Дата документу 07.12.2021 Справа № 336/5497/20
ОКРЕМА ДУМКА
судді Запорізького апеляційного суду
ОСОБА_1
у справі № 11-кп/807/1847/21
07 грудня 2021 року м.Запоріжжя
07 грудня 2021 року ухвалою колегії суддів Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу захисників обвинуваченої ОСОБА_2 адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2021 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2 залишено без змін.
ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК, т.т. умисному протиправному заподіянні смерті малолітній дитині.
Колегія суддів погодилась із доводами сторони обвинувачення про те, що можливість призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк або довічне позбавлення волі, може спонукати ОСОБА_2 до вчинення дій для приховування або спотворення доказів, а рівно чинити вплив на свідків та потерпілих.
Зважаючи на конкретні обставини даного кримінального провадження, колегія суддів, усупереч доводам апеляційної скарги захисників, вважала доведеними у даній справі обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченої ОСОБА_2 .
Посилання сторони захисту на недостатню обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, а саме відсутність умислу в діях останньої, не є предметом розгляду, оскільки підлягають вирішенню під час розгляду провадження по суті.
Отже, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_2 злочину, його характер та тяжкість, враховуючи покарання, яке загрожує їй у разі визнання її винуватою, дані про особу обвинуваченої, відсутність даних про неможливість подальшого перебування обвинуваченої під вартою, на переконання апеляційного суду районний суд правильно визначився з тим, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_2 під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їй інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Будучи незгодним з цим судовим рішенням, висловлюю свою окрему думку з таких підстав.
Визнаючи одною з підстав обґрунтованості доцільності і необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою, апеляційний суд виходив з тяжкості інкримінованого ОСОБА_2 злочину умисному протиправному заподіянні смерті малолітній дитині.
Проте, апеляційний суд при цьому мав змогу дати критичну оцінку викладеним в обвинувальному акті обставинам вчинення даного злочину. Апеляційний суд повинен був звернути свою увагу і дати оцінку викладеному в обвинувальному акті способу вчиненого злочину, його мотиви, знаряддю вчинення і обов`язково причинно-наслідковому зв`язку між діями ОСОБА_2 і настанням смерті малолітньої ОСОБА_6 .
Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_2 взяла саморобний валік та зафіксувала його навколо голови малолітньої ОСОБА_6 таким чином, що він закривав нижню частину обличчя останньої, але не для того щоб припинити доступ повітря до органів дихання ОСОБА_6 і настання її смерті, а з метою «припинення емоційного збудження дитини». Таким чином, на переконання обвинувачення дані дії обвинуваченої не були правлені на умисне позбавлення життя малолітньої ОСОБА_6 .
Надалі обвинувачення з умисних дій ОСОБА_2 , направлених на настання смерті ОСОБА_6 , зазначає лише те, що обвинувачена віднесла її до спальної кімнати та поклала на ліжко на правий бік і залишила без нагляду.
Далі в обвинувальному акті зазначено лише бездіяльність обвинуваченої, внаслідок якої настала смерть малолітньої не заспокоїла дитину, не переконалася у її емоційній та фізичній безпеці, не заходила до кімнати протягом тривалого часу, усвідомлюючи, що через свій вік ОСОБА_6 не мала без сторонньої допомоги об`єктивних можливостей для самозбереження при повторному виверженні блювотних мас.
Надалі, отримавши повідомлення від доньки, що малолітня ОСОБА_6 не дихає, не заходила до кімнати, не вчиняла дій спрямованих на відвернення смерті малолітньої дитини, не вживала заходів щодо виклику швидкої медичної допомоги.
Таким чином, обвинуваченням не зазначено хоч якусь із навмисних активних дій ОСОБА_2 , які б на її переконання обов`язково мали призвести до настання смерті дитини. В обвинувальному акті не йдеться про те, що обвинувачена навмисно вчинила дії, що викликали б виверження малолітньою ОСОБА_6 блювотних мас.
До таких дій не можна віднести залишення дитини на самоті в положенні лежачи на ліжкові в кімнаті жилої квартири за відсутності несприятливих небезпечних для її життя і здоров`я природних чи то техногенних факторів без нагляду дорослих осіб протягом декількох десятків хвилин.
Більш того, апеляційний суд мав прийняти до уваги причину настання смерті механічна асфіксія внаслідок потрапляння шлункового вмісту ОСОБА_6 у її ж дихальні шляхи. Тобто дитинка захлинулася своїм шлунковим вмістом у відсутність поруч ОСОБА_2 .
Фактично всі описані в обвинувальному акті направлені на умисне вбивство малолітньої ОСОБА_6 дії складаються із дієслів з прислівником «не»: «не заспокоїла», «не переконалася», «не заходила», «не вчинила», хоча повинна була і мала змогу відповідно «заспокоїти», «переконатись», «зайти», «вчинити».
Отже, опис обвинувачення ОСОБА_2 і причина смерті малолітньої ОСОБА_6 явно вказують про ненавмисний характер смерті останньої. Про це також свідчить усвідомлення ОСОБА_2 таких обставин як перебування в цій же квартирі багатьох людей, відеофіксація подій, на якій зафіксовано факт цілком адекватного неагресивного поводження ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_6 ; виклик обвинуваченою в кінці кінців швидкої медичної допомоги; розуміння того, що батьки дитини знають про її місце перебування і приховати смерть ОСОБА_6 за жодних обставин не буде можливим.
Відтак посилатись на обвинувачення у вчиненні ОСОБА_2 особливо тяжкого злочину, пов`язаного із навмисним позбавлення життя малолітньої дитини підстав явно не вбачається. Під час апеляційного розгляду прокурор не спромоглась назвати мету і мотиви вчинення даного злочину, послатись на знаряддя вчинення умисного вбивства, назвати спосіб вбивства.
Слід також зважати на те, що ОСОБА_2 вже більше ніж півтора року перебуває під вартою. Справа в провадженні суду перебуває 15 місяців. Значна тривалість розгляду справи не зумовлена поведінкою сторони захисту.
Єдиним дорослим очевидцем подій, які відбувались того дня у квартирі обвинуваченої, зокрема і тих подій, які не зафіксовані відеокамерою, є її донька обвинуваченої ОСОБА_7 . Проте на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду вказаний свідок судом вже була допитана та надала суду покази про невинуватість ОСОБА_2 . Про будь-яких інших свідків, на яких нібито може чинити тиск обвинувачена, в ухвалі суду не йдеться. Тож в цій частині ухвала районного суду є необґрунтованою і немотивованою.
Суду слід було прийняти до уваги, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягалась. З місця події не зникала, від органу досудового розслідування не переховувалась. Має постійне місце проживання і міцні соціальні зв`язки.
Таким чином, опис і характер інкримінованих обвинуваченій дій, причинно-наслідковий зв`язок між її діями і смертю малолітньої ОСОБА_6 , значна тривалість перебування ОСОБА_2 під вартою, данні про її особу і малоймовірність передбачених ст. 177 КПК ризиків судового провадження на моє переконання давали апеляційному суду підстави для задоволення апеляційної скарги адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , та обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу, не пов`язаного з її триманням під вартою.
Суддя ОСОБА_1
