Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 березня 2026 року
у справі № 522/16671/22
Цивільна юрисдикція
Щодо наявності підстав для визнання недійсним договору про сплату пайових внесків, укладеного повторно стосовно того самого об'єкта
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1», у якому просила визнати недійсним договір про сплату пайових внесків у Обслуговуючому кооперативі «Екодом-1» (далі - ОК «Екодом-1», кооператив), укладений 04 березня 2019 року між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_2.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на підставі договору № 12/3а про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», укладеного з ОК «Екодом-1» 11 жовтня 2018 року, належали майнові права на квартиру, вартість якої вона повністю сплатила на підставі зазначеного договору.
04 березня 2019 року ОК «Екодом-1» уклав з ОСОБА_2 договір про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», предметом якого стала квартира, майнові права щодо якої належали позивачці.
У подальшому ОСОБА_2 зареєстрував право власності на належну позивачу квартиру, яке на підставі наказу Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) за наслідками звернення ОК «Екодом-1» та забудовника - ТОВ «Ханбер» було скасовано. Після цього право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Ханбер» та, з огляду на укладений 11 жовтня 2018 року з позивачкою договір та здійснену на підставі нього оплату вартості квартири, зазначену квартиру передано позивачці у власність на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2020 року.
Згодом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому, вважаючи, що йому на підставі укладеного 04 березня 2019 року з ОК «Екодом-1» договору про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» належать права на спірну квартиру, просив, зокрема скасувати наказ Мін'юсту про скасування державної реєстрації його права власності на зазначену квартиру та визнати право власності на квартиру шляхом її витребування від ОСОБА_1 .
У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Суд першої інстанції рішенням позов задовольнив.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені норми та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Таким чином, захисту в суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Відповідно до статті 19-1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
ВИСНОВКИ: встановивши, що ОСОБА_1 раніше стала вкладником (пайовиком) у будівництві (правочин від 11 жовтня 2018 року), ніж ОСОБА_2 (правочин від 04 березня 2019 року), на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним, і внесла повну вартість паю, зареєструвала у встановленому законом порядку своє право власності на квартиру, місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про сплату пайових внесків від 04 березня 2019 року про сплату пайових внесків у ОК, укладеного між ОК та ОСОБА_2, оскільки ОК, не ініціюючи розірвання договору, укладеного з ОСОБА_1 у 2018 році, не мав права укладати договір про пайову участь щодо зарезервованого та оплаченого позивачкою об`єкта будівництва, і вчинення практичних дій щодо реалізації інвестицій за цим договором суперечить закону.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на судовий захист, права члена кооперативу, захист майнових прав, недійсність правочинів
