Дата документу 07.12.2021 Справа № 336/5497/20
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №336/5497/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1847/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 листопада 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Запоріжжя, громадянки України, яка має незакінчену вищу освіту, пенсіонерка, незаміжня, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима:
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисників обвинуваченої - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Захисники обвинуваченої ОСОБА_6 адвокати ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 листопада 2021 року, якою продовжений строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 січня 2022 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченої.
В апеляційній скарзі захисники обвинуваченої ОСОБА_6 адвокати ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 просять ухвалу суду першої інстанції скасувати, обрати ОСОБА_6 запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою.
В обґрунтуваннясвоєї скаргизазначають, що вони та обвинувачена заперечували проти задоволення клопотання. Вважали, що обрання запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту в повній мірі забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої. ОСОБА_6 має постійне місце проживання, неповнолітню дитину, матеріально забезпечена, не має наміру впливати та не впливає на свідків, які не були очевидцями подій. При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу також просили врахувати, що досліджені судом докази, вочевидь, свідчать про невірну кваліфікацію дій ОСОБА_6 , яка не мала умислу на вбивство дитини.
Крім того,зменшилися ризики: ключовий свідок ОСОБА_11 допитана у суді 28 жовтня 2021року та дала показання про невинуватість ОСОБА_6 за пред`явленим звинуваченням; є наявність проведеної комісійної судово-медичноїекспертизи, яка дала відповіді на 29 питань слідства щодо обставин смерті ОСОБА_12 , що спростовує умисність дій ОСОБА_6 , причина смерті малолітньої ОСОБА_13 явно вказує про ненавмисний характер смерті останньої (ця експертиза була досліджена судом 15 червня 2021 року, долучена до справи, та є загальнодоступною у виді аудіо-відеозаписів на сайті судової влади ).
Заявлений прокурором список свідків затягне розгляд справи на роки.
Судом також завершено дослідження письмових та речових доказів.
Суд не дослідів та не дав оцінку наявності у ОСОБА_6 малолітньої доньки, міцних соціальних зв`язків, поручителів, що заслуговують на довіру - ( ОСОБА_14 та інші).
Сторона захисту вважає, що подальше тримання підозрюваної під вартою не викликано об`єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи. На підставінаведеного,захисники вважаютьдостатнім стримуючимзаходом належноїпроцесуальної поведінки ОСОБА_15 запобіжний західу видідомашнього арешту. Такий вид запобіжного заходу є достатнім.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває вищевказане кримінальне провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2021 року обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 21 листопада 2021 року включно.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою з підстав, викладених в письмовому клопотанні, посилаючись на те, що ризики, які були підставою для обрання вказаного запобіжного заходу, не зникли.
Потерпілі та їх представник підтримали клопотання прокурора, просили його задовольнити.
Обвинувачена та її захисник заперечували проти задоволення клопотання. Вважали, що обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої. ОСОБА_6 має постійне місце проживання, не впливала та не має наміру впливати на свідків, які, зокрема, не були очевидцями подій, а ключовий свідок сторони обвинувачення вже судом допитаний. Обвинувачена тривалий час утримується під вартою, в той час, коли її неповнолітня дитина потребує піклування.
Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник адвокат ОСОБА_10 у судовезасідання судуапеляційної інстанціїне з`явилися,про день,час тамісце розглядупровадження повідомленіналежним чином, надализаяву пророзгляд апеляційноїскарги безїх участі,оскільки 07грудня 2021року о14:00годині розглядаєтьсякримінальне провадженнящодо ОСОБА_6 у Шевченківському районному суді м.Запоріжжя.
Заслухавши доповідь судді; захисників обвинуваченої ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вважала, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони захисту, думка прокурора, потерпілих та їх представника та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2ст.115 КК України, яке є особливо тяжким злочином, за який передбачене покарання в т.ч. у виді довічного позбавлення волі.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що певні ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування обвинуваченої від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого їй злочину, та у сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження.
При цьому суд вказав на те, що наявність у обвинуваченої ОСОБА_6 постійного місця проживання, яке співпадає з місцем її реєстрацією, а також наявність у останньої неповнолітньої дитини мінімізує, але не виключає ризику переховування обвинуваченої від суду, з чим погоджується і колегія суддів.
Також суд дійшов висновку про малоймовірність ризику продовження обвинуваченою злочинної діяльності, з огляду на те, що остання раніше не судима, є пенсіонеркою за вислугою років, адаптована у суспільстві, має зрозуміле джерело доходів. В цій частині висновки суду ніким не оспорюються.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останньої вказаного запобіжного заходу до цього часу існують, з огляду на характер та ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченій правопорушення та суворість можливого покарання, стадію кримінального провадження і те, що не всі свідки у провадженні ще допитані, що підтвердили і захисники при апеляційному розгляді.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням ступеню тяжкості та фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості покарання, що останній загрожує у разі визнання її винуватою у вказаного правопорушення, а також відомості про особу обвинуваченої у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження сторони захиступро неповнотуз`ясування обставинсправи судомта проневідповідність висновківсуду фактичнимобставинам справи,є безпідставними, суперечать матеріалам справи і змісту оскаржуваної ухвали.
Посилання сторони захисту на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, про те, що судом першої інстанції не в повній мірі обґрунтована неможливість застосування інших запобіжних заходів, є безпідставними.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.
Судової тяганини з наявних матеріалів не убачається, дослідження доказів ще триває, судовий розгляд не завершений з об`єктивних причин.
Строк тримання обвинуваченої під вартою, на думку колегії суддів, не виходить за межі розумного строку.
Обставини, на які посилається сторона захисту - щодо наявності у обвинуваченої соціальних зв`язків, те, що раніше остання не судима, має повнолітню та неповнолітню дитину, в неї є постійне місце проживання, те, що судом першої інстанції допитано лише 3 свідка тощо, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки з підстав, зазначених вище, суттєво не зменшують встановлених ризиків та в даному випадку не свідчать про достатність застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу задля забезпечення її належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Доводи, зазначені захисниками в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді про те, що досліджені судом докази, свідчать про невірну кваліфікацію дій ОСОБА_6 , яка, на думку сторони захисту, не мала умислу на вбивство дитини, є передчасними та мають перевірятися в установленому законом порядку судом першої інстанції.
Перевірка вказаного питання на цій стадії провадження до компетенції суду апеляційної інстанції не відноситься.
При апеляційному розгляді стороною захисту надано письмові заяви ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про бажання взяти обвинувачену ОСОБА_6 на особисту поруки.
Вказані особи - ОСОБА_16 та ОСОБА_17 при апеляційному розгляді підтримали свої заяви та зазначили, що їх вплив на обвинувачену обумовлений їх дружніми стосунками.
Розглядаючи вищезазначені заяви, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до положень ст. 180 КПК України, особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Колегія суддів вважає, що заяви ОСОБА_16 , ОСОБА_17 не містять вагомих аргументів, які б переконали суд в тому, що останні мають такий вплив на обвинувачену, який забезпечить належне виконання останньою своїх процесуальних обов`язків.
На думку колегії суддів, такий запобіжний захід, як особиста порука, з підстав, наведених вище, не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.
Дані про те, що обвинувачена за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Отже, на цей час не вбачається підстав для вжиття апеляційним судом заходів реагування, передбачених ст.206 КПК України.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи апелянтів про протилежне суперечать матеріалам провадження і змісту цієї ухвали.
Отже, підстав для задоволення поданої апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисників обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 листопада 2021 року, якою продовжений строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 січня 2022 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
