Справа №203/4557/18

Провадження №2/0203/66/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2021 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Гапоновій К.В.,

з участю:

-прокурора Волкогон Т.В.;

-представниці позивача Росітюк Н.М. ;

-відповідача ОСОБА_2 ;

-представниці відповідача ОСОБА_3 ;

-представниці відповідача ОСОБА_4 ;

-представниці відповідачки ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком», третя особа - ОСОБА_8 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння,

у с т а н о в и в:

1. 28 грудня 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , треті особи - ТОВ Фірма «Техноком», ОСОБА_8 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 на підставі реєстраційного посвідчення від 12.04.1991, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за рішенням від 10.04.1990 №517, належало Дніпропетровській міській раді (тепер - Дніпровська міська рада). Прокурору стало відомо про те, що у 31.05.2017 державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради право власності на зазначене приміщення площею 385,8 м2 було зареєстроване за ТОВ Фірмою «Техноком». Останнє набуло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.1999, укладеного з ПП ПВКФ «БАН». Згідно з договором від 11.03.1999 ПП ПВКФ «БАН» стало власником приміщення на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.1998 №1075, виданого представництвом Фонду державного майна України. Між тим, за наявною у прокурора інформацією такого свідоцтва Фонд державного майна України не видавав. Таким чином, оскільки ПП ПВКФ «БАН» не було власником спірного майна, воно не мало право його відчужувати, отже договір купівлі-продажу від 11.03.1999 має бути визнаний недійсним. У подальшому ТОВ Фірма «Техноком» продало спірне майно ОСОБА_8 , а останній - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , які дотепер залишаються власниками незаконно відчуженого приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення прокурора до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 11.03.1999 недійним, витребування спірного майна з незаконного володіння відповідачів (т. 1 а.с.а.с. 2 - 11).

2. 01 лютого 2019 року суд за заявою прокурора забезпечив позов, наклавши арешт на спірне нерухоме майно та заборонивши дії з його відчуження (т. 1 а.с. 57).

3. 01 березня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 подали до суду відзиви на позов, у яких зазначили, що прокурор, звернувшись з позовом, не обґрунтував, у чому саме полягають інтереси держави. Прокурор, стверджуючи, що позивач був власником спірного майна, не надав жодного доказу цього. ТОВ Фірма «Техноком» набуло право власності на спірне майно цілком правомірно, на підставі правочину, який відповідав матеріальному закону, що діяв на той час, отже воно мало право ним розпоряджатися. Крім того, за висунутими прокурором вимогами сплила позовна давність, яку відповідачі просять застосувати до спірних правовідносин (т. 1 а.с.а.с. 87 - 97, 114, 127 - 144, 183).

4. 04 березня 2019 року ОСОБА_7 подала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що прокурор, звернувшись з позовом, не обґрунтував, у чому саме полягають інтереси держави. ТОВ Фірма «Техноком» набуло право власності на спірне майно цілком правомірно, і таке право власності було зареєстроване у встановленому законом порядку, отже воно мало право ним розпоряджатися. Крім того, прокурор, стверджуючи, що позивач був власником спірного майна, не надав жодного доказу цього (т. 1 а.с.а.с. 63 - 67).

5. 25 березня 2019 року ОСОБА_7 також звернулася до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 1 а.с.а.с. 186, 187).

6. 18 квітня 2019 року прокурор подав до суду відповідь на відзиви ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , у якій зазначив, що той факт, що спірне майно належало Дніпропетровській міській раді, підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, згідно з якою, позивач неодноразово розпоряджався приміщеннями, розташованими у будинку АДРЕСА_2 . Крім того, за договором від 11.03.1999 ПП ПВКФ «БАН» стало власником приміщення на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.1998 №1075, виданого представництвом Фонду державного майна України. Між тим, прокурором встановлено, що такого свідоцтва ані представництвом, ані Фондом державного майна України видано не було, отже ПП ПВКФ «БАН» не набуло права власності на зазначене майно і не могло ним розпоряджатися (т. 1 а.с.а.с. 196 - 201).

7. 02 травня 2019 року ОСОБА_7 подала до суду заперечення, у яких зазначила, що надане прокурором реєстраційне посвідчення, на підставі якого Дніпропетровська міська рада нібито набула право власності на спірне майно, є неналежним доказом, оскільки у ньому не зазначене, що власником є саме позивач. Крім того, вказане посвідчення не містить жодної конкретної характеристики майна, щодо якого його видано (т. 1 а.с.а.с. 241 - 243).

8. 03 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 подали до суду заперечення, у яких зазначили, що прокурор однаково достатньо не обґрунтував, у чому саме полягають інтереси держави, як і не спростував твердження відповідачів про недоведеність факту порушення прав територіальної громади в особі Дніпровської міської ради. Крім того, прокурор не навів законодавчих підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.03.1999 (т. 2 а.с.а.с. 1 - 7, 9 - 14, 18).

9. 24 червня 2019 року суд постановив ухвалу про залучення ТОВ Фірми «Техноком» до участі у справі в якості співвідповідача (т. 2 а.с. 131).

10. 11 лютого 2020 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (т. 3 а.с. 157).

11. 13 січня 2021 року ОСОБА_2 повторно звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 4 а.с.а.с. 152, 153).

12. 06 травня 2021 року ОСОБА_6 повторно звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 5 а.с.а.с. 35 - 40).

13. У судових засіданнях прокурор, представниця позивача підтримали позов, пояснивши, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (технічний поверх) на підставі реєстраційного посвідчення від 12.04.1991, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за рішенням від 10.04.1990 №517, належало Дніпропетровській міській раді. Прокурору стало відомо про те, що у 31.05.2017 державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради право власності на зазначене приміщення площею 385,8 м2 було зареєстроване за ТОВ Фірмою «Техноком». Останнє набуло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.1999, укладеного з ПП ПВКФ «БАН». Згідно з договором від 11.03.1999 ПП ПВКФ «БАН» стало власником приміщення на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.1998 №1075, виданого представництвом Фонду державного майна України. Між тим, за наявною у прокурора інформацією такого свідоцтва Фонд державного майна України не видавав. Таким чином, оскільки ПП ПВКФ «БАН» не було власником спірного майна, воно не мало право його відчужувати, отже договір купівлі-продажу від 11.03.1999 має бути визнаний недійсним. У подальшому ТОВ Фірма «Техноком» продало спірне майно ОСОБА_8 , а останній - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , які дотепер залишаються власниками незаконно відчуженого приміщення. Той факт, що спірне майно належало Дніпропетровській міській раді, підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, згідно з якою, позивач неодноразово розпоряджався приміщеннями, розташованими у будинку АДРЕСА_2 . Крім того, за договором від 11.03.1999 ПП ПВКФ «БАН» стало власником приміщення на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.1998 №1075, виданого представництвом Фонду державного майна України. Між тим, такого свідоцтва ані представництвом, ані Фондом державного майна України видано не було, отже ПП ПВКФ «БАН» не набуло права власності на зазначене майно і не могло ним розпоряджатися.

14. Представниця ОСОБА_6 у суді пояснила, що прокурор, звернувшись з позовом, не обґрунтував, у чому саме полягають інтереси держави. Прокурор, стверджуючи, що позивач був власником спірного майна, не надав жодного доказу цього. ТОВ Фірма «Техноком» набуло право власності на спірне майно цілком правомірно, на підставі правочину, який відповідав матеріальному закону, що діяв на той час, отже воно мало право ним розпоряджатися. Крім того, за висунутими прокурором вимогами сплила позовна давність, яку відповідачі просять застосувати до спірних правовідносин.

15. Представниця ОСОБА_2 у суді надала пояснення, аналогічні тим, що надала представниця ОСОБА_6 .

16. Представниця ОСОБА_7 у суді пояснила, що прокурор, звернувшись з позовом, не обґрунтував, у чому саме полягають інтереси держави. ТОВ Фірма «Техноком» набуло право власності на спірне майно цілком правомірно, і таке право власності було зареєстроване у встановленому законом порядку, отже воно мало право ним розпоряджатися. Крім того, прокурор, стверджуючи, що позивач був власником спірного майна, не надав жодного доказу цього.

17. Представник ТОВ Фірми «Техноком», третя особа до суду не з`явилися, були повідомлені належним чином.

18. Заслухавши пояснення прокурора, представниць сторін, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

19. Судом встановлено, що 11.03.1999 між приватним підприємством приватною виробничо-комерційною фірмою «БАН» та ТОВ Фірма «Техноком» було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким останнє придбало приміщення №2А на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 385,8 м2. Згідно з договором об`єкт продажу належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.1998 №1075, виданого представництвом Фонду державного майна України відповідно до наказу від 20.11.1998 №714-п. Договір був укладений у простій письмовій формі (т. 1 а.с.а.с. 12, 13).

20. 12 березня 1999 року ПП ПВКФ «БАН» за актом приймання-передачі передало ТОВ Фірмі «Техноком» придбане нерухоме майно (т. 1 а.с. 14).

21. 25 квітня 2013 року Дніпропетровська міська рада звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою, якою просила суд встановити факт належності територіальній громаді майна, визначеного у рішенні Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 №46 (зокрема, будинку АДРЕСА_2 ). 14.05.2013 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення про задоволення поданої заяви (т. 2 а.с.а.с. 57 - 59).

22. 26 грудня 2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2013 було скасовано (т. 2 а.с.а.с. 60, 61).

23. 31 травня 2017 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Каско Оксаною Валеріївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №20724408 про реєстрацію за ТОВ Фірмою «Техноком» права власності на спірне нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта - 1264848512101) (т. 1 а.с. 30).

24. 02 червня 2017 року між ТОВ Фірмою «Техноком» та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким остання придбала спірне нерухоме майно. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. (номер у реєстрі - 420) (т. 1 а.с. 18).

25. 15 лютого 2018 року між третьою особою, з одного боку, та ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу 54/100 частин нежитлового приміщення, за яким останні на праві спільної сумісної власності придбали 54/100 часток спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В. (номер у реєстрі - 5-53) (т. 1 а.с. 20, т. 2 а.с. 79).

26. 07 червня 2018 року між третьою особою та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким остання придбала 46/100 часток спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В. (номер у реєстрі - 5-241) (т. 1 а.с. 19, т. 2 а.с.а.с. 62 - 67).

27. Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

28. Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

29. За правилами, встановленими частинами 1, 3 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

30. Статтею 76 ЦПК встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

31. За приписами частин 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

32. Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

33. Аналіз доказів, наданих прокурором, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

34. Так, з огляду на зміст приведених вище норм першочерговим процесуальним завданням прокурора було доведення суду належними, допустимими та достовірними доказами, із дотриманням принципу їх достатності (статті 77 - 80 ЦПК), факту належності територіальній громаді в особі Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (згодом - Дніпропетровська міська рада, тепер - Дніпровська міська рада) нежитлового приміщення №2А на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 385,8 м2 (принаймні станом на 11.03.1999).

35. Таких доказів ані прокурором, ані позивачем протягом розгляду справи надано не було.

36. Так, надана суду прокурором копія реєстраційного посвідчення від 12.04.1991, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, свідчить про те, що будинок АДРЕСА_2 було зареєстровано за місцевими радами. При цьому, відомості про те, яка саме місцева рада, у розумінні статті 2 Закону України від 07.12.1990 №533-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (одна з районних в місті або міська), була власницею зазначеного будинку, вказане реєстраційне посвідчення не містить (т. 1 а.с. 21, т. 5 а.с. 20).

37. Такий висновок цілком підтвердився під час дослідження судом матеріалів інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_2 , наданої комунальним підприємством «Дніпровське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради.

38. Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи станом на жовтень 1989 року будинок у цілому перебував у власності Дніпропетровського сільськогосподарського інституту. Зазначену обставину ані прокурор, ані позивач протягом розгляду справи не спростували (т. 5 а.с.а.с. 1, 10).

39. Крім того, інвентаризаційна справа містить кілька копій реєстраційного посвідчення від 12.04.1991, виданого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації. При цьому одна з них (на яку послався прокурор у позові) містить посилання на довідку від 11.04.1991 №53 як на підставу для реєстрації права власності (т. 5 а.с. 20), а друга - на рішення виконавчого комітету від 11.04.1991 №53 (т. 5 а.с. 23). Будь-яких конкретних ідентифікаційних ознак виконавчого комітету вказане посвідчення не містить. Зазначені обставини ані прокурор, ані позивач протягом розгляду справи також не спростували.

40. Матеріали інвентаризаційної справи також містять кілька копій договорів купівлі-продажу квартир у зазначеному будинку, згідно з якими продавцем виступав виконавчий комітет Кіровської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, що може свідчити про те, що будинок (або принаймні його певна частина) належав не Дніпропетровській міській Раді народних депутатів, а одній з районних у місті Рад, яка й розпоряджалася належним їй нерухомим майном (т. 5 а.с.а.с. 21, 22).

41. Суд критично ставиться до посилання прокурора на рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 №46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів», згідно з яким до переліку об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської Ради народних депутатів, у тому числі, було віднесено обласний бібліотечний колектор, розташований у АДРЕСА_2 , оскільки зазначене рішення не містить даних, на якому з дев`яти поверхів (або у підвальному приміщенні) та у яких саме приміщеннях, розташовувався колектор (т. 3 а.с.а.с. 27, 100).

42. Суд також вважає безпідставним посилання прокурора на рішення від 10.04.1990 №517, яке нібито стало підставою для видачі реєстраційного посвідчення від 12.04.1991, оскільки зазначене рішення було ухвалене виконавчим комітетом Кіровської районної Ради народних депутатів і взагалі не стосувалось спірного об`єкту нерухомого майна (т. 4 а.с.а.с. 167, 168).

43. Крім того, суд вважає, що прокурором у заявленому позові не було визначено точного місця розташування приміщень, які є предметом позову.

44. Так, у судових засіданнях і прокурор, і представниця позивача стверджували про те, що спірне приміщення розташоване на технічному поверсі будинку АДРЕСА_3 .

45. Між тим, зміст договору купівлі-продажу від 11.03.1999, на який послався прокурор як на правочин, який необхідно визнати недійсним, свідчить про те, що спірне майно розташовувалося на цокольному поверсі.

46. При цьому згідно з матеріалами дослідженої судом інвентаризаційної справи будинок містить і технічний, і цокольний поверхи, що додатково піддає сумніву зазначений довід прокурора (т. 5 а.с.а.с. 7, 8).

47. Той факт, що приміщення, які належать ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , та приміщення, які прокурор вважає незаконно відчуженими, є насправді принципово різними об`єктами, додатково підтвердився свідком прокурора - ОСОБА_9 (начальник відділу Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради), яка показала, що спірне майно розташоване саме на технічному поверсі будинку. При цьому свідок повідомила суд, що їй відомо про існування в будинку і цокольного поверху.

48. З огляду на викладене суд не знаходить достатніх підстав для задоволення заявленого у справі позову через недоведення прокурором факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

49. Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 209 - 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Першому заступнику прокурора Дніпропетровської області у позові в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код - 26510514; 49000, Україна, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) до ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_3 ; АДРЕСА_5 ), товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком» (ідентифікаційний код - 23931132; 49044, Україна, місто Дніпро, вулиця Шевченка, 18), третя особа - ОСОБА_8 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 16 листопада 2021 року.

Суддя М.О. Католікян