Справа № 752/25588/17
Провадження № 2/752/2652/21
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
22.02.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
з участю секретаря Власенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Киві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України", третя особа - Міністерство охорони здоров"я України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в:
05 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 31.12.2015 р. по 12.08.2016 р. вона працювала на посаді генерального директора Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» ( далі- ДП «Державний експертний центр МОЗ»). Наказом МОЗ України від 12.08.2016 р. № 81-о її було звільнено з займаної посади. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року її було поновлено на посаді генерального директора ДП «Державний експертний центр МОЗ» з 15.08.2016 року. До цього часу вказане судове рішення виконано не було. Згідно відповіді ДП «Державний експертний центр МОЗ» її середньоденний заробіток складав 1 357 грн. 27 коп.
З огляду на викладене, просила стягнути з ДП «Державний експертний центр МОЗ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2016 року по 19.07.2017 року у розмірі 306 053,11 грн.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. (а.с. 14 т.1)
Відповідач ДП "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я Укпаїни" 23 травня 2018 року подав до суду заяву про застосування позовної давності. (а.с. 27 т.1) Вказує, що про можливе порушення свогоправа позивач дізналася 15 серпня 2016 року, приймаючинаказ № 541к, відповідно до якого вона склала з себе повноваження генерального директора Центру. Зважаючи на сплив позовної давності, просить відмовити в задоволенні позову.
23 травня 2018 року відповідач ДП "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України" подав відзив на позовну заяву. (а.с. 33 т.1) Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки наказом Міністерства охорони здоров"я України від 12 серпня 2016 року № 81-0 позивача на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України було звільнено із займаної посади генерального директора Центру у зв"язку з порушенням умов контракту від 31 грудня 2015 року № 845. Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з позовом до МОЗ України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 145 227,89 грн. та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Постановлено поновити її на посаді генерального директора Центру та стягнути з МОЗ моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. В задоволенні позову відмовлено в частині стягнення з Центру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 145 227,89 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2017 року зменшено розмір моральної шкоди до 3 000 грн. Прийняті судами рішення у вказаній справі грунтуються на тій обставині, що наказом Центру від 15 серпня 2016 року № 541 к позивач відповідно до наказу МОЗ України від 12 серпня 2016 року № 81-0 та пункту 8 статті 36 КЗпП України, з 15 серпня 2016 року склала з себе повноваження генерального директора Центру, що виключає можливість стягнення з Центру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 66 т.1)
09 липня 2018 року ОСОБА_1 надіслала до суду відповідь на відзив. (а.с. 71 т.1) Просить задовольнити позов.
26 липня 2018 року третя особа - Міністерство охорони здоров"я України надіслало письмові пояснення по справі. (а.с. 81) Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки 15 серпня 2016 року позивачу була виплачена заробітна плата у розмірі 37 955,59 грн. за відпрацьовані дні.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено стягнути з ДП "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 306 053 грн. 11 коп. за період з 15.08.2016 р. по 19.07.2017 р. (а.с. 148 т.1)
Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року змінено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року в частині застосування норм матеріального права. В решті рішення суду залишено без змін. (а.с. 217 т.1)
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року скасовані рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року. Справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. (а.с. 67 т.2)
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.
Представник відповідача ДП "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України" в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на сплив позовної давності.
Представник третьої особи - МОЗ України в судовому засіданні також заперечувала проти задоволення позову.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.
31 грудня 2015 року між Міністерством охорони здоров"я України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 845, на підставі якого останню призначено на посаду генерального директора ДП "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України" на термін з 31 грудня 2015 року по 31 грудня 2018 року, про що було видано наказ МОЗ України від 31 грудня 2015 року № 134-о.
Наказом МОЗ України від 12 серпня 2016 року № 81-о ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ДП "Державний експертний центр міністерства охорони здоров"я України" у зв"язку з порушенням умов контракту згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України.
Як підставу для видачі наказу про звільнення азначено контракт від 31 грудня 2015 року № 845.
Наказом ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 541-к від 15 серпня 2016 року ОСОБА_1 склала з себе повноваження генерального директора Центру, відповідно до наказу МОЗ України від 12 серпня 2016 року № 81-0 з 15 серпня 2016 року.
Позивач не погодилась з підставами свого звільнення та оскаржила наказ про звільнення її з займаної посади.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 поновлено на посаді генерального директора ДП «Державний експертний центр МОЗ» з 15 серпня 2016 року. У задоволенні позову до Міністерства охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено (а.с. 4-11 т.1).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року у вказаній частині залишено без змін (а.с. 49-52 т.1). Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2017 року залишено без змін.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до цього часу на посаді генерального директора ДП «Державний експертний центр МОЗ» поновлено не було.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що згідно статей 116 (строки розрахунку при звільненні), 117 (відповідальність за затримку розрахунку при звільненні) КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 15 серпня 2016 року по 19 липня 2017 року (а. с. 2).
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Тлумачення частини третьої статті 49 ЦПК України свідчить, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43. постанови Велика Палата Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Проте, в судовому засіданні позивач не зверталася до суду з заявою про зміну предмету або підстав позову.
Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що ОСОБА_1 просила стягнути з ДП «Державний експертний центр МОЗ» середній заробіток з 15 серпня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто, як до моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі (15 лютого 2017 року, так і після до залишення без змін у цій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом (19 липня 2017 року).
Згідно статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, і не стосується виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Встановлено, що відповідно до наказу Центру № 541 к від 15.08.2016 р. "Про складення повноважень" позивачу 15 серпня 2016 року була виплачена заробітна плата в сумі 37 955,59 грн. за відпрацьовані дні, що підтверджується розрахунком при звільненні № ФЦ000000042 від 15 серпня 2016 року, розрахунковим листом, платіжним дорученням від 15 серпня 2016 року, листом про зарахування від 15 серпня 2016 року. (а.с. 38 - 42)
В резолютивній частині позовної заяви ОСОБА_1 міститься також посилання на статтю 235 КЗпП, згідно частини 2 якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
З тексту рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року вбачається, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. (а.с. 4-11 т.1) Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2017 року в цій частині рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 15 лютого 2017 року залишено без змін. (а.с. 49 т.1)
Відповідно до ст. 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий сіпр про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведенного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці за час затримки.
З заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2017 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України" позивач не зверталася. В даній позовній заяві вона просить стягнути з 15.08.2016 р. по 19.07.2017 року середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 306 053,11 грн. (а.с. 3 т.1)
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві просить "стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу", суд вважає необхідним зазначити, що згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Тобто, стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що: «якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права». Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 524/415/16-ц (провадження № 61-713св17) та від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18)».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) вказано, що: «виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 761/22614/16-ц (провадження № 61-8620св18)».
Станом на 05 грудня 2017 року, що є датою подання позову позивача до відповідача, строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, сплинув.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідач ДП "Державний експертний центр МОЗ» 23 травня 2018 року подав заяву про застосування строку позовної давності. Зазначає, що про можливе порушення свого права ОСОБА_1 дізналася 15 серпня 2016 року, приймаючи наказ № 541к, відповідно до якого позивач склала з себе повноваження генерального директора Центру.
Такі доводи відповідача в судовому засіданні не спростовані позивачем.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров"я України", третя особа - Міністерство охорони здоров"я України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 02 березня 2021 року.
Суддя:
