УХВАЛА
07 червня 2022 року
Київ
справа №826/16473/15
адміністративне провадження №К/9901/47471/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Васильєвої І.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (судді: Горяйнов А.М., Чаку Є.В. та Черпіцька Л.Т.)
у справі за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»,
за участю третьої особи - Компанії MOMENTUM ENTERPRISES (EASTERN EUROPE) LIMITED (МОМЕНТУМ ЕНТЕРПРАЙЗЕС (ІСТЕРН ЮРОП) ЛІМІТЕД),
про стягнення податкового боргу
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ДПІ у м. Полтава Головного управління ДФС у Полтавській області (яка у подальшому була замінена в порядку процесуального правонаступництва на Головне управління ДПС у Полтавській області - територіальний орган ДПС України, утворений на правах відокремленого підрозділу: надалі також - Позивач) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (надалі також - Відповідач, ПАТ «Укрнафта»), у якому з урахуванням заяви про уточнення прохальної частини позовних вимог від 27 березня 2019 року, просила стягнути податковий борг у розмірі: 34938207 грн 67 коп. з податку на прибуток приватних підприємств; 102038915 грн з податку на додану вартість; 114700 грн з адміністративних штрафів та інших санкцій.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваного рішення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із цим рішенням, Відповідач та Компанія MOMENTUM ENTERPRISES (EASTERN EUROPE) LIMITED (МОМЕНТУМ ЕНТЕРПРАЙЗЕС (ІСТЕРН ЮРОП) ЛІМІТЕД) оскаржили його у судовому порядку.
Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про відмову від позовних вимог в частині стягнення податкового боргу в розмірі 136977122 грн 67 коп та присудження на корить Позивача за рахунок Відповідача судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.
Заява Головного управління ДПС у Полтавській області про відмову від позову підписана представником Столєтнєвою М.В. Відомості про ОСОБА_1 як особу, що може вчиняти дії від імені Головного управління ДПС у Полтавській області, у тому числі відмовлятися від позову, підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Заява про відмову від позову в частині вимог про стягнення з ПАТ «Укрнафта» податкового боргу в розмірі 136977122 грн 67 коп обґрунтована тим, що вказана сума була зарахована до бюджету згідно з платіжними дорученнями № 99 від 14 грудня 2020 року, № 429 від 31 грудня 2020 року, № 432 від 31 грудня 2020 року, № 431 від 31 грудня 2020 року, № 430 від 31 грудня 2020 року, № 428 від 31 грудня 2020 року, № 102 від 14 грудня 2020 року. Факт погашення податкового боргу в зазначеній частині також підтвердив представник Відповідача.
При цьому, Позивач також просив задовольнити його заяву про присудження за рахунок Відповідача суми сплаченого судового збору.
Представник Відповідача в судовому засіданні не заперечувала проти прийняття судом відмови Головного управління ДПС у Полтавській області від позову в частині вимог про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 136977122 грн 67 коп та підтвердила відсутність податкового боргу в зазначеному розмірі, водночас представник заперечувала проти стягнення сум судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви.
При цьому, Відповідач стверджував, що суд апеляційної інстанції не має права розподіляти витрати по сплаті Позивачем судового збору за подання позовної заяви на підставі статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), оскільки судом першої інстанції такий розподіл не здійснювався.
Також представник Відповідача наполягала на тому, що положеннями статті 142 КАС України та Закону України «Про судовий збір» передбачено саме заборону повернення позивачу судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, якщо справа вже перебуває на розгляді у судах апеляційної чи касаційної інстанцій. В обґрунтування цих доводів посилалась на правову позицію, викладену у Верховний Судом у справі №804/2923/16.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року прийнято відмову Головного управління ДПС у Полтавській області від позову в частині вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» податкового боргу в розмірі 136977122 грн 67 коп., рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року в частині стягнення з рахунків Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 136 977122 грн 67 коп - визнано нечинним та закрито провадження у справі в цій частині. Заяву Головного управління ДПС у Полтавській області про присудження за рахунок Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» суми сплаченого судового збору задоволено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Головного управління ДПС у Полтавській області судовий збір у розмірі 1598400 грн.
Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальними для вирішення питання щодо можливості стягнення з Відповідача понесених Позивачем судових витрат є обставини, які зумовили звернення до суду із заявою про відмову від позову, а саме - чи була вона обумовлена задоволенням вимог позивача відповідачем після подання позовної заяви.
При цьому, згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20, якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
З огляду на викладене колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала заяву Головного управління ДПС у Полтавській області про присудження за рахунок ПАТ «Укрнафта» суми сплаченого судового збору обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення судового збору, сплаченого Позивачем за подання позовної заяви.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) та не враховано, що сплата ПАТ «Укрнафта» до державного бюджету грошових коштів на підставі відповідних платіжних доручень, що призвело до погашення податкового боргу в розмірі 34938207 грн 67 коп. та в розмірі 102038915 грн, здійснювалася не за вільним волевиявленням ПАТ «Укрнафта», а здійснювалося автоматично за черговістю виникнення податкового боргу на підставі пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.
Тобто, відсутня така підстава як - задоволення вимог позивача відповідачем, передбачена в статті 140 КАС України, як передумова розподілу судових витрат у визначений цією статтею спосіб.
Крім того, Відповідач вважає, що у випадку відмови позивача від позову на стадії апеляційного та касаційного провадження, повернення позивачу судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви, нормами КАС України також не передбачено і, крім того, прямо заборонено пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»
При вирішенні судом апеляційної інстанції питання щодо присудження за рахунок ПАТ «Укрнафта» на користь позивача суми сплаченого ним судового збору, ПАТ «Укрнафта» просило суд врахувати правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №804/2923/16, за змістом якої сплачений позивачем судовий збір при зверненні із позовом до суду може бути розподілений лише судом першої інстанції. У випадку відмови позивача від позову на стадії апеляційного та касаційного провадження судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, не розподіляється, можливим є лише повернення скаржнику з державного бюджету у відповідності з ст. 142 КАС України сплаченого ним судового збору за подання, відповідно, апеляційної чи касаційної скарги. Стягнення судового збору за подання позовної заяви з відповідача у випадку відмови позивача від позову на стадії апеляційного та касаційного перегляду, не допускається ні в порядку розподілу судових витрат ні в порядку повернення судового збору.
ПАТ «Укрнафта» вважає, що правова позиція Верховного Суду, яка викладена в постанові від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20, була помилково застосована апеляційним судом, оскільки обставини вирішення питання про судовий збір за подання позовної заяви у справі №380/3138/20 не є подібними до обставин у справі № 826/16473/15. У справі №380/3138/20 Верховний Суд надавав правову оцінку рішенню суду першої інстанції, який відмовив у стягненні на користь позивача (суб`єкта владних повноважень) з відповідача суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви, тобто відмова позивача від позову у справі № 380/3138/20 відбулася в суді першої інстанції. У зв`язку з цим, цілком обґрунтованим є перегляд Верховним Судом правомірності рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Позивач та третя особа подали відзиви на касаційну скаргу. Позивач просить ухвалу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін, а третя особа - навпаки: скасувати ухвалу.
У відзиві Позивач посилається на висновки Верховного Суду у справі №380/3138/20 та вважає, що суд апеляційної інстанції з дотриманням процесуального закону стягнув на його корить витрати зі сплати судового збору.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм і процесуального права, виходить з такого.
За змістом частин першої - третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Як підтверджується матеріалами справи, судом апеляційної інстанції дотримано наведених норм при постановленні ухвали від 18 листопада 2021 року, доводи касаційної скарги стосуються лише правових підстав стягнення з Відповідача судових витрат в порядку, передбаченому статтею 140 КАС України.
У постанові Верховного Суду від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20, на яку послався суд апеляційної інстанції при розподілі витрат та стягнення таких із Відповідача, сформовано фактично висновок щодо можливості стягнення судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача-суб`єкта владних повноважень, у разі якщо він відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем. Підхід касаційного суду фактично полягає у тому, що норми статтей 139, 140, 142 КАС України мають різний предмет регулювання, правову природу виникнення та застосування, а тому обґрунтованим покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати на сплату судового збору - як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору.
Суд не поділяє такий підхід та переконаний, що системне тлумачення статей 139, 140 КАС України у їх взаємозв`язку дозволяє належно обґрунтувати інше правозастосування, у зв`язку із наведеним вважає за необхідне відступити від такого висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Частинами першою, другою, шостою та сьомою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Однак вказані положення стосуються випадків задоволення позову і передбачають компенсацію витрат позивача за рахунок суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Разом з цим, закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень.
Зрештою у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
У той же час, КАС України не передбачає відшкодування судового збору для суб`єктів владних повноважень.
Такий правовий висновок сформував Верховний Суд в ухвалі від 14 липня 2021 року у справі №817/1337/18.
Такий підхід слідує також і з висновку робочої групи з питань вивчення практики застосування процесуального законодавства судом касаційної інстанції щодо застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розподілу судових витрат, затвердженого протоколом робочої групи від 19 березня 2021 року № 10.
Розподіл витрат у разі відмови позивача від позову визначено статтею 140 КАС України. У вказаній статті зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Так, стаття 139 КАС України складається з одинадцяти частин та регулює питання розподілу судових витрат, понесених сторонами та третіми особами, - залежно від прийнятого судом рішення, суб`єктного складу сторін та особливостей їх правового статусу тощо.
Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не стягуються з особи, котра не є суб`єктом владних повноважень. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються часткової (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює засадничого підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України), - витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не можуть бути покладені на особу, котра не має цього статусу.
Відтак, наведене вище дає підстави для висновку, відповідно до якого передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді у разі відмови від позову із зазначених мотивів не підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору.
Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача не стягується, а у випадку сплати особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - до стягнення з відповідача (особи) судового збору. Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного Головним управлінням ДСНС у Львівській області підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача-суб`єкта владних повноважень від позову до відповідача-особи. Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами (особами) спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде «вигідніше» програти справу і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. В контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про обов`язок відповідача (особи) відшкодувати позивачу (суб`єкту владних повноважень) судовий збір «як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору», - адже законодавець не покладає на відповідача-особу такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень. Іншими словами, у випадку програшу відповідач (особа) не відшкодовує суб`єкту владних повноважень судовий збір як «міру відповідальності за поведінку», яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
Відтак, на думку колегії суддів, указаний підхід ставить вказує на помилковість висновків Верховного Суду у постанові від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20, на яку послався апеляційний суд при ухваленні ухвали, яка оскарження Відповідачем у касаційному порядку.
З огляду на це наявні підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду , наведеної у постанові від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За правилом частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Згідно з статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1-4 статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частині 5 або 6 статті 346 цього Кодексу.
Колегія суддів, ставлячи на меті формування єдиної правозастосовчої практики, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статтей 139, 140 КАС України, викладеного в судовому рішенні, раніше ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постанові від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Справу за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», за участю третьої особи - Компанії MOMENTUM ENTERPRISES (EASTERN EUROPE) LIMITED (МОМЕНТУМ ЕНТЕРПРАЙЗЕС (ІСТЕРН ЮРОП) ЛІМІТЕД), про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.А. Васильєва
