Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа №495/5977/18

провадження №61-6817св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ» (далі - ТОВ «ЗЕМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача 744 996, 56 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправними діями.

Позов мотивовано тим, що відповідно до наказу від 12 березня 1997 року ОСОБА_1 прийнято на посаду технічного директора ТОВ «ЗЕМ».

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ЗЕМ» від 18 квітня 2017 року розглянуто особисту заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2017 року та прийнято рішення про його звільнення з посади директора ТОВ «ЗЕМ» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25 квітня 2017 року.

30 червня 2017 року Державною фіскальною службою України проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ЗЕМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2016 року.

Відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки виявлено порушення пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, а саме - підприємством неправомірно занижено задекларовані показники у рядку 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, всього у сумі 110 000 грн, у тому числі за 2016 рік в сумі 110 000 грн.

Також відповідно до звіту незалежної аудиторської компанії ТОВ «ІНТЕРАУДИТ» про фактичні результати виконання завдань за погоджених процедур ТОВ «ЗЕМ» від 21 грудня 2017 року виявлено інші порушення, що виявились у перевитраті фонду оплати праці за 9 місяців, виплаті перевищених разових премій, премії виплачувались за підсумками роботи за місяць за наказами, у яких не відповідають періоди їх створення та виплати, винесення наказів про оголошення робочими вихідними днями

з відповідною заробітною платою, для працівників бухгалтерії та директора,

у зв`язку з виробничою необхідністю, безпідставно виплачені з каси підприємства грошові кошти у сумі 155 000 грн, зокрема директору

ОСОБА_1 у сумі 120 000 грн та головному бухгалтеру ОСОБА_2

у сумі 35 000 грн, тощо.

Відповідальною особою суб`єкта господарювання на той час був директор ТОВ «ЗЕМ» - ОСОБА_1 .

Внаслідок неправомірних дій, у період виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків на посаді директора, юридичній особі ТОВ «ЗЕМ» завдано майнову шкоду у розмірі 744 996,56 грн.

Відповідач, як посадова особа, діяв неправомірно і цими діями завдав товариству матеріальних збитків. Добровільно відшкодовувати шкоду відмовляється, що є підставою для її стягнення на підставі положень статтей 130, 134, 232 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 30 вересня 2019 року у задоволені позовних вимог ТОВ «ЗЕМ» відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «ЗЕМ» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 28 000 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ЗЕМ» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу право

на звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував на посаді директора ТОВ «ЗЕМ» в період з 12 березня 1997 року по 25 квітня 2017 року, предметом заявленого позову є саме відшкодування завданих його діями на посаді директора підприємства збитків, у зв`язку з виконанням ним посадових обов`язків.

Виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, з урахуванням предмету спору, яким є відшкодування завданих посадовою особою збитків підприємству, апеляційний суд дійшов висновку, що спір, який виник між ТОВ «ЗЕМ» та ОСОБА_1 , належить до господарської юрисдикції.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки розгляд справ, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, відносяться до компетенції господарських судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги частини третьої статті 3, частини першої статті 19, частини першої статті 255, частини четвертої статті 263 ЦПК України та помилково закрито провадження у справі.

Апеляційним судом не враховано, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позивач мотивує свої вимоги положеннями статей 3, 130, 135-3, 136, 139, 233 КЗпП України, при цьому до суду звертається саме юридична особа, як колишній роботодавець відповідача, а не власник (учасник, акціонер), як передбачено пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України, а тому в такій редакції позовної заяви даний спір не підпадає під критерії позову власника в інтересах юридичної особи до її посадової особи, відтак підвідомчий місцевому загальному суду та має розглядатись у порядку цивільного судочинства відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції послався

на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права в інших правовідносинах, а саме: пункт 4-1 частини першої статті 12 ГПК України, яка діяла до 15 грудня 2017 року та передбачала охоплення юрисдикцією господарських судів іншого суб`єктного складу учасників, а саме: безпосередньо господарського товариства, як позивача та його посадової особи, як відповідача.

Натомість на момент звернення з позовом ТОВ «ЗЕМ» - 03 липня 2018 року, пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачалося, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Тобто редакція пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України, коли

з позовом до суду звернулось ТОВ «ЗЕМ», в частині суб`єктного складу учасників господарського процесу відрізняється від пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України, висновок щодо застосування якої було надано

в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №638/15118/16-ц, і на який послався суд апеляційної інстанції.

У даній справі саме ТОВ «ЗЕМ», а не її власник (учасник), звернулося з позовом до суду, а також ТОВ «ЗЕМ» без згоди власника (учасника) здійснювало свої процесуальні права та обов`язки. Виходячи із суб`єктного складу учасників справи, даний спір відноситься до цивільної юрисдикції.

Суб`єктний склад учасників у цій справі не охоплюється тим складом, який підпадає під юрисдикцію господарських судів, тому суд апеляційної інстанції помилково, з порушенням частини третьої статті З, частини першої статті 19, частини першої статті 255, частини четвертої статті 263 ЦПК України закрив провадження у справі, як такої що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, у касаційній скарзі заявник заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України, оскільки апеляційним судом порушено правила суб`єктної юрисдикції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ЗЕМ» не погоджується з доводами відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

В обґрунтування клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник посилається на порушення апеляційним судом правил суб`єктної юрисдикції.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 березня 2021 року у справі

№ 361/3865/19 (провадження № 14-23цс21) для цілей тлумачення зазначеної норми (частини шостої статті 403 ЦПК України) звернула увагу, що у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення адміністративних справ», в редакції якого викладена зазначена частина шоста статті 403 ЦПК України, відзначено, що передача касаційними судами судових справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції має відбуватися за сукупної наявності таких підстав: наявності різної судової практики в подібних спорах в касаційних судах інших юрисдикцій; відсутності висновків Великої Палати Верховного Суду щодо предметної чи суб`єктної юрисдикції у подібних спорах; заявлення учасником справи, який оскаржує судове рішення, про порушення правил юрисдикції під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Оскільки підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, прямо обмежені законодавцем в процесуальному законі, справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише за наявності всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі відсутності хоча б одного із перелічених у цій нормі випадків справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду з підстав порушення правил юрисдикції, ОСОБА_1 не обґрунтував порушення цим судом правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Щодо вирішення касаційної скарги

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підставою для звернення ТОВ «ЗЕМ»до суду з даним позовом є завдання товариству матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 , як посадовою особою цього товариства, та яка, за доводами позивача, підлягає відшкодуванню на підставі положень статей 130, 134, 232 КЗпП України.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18).

Відповідно до статті 4 ГПК Україниправо на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Частиною другою статті 89 ГК України встановлено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №638/15118/19 (провадження №14-329цс19).

Аналіз змісту та підстав позову, поданого ТОВ «ЗЕМ», свідчить, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені.

Таким чином, правовідносини, які виникли між ТОВ «ЗЕМ» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень саме як посадової особи - директора підприємства.

Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади директора цього товариства.

Такий спір підлягає розгляду господарським судом відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України, в порядку господарського судочинства.

З такого ж тлумачення наведених вище норм виходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №638/15118/16 (провадження №14-329цс19) за позовом юридичної особи до колишнього директора цього товариства про відшкодування збитків.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом наведених у цій постанові висновків Великої Палати Верховного Суду, які стосуються застосування пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України, яка діяла до 15 грудня 2017 року, оскільки у цій постанові, посилаючись на вказану норму, яка була чинною на час звернення до суду з позовом, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що аналогічні положення містяться й у пункті 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Тобто, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №638/15118/16 (провадження №14-329цс19) висновки стосуються, як застосування пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України, яка діяла до 15 грудня 2017 року, так і пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України, в редакції, чинній після внесення змін 15 грудня 2017 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Крім того, зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову, дійшла висновку, що апеляційним судом правильно визначено юрисдикцію даного спору та обґрунтовано закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі, що суб`єктний склад у цій справі не підпадає під юрисдикцію господарських судів з тих підстав, що ТОВ «ЗЕМ» у спірних правовідносинах діє як роботодавець, а ОСОБА_1 , як колишній працівник, спростовуються змістом правовідносин, які виникли між сторонами та які стосуються вирішення спору щодо відшкодування завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені, що за змістом наведених вище норм підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко