Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 686/25511/20
провадження № 61-14313св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України,
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року в складі судді Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказав, що 06 вересня 2017 року його було затримано та 07 вересня вручено у підозру вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України.
08 вересня 2017 року під час розгляду в суді питання про застосування запобіжного заходу його незаконно помістили у металеву клітку і неодноразово переводили з однієї клітки в іншу в кайданках. У клітці не було столу, що позбавило його можливості робити записи під час слухання. Адвокат міг підійти до нього лише з дозволу суду і розмовляти в присутності охоронців.
У результаті незаконних дій органів державної влади він зазнав душевних страждань і приниження, була порушена його гідність, він потерпів від нелюдського поводження.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна на свою користь 5 000 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Міністерство юстиції України не є тим органом державної влади, що наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов`язки у правовідносинах, які пов`язані з порядком судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного, а також не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування. Оскільки ОСОБА_1 заявив позов до Міністерства юстиції України, яке є неналежним відповідачем у справі, тому у задоволенні цього позову слід відмовити.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року змінено рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив статус Міністерства юстиції України, яке здійснює представництво інтересів держави в суді, з державою Україна як відповідачем у справі, та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з цих правових підстав.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відносно ОСОБА_1 були вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням йому шкоди.
Сам по собі факт поміщення ОСОБА_1 у металеве загородження в залі судового засідання та застосування щодо нього кайданок під час конвоювання не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.
Позивач не довів, що його нетривале перебування у місці для тримання обвинувачених (підсудних), яке відокремлене від інших учасників справи металевим загородженням, призвело до нелюдського чи такого, що принижує честь і гідність, поводження щодо нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
23 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 червня 2021 року (провадження № 14-20цс21) та від 22 червня 2021 року (провадження № 14-188цс20).
Касаційна скарга мотивована тим, що розміщення обвинуваченого у металевій клітці під час кримінального провадження є нелюдським, таким, що принижує гідність, поводженням, а тому висновок апеляційного суду про недоведеність позовних вимог є помилковим та свідчить про порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 листопада 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У листопаді 2021 року від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2017 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 189 КК України, строком до 06 листопада 2017 року з можливістю застосування застави у розмірі 400 000 грн.
Під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 перебував у залі судового засідання в спеціально обладнаному загородженні для тримання обвинувачених (підсудних). Під час конвоювання до суду до нього застосовувались кайданки.
Даних про те, на якій стадії перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.
Щодо суб'єктного складу учасників справи
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом, - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду. Водночас залучення або ж незалучення до судового вирішення спору такого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не орган державної влади, який порушив права чи інтереси позивача.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), на яку підставно послався суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові спростовуючи висновки місцевого суду про неналежний суб`єктний склад учасників справи.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив стягнути шкоду з держави Україна, оскільки вважав, що через незаконні дії органів державної влади він зазнав душевних страждань.
Залучення до вирішення судового спору Міністерства юстиції України та незалучення органу, діями якого безпосередньо заподіяно шкоду позивачеві, не впливає на правильне визначення належного відповідача у справі, яким є держава, а не орган, діями якого, на переконання позивача, заподіяно шкоду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позов пред`явлено до того відповідача, який, на думку позивача, має відповідати за завдану йому шкоду.
Щодо обґрунтованості позовних вимог
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги про відшкодування моральної шкоди тим, що під час розгляду судом питання про застосування запобіжного заходу його незаконно було поміщено у металеву клітку.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів, що його нетривале перебування у місці для тримання обвинувачених (підсудних), яке відокремлене від інших учасників справи металевим загородженням, призвело до нелюдського чи такого, що принижує честь і гідність, поводження щодо нього, а сам по собі факт поміщення його за це загородження в залі судового засідання та застосування кайданок під час конвоювання не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що цей висновок суду не відповідає вимогам закону з огляду на таке.
Відповідно до пункту 11 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року № 613/785/5/30/29/67/68 (далі - Інструкція), у залі судового засідання місце для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених обладнується загородженнями відповідно до вимог ДБН. На вікнах залів судових засідань незалежно від поверховості встановлюються ґрати.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 грудня 2013 року№ 607 внесено зміни до Державних будівельних норм України В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» та зазначено, що при проектуванні зони для утримання підсудних під час проведення судового процесу в залах засідань для розгляду кримінальних справ замість металевих загороджувальних ґрат можливе використання кабіни для розміщення підсудних з огорожею зі спеціального захисного скла.
Наказом Державної судової адміністрації України від 20 березня 2017 року № 350 «Про затвердження Загальних вимог до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених» затверджено Загальні вимоги до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених, а також вирішено застосовувати ці вимоги при заміні існуючих металевих загороджень у залах судових засідань для розгляду кримінальних справ, а також при облаштуванні нових залів судових засідань для розгляду кримінальних справ.
Вказаним наказом передбачено, що загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених, його місцезнаходження та характеристики повинні відповідати вимогам Державних будівельних норм України В 2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» (зі змінами).
Розділом IIIцього наказу передбачено, що загородження повинно бути модульним, збірно-розбірної конструкції, що дозволятиме його демонтаж та монтаж в іншому приміщенні. Верхнє перекриття загородження - ґратчасте, тильна сторона - сталевий лист, фасадна та бічні стінки загородження, а також двері оснащуються спеціальним захисним склом.
У низці справ Європейський суд з прав людини вже розглядав питання тримання особи у металевій клітці під час судового розгляду, що до цих пір має місце у кількох державах - учасницях Конвенції, включаючи Україну.
Європейський суд з прав людини у справі «Конопльов проти України» зазначив, що тримання обвинувачених навіть до винесення будь-якого обвинувального вироку у металевих клітках під час судового засідання у кримінальному провадженні, як видається, було стандартною процедурою в Україні (див., для порівняння, рішення у справі «Титаренко проти України» (Titarenko v. Ukraine), заява № 31720/02, пункти 41 та 63-64, від 20 вересня 2012 року, та рішення у справі «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16 від 04 липня 2019 року).
При цьому суд зауважив, що тримання людини в металевій клітці під час судового розгляду - з огляду на його об`єктивно принизливий характер, що несумісний зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є важливим елементом демократичного суспільства,- саме по собі становить образу людської гідності, що порушує статтю 3 Конвенції (див. рішення у справі «Свінарєнко та Сляднєв проти Росії» (Svinarenko and Slyadnev v. Russia), заяви №№ 32541/08 і 43441/08, пункт 138, від 17 липня 2014 року).
Крім того, суд вказав, що взагалі, утримання обвинувачених за скляними перегородками або в скляних кабінах само по собі не є актом приниження, достатнього для того, щоб створювався необхідний для визнання жорсткого поводження мінімальний рівень суворості, як це відбувається в разі використання металевих грат. Що стосується відповідності вимогам статті 3, головним питанням для суду було визначити, чи загальні обставини тримання заявника в ізоляції в цілому створюють той мінімальний рівень суворості поводження, який закликає до застосування норм статті 3. Для цього необхідно оцінити факти.
У справі «Корбан проти України» ЄСПЛ також встановив порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань, вказавши, що під час застосування цього заходу не було враховано наявність чи відсутність реальних ризиків для безпеки тих, хто знаходився в приміщенні, а також його об`єктивно принижуючий характер (з огляду на висвітлення процесу у національних і міжнародних ЗМІ).
У зазначених справах, у яких Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 3 Конвенції, з огляду на те, що заявники обвинувачувалися у вчиненні ненасильницьких злочинів, не мали судимостей та не було доказів, які б свідчили про їх схильність до насильства, а «загрози безпеці» не підтверджувалися жодними конкретними фактами. Крім того, судові розгляди справ зазначених заявників привертали до себе значну увагу засобів масової інформації. Отже, розумний баланс між різними інтересами було порушено.
Окрім цього, у справі «Валюженич проти Росії» (Valyzhenichv. Russia, заява № 10597/13), посилання на яку містить позовна заява ОСОБА_1 , Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 3 Конвенції, з огляду на те, що підчас судовихслухань, загальнакількість якихсклала 16 засідань, заявник весь час перебував у металевій клітці в залі суду. Всередині клітки знаходилась лише лавка; відсутність письмового столу заважала заявникові робити письмові нотатки під час судових слухань. Окрім цього, біля клітки постійно перебував конвой, і адвокат міг спілкуватись із підзахисним лише з дозволу суду і в присутності охоронців.
У справі, що переглядається, встановлено, що під час розгляду в Хмельницькому міськрайонному суді 08 вересня 2017 року питання про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_1 його було поміщено у металеве гратчасте загородження. Ці обставини підтверджені світлинами з мережі Інтернет (https://ngp-ua.info/2017/09/33752) та диском із відеозаписом судового засідання.
Таким чином, утримання ОСОБА_1 у залі судового засідання у металевому гратчастому загородженні під час судового розгляду не відповідало нормам пункту 11 Інструкції, вимогам Державних будівельних норм України В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» (зі змінами) та Наказу Державної судової адміністрації України від 20 березня 2017 року № 350 «Про затвердження Загальних вимог до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених», згідно із якими загородження для розміщення обвинувачених в залі судового засідання мають бути виготовлені із захисного скла з фасадної та бічної сторін.
Із Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2017 року у справі № 686/17395/17 відносно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави у розмірі 400 000 грн.
Із означеного судового рішення слідує, що ОСОБА_1 раніше не судимий, обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, що пов`язане з вимаганням та отримання грошових коштів. Обставини вчиненого кримінального правопорушення, тяжкість вчиненого та передбаченого покарання за кримінальне правопорушення створює підвищений суспільний інтерес та має такі соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного періоду часу.
Установлено, що позивач обвинувачувався у вчиненні ненасильницького злочину; матеріали справи не містять негативних відомостей про його особу, а також доказів, які б свідчили про його схильність до насильства. Загроза суспільній безпеці під час судового розгляду питання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу не підтверджується конкретними фактами.
Крім того, судовий розгляд справи позивача привернув до себе певну увагу засобів масової інформації, які висвітлювали судовий процес та публікували світлини в мережі Інтернет.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що протиправне утримання ОСОБА_1 у гратчастому, а не скляному загородженні в залі судового засідання мало об'єктивно принизливий характер, несумісний із стандартами цивілізованої поведінки, саме по собі становило образу людської гідності, чим спричинило йому моральну шкоду.
Вказані обставини не були враховані судами під час розгляду цієї справи.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновків про обґрунтованість позовних вимог й відповідних доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та незаконність оскаржуваних судових рішень.
Визначаючи розмір морального відшкодування, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , суд виходить з такого.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір відшкодування має необхідним і достатнім для покриття завданої шкоди з огляду на її характер. Цей розмір має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).
Суд враховує, що заявник перебував у металевому гратчастому загородженні нетривалий період часу, протягом одного судового засідання, та не заявляв клопотання до суду про зміну місця тримання із металевого загородження на інше місце в залі судового засідання. Як слідує із відеозапису, під час розгляду клопотання ОСОБА_1 виступав усно, не використовував нотатки та не просив суд надати йому можливість робити записи. Також ОСОБА_1 не заявляв про перешкоди у спілкуванні з адвокатом, які спричинені його перебуванням у металевому загородженні.
Отже, суд відхиляє доводи заявника про те, що його душевні страждання від перебування у металевому загородженні поглиблені неможливістю реалізувати право на захист.
На переконання суду, розмір відшкодування, який підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача з дотриманням принципів розумності та пропорційності, має становити 1 000,00 грн.
Оскільки ОСОБА_1 у позовній заяві заявляв про спричинення йому шкоди саме внаслідок розміщення його в металевій клітці під час судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу (а.с.1-6), з огляду на диспозитивність цивільного процесу, на підставі статей 13, 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає справу в межах заявлених позовних вимог і не надає оцінку законності чи незаконності дій щодо застосування до нього кайданок під час конвоювання.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 червня 2021 року (провадження № 14-20цс21), від 22 червня 2021 року (провадження № 14-188цс20), оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав їх недоведеності не відповідають як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і підлягають скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Відповідно до положень статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Оскільки сторони справи були звільнені від сплати судових витрат при подачі позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, тому витрати у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій і перегляді в суді касаційної інстанції слід віднести на рахунок держави.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000,00 гривень.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
