УХВАЛА

02 вересня 2022 року

м. Київ

Cправа № 924/337/18

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Львова Б.Ю. - головуючого, Баранця О.М., Булгакової І.В., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» (далі - Підприємство) - не з`явились,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Кобулетурі Трейдінг» (далі - Товариство) - не з`явились,

розглянувши матеріали касаційної скарги Підприємства

на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.07.2021

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2022

зі справи № 924/337/18

за позовом Підприємства до Товариства про стягнення 39 051,81 доларів США,

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Підприємство звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства про стягнення 39 051,81 доларів США заборгованості за контрактом від 27.08.2015 № 2708.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.07.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2022, у задоволені позову відмовлено.

Підприємство 15.06.2022 подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, скаржник зазначає, що згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1 762 гривні. На момент звернення до суду ціна позову, відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні по відношенню до долара США становила 1 022 824,31 грн. та перевищувала розмір п`ятиста прожиткових мінімумів, у зв`язку з чим прийняті зі справи рішення судів попередніх інстанцій підлягають касаційному оскарженню.

Водночас на момент звернення Підприємства до Верховного Суду з касаційною скаргою статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні, у зв`язку з чим ціна позову на момент касаційного оскарження є меншою п`ятиста прожиткових мінімумів.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» цього пункту.

Ухвалою Верховного Суду від 04.07.2022 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Львова Б. Ю., Булгакової І. В. і Селіваненка В. П., справу № 924/337/18 за касаційною скаргою Підприємства передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зі стадії вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження з підстав різного застосування Верховним Судом приписів пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у сукупності з положеннями частини сьомої статті 12 ГПК України у питанні реалізації встановленого законодавцем обмеження на касаційне оскарження прийнятих зі справи судових рішень за критерієм ціни позову, а саме: виходячи з якого розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць слід обраховувати п`ятсот прожиткових мінімумів (ціну позову), передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, - що був встановлений на 1 січня року, в якому особа звернулася з позовом зі справи, чи на 1 січня року, в якому було подано касаційну скаргу?

Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів зазначила, що у справах № 917/889/21 (ухвала від 03.05.2022), № 926/978/21 (ухвала від 04.05.2022), № 910/7256/21 (ухвала від 10.05.2022), № 924/796/21 (ухвала від 30.05.2022) Верховний Суд у вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження виходив з того, що п`ятсот прожиткових мінімумів на одну працездатну особу в розрахунку на місяць слід обраховувати, виходячи з розміру, що був встановлений на момент звернення з позовом зі справи.

Разом з тим у справах № 902/1219/20 (ухвала від 25.04.2022), № 909/958/21 (ухвала від 23.05.2022), № 910/14427/21 (ухвала від 30.05.2022), № 905/49/15 (ухвала від 14.09.2020), № 907/233/19 (ухвала від 13.04.2022) Верховний Суд у вирішенні цього ж питання виходив з того, що п`ятсот прожиткових мінімумів на одну працездатну особу в розрахунку на місяць слід обраховувати виходячи з розміру, що був встановлений на момент звернення з касаційною скаргою.

Існування різних підходів Верховного Суду у застосуванні пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України без відступлення від однієї з цих позицій унеможливило розгляд колегією суддів питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства зі справи.

Беручи до уваги самостійне значення цієї стадії провадження, яка може бути остаточною через відмову у відкритті касаційного провадження, керуючись принципом верховенства права, діючи з метою забезпечення єдності судової практики, зокрема, щодо доступу до правосуддя, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне розглянути питання, порушене в ухвалі Суду від 04.07.2022.

З метою формування Верховним Судом єдності судової практики об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, діючи на підставі частини сьомої статті 303 ГПК України, зверталась до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку у справі № 924/337/18 щодо застосування норм пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України з урахуванням положень частини сьомої статті 12 ГПК України, а також частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Розглядаючи питання про застосування процесуальних норм права при вирішенні питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження та повернення касаційної скарги, обговоривши відповідні доводи скаржника, колегії суддів Касаційного господарського суду, наведені в названій ухвалі від 04.07.2022, та врахувавши наукові висновки, що надійшли до Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини першої цієї статті).

Відносно цих норм Конституції України, Конституційний Суд України надав офіційні тлумачення, що містяться в рішеннях від 25.12.1997 № 9-зп/1997 та від 25.04.2012 № 11-рп/2012:

«Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене»;

«Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження».

Таким чином, право на касаційне оскарження судового рішення є складовою права на судовий захист, що гарантоване Конституцією України та може бути обмежене виключно у випадках, передбачених законом.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, до якого Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» внесено зміни в частині регулювання порядку подання касаційної скарги.

Так, за приписами пункту 1 частини першої та частини третьої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Таким чином, із внесенням змін до ГПК України названим Законом України від 15.01.2020 № 460-IX законодавцем встановлено додаткове обмеження на касаційне оскарження прийнятих зі справи судових рішень за критерієм ціни позову, яка не повинна бути меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць.

При цьому розмір прожиткового мінімуму є змінною величиною. В силу приписів частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Положеннями частини сьомої статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Враховуючи наведені приписи статті 12 ГПК України, в контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, важливим є визначення дати (календарного року), станом на яку вираховується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідний для обчислення ціни позову у справі - станом на 1 січня року, в якому подається касаційна скарга, чи станом на 1 січня року, в якому особа звернулася з позовом.

Пунктом 3 частини третьої статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи (частини перша, друга статті 163 ГПК України).

Аналіз наведених норм ГПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець пов`язує визначення ціни позову з моментом пред`явлення позову до суду.

За таких умов, звертаючись з позовом до суду, особа визначає ціну позову, в тому числі, у відношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначений станом на момент подання позовної заяви, виходячи з якої (ціни позову) суд першої інстанції і встановлює розмір судового збору який особа мала сплатити за подання позовної заяви, визначає наявність або відсутність підстав для віднесення справи до категорії малозначних та встановлює порядок розгляду такої справи тощо.

Подальша зміна законодавцем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не має впливати на законні права та очікування учасників судового процесу (у тому числі в частині можливості касаційного оскарження судового рішення), який вже розпочався. В іншому випадку такі зміни призводитимуть до непередбачуваності норм процесуального права у їх застосуванні, зокрема: неможливості учасника справи скоригувати свої процесуальні дії у відповідності до своїх інтересів; неможливості спрогнозувати наслідки вчинення ним тих чи інших дій; нерозуміння учасником справи щодо наявності або відсутності у нього права оскаржити судове рішення в майбутньому.

Наведене кореспондується з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін.).

У справі «Новік проти України» ЄСПЛ також зазначив: «…вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті п`ятої Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого свавілля».

У справі «Дія-97» проти України» ЄСПЛ наголосив, що: «… процесуальні норми створюються для належного відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм».

Таким чином, подаючи позов до господарського суду з визначеною ціною, учасник справи повинен мати можливість розуміти і передбачати обмеження доступу до суду касаційної інстанції та прогнозувати всі можливі етапи розгляду справи, виходячи з вартісних величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на момент звернення з відповідним позовом. Саме такий підхід найбільш повно відповідає принципу правової визначеності як елементу верховенства права.

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у вирішенні питання щодо відкриття касаційного провадження п`ятсот прожиткових мінімумів на одну працездатну особу, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, слід обраховувати, виходячи з розміру, що був встановлений на 1 січня року, в якому особа звернулася з відповідним позовом.

З метою забезпечення єдності судової практики у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду об`єднана палата вважає за необхідне викласти у цій ухвалі висновки стосовно застосування норм процесуального права та повернути справу № 924/337/21 за касаційною скаргою Підприємства колегії суддів у складі Львова Б. Ю., Булгакової І. В. і Селіваненка В. П., визначеній протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2022, для її розгляду зі стадії відкриття провадження.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 924/337/21 за касаційною скаргою дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.07.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Б. Львов

Судді О. Баранець

І. Булгакова

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

В. Селіваненко

Н. Ткаченко