ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
08.12.2022Справа № 910/8493/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов`язання вчинити дії, стягнення упущеної вигоди
за участі представників:
від позивача: Андрощук С.В., адвокат,
від відповідача: не з`явився,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій просило: заборонити відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023; зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301; стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь позивача суму упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що оскільки наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 674 не визнано не чинним та він не посилює відповідальність особи, останній підлягає обов`язковому виконанню. Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди, то позивачем на підтвердження цих вимог жодного доказу не надано.
Протокольною ухвалою суду від 03.11.2022 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/4396/22 за позовом Об`єднання підприємств "УКРМЕТАЛУРГПРОМ" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу від 30.11.2021 № 647.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Разом із цим, відповідачем не доведено неможливості встановити та оцінити обставини у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі про оспорювання наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647.
При цьому судом ураховано, що відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Суд зауважує, що положеннями пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України прямо передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Більш того, сама собою взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.
У заяві від 07.12.2022 відповідач просив суд провести розгляд справи без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
01.12.2017 між позивачем (покупець, до зміни найменування - ТОВ «Компанія «Сідрейл» та ТОВ «Інвест Агро Капітал» (продавець) укладено договір поставки № 011217, на підставі якого позивач придбав, зокрема, вагон № 95084448, побудований 01.08.1979, модель 11-739.
Як відображено в технічному паспорті форми ВУ-4М останній деповський ремонт був проведений 30.06.2021, капітальний - 29.05.2018.
Відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301, складеного Департаментом вагонного господарства AT «Українська залізниця» ДП «Український науково-дослідний Інститут вагонобудування», строк служби вагону продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті.
30.11.2021 Міністерством інфраструктури України прийнято наказ № 647, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.12.2021 за № 1677/37299, «Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів».
Відповідно до пункту 1 наказу затверджено Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, що додається.
Затверджено строки продовження експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), що додаються (пункт 2 наказу).
У пункті 5 наказу зазначено, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
16.02.2022 позивач звернувся до відповідача із листом № 55 про надання інформації про граничний строк (дату) експлуатації вагону на коліях загального користування.
22.02.2022 відповідач у листі № 50/421 зазначив відомості по вагону № 95048884, відповідно до яких станом на 21.02.2022 в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів наявні відомості про власника вагону - ТОВ "Укртранслоджистік", станція приписки - Дарниця регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Вагон має дозвіл на курсування по коліям Укрзалізниця, по дорогам приписки та в міжнародному сполученні. Також у додатку до листа зазначено, що строк закінчення терміну служби з урахуванням продовження - 02.05.2024, кінцевий строк експлуатації - 01.08.2023 року.
Також, у листі від 06.04.2022 № Ц-У- 88/731-22 відповідач вказав, що згідно з положеннями наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 674, експлуатація вагону № 95048884 після 01.08.2023 не передбачена, вагон після наведеного терміну може курсувати залізницями України тільки в порожньому стані. Граничний термін експлуатації вагону № 95048884 згідно положення наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 674 настає 01.08.2023 року. Вимоги наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 674 застосовуються для всіх вантажних вагонів і вступають у дію з 01.01.2022, у тому числі для тих вагонів, які мали технічні рішення на продовження терміну служби.
За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (див. висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).
Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.
Із положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 слідує, що останній набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
Беручи до уваги, що даний наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 набрав законної сили 01.01.2022 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/z1677-21), та в ньому прямо не встановлено застосування його положень зі зворотною силою, суд дійшов висновку про не поширення дії даного наказу на спірні правовідносини.
Таким чином, оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024, що також відображено в технічному паспорті вагону, відповідач не мав правових підстав для зміни строку використання вагону зі встановленням такого строку до 01.08.2023 на підставі наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647.
Згідно з частиною 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 зазначено, що спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Оцінюючи ефективність способу захисту, суд встановлює чи в межах відповідної вимоги може бути захищене право або інтерес позивача та чи відповідне рішення призведе до того, що заявнику не потрібно буде додатково звертатися до суду із позовом.
Нормами статті 317, 319 ЦК України визначений зміст права власності: власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; а також здійснення права власності: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 2 статті 321 ЦК України передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17 (далі - Правила), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 14.02.2015 № 168/26613, заборона курсування - неможливість вагона рухатися коліями загального користування у порожньому і навантаженому станах за наявності перешкод, зазначених в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів.
Згідно з пунктом 3.2 Правил не допускається випуск на колії загального користування власних вантажних вагонів, не занесених до АБД ПВ, крім випадків, передбачених пунктом 4.14 розділу IV цих Правил.
Так, посилаючись на наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647, відповідач у листі від 06.04.2022 № Ц-У- 88/731-22 вказав, що експлуатація вагону № 95048884 після 01.08.2023 не передбачена, та граничний термін експлуатації спірного вагону № 95048884 настає 01.08.2023 року.
З огляду на наведене, оскільки відповідно до технічного рішення від 02.05.2018 № 301 строк служби спірного вагону № 95048884 продовжений до 02.05.2024 та підстави для застосування положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 щодо зміни граничного строку використання вагону відсутні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо заборони відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023, та зобов`язати відповідача внести до АБД ПВ дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн., суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.
Тобто, у даному випадку упущеною вигодою є неодержаний прибуток, на який мав право розраховувати позивач, у якого було вилучено обладнання, у разі використання цього обладнання.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відповідно до ч. 1 статті 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Отже, покладення на особу обов`язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц).
Водночас, позивачем жодних доказів на підтвердження пред`явлених позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 0,01 грн. не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку в задоволенні відповідної позовної вимоги відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати згідно з вимогами статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" задовольнити частково.
Заборонити Акціонерному товариству «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) та/або його структурним підрозділам та/або підприємствами, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагону № 95084448 для курсування на шляхах загального користування залізницями України у вантажному стані з 01.08.2023 року.
Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) внести до автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо вагону № 95084448 у частині граничного строку (дати) експлуатації цього вагону на коліях загального користування, який вказаний у технічному рішенні від 02.05.2018 № 301.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72; ідентифікаційний код 39834796) 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено: 19.12.2022 року.
Суддя К.В. Полякова
