ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/161/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй- головуючий, О.М. Баранець, О. Р. Кібенко,
за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021р.
у складі колегії суддів: Л. В. Поліщук- головуючий, Л. О. Будішевська, С. В. Таран
на рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2020р.
суддя: Ю. А. Шаратов
за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3
до ОСОБА_1
про визнання недійсним договору дарування часток у статутному капіталі підприємства, реєстрації засновників та рішення загальних зборів
за участю представників:
від позивача-1: не з`явилися,
від позивача-2: не з`явилися,
від відповідача: І. В. Латка
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005» від 15.09.2015, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнання недійсною реєстрації засновників ПП «Ягуар-2005» для прийняття рішення від 16.09.2015; визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є засновниками ПП "Ягуар-2005", не підписували договір дарування часток в статутному капіталі ПП "Ягуар-2005" від 15.09.2015, не були присутні на загальних зборах підприємства, що відбулися 16.09.2015, оскільки не були повідомлені про дату, час, місце проведення та порядок денний цих зборів, і не підписували рішення, яке було оформлене за результатами загальних зборів.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.11.2020 у справі №916/161/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021, позов задоволено частково, визнано недійсним рішення засновників приватного підприємства «Ягуар-2005» від 16 вересня 2015 року. В решті позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування суди послались на обрання позивачем неефективного способу захисту. Також суди, відмовляючи в позові про визнання недійсною реєстрації засновників, врахували, що реєстрація засновників приватного підприємства від 16.09.2015 не є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, тобто не породжує жодних правових наслідків для позивачів, не має для них обов`язкового характеру, а отже, не порушує їх прав.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ефективним способом захисту прав, які позивачі вважають порушеним, є саме визнання недійсним рішення засновників ПП "Ягуар-2005" від 16.09.2015, яким ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було виключено зі складу засновників підприємства у зв`язку з відчуженням останніми своїх часток у статутному капіталі.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення засновників приватного підприємства «Ягуар-2005» від 16.09.2015, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанцій, визнав поважними причини пропуску позовної давності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та дійшов висновку про захист їх порушених прав відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Касаційна скарга обґрунтовується положеннями п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник стверджує, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 18.12.2018 у справі №911/544/16, від 02.07.2019 у справі №925/271/18 та Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16 щодо застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України, та не встановили обставини щодо початку перебігу строку позовної давності за заявленими позивачами вимогами.
Також скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц щодо застосування ст. 261 ЦК України.
На думку скаржника, суди попередніх інстанцій прийняли до уваги лише обставини, пов`язані з моментом, коли позивачі довідались про порушення свого права та залишили поза увагою обставини, пов`язані з моментом коли позивачі, які вважають себе засновниками підприємства, могли (мати можливість) дізнатися про порушення свого права, проявивши звичайну розумну обачність та зацікавленість станом своїх корпоративних прав.
Скаржник стверджує, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що Висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи №19-4839-4840 був проведений з грубим порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998. Такий доказ, на думку скаржника, у відповідності до ч. 2 ст. 77 ГПК України не може бути прийнятий судом.
4. Позиції інших учасників справи
Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що в матеріалах справи наявна копія договору дарування часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005» від 15.09.2015, відповідно до якого його уклали нижчепідписані Дарувальники: ОСОБА_3 , засновник ПП «Ягуар-2005», надалі - «Дарувальник-1», ОСОБА_2 , засновник ПП «Ягуар-2005» надалі - «Дарувальник-2» та Обдарований: ОСОБА_1 , а разом поіменовані «Сторони», в присутності директора ПП «Ягуар-2005», ОСОБА_1 .
Пунктом 1 договору від 15.09.2015 передбачено, що «Дарувальник-1» дарує, а «Обдарований» приймає належну «Дарувальнику-1» частку в розмірі 50 % в грошовому еквіваленті 500,00 гривень в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005».
Пунктом 2 договору від 15.09.2015 передбачено, що «Дарувальник-2» дарує, а «Обдарований» приймає належну «Дарувальнику-2» частку в розмірі 50 % в грошовому еквіваленті 500,00 гривень в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005».
Згідно з п. п. 3, 4, 5, 6 договору від 15.09.2015 про характер діяльності та про фінансовий стан справ підприємства на момент цього договору «Обдарований» повідомлений. З моменту укладання цього договору до «Обдарованого» переходять права та обов`язки засновника ПП «Ягуар-2005». «Обдарований» з моменту переходу до нього прав засновника, зобов`язується виконувати вимоги статуту Підприємства, а також нести всі обов`язки що випливають із статуту чинного законодавства. Після укладення цього договору в статут Підприємства повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені в установленому законом порядку.
У розділі «Підписи сторін договору» наявні підписи перед прізвищами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а також відбиток печатки ПП «Ягуар-2005».
Також в матеріалах справи наявна копія документу - «Реєстрація засновників ПП «Ягуар-2005» для прийняття рішення», відповідно до якого місце прийняття рішення: м. Білгород-Дністровський Одеської області; дата прийняття рішення: 16.09.2015; дата реєстрації засновників для прийняття рішення: 10 год.00 хв.
Згідно з вказаним документом кількість осіб, які мають право на участь у прийнятті рішення відповідно до статуту: 2 (дві) особи, а саме: засновник ОСОБА_3 , який володіє 50 % часток в статутному капіталі приватного підприємства; засновник ОСОБА_2 , який володіє 50 % часток в статутному капіталі приватного підприємства. Кількість осіб, які зареєструвалися для участі: 2 (дві) особи.
Кількість голосів, що належать особам, які зареєстровані для прийняття рішення: 1000, що становить 100 % від загальної кількості часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005» і що підтверджує правомочність прийняття рішень з питань зазначених в порядку денному. Також, цей документ містить твердження про те, що прийняття рішень засновниками підприємства визнається правомочним. Та нижче цього напису у графі «Підписи засновників» наявні підписи перед прізвищами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а також відбиток печатки ПП«Ягуар-2005».
У матеріалах справи наявна копія рішення засновників приватного підприємства «Ягуар-2005» від 16 вересня 2015 року.
Відповідно до змісту цього документу на зборах присутні засновники ПП «Ягуар-2005»: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а також запрошені: ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015, засновники вирішили наступне:
- змінити місцезнаходження ПП «Ягуар-2005» та встановити, що ПП «Ягуар-2005» знаходиться за адресою: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Приморська, будинок № 28;
- прийняти до складу засновників ПП «Ягуар-2005», згідно заяви з внеском до статутного капіталу 1000,00 грн на підставі договору дарування часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005» ОСОБА_1 ;
- виключити зі складу засновників ПП «Ягуар-2005» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв`язку з відчуженням останніми своїх часток у статутному капіталі ПП «Ягуар-2005», шляхом укладення договору дарування часток в статутному капіталі приватного підприємства;
- перерозподілити статутний капітал ПП «Ягуар-2005» таким чином: ОСОБА_1 належить частка у статутному капіталі в розмірі 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 1000,00 грн;
- доручити директору ПП «Ягуар-2005» ОСОБА_1 провести реєстрацію зміни до статуту ПП «Ягуар-2005», пов`язані зі зміною складу засновників та зміною місцезнаходження приватного підприємства, шляхом проведення реєстрації статуту ПП «Ягуар-2005» в новій редакції.
У заяві свідка, наданій в порядку ст. 88 ГПК України відповідачем, ОСОБА_1 вказав, що особисто ОСОБА_3 у його присутності підписав усі документи щодо призначення його директором та дарування часток, а підпис ОСОБА_2 уже містився на документах.
Згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи №19-4839-48-40 від 21.10.2019, по матеріалам справи №495/5725/19 за матеріалами кримінального провадження за № 12019160240000270, підписи у рішенні засновників ПП «Ягуар-2005» від 15.09.2015, у договорі дарування часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005» від 15.09.2015, у документі - «Реєстрація засновників ПП «Ягуар-2005», для прийняття рішення», датованому 16.09.2015- виконані не самими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а іншою особою (особами).
Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження скликання загальних зборів засновників ПП «Ягуар-2005» на 16.09.2015, зокрема, повідомлення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про дату, час, місце проведення та порядок денний цих зборів, присутності на них позивачів та їх голосування за прийняті рішення.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Предметом даного позову є вимоги позивачів про визнання недійсним договору дарування часток в статутному капіталі ПП «Ягуар-2005», визнання недійсною реєстрації засновників ПП «Ягуар-2005» для прийняття рішення від 16.09.2015 та визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015. За доводами позивачів, ними не укладався вказаний договір дарування та не підписувались відповідні документи.
Із встановлених судами обставин вбачається, що відповідачем було заявлено про застосування судом позовної давності до вимог про визнання недійсним договору дарування часток та про визнання недійсним рішення засновників.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Верховний Суд звертає увагу, що коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, в якій зазначила, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Врахувавши висновки судово-почеркознавчої експертизи від 21.10.2019 № 19-4839-48-40, та висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові про визнання недійсним договору дарування з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту.
Оскільки Верховний Суд погоджується з судами про відмову в позові про визнання недійсним договору дарування з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту, питання застосування позовної давності не досліджується, а доводи скаржника про порушення судами ст. 258 ЦК України в цій частині відхиляються Судом.
Посилання скаржника на те, що висновок судово-почеркознавчої експертизи від 21.10.2019 № 19-4839-48-40 є неналежним доказом, Верховним Судом не беруться до уваги, оскільки такий висновок оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України. При цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо.
Також Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови в позовній вимозі про визнання недійсною реєстрації засновників приватного підприємства від 16.09.2015, оскільки як правильно зазначено судами, вказаний документ не є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом) та не породжує жодних правових наслідків для позивачів і не порушує їхніх прав.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в частині відмови в позові щодо визнання недійсним договору та реєстрації є законними і обгрунтованими, а тому підлягаються залишенню без змін.
Проте Верховний Суд вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015 з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначалось вище, відповідачем заявлено про застосування до цих вимог позовної давності.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано позов після спливу позовної давності.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.01.2019 № 2418416, зроблений за запитом родича ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , дає підстави вважати, що позивачі могли дізнатися про порушення своїх прав саме з цієї дати.
Врахувавши необхідні витрати часу на проведення судової-почеркознавчої експертизи та складення Висновку експерта від 21.10.2019 № 19-4839-48-40, який є основним та єдиним доказом на підтвердження позовних вимог, суд визнав поважними причини пропуску позовної давності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та дійшов висновку про захист їх порушених прав відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Досліджуючи наявність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним рішення засновників, суди послались на п. 8 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно з яким позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Верховний Суд звертає увагу, що оскільки скорочений строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства встановлений п. 8 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, який набув чинності 17.06.2018 відповідно до Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", такий строк застосовується лише до оскарження рішень товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю і не застосовується до вимог про визнання недійсним рішення інших юридичних осіб. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 у справі №904/686/19.
Предметом позову є визнання недійсним рішення засновників приватного підприємства.
Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
З оскаржуваних судових рішень не вбачається на підставі чого суди дійшли висновку про те, що вказаний п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України підлягає застосуванню у даному випадку. Судами не досліджувалось до якого виду підприємницького товариства належить приватне підприємство «Ягуар-2005».
Крім того Верховний Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній статут ПП «Ягуар-2005».
Проте застосування скороченого строку позовної давності до вказаних вимог можливе лише у тому випадку, коли суд встановить, що приватне підприємство є товариством з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.
Судами також не обґрунтовано необхідності застосування аналогії у даному випадку.
Крім того, з положень ст. 261 Цивільного кодексу України Суд вбачає, що початок перебігу позовної давності пов`язаний не лише з днем, коли особа довідалася про порушення її права (чи особу порушника), але й з днем, коли вона могла довідатися про таке порушення.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Проте такі обставини можуть бути встановлені з урахуванням установчих документів підприємства, чого судами зроблено не було.
Крім того, Суд констатує, що у вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням недійсними рішень керівних органів юридичної особи, відповідачем виступає сама юридична особа, рішення якої оскаржується, а не її члени (учасники), як учасники загальних зборів.
Учасники господарського товариства не є належними відповідачами у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів, оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства.
Однак, вирішуючи спір у даній справі, суди наведеного вище не врахували.
Судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог ст. ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. У зв`язку з цим рішення та постанова в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.
Суд звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі прагнуть відновити становище, що існувало до порушення їхніх прав. При новому розгляді суду першої інстанції слід з`ясувати, чи є ефективним обраний позивачами спосіб захисту у даному випадку.
7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді
Виходячи з вищевикладеного, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги положення ст. 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Оскільки при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення та постанова в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, дослідити установчі документи приватного підприємства «Ягуар-2005», з`ясувати чи поширюється на спірні правовідносини передбачений п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України скорочений строк позовної давності, встановити наявність/відсутність пропуску строку позовної давності та наявність/відсутність підстав для визнання його поважним, перевірити чи є належним обраний позивачами спосіб захисту у даному спорі.
В залежності від встановленого вирішити спір з належним застосуванням норм матеріального та відповідно до норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2020р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021р. у справі № 916/161/20 в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення засновників ПП «Ягуар-2005» від 16.09.2015 скасувати.
Справу № 916/161/20 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
В решті рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2020р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021р. у справі №916/161/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. Р. Кібенко
