У Х В А Л А
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 357/8277/19
провадження № 61-4935св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Пікуль А. А.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулося у липні 2019 року з вищевказаним позовом, в якому просило:
- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин») щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047, загальною площею 1,202 га, та земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046, загальною площею 1,202 га;
- скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047, загальною площею 1,202 га, та кадастровим номером 3220484400:01:011:0046, загальною площею 1,202 га;
- витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» спірні земельні ділянки;
- внести зміни до договору оренди землі від 05 червня 2013 року № 100, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі № 100, за яким ОСОБА_1 передала йому в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. 11 січня 2014 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 9845126, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 за ТОВ «Олійникова Слобода».
Вважає, що протягом усього часу дії договору оренди товариство користувалось земельною ділянкою з кадастровим номером у своїй господарській діяльності і належним чином сплачувало орендну плату.
Проте, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ «Олійникова Слобода» права користування землею за договором оренди.
За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами до Міністерства юстиції України 28 лютого 2018 року, наказом № 727/5 від 15 березня 2018 року міністерство скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 за ТОВ «Олійникова Слобода».
ОСОБА_1 05 березня 2018 року уклала з іншим орендарем - ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди № б/н, за яким передала останньому в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, після чого державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. 15 березня 2018 року прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин».
У подальшому, ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір про розірвання укладеного між ними договору оренди землі від 05 березня 2018 року, після чого ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002.
Приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. 22 листопада 2018 року була посвідчена заява ОСОБА_1 про розподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, зареєстрована за реєстровим № 3078. На підставі зазначеної заяви ОСОБА_1 , 07 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області були прийняті рішення про: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047, загальною площею 1,202 га, та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046, загальною площею 1,202 га, які утворилися внаслідок поділу.
Державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. 12 грудня 2018 року були прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047, загальною площею 1,202 га, та з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046, загальною площею 1,202 га.
ОСОБА_1 10 грудня 2018 року уклала з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди землі, за яким передала в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» обидві спірні земельні ділянки та 13 грудня 2018 року той же державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права оренди на них за ТОВ Агрокомплекс «Узин».
Вважає, що за наявності дійсного договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», який поширює свою дію на спірні земельні ділянки, в силу вимог частини третьої статті 110 ЗК України, ОСОБА_1 не мала права передавати їх в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин», і укладенням оспорюваного договору порушила права ТОВ «Олійникова Слобода», як їх законного орендаря.
Крім того, у державного реєстратора не було і правових підстав для проведення державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 05 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що наявність договору оренди землі, який не набув чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власника земельної ділянки для її роз`єднання, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.
Роз`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 на дві земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047 загальною площею 1,202 га та з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046 загальною площею 1,202 га, державна реєстрація цих земельних ділянок за ОСОБА_1 та передача їх в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» після скасування реєстрації права оренди позивача ТОВ «Олійникова Слобода» не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні, у зв`язку з тим, що право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав.
Державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 за ТОВ «Олійникова Слобода» була скасована, що свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначеного договору так і на момент пред`явлення позову.
Станом на час розгляду справи земельна ділянка, яка була предметом договору оренди укладено з ТОВ «Олійникова Слобода», роз`єднана, внаслідок чого сформовано дві земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери та, які передані у власність ОСОБА_1 . Тобто, земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом роз`єднання утворено дві інші земельні ділянки.
Заходи щодо поділу земельної ділянки із кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, на дві з площею по 1,2020 га кожна з кадастровими номерами: 3220484400:01:011:0047 та 3220484400:01:011:0046 є чинними, тому позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки поновлення прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельної ділянки зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, а отже, позивачем у цій справі обрано неефективний спосіб захисту порушених прав.
У зв`язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєні кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки та її площі, припинилось існування цієї земельної ділянки у дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди, укладення додаткових угод про поновлення договору оренди.
Зміна фактичних площ і меж земельних ділянок із присвоєнням їм нових кадастрових номерів після укладення договору оренди земельних ділянок унеможливлює внесення змін до раніше укладеного договору, оскільки такі зміни мають бути наслідком укладання договору оренди земельних ділянок із дотриманням вимог закону щодо порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
Спір у цій справі виник між ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. є неналежним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» до державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.
Київський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» залишив без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову є правильним і таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону, оскільки державна реєстрація договору оренди із позивачем ТОВ «Олійникова Слобода» скасована, цей договір є таким, що втратив свою чинність, а відтак позивач не має права оренди за таким договором, тому відсутнє порушення прав позивача оспорюваним договором оренди із ТОВ Агрокомплекс «Узин» як на час реєстрації зазначеного договору, так і на час пред`явлення позову.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення договору і реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку на підставі договору за відповідачем ТОВ Агрокомплекс «Узин» після скасування реєстрації права оренди позивача, не порушує прав останнього.
Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування реєстрації права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, означає, що реєстрація права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» скасована з моменту її вчинення, тобто із 11 січня 2014 року, а тому позивач не має прав орендаря за таким договором і відповідно не є перешкодою для укладення відповідачем ОСОБА_1 та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.
Також апеляційний суд зазначив про те, що рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки при його ухваленні, суд навів чіткі висновки щодо підстав відмови у задоволенні вимог та дав належну і достатню оцінку доводам позивача з урахуванням змісту його позовних вимог. Такі висновки є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Стягуючи з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн кожному, апеляційний суд виходив з того, що зазначені представниками відповідачів витрати у заявлених розмірах є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ «Олійникова Слобода» у березні 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також заявник у касаційній скарзі просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Судуна підставі частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що з метою формування єдиної правозастосовчої практики існує необхідність відступити:
- від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), шляхом його уточнення, а саме чітко розмежувати момент укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до та після 01 січня 2013 року, які є різними, вказавши, що договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а саме внесення відповідного запису про це до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, що є складовою Державного реєстру земель, а договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року - з моменту їх підписання сторонами;
- в доповнення до висновків Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) чітко розмежувати поняття «державна реєстрація договору оренди землі» та «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» та їхні правові наслідки для сторін договору оренди землі;
- надати висновок з приводу того, чи має орендар, який уклав договір оренди землі після 01 січня 2013 року, але право оренди земельної ділянки якого з певних причин не було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право оспорити договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем в період дії укладеного таким орендарем договору.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій на порушення норм процесуального права врахували висновки Верховного Суду у справах №№ 322/1178/17, 357/8110/18, 387/515/18, 532/384/16-ц, 917/67/18, які не підлягали врахуванню у межах цієї справи.
Також судами не було враховано висновки Верховного Суду, висловлені у справах №№ 696/1693/15-ц, 912/3294/18, 912/3295/18, 291/421/17, 291/422/17, 291/426/17, 704/1551/16-ц, 823/378/16, 902/803/17, 704/1551/16-ц, які мали б бути враховані під час розгляду цієї справи, згідно з якими договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року набирають чинності з часу їх підписання сторонами, а також висновок про те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі.
Висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди землі набирає чинності з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки зумовлений неправильним тлумаченням норм права внаслідок помилкового ототожнення інституту державної реєстрації правочину (договору) з інститутом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та неправильного застосування висновків Верховного Суду.
Також суди попередніх інстанцій всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 696/1693/15-ц помилково ототожнили державну реєстрацію договору оренди землі з державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, що призвело до помилкового застосування частини першої статті 210 ЦК України та помилкового врахування висновків Верховного Суду у справах №№ 322/1178/17, 387/515/18, 357/8110/18.
Суди здійснили неправильне тлумачення пункту 37 договору оренди землі, згідно з яким цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду відсутність державної реєстрації права оренди на земельну ділянку сама по собі не свідчить про те, що договір оренди землі не укладено, як і про те, що орендар за таким договором не має права оспорити договір, укладений орендодавцем з іншим орендарем, а навпаки, орендар має таке право з огляду на дійсність договору оренди землі, укладеного ним раніше з власником земельної ділянки.
Чинне законодавство не передбачає право власника земельної ділянки, щодо якої ним вже укладено договір оренди землі, передавати її у користування іншій особі шляхом укладення з нею договору оренди землі.
Суди дійшли помилкового висновку про те, що у разі скасування державної реєстрації права оренди особи на земельну ділянку в такої особи відсутнє право її оренди, що суперечить статтям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 11 ЦК України та статті 124 ЗК України.
Право оренди на земельну ділянку набувається на підставі договору оренди землі, що набрав чинності, а не його державної реєстрації у державному реєстрі, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19.
Право оренди ТОВ «Олійникова Слобода», що виникло у нього на підставі договору оренди землі, є дійсним і підлягає судовому захисту у зв`язку з його порушенням відповідачами, проте суди залишили це поза увагою внаслідок неправильного застосування норм права і неврахування висновків Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/9440/20 за позовом ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, яким зокрема скасовано реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку.
Висновки судів попередніх інстанцій про те, що поділ земельної ділянки, яка була передана в оренду позивачу унеможливлює захист його прав та не відповідає приписам частини третьої статті 110 ЗК України і не узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 367/2022/15-ц, 922/2723/17, згідно з яким формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту прав власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Поділ земельної ділянки не припиняє права оренди, що виникло у землекористувача до її поділу.
Суди попередніх інстанцій також залишили поза увагою те, що оскарження рішень державного реєстратора не буде ефективним способом поновлення його порушених прав, оскільки ефективним способом захисту є визнання недійсним оспорюваного договору, скасування спірних рішень та витребування земельних ділянок.
Також поза увагою судів залишився висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 537/4946/13-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ТОВ Агрокомплекс «Узин» у травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, та стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, посилаючись на те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушених прав заявника оспорюваним договором оренди не спростовується аргументами, викладеними у касаційній скарзі, оскільки станом на 10 грудня 2018 року - час укладення договору оренди між відповідачами, державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:01:011:0002 за касатором була скасована, що свідчить про відсутність права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди як на час реєстрації зазначеного договору, так і на час пред`явлення позову.
Копії договору № 100, акта приймання-передачі земельної ділянки, державного акта на право приватної власності на земельну ділянку спростовують юридичний факт належного укладення сторонами договору, а відповідно і здійснення державної реєстрації права оренди за касатором у відповідності до діючого законодавства.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди неправильно розтлумачили пункт 37 договору оренди є помилковими, не підтверджуються належними доказами.
Поділ спірної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, реєстрація права оренди двох спірних ділянок відповідачами на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди касатора, не порушує прав останнього, оскільки право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з часу державної реєстрації цього права.
На час звернення до суду з цим позовом заявник визнав, що оскарження наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 не має істотного значення для цієї справи та не впливає на предмет спору, не перешкоджає розгляду цієї справи, а тому посилання в суді апеляційної інстанції на неможливість розгляду справи суд визнав необґрунтованими та безпідставними. З часу відкриття провадження та до часу постановлення рішення у справі, яка розглядається касаційним судом, заявник не подавав клопотання про зупинення провадження у справі у суді першої інстанції до набрання законної сили рішенням суду у справі №№ 826/7336/18, 357/9440/20.
Земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, з кадастровим номером 3220486000:01:011:0002, що була предметом договору № 100 в законний спосіб не існує і відновити її неможливо. Існують інші об`єкти цивільних прав щодо яких бажання касатора ними користуватися не кореспондується в обов`язок відповідача підписати договір оренди на ці об`єкти.
Заявник у клопотанні по передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не навів обґрунтованих доводів того, яким чином передача справи на розгляд сприятиме розвитку права та формуванню єдиної правозастосовчої практики, оскільки практика Верховного Суду у цій категорії справ є сталою.
Оскаржувані судові рішення відповідають встановленим фактичним обставинам, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Справа № 357/8277/19 надійшла до Верховного Суду 06 травня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія РЗ № 284536, виданого 23 липня 2003 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002.
Між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», 05 червня 2013 року було укладено договір оренди землі № 100, за яким ОСОБА_1 передала товариству в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Згідно з умовами вказаного договору, орендна плата нараховується і видається орендарем в розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн. Додаткові умови: оранка, культивація, збір зернових на присадибній ділянці орендодавця площею до 0,30 га буде проводитись безкоштовно, надання автомобіля для доставки хворого до лікувального закладу, надання допомоги на лікування, при наявності документа та заяви, в розмірі 200 (двісті) грн, у разі смерті орендодавця допомога на поховання в розмірі 500 (п`ятсот) грн або продукти на дану суму на підставі заяви особи, що займається похованням. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі, без врахування індексів інфляції. Орендна плата видається у строк до 31 грудня поточного року. Видача грошей, продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відомістю на видачу грошей, продукції та послуг. Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 5 років за взаємною згодою сторін. Згідно з пунктом 37 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. 11 січня 2014 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 9845126, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 за ТОВ «Олійникова Слобода».
ОСОБА_1 та інші особи 28 лютого 2018 року звернулися до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (частина друга статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Розглянувши дану скаргу, Міністерство юстиції України наказом № 727/5 від 15 березня 2018 року скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 січня 2014 року № 9845126, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В.
Судами з відповіді на запит Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року № 198/121-19 встановлено, що згідно із Національною кадастровою системою земельні ділянки зазначені у запиті, були перенесені до архівного шару. У результаті чого земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 була поділена згідно з документацією із землеустрою щодо поділу, яка надійшла по онлайн сервісу з присвоєнням кадастрових номерів, а саме: 3220484400:01:011:0047 та 3220484400:01:011:0046.
Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 липня 2019 року № 172328679, 22 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. була посвідчена заява ОСОБА_1 про розподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, зареєстрована за реєстровим № 3078.
На підставі заяви ОСОБА_1 , 07 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області були прийняті рішення про:
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;
- державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047 загальною площею 1,202 га та державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046 загальною площею 1,202 га, які утворилися внаслідок поділу.
Державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. були прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу земельної ділянки за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047 загальною площею 1,202 га з індексним номером 44572629 від 12 грудня 2018 року та на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046 загальною площею 1,202 га з індексним номером 44572048 від 12 грудня 2018 року.
Між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» 10 грудня 2018 року було укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 2 якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,2020, 1,2020 га, в тому числі ріллі 1,2020; 1,2020 га, кадастровий номер 3220484400:01:011:0047 та 3220484400:01:011:0046, які розташовані на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади села О. Слобода Білоцерківського району Київської області.
Зазначений договір на обидві земельні ділянки 10 грудня 2018 року був зареєстрований відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44578894 та № 44579156 державним реєстратором прав на нерухоме мано Іллюшиною М. О. Малоєрчівської сільської ради Сквирського району Київської області.
ТОВ «Олійникова Слобода» 25 квітня 2019 року засобами поштового зв`язку звернулась до ОСОБА_1 із пропозицією (офертою) про внесення змін до договору оренди землі № 100 від 05 червня 2013 року, який вона отримала 16 травня 2019 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час укладення між ТОВ «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року було перейменовано на ТОВ «Олійникова Слобода», та ОСОБА_1 договору оренди землі від 05 червня 2013 року № 100, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 37 зазначеного договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Обґрунтування підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 за правовідносин, які виникли у зв`язку із укладенням 23 грудня 2014 року та 23 лютого 2015 року договорів оренди землі, зробив правові висновки про те, що …[учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.
Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.
Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації].
Зі змісту постанови від 13 червня 2016 року, прийнятої у цій справі, вбачається, що на час укладення вказаних договорів, з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.
Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин у справі № 6-643цс16, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, станом на час виникнення вказаних правовідносин, законодавчо були закріплені вимоги про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» є різними.
Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю, проте вказане не свідчить, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду констатує, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди землі, момент реєстрації майнових прав перестав впливати на момент набрання чинності таким договором.
Отже, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за можливе відступити від висновків викладених Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, оскільки, на думку колегії суддів, договір оренди землі набуває чинності з дня, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Крім того колегія суддів зазначає, що статтею 125 та статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Разом із тим Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року № 44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що «правомірні очікування» мають статус майна і позбавлення сторони правовідносин його правомірних очікувань є неприпустимим.
Таким чином, сторона договору оренди землі (ТОВ «Олійникова Слобода») після його укладення першою отримує легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури, а також реалізацію права користування земельною ділянкою протягом всього погодженого строку за умови належного виконання сторонами договору його умов.
Перед колегією суддів постало питання стосовно того, чи мав власник земельної ділянки, за наявності підписаного договору з одним орендарем, навіть за умов якщо право оренди ще не виникло (не зареєстровано), право укладати договір оренди щодо цієї земельної ділянки з іншим орендарем?
У першого орендаря були легітимні очікування щодо виникнення у нього права оренди, незважаючи на наказ Міністерства юстиції України.
Виключна правова проблема
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання наявності чи відсутності виключної правової проблеми висловлювалась, що така проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
Така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявні правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвала від 02 вересня 2021 року, справа № 910/11820/20 (провадження № 12-47гс21).
У Верховному Суді перебувають на розгляді цивільні справи № 357/8283/19 (провадження № 61-4693св21), № 357/8232/19 (провадження № 61-3948св21), № 357/8085/19 (провадження № 61-8104св21), № 357/8239/19 (провадження № 61-551св21), які стосуються в тому числі проблематики юрисдикції розгляду позовних вимог юридичної особи - орендаря про витребування майна у іншої юридичної особи - орендаря, які виникли із правовідносин на підставі договорів оренди землі, укладених з фізичною особою, та які поєднані із позовними вимогами про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного із фізичною особою - власником земельної ділянки.
Правова проблема постає у: 1) відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спорів, в яких одночасно заявлені позовні вимоги юридичною особою про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між фізичною особою, яка є власником земельної ділянки і орендодавцем, та юридичною особою - орендарем, а також позовні вимоги про витребування земельної ділянки, заявлені юридичною особою до юридичної особи; 2) наявності різних рішень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах, де предмет, суб`єктний склад та підстави у зазначених справах є подібними з цією справою; 3) значній кількості спорів, що перебувають на розгляді в судах та можуть бути винесені на вирішення суду, де предмет, суб`єктний склад та підстави у зазначених справах є подібними з цією справою.
Існує й якісний критерій, що свідчить про наявність виключної правової проблеми.
Аналіз судової практики свідчить про те, що суди застосовують різний підхід до вирішення питання юрисдикції в такій категорії справ.
Зокрема, Верховний Суд у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), (суб`єктний склад: позивач - ТОВ «Олійникова Слобода», відповідачі: ОСОБА_3 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А. Г.), предмет та підстави позову якої є подібними справі, що розглядається, знайшов підстави для закриття провадження в частині позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ Агрокомплекс «Узин» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування, оскільки вважав, що ці вимоги не є нерозривно пов`язаними з іншими вимогами у цій справі, які не є похідними від перших, тому за суб`єктним складом спірних правовідносин такі вимоги повинні розглядатись в порядку господарського судочинства.
Разом із тим Верховний Суд під час розгляду справи № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21) та справи № 357/8242/19 (провадження 61-19580св20), предмети, суб`єктний склад та підстави позову яких також є подібними справі, що розглядається, дійшли висновку про можливість розгляду всіх позовних вимог в порядку цивільного судочинства.
Отже, судова практика у цій категорії спорів не може бути визнана сталою. Існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики і ці проблемні питання належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключної правової проблеми в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права.
При цьому однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, довіру до відправлення правосуддя, а також сприяє стабілізації обстановки у проблемному регіоні.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні юрисдикції суду прагне запобігти ситуаціям штучного створення преюдиції чи ситуаціям, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів у судах різних юрисдикцій. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. «Один спір - один процес» - це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки щодо юрисдикційності спорів.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Визначальною ознакою справи господарської юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ Агрокомплекс «Узин» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з ТОВ «Олійникова Слобода», так і з ТОВ Агрокомплекс «Узин», ці вимоги нерозривно пов`язані з позовними вимогами про визнання договору оренди землі недійсним, а тому, з огляду на характер правовідносин з яких виник спір, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Також перед колегією суддів постало питання стосовно того, чи повинні суди в сукупності із іншими обставинами справи оцінювати також правомірність рішення Міністерства юстиції України, ухваленого під час розгляду скарги орендодавця, за наслідками якої, було скасовано рішення про державну реєстрацію прав, хоча такої позовної вимоги позивач і не заявляв.
Крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Верховний Суд вважає, що в цьому випадку також потрібно враховувати, що правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права, а тому при розгляді таких справ слід оцінювати поведінку сторін через призму добросовісності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року, заява № 365/07, «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І значення судового розгляду полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11).
Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності та з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 про те, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією з метою завбачливого прояснення незрозумілих правових питань за допомогою судового рішення на авторитетному рівні.
Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні питання щодо юрисдикції спорів за участі юридичних та фізичних осіб, які виникли в результаті оспорювання договорів оренди земельних ділянок та в подальшому їх витребування у орендаря - юридичної особи для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, враховуючи вищенаведене, клопотання ТОВ «Олійникова Слобода про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду підлягає частковому задоволенню.
Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення», статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про передачу справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити частково.
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 357/8277/19 (провадження № 61-4935св21).
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк В. А. Стрільчук
