Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 645/1055/16-ц
провадження № 61-375св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача: Чаричанська Ірина Юріївна , ОСОБА_3 ,
відповідач-1 - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники відповідача-1: ОСОБА_9, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
відповідач-2 - публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідачі-3,4: ОСОБА_7, ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чаричанською Іриною Юріївною, на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді Бабкової Т. В. від 07 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Тичкової О. Ю. від 29 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - «Акцент-Банк»), ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про захист прав споживача, визнання порушеного права як споживача фінансових послуг, визнання кредитних договорів, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, зобов`язання вчинити дії, застосування наслідків недійсності правочинів.
Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2007 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № НААОG115310067, згідно умов якого банком на споживчі цілі (придбання нерухомого майна) йому надано йому кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 32 800 дол. США зі сплатою страхових платежів в розмірі 6 561,50 дол. США, а всього - 39 391,50 дол. США зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 06 серпня 2027 року.
Цього ж дня між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № НААОG215310067, згідно умов якого банком на початковий внесок для придбання нерухомого майна надано йому кредит у розмірі 8200 дол. США зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
08 серпня 2007 року із метою забезпечення виконання зобов`язань між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки № НААОG115310067, згідно умов якого позивачем передано в іпотеку банку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності.
Також, цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладено договори поруки № № 1, 2, згідно умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед банком за належне виконання позичальником своїх обов`язків за кредитним договором № НААОG115310067 у тому ж розмірі, що і боржник.
Позивач зазначав, що в порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому як споживачу фінансових послуг в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не було ознайомлена з графіком погашення кредиту. У договорах кредиту всупереч вимогам пункту 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відсутня вказівка на конкретну дату видачі кредиту, зазначено, що надання кредиту здійснюється з 08 серпня 2007 року по 06 серпня 2027 року; договори не містять детального розпису загальної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Відповідач ввів його в оману щодо валюти та загальної вартості кредиту, дати і порядку його надання і умови повернення.
Вважає такими, що погіршують його становище пункти договору, якими передбачено погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США. Порушенням його прав згідно статей 11, 18, 21 Законом України «Про захист прав споживачів» є і те, що відповідачем в договорах не було повідомлено його про валютні ризики. Умови договору про право відповідача в будь-який момент на власний розсуд змінювати умови договору або розірвати його в судовому порядку або здійснити розірвання договору в односторонньому порядку без зазначення підстав є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності порушують дисбаланс договірних прав і обов`язків. Є несправедливими і підлягають визнанню недійсними і положення договорів, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати комісій за дострокове погашення кредиту, сплати інших комісій, що не стосуються ведення кредиту взагалі, про зобов`язання укласти договори страхування.
Посилаючись на те, що умови кредитних договорів є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, позивач просив суд визнати порушеними його права як споживача фінансових послуг при укладенні з банком договорів споживчого кредиту, визнати недійсними договори, визнати недійсним іпотечний договір визнати недійним договір поруки, зупинити нарахування кредитором пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитними договорами з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути оригінали договору купівлі-продажу, витяг з державного реєстру правочинів, заяву ОСОБА_8 про отримання коштів за продаж квартири 08 серпня 2007 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, застосувати до недійсних правочинів договорів кредиту наслідки реституції, шляхом приведення сторін у попередній стан.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні спірних кредитних договорів сторони погодили передбачені ними умови кредитування, а позивач в свою чергу, підписуючи ці договори, засвідчив, що надана йому відповідачем інформація є повною, необхідною, доступною та достовірною. Укладені між банком та ОСОБА_1 кредитні договори не суперечать нормам цивільного законодавства; при їх укладенні сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочинів позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваних договорів та в подальшому виконував їх умови. При цьому, позивачу було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, позивачем не доведено, що спірні договори укладені ним під впливом обману.
Оскільки позивач не підтвердив належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх позовних вимог, у зв`язку із чим підстави для визнання недійсними кредитних договорів та договорів, укладений у забезпечення виконання кредитного зобов`язання - договорів поруки та іпотеки відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У січні 2019 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання такого положення недійсним. У пункті 7.1. кредитних договорів передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,20% від суми виданого кредиту, який має сплачуватися позичальником щомісяця, однак не зазначено, які саме послуги за вказані винагороди надаються позивачу та така винагорода є змінною величиною. Тому такі умови суперечать положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, та такі умови є нікчемними. Апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цілому.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2019 року АТ «Акцент-Банк», яке є правонаступником ПАТ «Акцент-Банк», подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. У разі необхідності застосувати до позовних вимог наслідки пропуску позовної давності, що передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України, та наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача на користь АТ «Акцент-Банк» суму отриманого кредиту в розмірі 47 561,50 дол. США.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 645/1055/16-ц з Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 27 липня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з анкетами-заявами № № 1, 2, в яких просив відкрити картковий рахунок та надати кредит у валюті кредиту у розмірах 32 800 дол. США та 8 200 дол. США відповідно.
08 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитні договори № № НААОG115310067 та НААОG215310067, за умовами яких банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору, строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору (п. 1.1 договорів).
Факт отримання кредитних коштів підтверджується ксерокопією меморіальних ордерів від 08 серпня 2007 року та заявами на видачу готівки, згідно яких ОСОБА_1 одержав від АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами грошові кошти у розмірі 32 800 дол. США та 8 200 дол. США відповідно.
08 серпня 2007 року із метою забезпечення виконання зобов`язань між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладено договори поруки №№ 1, 2, згідно умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед банком за неналежне виконання позичальником своїх обов`язків за кредитним договором № НААОG115310067, у тому ж розмірі, що і боржник.
Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов`язань між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № НААОG115310067, згідно умов якого позивач передано в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Чаричанською І. Ю., на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Тобто, положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати винагороди за надання фінансового інструменту та за проведення додаткового моніторингу, є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Установивши, що спірні кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; позивач на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договора містять повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними кредитних договорів та похідних від основного зобов`язання - договору іпотеки та договорів поруки.
ОСОБА_1 не спростовує, що ним спірні договори було підписано, а та обставина, що він не вивчав надані банком документи та умови підписаних ним договорів, не звільняє його від відповідальності за укладеними правочинами та не може бути підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Позичальником не доведено введення його в оману банком щодо умов кредитування, тому суди дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання договорів кредиту та договорів у кладених у забезпечення виконання зобов`язання недійсними.
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваних кредитних договорів недійсними в цілому, суд не врахував недійсність положення, яке міститься у пункті 7.1. кредитного договору.
Так, у пункті 7.1. кредитного договору міститься положення про сплату винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредиту, який має сплачуватися позичальником щомісяця та винагороди за проведення додаткового моніторингу.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено законом.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.1. кредитних договорів щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредиту, який має сплачуватися позичальником щомісяця, та винагороди за проведення додаткового моніторингу, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині колегія суддів визнає прийнятними.
У той же час, заперечуючи проти задоволення позову, 19 січня 2017 року у суді першої інстанції представник АТ «ПриватБанк» просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову з цих підстав.
Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що порушення сторонами вимог статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було допущено саме в момент укладення оспорюваних договорів - 08 серпня 2007 року, то саме в цей момент ОСОБА_1 був обізнаний про умови кредитного договору, зокрема пункту 7.1. договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредитута винагороди за проведення додаткового моніторингу, однак з позовом до суду позивач звернувся у березні 2016 року.
З урахуванням наведеного у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.1. кредитних договорів щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредитута винагороди за проведення додаткового моніторингу, слід відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності, а не за безпідставністю, як мотивували суди попередніх інстанцій.
За таких підстав та з урахуванням положень статті 412 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе змінити судові рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.1. кредитних договорів щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, а саме у зв`язку із пропуском позовної давності.
В іншій частині вирішення позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відмовили у їх задоволенні. Тому колегія суддів вважає за необхідне в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині вирішення позову, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чаричанською Іриною Юріївною, задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про визнання недійсним пункту 7.1. кредитних договорів щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,2% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, змінити в частині їх правового обґрунтування.
В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
