ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/161/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.В. Іванов,
за участю представників сторін:
від позивачів: не з`явився
від відповідача: І.В. Латка
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 (суддя Шаратов Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 23.11.2020)
та апеляційну скаргу ОСОБА_3
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2020 (суддя Шаратов Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 23.11.2020)
у справі № 916/161/20
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до відповідача: ОСОБА_3
про визнання недійсними договору дарування часток у статутному капіталі підприємства, Реєстрації Засновників та рішення загальних зборів,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_3 про:
- визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства «Ягуар-2005», що знаходиться за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Приморська, буд. 28 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33826926), від 15 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства «Ягуар-2005» для прийняття рішення, що знаходиться за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Приморська, буд. 28 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33826926) від 16 вересня 2015 року;
- визнання недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства «Ягуар-2005», що знаходиться за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Приморська, буд. 28 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33826926) від 16 вересня 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є засновниками Приватного підприємства "Ягуар-2005", не підписували Договір дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від
15.09.2015, не були присутні на загальних зборах підприємства, що відбулися 16.09.2015, оскільки не були повідомлені про дату, час, місце проведення та порядок денних цих зборів, і не підписували рішення, яке було оформлене за результатами загальних зборів.
26.02.2020 на адресу Господарського суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_2 про забезпечення позову від 25.02.2020 (вх. № 2-223/20 від 26.02.2020), в якій він просив суд заборонити ОСОБА_3 , державним реєстраторам, нотаріусам проводити державну реєстрацію будь-яких змін до
установчих документів та вносити будь-які записи до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо приватного підприємства «Ягуар-2005», що знаходиться за адресою: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Приморська, будинок 28 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33826926).
Ухвалою суду від 28.02.2020 заяву ОСОБА_2 від 25.02.2020 (вх. № 2-223/20 від 26.02.2020) про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_3 , державним реєстраторам, нотаріусам проводити державну реєстрацію змін до установчих документів та вносити записи пов`язані з розміром статутного капіталу та складу засновників (учасників) підприємства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо приватного підприємства "Ягуар-2005", що знаходиться за адресою: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Приморська, будинок 28 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33826926).
30.10.2020 надійшла заява представника позивачів про понесені судові витрати, що заявляються до стягнення (в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 29010/20 від 30.10.2020).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 позов задоволено частково: визнано недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року; відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" для прийняття рішення від 16 вересня 2015 року. Крім того, призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати (понесені у справі судові витрати) на 20.11.2020 об 11 год. 00 хв.
Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний договір є неукладеним через його непідписання позивачами, а отже ними обрано неефективний спосіб захисту щодо визнання цього договору недійсним, тому судом у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства «Ягуар-2005» від 15.09.2015 відмовлено. Також з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту суд відмовив і у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства від 16 вересня 2015 року, зазначивши при цьому, що вказаний документ не є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Отже, вказаний документ не породжує жодних правових наслідків для позивачів, не має для них обов`язкового характеру, а відтак, не порушує їх прав. З огляду на відмову в позові в частині вимог про визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства «Ягуар-2005» від 15.09.2015 та про визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства від 16.09.2015 через обрання позивачами неефективного способу захисту, тобто з підстав їх необґрунтованості, позовна давність у даному випадку не підлягає застосуванню, як вказав суд. В іншій частині суд задовольнив позов про визнання недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства «Ягуар-2005» від 16 вересня 2015 року, визнавши поважними причини пропуску позовної давності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та дійшов висновку про захист їх порушених прав відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2020 стягнуто з ОСОБА_3 по 6266,67 грн. витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Додаткове рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 позов задоволено частково, а тому заява представника позивачів про понесені судові витрати, що заявляються до стягнення (в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України) підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 1/3 від судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Так, скаржник вважає, що судом необґрунтовано не було застосовано строк позовної давності.
Крім того, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю. При цьому апелянт зазначив, що судом було порушено його право на подання власних пояснень та заперечень на подані позивачами докази.
09.12.2020 до суду апеляційної інстанції надійшли також доповнення відповідача до апеляційної скарги на вказане судове рішення з клопотанням про поновлення відповідачу строку на подання доповнень до скарги позивачів.
Судова колегія залишила без розгляду вказане клопотання, оскільки зазначені доповнення до апеляційної скарги були подані відповідачем протягом строку на апеляційне оскарження відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також звернулись з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, недослідження та ненадання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, просили скасувати рішення суду в частині відмови визнання недійсним договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства «Ягуар-2005» від 15 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі, в решті судове рішення залишити без змін. Так, скаржники наполягали на тому, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, адже був укладений без волевиявлення позивачів.
Вказані апеляційні скарги були об`єднані в одне провадження та призначені до сумісного розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_3 просив цю скаргу задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 у справі № 916/161/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні 02.02.2021 представники учасників справи надавали пояснення щодо доводів апеляційних скарг сторін.
10.02.2021 до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про понесені судові витрати, що заявляються до стягнення (в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України).
У судове засідання 10.02.2021 з`явився лише представник відповідача, який підтримав доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 , представник позивачів не з`явився, хоча про день, час та місце його проведення повідомлений під розписку у судовому засіданні 02.02.2021.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, останні містять копію договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року (далі - Договір), згідно з яким цей договір уклали Дарувальники: ОСОБА_2 , засновник Приватного підприємства "Ягуар-2005", надалі - "Дарувальник-1", ОСОБА_1 , засновник Приватного підприємства "Ягуар-2005", надалі - "Дарувальник-2" та Обдарований: ОСОБА_3 , а разом поіменовані "Сторони", в присутності директора Приватного підприємства "Ягуар-2005", ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 11-12).
Відповідно до п.п. 1, 2 Договору Дарувальник 1 та Дарувальник 2 дарують, а Обдарований приймає належні Дарувальнику 1 та Дарувальнику 2 частки в розмірі по 50 % в грошовому еквіваленті по 500,00 (п`ятсот) гривень в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" (надалі - Підприємство), зареєстрованого у виконавчому комітеті Білгород-Дністровської міської ради 05.10.2005 року, ідентифікаційний код 33826926, місцезнаходження: Україна, Одеська обл., Білгород-Дністровський, вул. Гагаріна, буд. 6, кв. 21, статутний капітал становить 1000,00 (одна тисяча) гривень.
Згідно із п.п. 3, 4, 5, 6 Договору про характер діяльності та про фінансовий стан справ Підприємства на момент цього договору "Обдарований" повідомлений. З моменту укладання цього договору до Обдарованого переходять права та обов`язки засновника Приватного підприємства "Ягуар-2005". Обдарований з моменту переходу до нього прав засновника, зобов`язується виконувати вимоги Статуту Підприємства, а також нести всі обов`язки що випливають із Статуту чинного законодавства. Після укладення цього договору в Статут Підприємства повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені в установленому законом порядку.
Дарувальник 1 та Дарувальник 2 стверджують, що належні їм частки в статутному капіталі Підприємства в розмірі 100 % в грошовому еквіваленті 1000,00 (одна тисяча) гривен, що є предметом цього договору, нікому іншому не продані, не подаровані, не міняні, не передані іншим чином не відчужені, в спорі не перебувають (п. 7 Договору).
У пункті 8 Договору зазначено, що Договір складено в чотирьох автентичних примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін цього договору.
У розділі "Підписи сторін договору" наявні підписи перед прізвищами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також відбиток печатки Приватного підприємства "Ягуар-2005".
Також у матеріалах справи наявна копія документу "Реєстрація Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" для прийняття рішення" (т. 1, а.с. 13), з якого вбачається, що місце прийняття рішення: м. Білгород-Дністровський Одеської області. Дата прийняття рішення: 16 вересня 2015 року. Дата реєстрації Засновників для прийняття рішення: 10 год.00 хв.
Порядок денний з питань, з яких приймається рішення Засновниками:
- зміна місцезнаходження Приватного підприємства "Ягуар-2005";
- прийняття до складу засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" ОСОБА_3 ;
- виключення зі складу засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- перерозподіл часток у статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005";
- проведення державної реєстрації змін до Статуту Приватного підприємства "Ягуар-2005", пов`язаних із зміною складу засновників та зміною місцезнаходження приватного підприємства.
Кількість осіб, які мають право на участь у прийнятті рішення відповідно до Статуту: 2 (дві) особи, а саме: Засновник ОСОБА_2 , який володіє 50 % часток в статутному капіталі Приватного підприємства; Засновник Прадко Ігор Олександрович, який володіє 50 % часток в статутному капіталі Приватного підприємства. Кількість осіб, які зареєструвалися для участі: 2 (дві) особи. Кількість голосів, що належать особам, які зареєстровані для прийняття рішення: 1000, що становить 100 % від загальної кількості часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" і що підтверджує правомочність прийняття рішень з питань зазначених в порядку денному.
У вказаному документі зазначено, що прийняття рішень Засновниками підприємства визнається правомочним. При цьому нижче цього напису у графі "Підписи Засновників" наявні підписи перед прізвищами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також відбиток печатки Приватного підприємства "Ягуар-2005".
Згідно із наявною у матеріалах справи копією Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року на зборах були присутні засновники Приватного підприємства "Ягуар-2005": ОСОБА_2 , частка у статутному капіталі становить 500,00 (п`ятсот) грн.; ОСОБА_1 , частка у статутному капіталі становить 500,00 (п`ятсот) грн., запрошені: ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 14-15).
Зі змісту копії Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року вбачається, що засновники вирішили:
- змінити місцезнаходження Приватного підприємства "Ягуар-2005" та встановити, що Приватне підприємство "Ягуар-2005" знаходиться за адресою: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Приморська, будинок № 28;
- прийняти до складу засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005", згідно заяви з внеском до статутного капіталу 1000,00 (однієї тисячі) гривень на підставі договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" ОСОБА_3 ;
- виключити зі складу засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з відчуженням останніми своїх часток у статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005", шляхом укладення договору дарування часток в статутному капіталі приватного підприємства;
- перерозподілити статутний капітал Приватного підприємства "Ягуар-2005" таким чином: ОСОБА_3 належить частка у статутному капіталі в розмірі 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 1000,00 (одна тисяча) гривень;
- доручити директору Приватного підприємства "Ягуар-2005", ОСОБА_3 , провести реєстрацію зміни до Статуту Приватного підприємства "Ягуар-2005", пов`язаних із зміною складу засновників та зміною місцезнаходження приватного підприємства, шляхом проведення реєстрації статуту Приватного підприємства "Ягуар-2005" в новій редакції.
За прийняття вказаних рішень, відповідно до даного документу, "За" проголосували одноголосно, "Утримались" - відсутні. Та нижче цього напису у графі "Підписи Засновників" наявні підписи перед прізвищами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також відбиток печатки Приватного підприємства "Ягуар-2005".
У заяві свідка, наданій в порядку ст. 88 ГПК України відповідачем, ОСОБА_3 вказав, що особисто ОСОБА_2 у його присутності підписав усі документи щодо призначення його директором та дарування часток, а підпис ОСОБА_1 уже містився на документах (т.1, а.с. 152).
Натомість позивачами надано висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи № 19-4839-48-40 по матеріалам справи № 495/5725/19 (провадження № 1-кс/495/3935/2019) за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160240000270 від 06.02.2019, складений 21.10.2019 завідуючим сектором почеркознавчих досліджень ЛКД № 2, судовим експертом першого класу ОСОБА_4 (т. 1, а.с.18-29)
Згідно з даним висновком експерта судово-почеркознавчою експертизою встановлено, що підписи у Рішенні Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, у Договорі дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, у документі - "Реєстрація Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005", для прийняття рішення", датованому 16 вересня 2015 року - виконані не самими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною третьої статті 719 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами
Відтак, для дарування такого виду майнових прав, як корпоративні права. необхідним є укладення договору дарування у письмовій формі.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (п.2.ст. 2 ГПК України).
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають із отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Враховуючи, що вказана вище судово-почеркознавча експертиза проводилась в рамках кримінального провадження, про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України експерта було попереджено, дану експертизу проводив завідуючий сектором почеркознавчих досліджень ЛКД № 2, судовий експерт першого класу ОСОБА_4 , колегія суддів не вбачає підстав для відхилення вказаного висновку експерта.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що у ході розгляду даної справи місцевим господарським судом відповідачем не заявлялось клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи в рамках розгляду цієї справи.
Також колегія суддів враховує, що відповідачем не надані та у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження скликання Загальних Зборів Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" на 16.09.2015, зокрема, повідомлення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про дату, час, місце проведення та порядок денний цих зборів, присутності на них позивачів та їх голосування за прийняті рішення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає доведеною обставину не підписання позивачами Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, документу - "Реєстрація Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005".
Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відтак, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, в якій Верховний Суд зазначив, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до критеріїв, визначених Європейським судом з прав людини, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (пункт 109 рішення у справі "Зінченко проти України" (заява № 63763/11; пункт 113 рішення у справі "Мельник проти України (заява № 72286/01); пункт 91 рішення у справі "Ухань проти України" заява № 30628/02). Проте належна реалізація права за ст. 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту прав, які позивачі, як учасники (засновники) юридичної особи, вважають порушеним, є саме визнання недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було виключено зі складу засновників підприємства у зв`язку з відчуженням останніми своїх часток у статутному капіталі, тому в задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі названого підприємства від 15.09.2015 Господарським судом Одеської області обґрунтовано відмовлено з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту.
Так само вірно відмовлено господарським судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства від 16 вересня 2015 року, оскільки вказаний документ не є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, тобто не породжує жодних правових наслідків для позивачів, не має для них обов`язкового характеру, а отже, не порушує їх прав.
Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, яка викладена у відзиві на позовну заяву, слід зазначити наступне.
Частиною першої статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 257 даного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
У зв`язку із відмовою в позові в частині вимог про визнання недійсним договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15.09.2015 та про визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства від 16.09.2015, позовна даність у даному випадку не підлягає застосуванню.
Щодо вимоги про визнання недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року, слід зазначити наступне.
Частиною першою, пунктом 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч.3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Статтею 117 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарського товариства зобов`язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов`язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
За приписами частин першою, другою, третьою статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Відтак, участь в управлінні підприємством є саме правом, а не обов`язком учасника (засновника), а ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як власники здійснювали свої права не безпосередньо, а через призначеного (обраного) керівника підприємства, судова колегія погоджується з відхиленням місцевим господарським судом твердження відповідача про те, що позивачі могли дізнатись своєчасно про порушення своїх прав.
Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.01.2019 № 2418416, зроблений за запитом родича ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , свідчить про те, що позивачі могли дізнатися про порушення своїх прав саме з цієї дати.
Виходячи з наведених обставин, позовна давність для вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів сплила 16.01.2020, а позовну заяву подано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 21.01.2020, що підтверджується відміткою Укрпошти на конверті, в якому надійшов позов до суду (т. 1, а.с. 35), тобто позивачі пропустили строк позовної давності.
Однак господарський суд обґрунтовано врахував необхідні витрати часу на проведення судової-почеркознавчої експертизи та складення висновку експерта від 21.10.2019 № 19-4839-48-40, який є основним та єдиним доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки вказаний період часу є значно більшим, ніж 5 пропущених днів.
За таких обставин Господарський суд Одеської області визнав поважними причини пропуску позовної давності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та дійшов висновку про захист їх порушених прав відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України.
Судова колегія погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції, у зв`язку з чим вважає обґрунтованим рішення даного суду про задоволення позову в частині визнання недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року.
Що стосується оскаржуваного додаткового рішення у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.
30.10.2020 до Господарського суду Одеської області надійшла заява представника позивачів про понесені судові витрати, що заявляються до стягнення в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 позов задоволено частково. Визнано недійсним Рішення Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 16 вересня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 2102,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання недійсним Договору дарування часток в статутному капіталі Приватного підприємства "Ягуар-2005" від 15 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині визнання недійсною Реєстрації Засновників Приватного підприємства "Ягуар-2005" для прийняття рішення від 16 вересня 2015 року.
Крім того, вказаним судовим рішенням призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати (понесені у справі судові витрати) на 20.11.2020.
До господарського суду першої інстанції надійшла також заява позивачів від 18.11.2020 про надання доказів, що підтверджують понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, до якої додано договір №93 про надання правової допомоги від 21.01.2019 з додатком №1, договір про надання правової допомоги №94 від 21.01.2019 з додатком №1 та акти виконаних робіт (наданих послуг) від 13.11.2020.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (пункт 3 частини першої, частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
В силу ч. 8 ст.129 вказаного Кодексу розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачами було дотримано вищевказані приписи господарського процесуального закону щодо заявлення вимог про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.1, ч.3 ст. 123 ГПК України).
Частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В силу статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
21.01.2019 між адвокатом Стрезєвим Анатолієм Івановичем, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Договори про надання правової допомоги, за умовами яких предметом цього договору є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого; потерпілого; особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні; особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію); особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; цивільного позивача чи відповідача в кримінальних справах; сторони чи учасника в цивільних справах; Божника - в органах державної виконавчої служби.
Відповідно до розділу 4 вказаних Договорів гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами та визначається в Додатку 1 до цього договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг та виникнення обов`язку щодо оплати їх вартості. Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура, який оформлюється у вигляді Додатку 2 до цього договору.
Відповідно до актів виконаних робіт (наданих послуг) від 13.11.2020 за договорами про надання правової допомоги, укладеними ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з адвокатом Стрезєвим А.І., були надані послуги на загальну суму по 18800,00 грн., а саме:
1. Вивчення наявних письмових документів та доказів, якими клієнт обґрунтовує свої права. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини по факту набуття права власності іншою особою на корпоративні права, власником яких вважає себе клієнт. Вивчення судової практики (позицій ВС) в аналогічних справах. Обрання найбільш доцільного та ефективного способу захисту прав клієнта, спрямованого на повернення в його власність корпоративних прав. Формування загальної правової позиції, консультування клієнта з даного приводу. Узгодження з клієнтом оптимального способу захисту його прав та обов`язків - 2500,00 грн.
2. Складання позовної заяви до Господарського суду Одеської області в інтересах клієнта та її спрямування до суду - 5000,00 грн.
3. Складання та подання заяви про забезпечення позову - 2500,00 грн.
4. Консультування у формуванні та поданні заяви державному реєстратору щодо виконання ухвали про забезпечення позову - 300,00 грн.
5. Складання та подання до суду (сприяння у поданні до суду, оголошення в судовому засіданні): відповіді на відзив; заявки свідка; клопотань до суду про залучення доказів, відкладення справи; заяви про усунення недоліків; заяви про понесені судові витрати; промови адвоката - 2500,00 грн.
6. Участь у судових засіданнях при розгляді справи - 6000,00 грн.
Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На адресу місцевого господарського суду 12.11.2020 надійшла заява відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якій відповідач просив суд відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовна заява була підписана безпосередньо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не їх представником.
Господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив вказаний довід відповідача, оскільки підписання позовної заяви безпосередньо позивачами не спростовує факт складання та подання позовної заяви адвокатом.
Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням часткового задоволення позову рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2020, заява представника позивачів про понесені судові витрати, що заявлені до стягнення (в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України) вірно задоволена судом пропорційно розміру задоволених вимог, а саме, 1/3 від судових витрат.
Щодо посилань ОСОБА_3 на те, що він був позбавлений права надати заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням наданих представником позивачів доказів згідно заяви останнього від 18.11.2020, судова колегія зазначає наступне.
Як вище згадувалось, рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2020, зокрема, призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати (понесені у справі судові витрати) на 20.11.2020 об 11 год. 00 хв., про що відповідач був обізнаний у зв`язку з присутністю його представників у відповідному судовому засіданні.
При цьому судова колегія зауважує про визначення частиною третьою статті 244 Господарського процесуального кодексу України стислих строків для ухвалення додаткового судового рішення - протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви, що зумовлює наявність певних обмежень для здійснення процесуальних дій.
Також колегія суддів зазначає, що, не дивлячись на вказані нарікання відповідача, 20.11.2021 його представником подано до господарського суду першої інстанції заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (з урахуванням заяви про надання доказів від 18.11.2020).
Відтак, наведені доводи апелянта не можуть служити підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду.
Інші доводи скаржників не спростовують вищевикладених висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та заяви позивачів про стягнення понесених судових витрат.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2020 у справі №916/161/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.02.2021.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран
