Постанова
Іменем України
26 січня 2023 року
м. Київ
справа № 203/4557/18
провадження № 61-6495св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Техноком»,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Техноком» (далі -ТОВ Фірма «Техноком»), ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що на підставі реєстраційного посвідчення від 12 квітня 1991 року, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради № 517 від 10 квітня 1990 року, проведено державну реєстрацію права комунальної власності на будинок літ. А-9 АДРЕСА_1 за міською радою та записано в реєстрову книгу № 25 за реєстровим номером 1805.
Станом на 31 грудня 2012 року окрема інвентаризаційна справа на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 не виготовлялася та державна реєстрація права власності на вказане приміщення не проводилася.
Будь-яких рішень з приводу відчуження приміщень його власником Дніпровською міською радою у встановленому законом порядку не приймалося.
Однак, 31 травня 2017 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєстровано право приватної власності за ТОВ Фірма «Техноком» на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 385,8 кв. м.
Для проведення державної реєстрації ТОВ Фірма «Техноком» надало договір купівлі-продажу б/н від 11 березня 1999 року, укладений з Приватним підприємством Приватна виробничо-комерційна фірма «БАН» (далі - ПП ПВКФ «БАН»).
Згідно пункту 1.3 договору купівлі-продажу вказаний об`єкт належить продавцю ПП ПВКФ «БАН» на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 12 грудня 1998 року, виданого представництвом Фонду державного майна України, відповідно до наказу № 714-п від 20 листопада 1998 року.
Відповідно до наданої інформації свідоцтво про право власності № 1975 від 12 грудня 1998 року та наказ № 714-п від 20 листопада 1998 року представництвом Фонду державного майна України не видавалися.
Оскільки ПП ПВКФ «Бан» не було власником спірного майна, воно не мало право його відчужувати, отже договір купівлі-продажу від 11 березня 1999 року є недійсним, оскільки не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про власність», статті 225 ЦК УРСР 1963 року.
У подальшому на підставі договору ТОВ Фірма «Техноком» продало спірне майно ОСОБА_4 , який продав 54/100 часток спірного нежитлового приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а 46/100 часток - ОСОБА_3 .
Позивач просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу б/у від 11 березня 1999 року нежитлового приміщення 2а, що знаходиться за адерсою: АДРЕСА_1 , укладений між ПП ПВКФ «БАН» та ТОВ Фірма «Техноком»;
витребувати від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 54/100 часток нежитлового приміщення 2а, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 46/100 часток нежитлового приміщення 2а, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, першому заступнику прокурора Дніпропетровської області у позові в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ Фірма «Техноком», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не доведено факту належності територіальній громаді в особі Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (згодом - Дніпропетровська міська рада, зараз - Дніпровська міська рада) нежитлового приміщення № 2а на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 385,8 кв. м (принаймні станом на 11 березня 1999 року). Так, надана суду прокурором копія реєстраційного посвідчення від 12 квітня 1991 року, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, свідчить про те, що будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за місцевими радами. При цьому, відомості про те, яка саме місцева рада, у розумінні статті 2 Закону України від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (одна з районних в місті або міська), була власницею зазначеного будинку, вказане реєстраційне посвідчення не містить. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на жовтень 1989 року будинок в цілому перебував у власності Дніпропетровського сільськогосподарського інституту. Інвентаризаційна справа містить кілька копій реєстраційного посвідчення від 12 квітня 1991 року, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації. При цьому одна з них (на яку послався прокурор у позові) містить посилання на довідку від 11 квітня 1991 року № 53 як на підставу для реєстрації права власності, а друга - на рішення виконавчого комітету від 11 квітня 1991 року № 53. Будь-яких конкретних ідентифікаційних ознак виконавчого комітету вказане посвідчення не містить. Матеріали інвентаризаційної справи також містять кілька копій договорів купівлі-продажу квартир у зазначеному будинку, згідно з якими продавцем виступав виконавчий комітет Кіровської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, що може свідчити про те, що будинок (або принаймні його певна частина) належав не Дніпропетровській міській Раді народних депутатів, а одній з районних у місті Рад, яка й розпоряджалася належним їй нерухомим майном. Посилання прокурора на рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів», згідно з яким до переліку об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської Ради народних депутатів, у тому числі, було віднесено обласний бібліотечний колектор, розташований у АДРЕСА_1 , є безпідставним, оскільки зазначене рішення не містить даних, на якому з дев`яти поверхів (або у підвальному приміщенні) та у яких саме приміщеннях, розташовувався колектор. Також безпідставним є посилання прокурора на рішення від 10 квітня 1990 року № 517, яке нібито стало підставою для видачі реєстраційного посвідчення від 12 квітня 1991 року, оскільки зазначене рішення було ухвалене виконавчим комітетом Кіровської районної Ради народних депутатів і взагалі не стосувалось спірного об`єкту нерухомого майна. Крім того, прокурором у заявленому позові не було визначено точне місце розташування приміщень, які є предметом позову. Так, у судових засіданнях і прокурор, і представник позивача стверджували про те, що спірне приміщення розташоване на технічному поверсі будинку АДРЕСА_1 . Між тим, зміст договору купівлі-продажу від 11 березня 1999 року, на який послався прокурор як на правочин, який необхідно визнати недійсним, свідчить про те, що спірне майно розташовувалося на цокольному поверсі. При цьому згідно з матеріалами дослідженої судом інвентаризаційної справи будинок містить і технічний, і цокольний поверхи. Отже, прокурором не доведено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права (а саме: статті 58 Конституції України, статей 48, 86, 89, 225 ЦК УРСР 1963 року, статей 4, 31, 32, 35 Закону України «Про власність», статей 4, 5 Житлового кодексу УРСР 1984 року, статей 7, 50 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 5, 11, 15, 16, 203, 215, 328, 386, 387, 388 ЦК України), що призвело до безпідставної відмови в задоволенні обґрунтованого позову прокурора, чим фактично позбавлено дійсного власника - Дніпровську міську раду права власності на спірне нерухоме майно, яке вибуло з її володіння на підставі сфальсифікованих документів. Судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано вищезазначені норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.
Суди зробили невірний висновок про те, що наявність права власності Дніпровської міської ради на спірне нежитлове приміщення спростовується, зокрема, тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року у справі № 200/5829/13.Підставою для скасування рішення суду у справі № 200/5829/13 стала виключно наявність спору про право, та, як наслідок, неможливість розгляду заяви в порядку окремо провадження (частина четверта статті 315 ЦПК України). При цьому постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року не містить таких обставин.
Звертаючись з позовом до суду прокурор долучив до позову відповідь Дніпровської міської ради (лист № 12/6-3606 від 17 грудня 2018 року), з якої вбачається, що наказ № 714-п від 20 листопада 1998 року представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську не виносився. Крім того, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на запит представника відповідачів адвоката Касьян О. В., підтвердило відсутність фактів розпорядження приміщенням АДРЕСА_3 Фондом державного майна України. Разом з цим, зі змісту пункту 1.3. договору б/н від 11 березня 1999 року взагалі не можливо встановити, яке саме представництво Фонду державного майна України видало у вихідний день (суботу) свідоцтво про право власності № 1075 від 12 грудня 1998 року ПП ПВКФ «Бан». В матеріалах справи наказ представництва Фонду державного майна України № 714-п від 20 листопада 1998 року та свідоцтво № 1075 від 12 грудня 1998 року відсутні, та відповідно, судами першої та апеляційної інстанції в якості доказів не досліджувалися, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказані документи існували та породжували певні правові наслідки грубо порушують вимоги чинного процесуального закону щодо всебічності, достовірності та об`єктивності дослідження обставин справи судом. ПП ПВКФ «БАН» не було власником нежитлового приміщення № 2а у будинку АДРЕСА_1 , а отже договір купівлі-продажу вказаного приміщення б/н від 11 березня 1999 року, укладений ПП ПВКФ «БАН» та ТОВ Фірма «Техноком», є недійсним.Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння дійсного власника - Дніпровської міської ради, поза її волею на підставі здійснення державної реєстрації недійсного договору купівлі-продажу, укладеного особою, що не мала права власності щодо предмету продажу, наявні підстави для витребування цього майна у останніх набувачів.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що спірний будинок АДРЕСА_1 не може бути зараховано до житлового фонду місцевих рад. Оскільки спірне приміщення є нежилим і не призначене для постійного чи тимчасового проживання людей, то, відповідно, до житлового фонду не відносилось та не відноситься на теперішній час, та до житлового фонду місцевих рад не зараховувалося, тому посилання прокурора на норми Житлового кодексу є безпідставним. Майно, що було комунальною власністю, могло належати також і сільським, селищним, районним обласним радам народних депутатів, а не лише міським. Жодна з норм Закону України «Про власність в Україні», Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року, Житлового кодексу УРСР 1984 року не визначала Дніпровську міську раду власником спірного майна, та не передбачала автоматичний, за замовчуванням, перехід права власності на спірний об`єкт до Дніпровської міської ради як власника комунального майна. Єдиний «правовстановлюючий документ» на спірне майно, який мав підтверджувати право власності міської ради на нерухоме майно, існує в декількох варіаціях відмінного між собою змісту.
У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження приналежності спірного майна позивачу на праві комунальної власності, відтак - не доведено факту порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача Дніпровської міської ради.
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , у якому вона просить рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області - без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивованій тим, що судові рішення у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі. Ані прокуратура Дніпропетровської області, ані Дніпровська міська рада не надали жодного належного та допустимого доказу на підтвердження права власності Дніпровської міської ради на спірне приміщення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року поновлено заступнику керівника Дніпропетровської області прокурори строк на касаційне оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 203/4557/18, витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року матеріали цивільної справи № 203/4557/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської області про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено. У задоволенні заяви ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року відмовлено. Продовжено ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 572/4337/13, від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, 19 квітня 2018 року у справі № 910/7683/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 921/320/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18 від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1603/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 205/5579/19 та у постанові Верховний Суд України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 11 березня 1999 року між ПП ПВКФ «БАН» та ТОВ Фірма «Техноком» укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким останнє придбало приміщення № 2а на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 385,8 кв. м. Згідно договору, об`єкт продажу належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності від 12 грудня 1998 року № 1075, виданого представництвом Фонду державного майна України відповідно до наказу від 20 листопада 1998 року № 714-п. Договір був укладений у простій письмовій формі.
12 березня 1999 року ПП ПВКФ «БАН» за актом приймання-передачі передало ТОВ Фірмі «Техноком» придбане нерухоме майно.
25 квітня 2013 року Дніпропетровська міська рада звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту належності територіальній громаді майна, визначеного у рішенні Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року №46 (зокрема, будинку АДРЕСА_1 ).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року заяву задоволено.
26 грудня 2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року скасовано, заяву залишено без розгляду.
31 травня 2017 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Каско О. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 20724408 про реєстрацію за ТОВ Фірмою «Техноком» права власності на спірне нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта - 1264848512101).
02 червня 2017 року між ТОВ Фірмою «Техноком» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким остання придбала спірне нерухоме майно. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. (номер у реєстрі - 420).
15 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 54/100 частин нежитлового приміщення, за яким останні на праві спільної сумісної власності придбали 54/100 часток спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О. В. (номер у реєстрі - 5-53).
07 червня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким остання придбала 46/100 часток спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О. В. (номер у реєстрі - 5-241).
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на жовтень 1989 року будинок АДРЕСА_1 в цілому перебував у власності Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 вересня 2019 року у справа № 924/831/17, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, зазначено , що «позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина 2 статті 202 ЦК України)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 листопада 2019 року у справа № 902/761/18, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, зазначено, що «оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне нагадати позивачу про закріплений в статтях 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
У справі, що переглядається,
звертаючись до суду з даним позовом прокурор, який діяв в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради зазначив, що власником нежитлового приміщення 2а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є Дніпровська міська рада;
на підставі договору купівлі-продажу б/н від 11 березня 1999 року ПП ПВКФ «БАН», не будучи власником спірного приміщення, відчужило приміщення 2а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ Фірма «Техноком». Пізніше ТОВ Фірма «Техноком» відчужило спірне нежитлове приміщення ОСОБА_4 , який продав 54/100 часток нежитлового приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а 46/100 часток - ОСОБА_3 ;
відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прокурором не доведено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів стосовно того, що Дніпровська міська рада є власником спірного приміщення.
Встановивши відсутність порушення прав Дніпровської міської ради суди, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку, про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16), та постановах Верховного Суду (від 04 вересня 2019 року у справі № 572/4337/13, від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, 19 квітня 2018 року у справі № 910/7683/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 921/320/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18 від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 28 листопада 2019 у справі № 910/8357/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1603/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 205/5579/19), колегія судів відхиляє, оскільки правові висновки судів у справі, яка переглядається, не суперечать викладеним висновкам у наведених постановах Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук
