Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 березня 2026 року
у справі № 369/14735/24
Цивільна юрисдикція
Щодо співмірності накладення арешту на земельну ділянку як заходу забезпечення позову у справі про встановлення земельного сервітуту
Фабула справи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, заяву представника позивачів про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачі не надали жодного доказу на підтвердження того, що відповідач вживає будь-які заходи щодо відчуження спірної земельної ділянки. Саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача такого наміру, без долучення відповідних реальних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту. Заявник вважає, що накладення арешту на земельну ділянку є надмірним втручанням у його право власності, оскільки в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову він буде позбавлений можливості розпоряджатись належним йому майном без відповідного правового обґрунтування.
Правова позиція Верховного Суду: забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (ч. 2 ст. 149 ЦПК України).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача; 3) співмірності обраного виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Водночас зазначені положення врегульовують випадки, коли перехід права власності відбувся після набрання законної сили судовим рішенням про встановлення такого сервітуту.
Розгляд справи щодо встановлення земельного сервітуту без залучення до участі у ній власника такої земельної ділянки призведе до відмови у задоволенні позову у зв'язку з предявленням позову до неналежного відповідача.
Висновки: за наявності достатньо обґрунтованого припущення ймовірності відчуження під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту, накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивач просить встановити такий сервітут, є співмірним і адекватним заходом забезпечення позову у межах існуючого спору. Водночас наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи.
Ключові слова: способи забезпечення позову, умови накладення арешту, склад сторін спору, наслідки відчуження майна
