Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 лютого 2026 року
у справі № 369/15420/23
Цивільна юрисдикція
Щодо факту, який не є достатнім доказом того, що умови шлюбного договору ставлять іншу сторону у надзвичайно невигідне матеріальне становище
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати частково недійсним з моменту вчинення шлюбний договір, укладений між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі.
Суд першої інстанції рішенням відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що, перелічивши об`єкти нерухомості, зареєстровані на нього, суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що умовами шлюбного договору він був поставлений у надзвичайно скрутне матеріальне становище.
На думку позивача, суд не врахував його доводи про те, що все майно та грошові кошти, набуті ним під час шлюбу, були вкладені у будівництво та придбання в інтересах сім`ї цінного рухомого й нерухомого майна, яке протягом шлюбу реєструвалося на відповідача. Унаслідок цього після понад десяти років шлюбу позивач не набув у власність жодного об`єкта нерухомого або цінного рухомого майна та, заробляючи не менше, а подекуди й більше, ніж відповідач, після розірвання шлюбу фактично залишився без майна.
Правова позиція Верховного Суду: ч.ч. 4 та 5 ст. 93 СК України встановлено спеціальні обмеження щодо змісту шлюбного договору, а саме: по-перше, шлюбний договір не повинен ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавчим регулюванням; по-друге, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, установлених ЦК України, норми ч.ч. 4 та 5 ст. 93 СК України передбачають спеціальні, додаткові обмеження щодо можливого змісту шлюбного договору.
Положення ч. 5 ст. 93 СК України підлягає тлумаченню як таке, що стосується виключно майна, яке на праві особистої приватної власності повністю належало одному з подружжя та передається за шлюбним договором у особисту приватну власність іншого з подружжя.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у сфері регулювання майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою, а сторони не вправі визначати у шлюбному договорі такі умови, реалізація яких призводить до істотного дисбалансу між правами та обов'язками кожного з подружжя.
Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», використана у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, а надані докази - оцінці судом за правилами цивільного процесуального законодавства. Водночас положення ст. 97 СК України надають подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до або під час шлюбу, і не містять заборон чи обмежень щодо реалізації цього права.
Висновки: сам собою факт реєстрації майна на одного з подружжя, а також твердження про більший фінансовий внесок у його набуття, не є достатнім доказом того, що умови шлюбного договору ставлять іншу сторону у надзвичайно невигідне матеріальне становище у розумінні ч. 4 ст. 93 СК України.
Ключові слова: умови шлюбного договору, майнові спори подружжя, недійсність правочинів, правовий режим спільної власності
