Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 лютого 2026 року
у справі № 914/3681/23
Господарська юрисдикція
Щодо нездійснення господарським судом повторного розгляду спору про право при вирішенні питання про визнання грошових вимог у справі про банкрутство
Фабула справи: ухвалою господарського суду відкрито провадження у справі №914/3681/23 за заявою ініціюючого кредитора ПАТ «Укрнафта» про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина»; визнано вимоги такого кредитора у сумі 828 165 429,95 грн безспірних вимог; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника, а розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Ткачука Олександра Вікторовича.
Рейвенскрофт Холдінгз Лімітед (Ravenscroft Holdings Limited) подало до суду заяву з кредиторськими вимогами до ПАТ «НПК-Галичина» у сумі 12 387 819, 72 дол США.
Оскаржується ухвала господарського суду, якою відхилено вимоги Рейвенскрофт Холдінгз Лімітед (Ravenscroft Holdings Limited) до Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс-Галичина» на суму 12 387 819,72 дол. США.
Оскаржується ухвала господарського суду, якою господарський суд за результатами попереднього засідання відхилив вимоги Рейвенскрофт Холдінгз Лімітед (Ravenscroft Holdings Limited) до Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс-Галичина» на суму 12 387 819,72 дол. США.
Також оскаржується постанова апеляційного господарського суду, якою ухвалу господарського суду у справі №914/3681/23 від 21.05.2025 за результатами розгляду грошових вимог Рейвенскрофт Холдінгз Лімітед (Ravenscroft Holdings Limited) змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови. Ухвалу господарського суду за результатами попереднього засідання у справі №914/3681/23 залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: Рейвенскрофт Холдінгз Лімітед (Ravenscroft Holdings Limited) стверджує, що під час постановлення оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи неправильно застосував приписи ст.ст. 512, 514, 517 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.12.2020 у справі № 916/401/17, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20 та від 01.06.2021 у справі №911/2581/14 та зробив висновок про недостатність наданих кредитором документів, які підтверджують наявний борг, що об'єктивно не відповідає дійсності та не узгоджується зі згаданими нормами матеріального права.
Правова позиція Верховного Суду: у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що звертаючись із заявою про визнання грошових вимог, Скаржник послався виключно на договори про відступлення права вимоги як на підставу набуття статусу кредитора у зобов'язанні. Однак на підтвердження реального існування грошової вимоги у первісного кредитора - Лукріно Інвестментс Лімітед (Luchrino Investments Limited) заявником не подано жодних первинних документів, які б безпосередньо засвідчували факт виникнення заборгованості, її розмір, структуру та підстави виникнення.
Обставини того, що Скаржник звертаючись із заявою про визнання грошових вимог, послався виключно на договори про відступлення права вимоги як на підставу набуття статусу кредитора у зобов'язанні і не надав жодних первинних документів, які б безпосередньо засвідчували факт виникнення заборгованості, її розмір, структуру та підстави виникнення, за умови того, що новий кредитор має подати відповідні первинні документи, що засвідчують дійсність переданої вимоги та їх розмір, зокрема, відповідні кредитні та забезпечувальні договори, також платіжні документи, є свідченням того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Скаржник не довів існування грошових вимог до боржника, ані щодо факту первинного виникнення боргу, ані щодо переходу до нього права вимоги в установленому законом порядку.
Відповідно до приписів ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання (борг) - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та інші зобов`язання, які мають бути виражені у грошових одиницях, при цьому до складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ, за змістом яких під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.
Висновки: при вирішенні питання про визнання грошових вимог у справі про банкрутство господарський суд не здійснює повторного розгляду спору про право, а встановлює наявність та розмір грошового зобов'язання на підставі належних доказів, зокрема первинних документів та/або судового рішення компетентного органу.
Ключові слова: зміст кредиторських вимог, правовий статус кредитора, предмет справи про банкрутство
