку використання спірного вагону із встановленням такого строку до 01.08.2023.
Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).
Частиною 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».
Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Оцінюючи ефективність способу захисту, суд встановлює чи в межах відповідної вимоги може бути захищене право або інтерес позивача та чи відповідне рішення призведе до того, що заявнику не потрібно буде додатково звертатися до суду із позовом.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статей 317 і 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 320 ЦК України встановлено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі Правила), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 14.02.2015 № 168/26613, заборона курсування - неможливість вагона рухатися коліями загального користування у порожньому і навантаженому станах за наявності перешкод, зазначених в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів.
Згідно з пунктом 3.2 Правил не допускається випуск на колії загального користування власних вантажних вагонів, не занесених до АБД ПВ, крім випадків, передбачених пунктом 4.14 розділу IV цих Правил.
Як встановлено вище, відповідач у листі від 06.04.2022 № Ц-У- 88/731-22 вказав, що експлуатація вагону № 95048884 після 01.08.2023 не передбачена, а граничний термін експлуатації спірного вагону № 95048884 настає 01.08.2023 року.
Колегія суддів вважає, що, оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024 та підстави для застосування положень Наказу щодо зміни граничного строку використання вагону відсутні, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є ефективним та спрямований на реальне відновлення порушеного права позивача використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо заборони відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023, та зобов`язати відповідача внести до АБД ПВ дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 0,01 грн., колегія суддів зазначає про таке.
За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.
Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно статті 623 ЦК України:
- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);
- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;
- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);
- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Відповідно до ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Крім того, слід врахувати заходи, вжиті кредитором щодо одержання упущеної вигоди.
Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження пред`явлених позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 0,01 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Посилання відповідача на те, що позивачем було невірно сплачено суму судового збору спростовується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 167 від 16.08.2022 на суму 4 962,00 грн. та № 1663 від 12.09.2022 на суму 2 481,00 грн.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/8493/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає про таке.
Стаття 221 ГПК України встановлює, що:
- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);
- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);
- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи слідує, що:
- у позові позивач навів попередній розрахунок правової (правничої) допомоги визначивши її розмір - 100 000,00 грн.;
- 14.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік» про компенсацію судових витрат у якій заявник просив стягнути з відповідача на користь позивача суму вартості правової (правничої) допомоги у розмірі 70 000,00 грн. До вказаної заяви позивачем додані докази понесення витрат на правову допомогу.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Зі змісту укладеного між позивачем (клієнтом) та Адвокатським бюро «Сергія Андрощука» (бюро) договору про надання правової (правничої) допомоги № 05/45/66/3-28/05/2022 від 28.05.2022 (далі Договір) слідує, що:
- бюро зобов`язується надати клієнтові правову (правничу) допомогу у справі про покладення на відповідача обов`язку щодо допуску вагону № 95048884 (інших вагонів клієнта), якому продовжено строк служби, на шляхах загального використання після ухвалення Наказу (п. 1.1);
- за надання бюро клієнтові правової (правничої) допомоги клієнт сплатить винагороду, визначену додатковою угодою до договору на підставі рахунку (п. 4.1);
- документом, який підтверджує надання правової (правничої) допомоги за договором, є акт про надання правової (правничої) допомоги, який повинен бути підписаний сторонами договору (п. 5.1).
У додатковій угоді № 1 від 28.05.2022 до Договору сторони погодили викласти пункт 4.1 Договору у новій редакції, що передбачає сплату за супроводження справи в суді 1-ої інстанції клієнтом бюро передоплати гонорару в розмірі 70 000,00 грн. Де 1 година роботи адвоката Бюро буде складати 1/2 від прожиткового мінімуму на працездатну особу (2 600,00 грн. станом на 01.07.2022).
13.12.2022 позивач та бюро підписали акт здачі-приймання наданої правової допомоги № 1 на загальну суму 70 000,00 грн. за період з 01.08.2021 року по 13.12.2022 року.
Згідно з випискою з банківського рахунку позивачем 11.07.2022 сплачено в якості передоплати за правову допомогу по Договору 70 000,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу Адвокатським бюро «Сергія Андрощука» послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
21.12.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому відповідач наголосив, що надання послуг до 28.05.2022 здійснено поза договором № 05/45/66/3-28/05/2022 від 28.05.2022, у зв`язку з чим такі послуги не підлягають відшкодуванню, а щодо інших наданих послуг, то адвокатом завищений час на їх надання та сума відповідних витрат є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також просив урахувати його незадовільне матеріальне становище.
У вказаному клопотанні відповідач зазначив про те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України, становить 9 750,00 грн. з яких:
- проведення зустрічі з клієнтом, аналіз документів та нормативно-правових актів - 2 600,00 грн.;
- формування позовної заяви із додатками, направлення її відповідачу і до суду, розрахунок вартості судового збору, формування інструкцій клієнту щодо оплати судового збору, отримання квитанції про оплату і долучення її до матеріалів справи - 5 200,00 грн.;
- участь у судових засіданнях 1 950,00 грн.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) послуги тривалістю 23,5 год. на суму 30 550,00 грн. надані адвокатом до укладення Договору, проте, так як матеріали справи не містять доказів регулювання відповідних правовідносин представництва інтересів позивача Адвокатським бюро «Сергія Андрощука» в період до 28.05.2022 за іншим правочином із визначенням порядку обчислення гонорару, а у Договорі сторони не погоджено те, що його умови застосовуються до відносин, які виникли до його укладення, стягнення з відповідача стягнення плати за такі послуги тривалістю 23,5 год. на суму 30 550,00 грн. не відповідає положенням чинного законодавства.
Щодо решти послуг слід зазначити таке.
У детальному описі зазначено, що адвокатом надані наступні послуги:
- формування позовної заяви і додатків до неї, а також направлення її АТ «Укрзалізниця» і до суду; розрахунок вартості судового збору, формування інструкцій клієнту щодо оплати судового збору, отримання квитанції про оплату і долучення її до матеріалів заяви (11,5 год.), 12 350,00 грн.;
- аналіз ухвали суду від 05.09.2022 (0,25 год.), 325,00 грн.;
- формування клопотання про усунення недоліків, про які вказано в ухвалі від 05.09.2022, доплата судового збору (0,5 год.), 650,00 грн.;
- аналіз ухвали суду від 19.09.2022 і підготовка до судового засідання на 13.10.2022 (0,25 год.), 325,00 грн.;
- участь в судовому засіданні на 13.10.2022 (1,5 год.), 1 950,00 грн.;
- формування на запит суду пакету документів (статуту, витягу з реєстру, протоколу і наказу про призначення директора) і направлення цього пакету до суду 10.11.2022 (1 год.), 1 300,00 грн.;
- аналіз відзиву від 13.10.2022 і додатків до нього, обговорення змісту відзиву з позивачем (2,5 год.), 3 250,00 грн.;
- аналіз матеріалів справи № 640/4396/22, на яку АТ «Укрзалізниця» посилається у своєму відзиві (7 год.), 9 100,00 грн.;
- участь в судовому засіданні на 03.11.2022 (1,5 год.), 1 950,00 грн.;
- участь в судовому засіданні на 08.12.2022 (1,5 год.), 1 950,00 грн.;
- формування заяви про компенсацію судових витрат, додатків до неї і подання її АТ «Укрзалізниця» і до суду (1,5 год.), 1 950,00 грн.;
- участь в судовому засіданні по питанню розподілу судових витрат (1,5 год.), 1 950,00 грн.;
- аналіз рішення суду від 08.12.2022 (1 год.), 1 300,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру та обсяг наданих послуг, прийнявши до уваги конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін:
- дійшов висновку зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу за послуги з формування позовної заяви із додатками до 5 200,00 грн. (4 год.), формування на запит суду пакету документів до 650,00 грн. (0,5 год.), формування заяви про компенсацію судових витрат із додатками до 650,00 грн. (0,5 год.);
- відмовив у відшкодуванні витрат на аналіз ухвал суду від 05.09.2022 та від 19.09.2022, формування клопотання про усунення недоліків, аналіз відзиву від 13.10.2022, аналіз рішення суду від 08.12.2022, зазначивши про те, що такі витрати не відносяться до неминучих та таких, що мають бути покладені на відповідача беззаперечно;
- відмовив у відшкодуванні витрат на аналіз матеріалів справи № 640/4396/22, на яку АТ «Укрзалізниця» посилається у своєму відзиві (7 год.), 9 100,00 грн., зазначивши про те, що адвокатом не надано доказів ознайомлення із матеріалами справи № 640/4396/22.
Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрати на участь адвоката в судовому засіданні в сумі 7 800,00 грн., а реальний час, який витрачений на вчинення вищевказаних дій становить 1,5 години на суму 1 950,00 грн., так як:
- жодне судове засідання не тривало 1,5 години;
- затримки в часі початку судових засідань у цій справі не було;
- судові засідання 03.12.2022 та 08.12.2022 тривалі не більше 15 хвилин;
- судове засідання 13.10.2022 було відкладено, а судове засідання по розподілу судових витрат на дату подання заяви ще не відбулось;
- робоче місце адвоката встановлено за адресою: м. Київ, вул.. Глибочицька, 40-Б, офіс 13 та розташоване неподалік від Господарського суду міста Києва,
- колегія суддів зазначає про таке.
З матеріалів справи слідує, що:
- у цій справі було проведено три судові засідання 13.10.2022, 03.11.2022 та 08.12.2022;
- судове засідання 13.10.2022 було призначено на 13-45 год., фактично розпочалось о 14-22 год., а закінчилось о 14-43 год.;
- судове засідання 03.11.2022 було призначено на 11-35 год., фактично розпочалось об 11-56 год., а закінчилось о 12-14 год.;
- судове засідання 08.12.2022 було призначено на 11-15 год., фактично розпочалось об 11-51 год., а закінчилось о 12-14 год.;
Отже, адвокат позивача фактично був присутній у Господарському суду міста Києва 13.10.2022 - 58 хв., 03.11.2022 - 39 хв. та 08.12.2022 - 59 хв.
Згідно з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №922/2604/20:
- участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні;
- такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час;
- з огляду на що колегія суддів вважає, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати позивача за участь адвоката в судових засіданнях 13.10.2022, 03.11.2022 та 08.12.2022 у загальній сумі 5 850,00 грн. з розрахунку 1 950,00 грн. за кожне судове засідання є обґрунтованими.
При цьому колегія суддів не може погодитись з судом першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача витрат позивача за участь в судовому засіданні по питанню розподілу судових витрат (1,5 год.), 1 950,00 грн., так як зі змісту протоколу судового засідання від 22.12.2022 слідує, що адвокат позивача участі в цьому засіданні не приймав.
З таких обставин розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, становить 12 350,00 грн. з яких: послуги з формування позовної заяви із додатками 5 200,00 грн.; формування на запит суду пакету документів 650 грн.; формування заяви про компенсацію судових витрат із додатками 650,00 грн.; участь у судових засіданнях 5 850,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 позовні вимоги задоволено частково, а саме задоволено дві немайнові вимоги та відмовлено в задоволенні майнової вимоги, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 233,33 грн.
Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 підлягає зміні.
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті додаткового рішення судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права, тому додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі № 910/8493/22 підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 233,33 грн., в решті додаткове рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольняється частково.
Щодо розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає про таке.
Враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/8493/22 залишено без змін та те, що чинним законодавством не передбачено сплату судового збору за оскарження додаткового рішення щодо судових витрат, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №910/8493/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №910/8493/22 залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 задовольнити частково.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 змінити.
5. Викласти п. 2 резолютивної частини додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі №910/8493/22 в такій редакції:
«Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслоджистік» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72; ідентифікаційний код 39834796) 8 233 (вісім тисяч двісті тридцять три) грн.. 33 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.».
6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8493/22.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 01.03.2023.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
Ю.Б. Михальська
