У Х В А Л А
09 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 369/6092/20
Провадження № 14-9цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича Ю. Ю., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Подивач Л. Д., Стрижеуса А. М. та
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були іпотекодавцями у відносинах з ОСОБА_6 , який у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі судового рішення.
У подальшому ОСОБА_6 продав квартиру ОСОБА_2 яка, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2017 року продала її ОСОБА_1
18 квітня 2018 року постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду (у справі № 754/21847/13-ц) скасоване рішення суду, на підставі якого ОСОБА_6 зареєстрував своє право на спірну квартиру.
05 грудня 2019 року постановою Київського апеляційного суду (у справі № 754/11747/18) 7/8 частин спірної квартири витребувано в позивачки на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
На думку позивачки, з ОСОБА_2 як продавця підлягають стягненню збитки в порядку статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому просила стягнути з відповідачки грошові кошти в розмірі 1 911 240,62 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
14 липня 2021 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стаття 661 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки кошти, сплачені за договором купівлі-продажу квартири, не можуть бути збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Позовна вимога про стягнення 1 911 240,62 грн є безпідставною з огляду на визначену в договорі купівлі-продажу ціну квартири - 150 353,00 грн. Позов у справі є передчасним, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року є дійсним.
22 грудня 2021 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Колесником К. А., задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2021 року скасовано й ухвалене нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 911 240,62 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи в контексті статті 661 ЦК України. З урахуванням конкретних обставин, які були встановлені під час розгляду справи № 754/11747/18, а саме підстави набуття права власності на спірну квартиру як ОСОБА_6 , який на час реєстрації за ним права власності на цю квартиру вже помер, так і ОСОБА_2 , відповідальність за завдані ОСОБА_1 збитки має нести саме ОСОБА_2 , і саме в такий спосіб підлягають захисту порушені права ОСОБА_1 . Обставини, які відповідно до частини другої статті 660 ЦК України звільняють від відповідальності продавця, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц).
Посилання відповідачки на те, що позивачкою не доведений розмір збитків спростовуються звітом про оцінку вартості нерухомого майна - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , ринкова вартість об`єкта оцінки становить 2 184 275 грн, відповідно вартість 7/8 частин цього об`єкта становить 1 911 240,62 грн (2 184 275 : 8 х 7).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18, апеляційний суд не надав жодної оцінки тому факту, що підстави для витребування 7/8 частин спірної квартири, виникли після її продажу.
Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18. У разі відсудження товару в покупця відповідальність продавця, передбачена статтею 661 ЦК України, може наставати лише у випадку, якщо сам продавець був недобросовісним набувачем. Якщо ж продавець виявився добросовісним набувачем і не знав про обставини, які могли слугувати підставою для витребування майна в покупця, і, відповідно, не міг повідомити останнього про них, положення статті 661 ЦК України до спірних правовідносин не можуть застосовуватися.
У цій справі жодних протиправних дій з боку відповідачки не вчинялося, вина ОСОБА_2 відсутня та не доведена, добросовісність набувача презюмується, що було залишено судом поза увагою та призвело до прийняття неправомірної постанови.
Також суд мав з`ясувати, що відповідачка не могла впливати на вирішення спору між ОСОБА_6 і Кравченками, оскільки вона не є учасником судової справи № 754/21847/13-ц, у якій було допущено неправильне застосування судами норм матеріального права. Відтак, хоча вона і приймала активну участь у справі № 754/11747/18, натомість, від її дій та пояснень не залежало питання витребування майна.
Про смерть ОСОБА_6 та дату її настання відповідачці відомо не було. Як на момент купівлі відповідачем квартири в ОСОБА_6 у 2016 році, так і на момент укладення 19 липня 2017 року договору купівлі-продажу спірної квартири з позивачкою відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за продавцем було зареєстровано право власності на спірну квартиру, квартира не перебувала під арештом чи забороною, не перебувала в податковій заставі тощо.
Судом апеляційної інстанції не досліджувалося питання того, чи дійсно існували на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири обставини, які могли б свідчити про ризики для покупця та які б свідчили про недобросовісність відповідача як продавця.
Позивачка одночасно із цим позовом подала позов про стягнення з ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 1 779 681,74 грн - вартості поліпшень витребуваної 7/8 частини квартири на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, що розглядається Деснянським районним судом міста Києва у справі № 754/11717/20, що апеляційним судом не враховано.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , не були визнані недійсними, ОСОБА_1 досі залишається власником 1/8 частини квартири і проживає в ній, що не враховано судом.
У січні 2022 року ОСОБА_2 подала доповнення до касаційної скарги, у яких зазначила, що відсутня єдина правова позиція Верховного Суду щодо розміру грошових коштів, які мають бути сплачені позивачу як відшкодування за вилучене майно за статтею 661 ЦК України.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
09 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цивільній справі.
06 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
18 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не послався на відповідну частину статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка визначає підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проте зазначив таке.
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення збитків на підставі статті 661 ЦК України, які були завдані внаслідок витребування 7/8 частки в праві спільної часткової власності на квартиру. При задоволенні позову суд апеляційної інстанції вважав, що наявні підстави для стягнення ринкової вартості квартири на момент розгляду справи, встановленої на підставі звіту про оцінку вартості нерухомого майна, яка відповідачкою не спростована.
Відповідно до частини третьої статті 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора в місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).
Колегія суддів зазначила, що у судовій практиці існують різні підходи щодо застосування статті 661 ЦК України в частині визначення розміру завданих збитків покупцю.
У постанові Верховного Суду Українивід 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 зроблено висновок, що покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц (провадження № 61-18323св18) зроблено висновок, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності - дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 31 травня 2021 року у справі № 127/6582/16-ц (провадження № 61-2724св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 460/2694/17 (провадження № 61-6146св21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) зроблено висновок, що позивачка є добросовісним набувачем майна, а тому відповідачка має відшкодувати збитки відповідно до статті 661 ЦК України в сумі, отриманій нею від позивачки за договором купівлі-продажу спірної квартири, а саме 156 000 грн (аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18), в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 520/6824/18 (провадження № 61-7468св21), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 711/10437/17 (провадження № 61-43157св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18 зазначено, що в обґрунтування розміру збитків позивач послався на те, що реальна вартість втраченого (вилученого) майна складається із суми, сплаченої за договором купівлі-продажу (225 000 грн) з урахуванням інфляційної складової, яка за весь час прострочення становить 782 122, 50 грн, а також 3 % річних у розмірі 79 187,67 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що судова практика щодо застосування статті 661 ЦК України в частині визначення розміру завданих збитків покупцю не є єдиною і не може забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Тобто справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18, та зробити висновок про те, що у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних приписів статей 22 і 623 ЦК України.
Приписи частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є цілком справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Адже в будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Тому суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подання позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).
Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.
Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, слід зважати, що повноваження Великої Палати Верховного Суду в цивільному судочинстві конкретизовано в статті 403 ЦПК України, у якій визначено обмежений перелік підстав для передачісправи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Однією з таких підстав відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України є те, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Оскільки критеріїв виключності правової проблеми цивільне процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 357/13182/18, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 910/32643/15, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20 зроблено висновок про те, що для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;
- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.
У справі, що переглядається, позивачка (покупець) звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідачки (продавця) збитків, завданих витребуванням у позивачки квартири на користь третіх осіб відповідно до частини першої статті 661 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За частиною другою статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .
У ЦК України закріплено загальний принцип повного відшкодування збитків, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості всіх видів збитків, передбачених законом та договором. Тобто повинні відшкодовуватися в повному розмірі як реальні збитки, так і упущена вигода, передбачені в частині другій статті 22 ЦК України.
Під відшкодуванням збитків не в повному обсязі необхідно розуміти звільнення порушника за законом або договором від обов`язку відшкодовувати кредиторові будь-який зі складових елементів збитків, перерахованих у статті 22 ЦК України, певним їх граничним розміром чи іншим прямим чи опосередкованим способом.
При вирішенні спорів про відшкодування збитків доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією і негативними наслідками. Обов`язок доказування розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини в заподіянні шкоди.
Загальні положення про відшкодування шкоди у частині першій статті 1166 ЦК України також закріплюють принцип повного відшкодування збитків.
Разом з тим за принципом змагальності сторін в цивільному процесі тягар доказування розміру збитків цілком покладається на сторін.
Згідно з вимогами статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто заключною стадією процесу доказування є дослідження та оцінка доказів судом. Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Зокрема, під час судового розгляду справи суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання (стаття 228 ЦПКУкраїни).
Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів.Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.
Таким чином, розмір збитків у кожній конкретній справі визначається окремо з урахуванням індексу інфляції, добросовісної поведінки сторін та іншого на підставі вимог і заперечень сторін, а також наданих ними доказів.
Як зазначено вище, стаття 22 ЦК України, до якої відсилає частина перша статті 661 цього Кодексу, під збитками визначає реальні збитки та упущену вигоду. Тобто вартість збитків не є тотожною дійсній вартості нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що статтею 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Крім цього, у силу вимог статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.
Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування норм матеріального права судами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними.
Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, які може вирішити Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах з урахуванням встановлених обставин справи.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні спорів про відшкодування збитків за вимогами частини першої статті 661 ЦК України. Доводи колегії суддів зводяться до оцінки доказів, яку в кожній конкретній справі суд здійснює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання про відступ від висновку, висловленого Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/1573/18, оскільки не може втручатися в оцінку доказів, що досліджувались і приймались до уваги судом у цій справі. Крім того, порівнюючи обставини справи, що переглядається (позов заявлено з посиланням на частину першу стаття 661 ЦК України), з обставинами у справі № 916/1573/18 (позов заявлено з посиланням на статті 661, 625 ЦК України, статті 224, 225 Господарського кодексу України), Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, з яких виникли спори у цих справах, не є подібними.
З наведених підстав можна зробити висновок, що питання, порушене Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справу може вирішити Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд та не вбачає, що справа містить виключну правову проблему або підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду, тому немає підстав для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи згідно з вимогами статті 403 ЦПК України.
Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
М. І. Гриців І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
В. С. Князєв
