Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 2608/4065/12 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1254/2022Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 січня 2022 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.,
секретар Горбачова І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № 2/2608/3477/12 виданий 10.08.2013 Святошинським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню.
Подану заяву обґрунтовував тим, що у ПВ ВО м. Києва Чулієва А.А. на виконанні перебуває виконавче провадження № 57570107 про стягнення ОСОБА_3 боргу на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі виконавчого листа № 2/2608/3477/12 від 10.08.2013 виданого Святошинським районним судом м. Києва у справі № 22-ц/15427/12 на підставі рішення від 06.11.2012 Апеляційного суду м. Києва, відкрито виконавче провадження 01.01.2018.
Вказане виконавче провадження відкрито помилково, текст виконавчого листа не відповідає змісту резолютивної частини рішення від 06.11.2013 Апеляційного суду м. Києва. Зокрема, рішенням Апеляцйного суду м. Києва вирішено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 223334203 від 02.04.2008 у розмірі 2 674 505,86 звернути стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності в рівних частках кожному (по 1/2 частині). В тексті виконавчого листа зазначено аналогічний зміст резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції, однак після слів: «в рахунок погашення заборгованості» - зазначено ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 , що має суттєве значення, оскільки ОСОБА_2 отримував кредит по кредитному договору.
01.11.2018 ПВ ВО м. Києва Чулієвим А.А. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 , як боржника, основної винагороди в розмірі 267 450,59 грн. Таким чином, виконавчий лист видано помилково, рішення приватного виконавця про стягнення винагороди порушує його права.
Крім того, зазначає, що Святошинським районним судом м. Києва, яким видано виконавчий лист у 2012 році, було встановлено граничний строк пред`явлення його до виконання - до 06.11.2013. Даний строк встановлений судом на підставі ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції «старого» закону станом на 04.11.2012. З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що стягувач звернувся до приватного виконавця з виконавчим листом із заявою про його виконання 30.10.2018, тобто поза межами строку пред`явлення його до виконання (т. 4 а.с. 73-76).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.10.2020 заяву ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Визнати виконавчий лист № 2/2608/3477/12 виданий 10.08.2013 Святошинським районним судом м. Києва відносно ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню (т. 4 а.с. 187-188).
В апеляційній скарзі, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить ухвалу скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовити. Вказує, що суд першої інстанції, пославшись на п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», зробив хибний висновок, що резолютивна частина рішення фактично була змінена, оскільки резолютивна частина рішення апеляційної інстанції не містить вимог до ОСОБА_3 , оскільки резолютивна частина рішення не може містити вимог до відповідача, адже такі вимоги зазначаються в позовній заяві, а резолютивна частина рішення містить відповідь на їх задоволення, спосіб, порядок виконання тощо.
Крім того, апеляційна інстанція задовольнила позовні вимоги до обох відповідачів, про що зазначила в резолютивній частині рішення. I саме звільнення боржника ОСОБА_3 від юридичної відповідальності шляхом визнання видачі виконавчого листа щодо нього помилкою прямо суперечить рішенню, яким звернено стягнення на заставлене ОСОБА_3 майно (т. 5 а.с. 80-82, 111-115).
Відзиву від учасників справи не надходило.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що виданий виконавчий лист № 2/2608/3477/12 від 10.08.2013 не відповідає резолютивній частині Апеляційного суду м. Києва від 06.11.2012, та враховуючи п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» резолютивна частина рішення фактично була змінена, оскільки резолютивна частина рішення апеляційної інстанції не містить вимог до ОСОБА_3 .
Але погодитись із такими висновками в повній мірі не можливо з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2012 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, яким розірвано кредитний договір № 223334203 від 02.04.2008, стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 672 685,86 грн., судовий збір у розмірі 1 700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120,00 грн., а всього 2 674 505,86 грн. та звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 133, 134).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.11.2012 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2012 змінено, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 звернено стягнення на предмет іпотеки а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 171, 172).
01.08.2013 на адресу АТ «Райффайзен Банк Аваль» було направлено копії рішень та виконавчий лист, які було отримано представником 05.08.2013 (т. 1 а.с.194-195).
Представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» подано заяву про надіслання виконавчого листа за рішенням суду у відношенні ОСОБА_3 (/т.1 а.с.197).
23.08.2013 представником банку отримано виконавчий лист № 2/2608/3477/12/ (т. 1 а.с.198).
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 431 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, саме з урахуванням вказаних вимог ст. 39 Закону, в резолютивній частині рішення і був зазначений загальний розмір вимог, виражений v грошових одиницях.-2 674 505, 86 грн., який слід задовольнити за рахунок предмета іпотеки, власниками якого є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Таким чином з урахуванням приписів Загальних положень про зобов`язання (Розділ I Книги V ЦК України) апеляційний суд встановив спосіб їх виконання - в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». I належним виконанням зазначеного рішення є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження (ст. 41 ЗУ «Про іпотеку»), про що зазначено в резолютивній частині рішення: «…В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 223334203 від 02.04.2008 у розмірі 2 674 505,86 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 69,00 кв.м, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності в рівних частках кожному (по 1/2 частині), що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, зареєстрованого в Київському міському БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18.04.2008 в реєстраційній книзі № 58-n-254 за № 5277ц, шляхом продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів, з встановленням, початкової ціни реалізації предмета іпотеки на підставі оцінки, визначеної незалежним спеціалістом на час проведення зазначених виконавчих дій».
Згідно ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником.
Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спору між кредитором / іпотекодержателем с однієї сторони та боржником / іпотекодавцем і майновим поручителем - з другої сторони), боржник - це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.
Тобто у правовідносинах, які виникли на підставі кредитного договору та договору іпотеки, укладеного на його забезпечення, та підписаного ОСОБА_2 , як позичальником/ іпотекодавцем, та ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, останній, так само як і позичальник, також є боржником щодо іпотекодержателя, але виключно в межах вартості предмета іпотеки (ст. 11 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином, на виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки місцевий суд правомірно видав виконавчі листи щодо кожного боржника, оскільки кожен з них несе персональну відповідальність перед кредитором своїм, переданим в заставу майном. А відповідно до ст. 42 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) як боржник за основним зобов`язанням ( ОСОБА_2 ), так і майновий поручитель ( ОСОБА_3 ) мають право виконати основне зобов`язання до моменту реалізації предмета іпотеки.Проте жоден із них цим правом не скористався і основного зобов`язання не виконав.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність вимог до боржника ОСОБА_3 не відповідає обставинам справи, оскільки рішенням апеляційного суду такі вимоги задоволено та звернено стягнення як на майно ОСОБА_13 (1/2 частина переданого в іпотеку приміщення), так і на майно ОСОБА_3 (1/2 частина переданого в іпотеку приміщення), а загальний розмір вимог, який необхідно задовольнити за рахунок предмета іпотеки, зазначається відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Тобто апеляційний суд визначив розмір заборгованості, не яку слід стягнути, а в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки.
Іпотекодавцями за договором іпотеки є як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 . Отже звернути стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження можливо лише за умови попереднього відкриття виконавчого провадження щодо кожного іпотекодавця, адже законодавство не передбачає можливості здійснювати виконавчі дії щодо особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні.
Встановивши нібито відсутність у боржника обов`язку, суд першої інстанції фактично звільнив ОСОБА_3 від відповідальності, вже встановленої судом, поставив під сумнів вже виконані виконавчі дії та, більш того, створив передумови для їх оскарження боржником.
Крім того, задоволення заяви боржника ОСОБА_3 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, фактично суперечить самому судовому рішенню та унеможливлює його виконання, оскільки звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_3 , неможливо у виконавчому провадженні, відкритому щодо іншого іпотекодавця - ОСОБА_13 , і навпаки: звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_13 , неможливо у виконавчому провадженні, відкритому щодо ОСОБА_3 .
З огляду на зазначене та обставини при викладені резолютивної частини рішення у виконавчому листі, ОСОБА_3 помилково зазначений замість ОСОБА_2 в якості особи, в рахунок погашення чиєї заборгованості звертається стягнення на іпотечне майно, що не є підставою для визнання оскаржуваного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. В даному випадку, зазначена неточність може бути усунута шляхом виправлення помилки.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
У задоволені заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа № 2/2608/3477/12, виданого 10 серпня 2013 року Святошинським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2022 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська
