Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 березня 2026 року
у справі № 464/850/24
Цивільна юрисдикція
Щодо випадку, коли договір позики може бути кваліфікований як фраудаторний
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано розписку недійсною. Стягнено з відповідачів на користь позивача солідарно 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі перед судами постало питання про те, чи може бути кваліфікованим як фраудаторний договір позики, якщо він вчинений після стягнення боргу, між боржником (позичальником), з якого стягнуто борг судовим рішенням, та позикодавцем («своїм кредитором»).
Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для, зокрема, уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом.
Договір позики належить до договірного типу, який опосередковує передання майна у власність. Якщо позичальником за договором позики є боржник, то не виключається визнання договору позики недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та/або для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Належність договору позики до договірного типу, який опосередковує передання майна у власність безумовно «позначається» на тих обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
ВИСНОВКИ: застосування конструкції «фраудаторності» щодо договору позики, якщо він вчинений після стягнення боргу, між боржником (позичальником), з якого стягнуто борг судовим рішенням, та позикодавцем («своїм кредитором»), має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір позики як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор. Тобто пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи «товариські»).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип добросовісності, принцип недопустимості зловживання правом, недійсність правочинів
