Єдиний державний реєстр судових рішень
С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;
вул. Полковника Шутова, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08
e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
Код ЄДРПОУ: 02896762
____________________________________________________________________________________________
Провадження 6-а/760/20/21
В справі 760/9306/17
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
І. Вступна частина
13грудня 2021року Солом`янський районний суд м. Києва
в складі судді Коробенка С.В.
за участі секретаря Семененко А.Д.
представника Відповідача МО України Калюжного А.П.
представника Відповідача ЦВЛК МО України Богрєєвої Н.В.
представника третьої особи - Свислоцького О.Г.
розглянув матеріали заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у зв`язку з неналежним виконанням рішення від 08.08.2018 в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
ІІ. Описова частина
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено частково:
-визнано протиправною відмову Центральної військово-лікарської комісії у встановленні причинного зв`язку поранень ОСОБА_1 , отриманих ним в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР, оформлену листом від 27.12.2016 за №7361;
-визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
-зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні;
-в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 зазначене рішення Солом`янського районного суду м. Києва залишене без змін.
07 липня 2020 Позивач у порядку спеціальної процедури, що встановлена статтею 383 КАС України, вперше звернувся із відповідною заявою про постановлення окремої ухвали, якою просив визнати протиправним рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що оформлене протоколом №76 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.06.2019.
Окремою ухвалою від 26.10.2020, яка була залишена в силі судом апеляційної інстанції, зазначена заява була задоволена.
В подальшому за заявою Позивача була постановлена ухвала від 03.12.2020, якою зобов`язано Міністерство оборони України подати до Солом`янського районного суду м. Києва у місячний строк з дня отримання копії даної ухвали звіт про виконання рішення суду від 08 серпня 2018 року в справі №760/9306/17, окремої ухвали від 26 жовтня 2020 року (з урахуванням додаткової ухвали від 23.11.2020).
19 серпня 2021 року, та двічі 25 серпня 2021 року судом були зареєстровані заяви ОСОБА_1 однакового змісту про повторне постановлення окремих ухвал у зв`язку з, на його думку, повторним неналежним виконанням рішення суду від 08.08.2018.
Позивач зазначає, що Відповідачем Міністерством оборони України на засіданні комісії з питань розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке відбулося 15 липня 2021 року, рішення якої були оформлені протоколом №111, повторно було відмовлено у призначенні йому допомоги, оскільки ним не подано постанову військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку контузії, яка передбачена пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013.
Позивач наполягає на тому, що численними судовими рішеннями у даній справі було встановлено, що він набув право на отримання одноразової допомоги, і що отримав він інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, а тому Відповідач мав виходити при ухваленні свого рішення саме з цих позицій.
Відтак, відмову у призначенні йому допомоги, оформлену протоколом №111 від 15.07.2021 Позивач вважає протиправною, просить визнати вказане рішення протиправним, зобов`язати Відповідача вжити заходів щодо призначення і виплати йому допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи, а також зобов`язати Відповідач у місячний строк подати звіт про виконання рішення суду.
У судове засідання Позивач не з`явився, подав заяву про розгляд ініційованого ним питання у його відсутність.
Представник Міністерства оборони України заперечував проти задоволення заяви, наполягаючи на тому, що зі змісту судового рішення вбачається, що однією з позовних вимог було визнання протиправною відмови Центральної військово-лікарської комісії у встановленні причинного зв`язку поранень ОСОБА_1 , отриманих ним в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР, оформлену листом від 27.12.2016 за №7361. Після ухвалення вказаного рішення Позивач так і не звернувся до вказаної військово-лікарської комісії повторно для розгляду питання про встановлення причинно-наслідкового зв`язку між настанням інвалідності та проходженням військової служби. Відтак, Міністерство оборони України не мало іншого вибору, аніж відмовити Позивачу у призначенні допомоги, оскільки саме він мав би надати на розгляд комісії повний пакет документів.
Представник Центральної військово-лікарської комісії підтримала пояснення представника Міністерства оборони України, підтверджуючи, що ОСОБА_1 більше не звертався за отримання висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між його інвалідністю та виконанням обов`язків військової служби.
Представник Адміністрації державної прикордонної служби України покладався на розсуд суду.
ІІІ. Мотивувальна частина
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Тобто, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Як було зазначено раніше, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.08.2018 Міністерство оборони України зобов`язано прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
На виконання рішення суду у справі №760/9306/17 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянуті матеріали заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги та прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у пункті 5 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.07.2019 №111 (затвердженого Міністром оборони України 19.07.2019), у зв`язку з тим, що Заявником не подано постанову військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку контузії, яка передбачена пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Дійсно, як зазначає Позивач у своїй заяві, у згаданому рішенні суду від 08.08.2018 встановлено, що 23 листопада 2016 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 року та Постанови КМ України № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.
Разом з тим, чинним законодавством України передбачена спеціальна процедура реалізації такого права.
Так, згідно з п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі Порядок) військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
-заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
-завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.
Крім того, до заяви додається, серед іншого, копія постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання.
Зі змісту судового рішення від 08.08.2018 вбачається, що Позивач звертався до Центральної військово-лікарської комісії Міністерство оборони України, проте йому було відмовлено у наданні висновку з посиланням на те, що він є колишнім військовослужбовцем Прикордонних військ КДБ СРСР. Така відмова була оскаржена Позивачем одночасно з бездіяльністю Міністерства оборони України, і тим же рішенням від 08.08.2018 визнано протиправною відмову Центральної військово-лікарської комісії, оформлену листом від 27.12.2016 за №7361, у встановленні причинного зв`язку поранень ОСОБА_1 , отриманих ним в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР.
Суд звертає увагу Позивача, що під час розгляду справи по суті не досліджувалося питання про підтвердження наявності такого причинного зв`язку, оскільки такі функції не властиві суду.
Викладені у судовому рішенні висновки про те, що ОСОБА_1 набув право на одноразову грошову допомогу, не звільняє його від обов`язку дотримання визначеної процедури реалізації такого права, в тому числі подання необхідних документів для отримання відповідної допомоги.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, після набрання чинності рішенням про визнання протиправною відмови ЦВЛК МО України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , він не звернувся до вказаного Відповідача повторно з метою його обстеження та надання висновку щодо наявності причинного зв`язку між захворюванням та виконанням обов`язків військової служби.
Суд також звертає увагу на те, що в якості підстав для задоволення позовним вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України було те, що його заява про призначення допомоги по суті не вирішена, документи повернуті йому на доопрацювання, не зважаючи на те, що таких повноважень уповноважений на розгляд заяви орган (Міністерство оборони України) не має.
Таким чином, враховуючи зазначені висновки суду, викладені у судовому рішенні, а також норми чинного законодавства, Міністерство оборони фактично виконало свій обов`язок, покладений на нього судовим рішенням, прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.
Як вже було зазначено вище, згідно з ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
ІV. Резолютивна частина
Керуючись статтею 383 КАС України, суд ухвалив:
1.У задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
2.Ухвала може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складання.
Суддя:
