Ухвала
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 369/6092/20
провадження № 61-1447св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Подивач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 754/11747/18 спірна квартира в розмірі 7/8 частин витребувана у позивача на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були іпотекодавцями у відносинах із ОСОБА_6 , який у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) зареєстрував за собою право власності на неї на підставі судового рішення. У подальшому ОСОБА_6 продав квартиру відповідачу, яка, у свою чергу, продала її позивачу.
Постановою Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року скасоване рішення суду, на підставі якого ОСОБА_6 зареєстрував своє право на спірну квартиру.
Тобто єдиною підставою витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 апеляційний суд визначив те, що ані ОСОБА_6 , ані ОСОБА_2 як продавець не мали права відчуження спірної квартири у 2016 та 2017 роках відповідно. ОСОБА_2 мала статус третьої особи під час розгляду справи № 754/11747/18.
На думку позивача, з ОСОБА_2 як продавця підлягають стягненню збитки в порядку статті 661 ЦК України.
Позивач просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 911 240,62 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 1 911 240,62 грн відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
положення статті 661 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, враховуючи, що кошти сплачені за договором купівлі - продажу квартири від 19 липня 2017 року реєстровий № 7786, не можуть бути збитками в розумінні статті 22 ЦК України;
права третіх осіб на товар повинні виникнути до моменту продажу товару, тобто позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав;
позивач просить стягнути 1 911 240,62 грн, що є безпідставною позовною вимогою з огляду на ціну, визначену в пункті 2 договору купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року - 150 353 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору;
підстави позовних вимог є передчасними, оскільки договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 19 липня 2017 року є дійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Колесником К. А., задоволено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року скасовано і ухвалене нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 911 240,62 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
під час розгляду справи № 754/11747/18 судом було встановлено, що ОСОБА_6 не мав права на відчуження спірної квартири в зв`язку із порушенням порядку набуття на неї прав;
ОСОБА_2 була залучена до участі у справі, в якій було ухвалено рішення про витребування 7/8 частин спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 ;
питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України;
посилання відповідача на те, що позивачем не доведений розмір збитків безпідставні. Відповідно до звіту про оцінку вартості нерухомого майна - трьох кімнатної квартири загальною площею 96,4 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 184 275 грн, відповідно вартість 7/8 частин цього об`єкта становить 1 911 240,62 грн (2 184 275 : 8 х 7). Така вартість відповідачем не спростована.
З урахуванням конкретних обставин, які були встановлені під час розгляду справи № 754/11747/18, а саме, підстави набуття права власності на спірну квартиру як ОСОБА_6 , який на час реєстрації за ним права власності на цю квартиру вже помер, так і ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відповідальність за завдані ОСОБА_1 збитки має нести саме ОСОБА_2 , і саме в такий спосіб підлягають захисту порушені права ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просила зупинити виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
оскаржена постанова апеляційного суду від 22 грудня 2021 року є незаконною та необґрунтованою з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права, застосування норм права без урахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;
всупереч правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18, апеляційний суд не надав жодної оцінки тому факту, що підстави для витребування 7/8 частин спірної квартири, виникли після її продажу;
апеляційний суд не врахував та не перевірив обставини того, чи знала або чи могла знати ОСОБА_7 про наявність відповідних підстав, зокрема, з відомостей з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру судових рішень, сайту «Судова влада України»;
судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/1;
в разі відсудження товару у покупця, відповідальність продавця, передбачена статтею 661 ЦК України, може наставати лише у випадку, якщо сам продавець був недобросовісним набувачем. Якщо ж продавець виявився добросовісним набувачем і не знав про обставини, які могли слугувати підставою для витребування майна в покупця, і, відповідно, не міг повідомити останнього про них, положення статті 661 ЦК України до спірних правовідносин не можуть застосовуватися. В цій справі жодних протиправних дій з боку відповідача не вчинялося, вина ОСОБА_2 також відсутня та не доведена, добросовісність набувача презюмується, що було залишено судом поза увагою та призвело до прийняття неправомірної постанови;
суд мав з`ясувати, що відповідач не могла впливати на вирішення спору між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, оскільки вона не є учасником судової справи № 754/21847/13-ц і не могла вплинути на дійсність рішень, в яких було допущено неправильне застосування судами виключно норм матеріального права. Відтак, хоча вона і приймала активну участь у справі № 754/11747/18, натомість, від її дій та пояснень не залежало питання витребування майна;
судом не встановлена недобросовісність відповідача та вина у заподіянні збитків покупцю, а також який вплив вона має на дані обставини, не встановлено час виникнення підстав для витребування майна ОСОБА_5, що є обов`язковим для застосування даних норм права;
про смерть ОСОБА_6 та дату її настання відповідачу відомо не було;
як на момент купівлі відповідачем квартири у ОСОБА_6 у 2016 році, так і на момент укладення 19 липня 2017 року договору купівлі-продажу спірної квартири з позивачем відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за продавцем було зареєстровано право власності на спірну квартиру, квартира не перебувала під арештом чи забороною, не перебувала у податковій заставі тощо. Судом апеляційної інстанції в цій справі взагалі не досліджувалося питання того, чи дійсно існували на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири якісь обставини, які могли б свідчити про ризики для покупця та які б свідчили про недобросовісність відповідача, як продавця;
суд мав звернути увагу, що у наданих позивачем до суду прикладах судової практики позивачі набули право на витребування майна до його продажу, а відповідачі діяли недобросовісно, оскільки продавали майно, що їм не належало, за що були притягнуті до кримінальної відповідальності;
суд апеляційної інстанції проігнорував дані обставини і відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №640/147І9/15-ц, №127/6582/16-ц, застосував норми права, що не підлягають застосуванню;
суд апеляційної інстанції не з`ясував, що позивач одночасно з цим позовом подала позов про стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 1 779 681,74 грн - вартість поліпшень витребуваної 7/8 частини квартири на підставі частин 3 та 4 статті 390 ЦК України, що розглядається Деснянським районним судом міста Києва у справі № 754/11717/20;
при розгляді справи не було залучено осіб, прав, свобод, інтересів та обов`язків яких стосується вирішення спору, в тому числі, первісних власників спірної квартири, правонаступників ОСОБА_6 . Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 754/11747/18 встановлена відсутність саме у ОСОБА_6 права продажу квартири, що і стало підставою для витребування 7/8 частин квартири у ОСОБА_1 . У вказаній постанові не було встановлено, що якісь протиправні дії ОСОБА_2 призвели до витребування частини квартири;
суд апеляційної інстанції не врахував, що з огляду на скасування рішенням Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду під 18 квітня 2018 року у справі № 754/21847/13-ц судових рішень, на підставі яких ОСОБА_6 набув та зареєстрував своє право власності на спірну квартиру, правочини купівлі-продажу спірної квартири є недійсними, а тому вимоги про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України задоволенню не підлягають. Договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , не були визнані недійсними, ОСОБА_1 досі залишається власником 1/8 частини квартири і проживає в ній;
суд апеляційної інстанції, всупереч правовій позиції Верховного Суду, не з`ясував дійсної вартості спірного майна та розміру збитків, завданих позивачу. Квартира згідно з договором купівлі-продажу була придбана ОСОБА_1 за 150 353,00 грн, до ОСОБА_9 подала позов про стягнення 1 779 681,74 грн поліпшень витребуваних 7/8 частин квартири, а саме, вартості ремонту, що разом складає 1 930 034,74 грн, до відповідача завлений позов про стягнення 1 911 240,62 грн. Таким чином позивач намагається отримати подвійне задоволення своїх вимог.
У січні 2022 року ОСОБА_2 подала доповнення до касаційної скарги, в яких зазначила, що відсутня єдина правова позиція Верховного Суду щодо розміру грошових коштів, які мають бути сплачені позивачу як відшкодування за вилучене майно за статтею 661 ЦК України. Відповідач послалася на правові позиції, викладену у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 711/10437/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/14-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 127/6582/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 460/2694/17, від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18.
У травні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника Колесника К. А. , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
днем виникнення «підстав для вилучення квартири за рішенням суду» не може бути 18 квітня 2018 року, тобто день набрання чинності рішенням Касаційного цивільного суду у справі №754/21847/1З-ц, оскільки ці підстави з`явилися у третіх осіб одразу з моменту протиправного вилучення у них квартири 17 березня 2016 року. До цього часу підстав для вилучення існувати не могло, оскільки квартира була у власності третіх осіб і їхнє право порушено не було. Визначальним юридичним фактом є неправомірність набуття права власності продавцем спірного майна. Той факт, що рішення суду про встановлення такої неправомірності прийняте після продажу майна добросовісному набувачу, у розрізі диспозиції статті 661 ЦК України значення не має;
наведена у касаційній скарзі судова практика не є релевантною до цієї справи;
розгляд справи № 754/11717/20 не є предметом спору між позивачем та ОСОБА_2 та ніяким чином не порушує права останньої;
у касаційній скарзі не зазначено, яким саме чином вирішення цього спору стосується прав, свобод, інтересів та обов`язків спадкоємців ОСОБА_6 , адже стаття 661 ЦК України передбачає відповідальність ОСОБА_2 як продавця і більше нічию. Водночас, родичі ОСОБА_6 не приймали спадщину після його смерті, про що сам ОСОБА_11 (представник ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ) неодноразово повідомляли позивачу та її представникам та підтверджено численними судовими рішеннями з приводу спірної квартири;
при вирішенні питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц). Оскільки суд апеляційної інстанції у постанові від 05 грудня 2019 року по справі № 754/11747/18 констатував відсутність у ОСОБА_2 права відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_1 , з огляду на обставини, що передували цьому продажу, з ОСОБА_2 як з продавця підлягають стягненню збитки на користь ОСОБА_1 у порядку статті 661 ЦК України. При цьому, збитками є дійсна вартість витребуваної частини квартири на момент розгляду спору. Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачем не доведений розмір збитків, безпідставні;
недійсність договору купівлі-продажу, на підставі якого позивач придбала квартиру, для витребування не вимагається, у зв`язку із чим і захист прав добросовісного набувача відбувається поза межами реституції, як зазначає Велика Палата Верховного Суду.
В жовтні 2022 року ОСОБА_1 надала суду додаткові пояснення до відзиву, в яких зазначила, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року по справі №754/11717/20 залишено без розгляду її позов до родини ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на доповнення до касаційної скарги, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року - без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 знала про те, що вона володіє майном незаконно і не мала права його відчужувати.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року відмовлено; відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року: задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року; зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про повторне зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року відмовлено.
У липні 2022 року матеріали цивільної справи № 369/6092/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року: клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання доповнень до касаційної скарги задоволено; поновлено строк на подання доповнень до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року; в задоволенні клопотання ОСОБА_1 за підписом представника Колесника К. А. про поновлення строку на подання відзиву відмовлено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року; справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року справа № 369/6092/20 повернута на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року мотивована тим, що:
на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, які може вирішити Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах з урахуванням встановлених обставин справи;
колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні спорів про відшкодування збитків за вимогами частини першої статті 661 ЦК України;
доводи колегії суддів зводяться до оцінки доказів, яку в кожній конкретній справі суд здійснює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що:
не може вирішувати питання про відступ від висновку, висловленого Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18, оскільки не може втручатися в оцінку доказів, що досліджувались і приймались до уваги судом у цій справі;
крім того, порівнюючи обставини справи, що переглядається (позов заявлено з посиланням на частину першу стаття 661 ЦК України), з обставинами у справі № 916/1573/18 (позов заявлено з посиланням на статті 661, 625 ЦК України, статті 224, 225 Господарського кодексу України), Велика Палата Верховного Суду вважала, що правовідносини, з яких виникли спори у цих справах, не є подібними.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18, від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 127/6582/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 754/21847/13-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 127/18758/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 460/2694/17, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 19 липня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., реєстровий номер 7786.
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу квартири, квартира, що продається, належить продавцю - відповідачу на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. 23 березня 2016 року, за реєстровим № 666, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 березня 2016 року.
У пункті 2 даного договору передбачено, що продаж вчинено за 150 353,00 грн, які покупець повністю виплатив продавцю до підписання цього договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця. Ціна квартири становить 150 352,79 грн відповідно до звіту про оцінку майна від 18 липня 2017 року, виготовленого ТОВ «Пальчинська і Партнери». У пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що продавець вважає вигідним для себе ціну продажу.
На момент розгляду цієї справи, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не розірваний, в судовому порядку недійсним не визнавався.
У серпні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_13 , ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
У жовтні 2018 року третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в справі № 754/11747/18 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 5/8 частини квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_3 , та по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .
При цьому, у справі № 754/11747/18 встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року було скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2015 року і ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_6 права власності на предмет іпотеки. Під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вже після смерті ОСОБА_6 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2016 року в Державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 , після чого в цей же день право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 від 23 березня 2016 року.
ОСОБА_2 була залучена до участі у справі № 754/11747/18.
Відповідно до звіту про оцінку вартості нерухомого майна - трьох кімнатної квартири загальною площею 96,4 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 184 275 грн, відповідно вартість 7/8 частин цього об`єкта становить 1 911 240,62 грн (2184275 : 8 х 7). Звіт складений оцінювачем ОСОБА_14 ПП «Спілка експертів».
Позиція Верховного Суду
У справі, що переглядається, позивач звернулася з позовом про стягнення збитків на підставі статті 661 ЦК України, які були завдані внаслідок витребування 7/8 частки в праві спільної часткової власності на квартиру. При задоволенні позову суд апеляційної інстанції вважав, що наявні підстави для стягнення ринкової вартості квартири на момент розгляду справи, встановленої на підставі звіту про оцінку вартості нерухомого майна, яка відповідачем не спростована.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина третя статті 623 ЦК України).
У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).
Обміркувавши вказані норми з урахуванням принципу розумності, колегія суддів зауважує, що:
положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару;
продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України). Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України), і відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов`язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов`язальним, але у всякому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі;
внаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України;
у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних приписів статей 22 і 623 ЦК України;
приписи частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК), а тому є цілком справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Адже в будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Тому суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подання позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача);
розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у судовій практиці існують різні підходи щодо застосування статті 661 ЦК України в частині визначення розміру завданих збитків покупцю. Зокрема:
(1) продавець повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді «дійсної вартості майна»
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц (провадження № 61-18323св18) зроблено висновок, що «згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 08 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України…
Разом з тим, вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Задовольняючи частково позов ОСОБА_15 , суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що покупець ОСОБА_15 на час укладення договору купівлі-продажу указаної квартири не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до її продажу, для вилучення у нього в подальшому придбаної квартири за рішенням суду на користь третіх осіб. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув з продавця ОСОБА_16 на користь покупця ОСОБА_15 дійсну вартість квартири, вилученої у позивача за рішенням суду на користь третіх осіб, з підстав, що виникли до її продажу».
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 31 травня 2021 року у справі № 127/6582/16-ц (провадження № 61-2724св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 460/2694/17 (провадження № 61-6146св21).
(2) продавець повинен відшкодувати покупцю збитки у вигляді «вартості придбаної квартири»
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18) зазанчено, що «питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України, відповідно до частини першої якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. З урахуванням наведеного, у позивача виникло право вимоги до продавця спірної квартири, про відшкодування їй збитків у вигляді 1/2 вартості придбаної нею квартири, яка в подальшому вибула з її власності не з її волі, а за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2006 року, на підставі статті 661 ЦК України, а не в порядку застосування реституції недійсності правочину, як вважали суди попередніх інстанцій».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18 (провадження № 61-7468св21) зазначено, що «у разі, якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Суди попередніх інстанцій встановили, що власники 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, здійснили захист своїх порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову до добросовісного набувача ОСОБА_1, яка набула право власності на майно за відплатним договором. При цьому 2/3 частини квартири витребувано від ОСОБА_1 та повернуто власникам ОСОБА_6 , ОСОБА_7. Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 436 451,73 грн (що в еквіваленті становить 54 933,33 дол. США на час подання позову), в рахунок відшкодування збитків, оскільки встановленим законом способом захисту прав покупця, який не знав і не міг знати про неможливість відчуження майна продавцем, є відшкодування заподіяних йому збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України. Посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у касаційній скарзі на те, що визначений у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 21 вересня 2012 року еквівалент ціни об`єкту нерухомого майна в доларах США не має правового значення, оскільки усі розрахунки між сторонами цього договору були здійснені у гривнях, є безпідставними, оскільки ціну спірної квартири сторони договору визначили у сумі, еквівалентній доларам США».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) зазначено, що «скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, а тому ОСОБА_3 має відповідати перед нею за спричинені їй збитки відповідно до статті 661 ЦК України, а ОСОБА_2 повинен відшкодувати здійснені нею витрати згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України. При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_3 156 000 грн завданих збитків, що є сумою, сплаченою позивачем за договором купівлі-продажу квартири. Доводи касаційної скарги про необхідність стягнення з ОСОБА_3 ринкової вартості квартири згідно з висновком експерта від 12 грудня 2016 року в розмірі 356 606,93 грн є безпідставними, оскільки будучи на час продажу квартири добросовісним набувачем, ОСОБА_3 продала її позивачу за 156 000 грн. Право власності позивача на квартиру припинено не з вини ОСОБА_3 та не у зв`язку з набуттям нею права власності на цю квартиру. Тобто після продажу квартири, як і на час складення висновку експерта ОСОБА_3 не була власником спірної квартири. За таких обставин спричиненими збитками зі сторони ОСОБА_3 в розумінні статті 661 ЦК України є сума, отримана нею від позивача за договором купівлі-продажу спірної квартири, а саме 156 000 грн».
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18) та від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18 (провадження № 61-7468св21) та зробити висновок про те, що:
«у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних приписів статей 22 і 623 ЦК України;
приписи частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК), а тому є цілком справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Адже в будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Тому суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подання позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача);
розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати справу № 369/6092/20 на розгляд Об`єднаної палати Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
