ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" лютого 2023 р. Справа № 495/5977/18
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
при секретарі судового засідання: Ігнатишеній А.О.,
за участю представників сторін:
позивача: не з`явився
відповідача: Свида К.В., згідно ордеру,
розглянувши справу №495/5977/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ"(67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Піонерська, буд.4; 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 8, код ЄДРПОУ 24764280) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення шкоди в сумі 744996,56грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, пояснення учасників справи, клопотання, заяви сторін, процесуальні дії суду:
Позивач, позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 12.03.1997 ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора ТОВ «ЗЕМ», а 18.04.2017 за рішенням загальних зборів учасників товариства було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади.
Крім того, позивач вказує, що 30.06.2017 ДФСУ було проведено позапланову перевірку ТОВ «ЗЕМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, в результаті якої виявлено, що підприємством неправомірно занижено задекларовані показники на суму 110 000грн за 2016 рік.
Також позивач зазначає, що згідно звіту незалежної аудиторської компанії «Інтераудит» від 21.12.2017 виявлено, що перевитрата фонда оплати праці за 9 місяців 2017 року склала 207144 грн, а саме неправомірно, на думку позивача, виплачені премії за січень-квітень 2017 директору та головному бухгалтеру; наказами по підприємству були оголошені робочими вихідні дні з відповідною заробітною платою для виконання робіт з підготовки до аудиторської перевірки, документації та платіжних документів для узгодження нормативної характеристики технологічних витрат електроенергії в мережах в Міністерство енергетики України, що позивач вважає порушенням ст..71 КЗпП України; підприємством у березні 2017 року безпідставно виплачено з каси підприємства грошові кошти у сумі 155000грн директору та головному бухгалтеру; у квітні 2017 при звільненні директору було виплачено компенсацію за невикористані 115 днів відпустки 165529,85 грн, а також головному бухгалтеру за невикористані 96 днів відпустки 80482,56грн, що не відповідає ч.5 ст.11 ЗУ «Про відпустки».
Позивач відзначає, що за вказаний період правопорушення відповідальною особою товариства був директор ОСОБА_1 . Таким чином, позивач вважає, що відповідачем товариству було завдано матеріальну шкоду в сумі 744996,56грн.
Відповідач у відзивах на позов від 26.11.2018, від 16.02.2022 проти позову заперечує, зазначає, що в період перебування ОСОБА_1 на посаді директора, TOB «ЗЕМ» здійснювало діяльність з розподілу електричної енергії та мало ліцензію НКРЕ України на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. Також відповідач вказує, що не можливо визначити із позову позивача, із чого складається сума шкоди в розмірі 744996,56грн, та яким чином вона була розрахована, оскільки не наведено її детального розрахунку, а деякі суми виплат взагалі проводилися протягом 9 місяців 2017 року, тобто враховують і той період, коли відповідач вже звільнився та не працював, і в будь-якому випадку заявлену до відшкодування суму 744996,56 грн неможливо отримати шляхом додавання всіх сум, які, за твердженням позивача, були виплачені відповідачем з порушенням. Також відповідач зазначає, що до повноважень директора згідно п. 8.2.2. статуту ТОВ «ЗЕМ» (в редакції від 08.02.2008, яка діяла на момент виконання посадових обов`язків відповідачем) входить затвердження щорічного кошторису, штатний розклад і посадові оклади співробітників, встановлення порядку, строків та розміру їх преміювання; прийняття на роботу та звільнення з роботи співробітників Товариства і застосування до них заходів заохочення та накладення стягнення.
Поряд із цим відповідач відзначив, що дії директора товариства - ОСОБА_1 щодо преміювання, відповідали положенням Колективного договору від 16.01.2014, Положенню про преміювання працівників ТОВ «ЗЕМ». Крім того, за твердженням позивача, відповідно до постанови НКРЕКП від 12.12.2016 №2207 «Про встановлення тарифу на розподіл електричної енергії (передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) для ТОВ «Затоцькі електричні мережі» ТОВ «ЗЕМ», було передбачено витрати на оплату праці в структурі тарифу у 2017 році в розмірі 1906000 грн, але мали місце перевитрати на 7,14%, зумовлені необхідністю виплати компенсації не використаних відпусток при звільненні працівників, що відповідає ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», ч.1 ст.116 КЗпП України. Відповідач вважає, що позивач не навів обґрунтування щодо заподіяння шкоди в розмірі 11000грн у 2016 році. До того ж, відповідач вважає неналежним та недопустимим доказом звіт ТОВ «Інтераудит» від 21.12.2017, оскільки не відповідає стандартам проведення аудиторської перевірки.
Окремо, відповідач послався на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом.
Позивач подав відповідь на відзив від 01.11.2022, де навів пояснення щодо складових суми шкоди, про стягнення якої ним заявлено у позові.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.12.2021 постановлено передати цивільну справу №495/5977/18 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
12.01.2022р. справа №495/5977/18 надійшла до Господарського суду Одеської області та в той же день піддана автоматизованому розподілу між суддями, за результатами чого вказану справу розподілено на суддю Малярчук І.А. (протокол автоматизованого розподілу від 12.01.2022р.
Ухвалою суду від 14.01.2022 прийнято справу №495/5977/18 до провадження на стадії відкриття провадження по справі, призначено підготовче засідання суду на 09.02.2022р. об 11год.00хв.
У судовому засіданні 09.02.2022 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 02.03.2022 об 11 год. 00 хв.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно Указу Президента України №341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Ухвалою суду від 16.06.2022 встановлено розумний строк проведення підготовчого провадження по справі №495/5977/18, призначено підготовче засідання на 10.08.2022 о 14:00.
У судовому засіданні 10.08.2022 оголошено протокольну ухвалу про перерву до 02.11.2022 об 11год.30хв.
Відповідно до Указу Президента України №573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
У судовому засіданні 02.11.2022 оголошено протокольну ухвалу про перерву до 03.01.2023 о 15год.00хв.
Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Ухвалою суду від 03.01.2023 закрито підготовче провадження по справі №495/5977/18, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 13.02.2023 о 14год.00хв.
Згідно Указу Президента України від 06.02.2023 №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
Наказом ТОВ «ЗЕМ» №1-К від 12.03.1997 ОСОБА_1 було призначено на посаду технічного директора товариства.
Як вбачається із протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЗЕМ» №1/1804 від 18.04.2017, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 звільнено із займаної посади технічного директора.
Наказом №24-К від 25.04.2017 ОСОБА_1 визначив, що звільняється та призначив собі компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 115 днів.
Відповідно до п.5.1. статуту ТОВ «ЗЕМ» виконавчим органом товариства є його директор, який здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Згідно звіту про фактичні результати виконання завдань за погодженими процедурами ТОВ «ЗЕМ» від 21.12.2017, складеного ТОВ «Інтераудит», було встановлено перевитрати фонду оплати праці за 9 місяців 2017, відсутність підстав для виплати премій директору та головному бухгалтеру у січні - квітні 2017, за наказами, в яких не відповідають періоди їх створення, видання наказів про оголошення робочими вихідних днів у січні - липні 2017. Звіт має застереження, що він не є аудиторською перевіркою, а є лише констатацією виявлених фактів без надання їм оцінки.
Як вбачається із акту ГУ ДФС в Одеській області ДФСУ №00262/15-32-14-08/24764280 від 30.06.2017, виявлено заниження податку на прибуток в сумі 19800грн за 2016 рік та не сплату його податковим агентом, також виявлень порушення пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, а саме - підприємством неправомірно занижено задекларовані показники у рядку 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, всього у сумі 110 000 грн, у тому числі за 2016 рік в сумі 110 000 грн.
Також позивачем відповідачу було надіслано претензію №104 від 02.10.2017 про сплату шкоди в сумі 110000грн.
Відповідно до колективного договору, укладеного між уповноваженим представником власника в особі директора ТОВ «ЗЕМ» ОСОБА_1 та уповноваженим представником трудового колективу ТОВ «ЗЕМ» - Тихоплавом В.Г., зареєстрований 16.01.2014 Затоківським селищним головою за реєстраційним №212, передбачено, що адміністрація зобов`язується за конкретні результати роботи щомісячно проводити преміювання згідно з Положенням про преміювання (додаток 3 до колективного договору).
Положенням про преміювання працівників ТОВ «ЗЕМ» (п.2.1.) обумовлено, що величина премії за основні результати виробничо-господарської діяльності при виконанні показників та умов преміювання для працівників основної діяльності встановлюються від посадового окладу (місячної тарифної ставки) з доплатами та надбавками.
Величина премії визначається виходячи із планового фонду оплати праці у кошторисі витрат виробництва в межах регульованого фонду оплати праці.
Дія цього Положення відповідно до п. 1.2 розповсюджується на всіх працівників TOB «ЗЕМ».
Конкретний розмір оплати праці працівникам ТОВ «ЗЕМ» відповідно до п. 3.6 вказаного Положення визначається директором, виходячи з виконання ними своїх службових обов`язків.
Директор ТОВ «ЗЕМ» має право збільшувати розмір премії за особисті виробничі досягнення (п. 3.8 Положення).
Винагорода за результатами фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЗЕМ» за рік виплачується у межах затвердженого тарифу та згідно з фінансовими можливостями (п.3.11 Положення).
Одноразове заохочення працівникам з нагоди урочистих подій (ювілей держави, ювілей підприємства тощо) та пам`ятних дат виплачується в межах затвердженого тарифу та згідно з фінансовими можливостями (п. 3.12. Положення).
За сумлінну працю у ТОВ «ЗЕМ», зразкове виконання службових обов`язків, вагомий особистий внесок у розвиток економічної, правової, соціально-культурної та інших сфер діяльності трудового колективу виплачувати одноразове заохочення працівникам у межах затвердженого тарифу та згідно з фінансовими можливостями (п.3.13 Положення).
ТОВ «ЗЕМ» має ліцензію НКРЕ України на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами серії АБ №220552 від 02.09.1998.
Постановою НКРЕКП від 12.12.2016 №2207 «Про встановлення тарифу на розподіл електричної енергії (передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) для ТОВ «Затоцькі електричні мережі» ТОВ «ЗЕМ» було встановлено тариф на розподіл електричної енергії (передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) для 2 класу напруги на рівні 305,35 грн /МВт год (без ПДВ).
Структуру тарифу було визначено згідно з додатком №1 до вказаної постанови.
Затвердженою структурою тарифів передбачено перелік складових частин витрат з ліцензованого виду діяльності, що включаються в розрахунок тарифу, загальний розмір витрат по кожній складовій та розмір витрат на розподіл (передачу) електричної енергії. Серед витрат на оплату праці в структурі тарифу у 2017 році було передбачено 1906000грн.
У 2018 році НКРЕКП було проведено перевірку діяльності TOB «ЗЕМ» у сфері енергетики, про що складено Акт №250 від 09.07.2018 планової виїзної перевірки дотримання Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії. Перевірка ліцензованої діяльності ТОВ «ЗЕМ» проводилася за період з 01.01.2014 по 30.06.2018. перевіркою було встановлено, що у 2017 році постатейний аналіз затвердженої структури тарифів з розподілу (передачі) електричної енергій виявив, що операційні витрати ТОВ «ЗЕМ» при плані 3095 тис. грн фактично склали 3442 тис. грн, що на 347 тис. грн. (11,2%) більше, ніж було передбачено затвердженою структурою тарифів. Структурою тарифів на 2017 рік, яка є додатком №1 до постанови НКРЕКП від 12.12.2016 №2207 передбачено 1906 тис грн витрат на оплату праці. Також встановлено, що по статті «Витрати на оплату праці фактично використано 2042 тис. грн, що на 7,14% більше затверджених тарифом (1906 тис. грн). Перевитрата зумовлена необхідністю виплати компенсації не використаних відпусток при звільненні працівників. Отже, за результатами перевірки ліцензованої діяльності ТОВ «ЗЕМ» Комісія дійшла висновку, що зазначені в акті причини збільшення витрат є обґрунтованими. Порушення п.п. 11 п. 2.3 Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії щодо обов`язку ліцензіата дотримуватися визначених напрямків та обсягів використаних коштів за статтями витрат відповідно до встановленої рішенням НКРЕКП, зокрема постановою НКРЕКП від 12.12.2016 №2207 «Про встановлення тарифів на розподіл електричної енергії (передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) для ТОВ «ЗЕМ», структури тарифів на розподіл електричної енергії відбулося за об`єктивних обставин.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши правові позиції, пояснення сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позову, суд дійшов наступних висновків.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Породжуючи настання цивільних прав та обов`язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування шкоди вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв`язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення шкоди як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності такої шкоди та обґрунтованості її розміру.
З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність шкоди в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та шкодою. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини(ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України).
Згідно ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Відповідно до ст.135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
За положеннями ст.136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу (ст..ст.137, 138 КЗпП України).
Як роз`яснено у п.4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №12 від 11.12.2015 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода. Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпПУ). Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода, протиправна поведінка працівника, вина в діях чи бездіяльності працівника прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.
З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать: а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін "недостача" не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей; б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося; в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов`язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь - це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки; г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об`єктів); д) зіпсуття матеріальних цінностей - це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей; е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача; є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена; ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена; з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов`язкову державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на пункт 1 частини другої статті 127 КЗпПУ такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників; и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у пункті 4 постанови Пленуму ВСУ N 14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це - неодержаний прибуток. і) виплати на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків; ї) нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв`язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв`язку з ліквідацією юридичної особи-боржника); й) нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена. Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність. Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина. Зі змісту частини другої статті 130 КЗпПУ матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди. Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому суддям слід використовувати визначення вини викладене в статтях 23 - 25 Кримінального кодексу України з урахуванням особливостей трудових правовідносин. Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки). Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання. Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов`язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити. Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості. Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості. Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпПУ, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпПУ. Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності. Так, пункт 1 частини першої статті 133 КЗпПУ встановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування. За умисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна пункт 5 частини першої статті 134 КЗпПУ встановлена повна матеріальна відповідальність. Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім). Прямий зв`язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.
Адже згідно зі змістом частини другої статті 130 КЗпПУ матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов`язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (стаття 30 КЗпПУ). Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Проведеним узагальненням виявлено непоодинокі випадки неповного з`ясування судами наявності підстав та умов матеріальної відповідальності працівників, невмотивованості судових рішень, що призводило до їх скасування апеляційними судами і ВССУ та відповідно затягування строків розгляду справ цієї категорії. Згідно з частиною другою статті 130 КЗпПУ матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Слова, що містяться в частині другій статті 130 КЗпПУ, "повний розмір заподіяної шкоди" означають можливість стягнення з працівника, у передбачених законом випадках, суми, що дорівнює прямій дійсній шкоді. Отже, повний розмір заподіяної шкоди в контексті статті 130 КЗпПУ є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.
Як зазначено в п.13 Узагальнень, обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Шкода у вигляді витрат визначається за фактичними виплатами (сплачено за ремонт пошкоджених працівником цінностей, переплачено за договором, переплачена заробітна плата, сплачено неустойку, сплачені фінансові санкції тощо).
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 в період з 12.03.1997 по 25.04.2017 працював на посаді технічного директора ТОВ «ЗЕМ».
Наказом №24-К від 25.04.2017 ОСОБА_1 визначив, що звільняється та призначив собі компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 115 днів.
Відповідно до ч.1 ст.24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, не вбачається порушення чинного законодавства директором при прийнятті ним наказу про компенсацію собі невикористаних днів відпустки. Протилежне твердження позивача, на увагу суду не заслуговує, так не є нормативно обґрунтованим.
Щодо тверджень позивача про те, що діями директора ОСОБА_1 по преміюванню працівників нанесено шкоду товариству, слід зазначити, що до повноважень директора товариства згідно п.8.2.2. статуту відноситься заохочення працівників, отже у розумінні ст.130 КЗпП України преміювання працівників не має наслідком заподіяння шкоди підприємству директором, оскільки таке відноситься до його посадових обов`язків, відповідає умовам Колективного договору та положення товариства про преміювання.
Твердження про протиправність перевищення фондів на преміювання спростовується встановленими у акті НКРЕКП №250 від 09.07.2018 обставинами обґрунтованості такої перевитрати, що була обумовлена необхідністю виплати компенсації не використаних відпусток при звільненні працівників.
Поряд із цим, суд не бере до уваги наданий позивачем звіт про фактичні результати виконання завдань за погодженими процедурами ТОВ «ЗЕМ» від 21.12.2017, складений ТОВ «Інтераудит», оскільки він не є звітом, складеним за результатами аудиторської перевірки та його відомості не можуть мати законодавчо встановленої форми встановлення певних обставин.
Щодо посилання позивача на виявлення ГУ ДФС в Одеській області ДФСУ (акт №00262/15-32-14-08/24764280 від 30.06.2017) заниження податку на прибуток в сумі 19800грн за 2016 рік та його несплату товариством, слід зазначити, що дана сума податку не є податковим зобов`язанням ТОВ «ЗЕМ», а згідно п.п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України є податковим зобов`язанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке було оплачено вказаними особами самостійно 27.07.2018 згідно квитанцій №13168803 та 13168771.
Поряд із цим позивач не навів суду підстави вважати суму списаної поворотної матеріальної допомоги працівникам в сумі 110000грн шкодою та не подав доказів такого.
Отже, за викладених обставин, позивачем не доведено суду існування у діях ОСОБА_1 ознак протиправності, самого факту заподіяння шкоди ТОВ «ЗЕМ», що виключає можливість стверджувати про наявність правопорушення, яке б мало наслідком виникнення у відповідача обов`язку до відшкодування суми, яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача у позові по даній справі.
Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 744996,56грн не підлягає судом задоволенню у повній мірі.
Внаслідок відмови судом у позові позивача, клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності судом не розглядається.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
За розгляд даного позову позивач сплатив 11174,96грн судового збору, який у повній мірі покладається на позивача, внаслідок повної відмови судом задоволенні його позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 233, 236, 237, 238, 241 ГПК України суд, -
УХВАЛИВ:
1. Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ"(67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Піонерська, буд.4; 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 8, код ЄДРПОУ 24764280) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення шкоди.
2. Понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ"(67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Піонерська, буд.4; 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 8, код ЄДРПОУ 24764280) витрати на оплату судового збору в сумі 11174,96грн покласти на останнього.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 15 лютого 2023 р.
Суддя І.А. Малярчук
