Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 жовтня 2020 року
у справі № 04/14-10/5026/2337/2011
Господарська юрисдикція
Щодо підстав звернення до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника
Аналогічна правова позиція висловлена
Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц
Фабула справи: у межах справи за заявою ПАТ "Сведбанк" до ТОВ "СВАН-1" про визнання банкрутом, ПАТ "Сбербанк" звернулось до суду першої інстанції з позовом до ТОВ "Агро інжинірінг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, задоволено повністю заяву ПАТ "Сбербанк" про визнання недійсним договору.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Маг Трейд" вказує, що ТОВ "СВАН-1" не здійснювало відчуження майна за цінами нижчими від ринкових.
Правова позиція Верховного Суду: особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми (правова позиція ВС №910/6179/17 від 30.01.2019).
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Висновки: позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
Ключові слова: захист прав кредитора в процедурі банкрутства, доведення неможливості подання доказів до суду, встановлення недійсності правочину
