Справа № 752/25588/17 Головуючий 1 інстанція- Гусак О.С.
Провадження № 22-ц/824/4120/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
П О С Т А Н О В А
іменем України
28 лютого 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 16 серпня 2022 року за заявою Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» про поворот виконання рішення у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України», третя особа без самостійних вимог Міністерство охорони здоров`я України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
У червні 2021 року відповідач ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України»звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення суду, яка мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 15 листопада 2018 року у справі №752/25588/17 було задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України», третя особа - МОЗ України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 306053,11 грн. за період з 15 серпня 2016 року по 19 липня 2017 року. Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року вказане рішення змінено в частині застосування норм матеріального права, а саме застосування до спірних правовідносин ст.236 КЗпП України, в решті рішення залишено без змін.
Вказував, що на підставі виданого судом виконавчого листа № 752/25588/17 від 19 грудня 2018 року постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києва від 05 березня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58533197 щодо стягнення з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 306053,11 грн., виконавчого збору у розмірі 30605,31 грн. та витрат виконавчого провадження у сумі 500 грн, що разом склало 337158,42 грн. Відповідно до платіжної вимоги № 58533197/34 державного виконавця 06 та 15 березня 2021 року примусово списано з рахунків ДП «Державний експертний центр
- 2 -
Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 56357,57 грн. та 280800,85 грн., що разом склало 337158,42 грн.
Посилався, що за результатами розгляду касаційної скарги ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України Верховний Суд постановою від 11 червня 2020 року скасував судові рішення і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час повторного розгляду даної справи рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 22 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 01 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, оскільки позивачка перебувала у трудових відносинах із МОЗ України, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 15 лютого 2017 року у справі № 752/12962/16-ц та виключає можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України». У зв`язку з наведеним просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» грошові кошти у сумі 306053,11 грн. в порядку повороту виконання рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 листопада 2018 року у справі № 752/25588/17.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 16 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» про поворот виконання рішення.
Не погоджуючись із ухвалою суду відповідач ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанціїта прийняти постанову, якою заяву задоволити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про те, що кошти у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою, яка не підлягає поверненню. Суд не врахував, що згідно ст.1 Закону «Про оплату праці», ст.94 КЗпПУ, ст.1 Конвенції про захист заробітної плати від 30 червня 1961 року заробітна плата це грошові суми, які виплачуються за виконану роботу, і не може відноситися до державних гарантій про що йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 щодо тлумачення ч.2 ст.233, ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці». Вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Висновки суду щодо відсутності доказів на підтвердження надання позивачем неправдивих відомостей, на підставі яких таке рішення було прийняте, є помилковими, бо відповідач даними обставинами не мотивував свою заяву. Суд, неправильно застосував положення ч.2 ст.445 ЦПК України, оскількидана справа не відноситься до категорії справ про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають із трудових правовідносин.
Позивачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Бабаніна А.М. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законну і обгрунтовану ухвалу і правомірно відмовив у задоволенні заяви ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» про поворот виконання рішення суду, а доводи апеляційної скарги представника Центру є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» адвокат Дараган О.Ю. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва як незаконну.
Представник ОСОБА_1 адвокат Бабанін А.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість
- 3 -
судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Третя особа МОЗ України належно повідомлена про розгляд справи, до суду не з`явилася, причин неявки ен повідомил, що згідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні заяви ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається.
Вийнятком є випадок, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, чого в даній справі не встановлено.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону.
Відповідно до положень п.3 ч.2 ст.444 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він відмовляє в позові повністю.
Згідно приписів ч.2 ст.445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 15 листопада 2018 року у справі № 752/25588/17 задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 серпня 2016 року по 19 липня 2017 року у розмірі 306053,11 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року вказане рішення змінено в частині застосування норм матеріального права, а саме застосування до спірних правовідносин ст.236 КЗпП України, в решті рішення залишено без змін.
19 грудня 2018 року Голосіївським районним судом м.Києва видано виконавчий лист № 752/25588/17 про стягнення з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 306053,11 грн.
Постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києва від 05 березня 2019 року за виконавчим листом № 752/25588/17 відкрито виконавче провадження № 58533197, в межах якого з ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» на коирсть ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в розмірі 306053,11 грн., виконавчий збір у розмірі 30605,31 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 500 грн., а всього стягнуто 337158,42 грн.
Також судом встановлено, що в подальшому постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 листопада 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 22 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 01 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
- 4 -
За таких обставин з огляду на приписи закону про те, що поворот виконання не допускається у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, а також відсутність доказів щодо обґрунтування рішення рішення від 15 листопада 2018 року на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні заяви про поворот виконання рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про те, що кошти у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою, яка не підлягає поверненню, що суперечить ст.1 Закону «Про оплату праці», ст.94 КЗпПУ, ст.1 Конвенції про захист заробітної плати від 30 червня 1961 року та рішенню Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, згідно яких середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з наступних підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, вирішуючи питання про правову природу та сутність середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Велика Палата зазначила: «На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом ч.2 ст.235 КЗпПУ, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою».
Це ж стосується посилань у апеляційній скарзі на те, що суд неправильно застосував положення ч.2 ст.445 ЦПК України, оскільки дана справа не відноситься до категорії справ
- 5 -
про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають із трудових правовідносин, які є безпідставними, бо здійснені позивачці ОСОБА_1 виплати очевидно та поза всяким розумним сумнівом випливають із трудових парвовідносин, а не з інших, наприклад із правовідносин захисту прав споживачів, сімейних чи виборчих тощо).
Доводи апеляційної скарги про помилковість посилань суду в ухвалі на відсутність доказів на підтвердження надання позивачем неправдивих відомостей, на підставі яких рішення суду було прийняте, з огляду на те, що відповідач даними обставинами не мотивував свою заяву, необгрунтовані.
Апеляційний суд звертає увагу заявника на те, що при вирішенні питання про поворот виконання, суд в обов`язковому порядку має врахувати приписи ч.2 ст.445 ЦПК України незалежно від посилань на це заявника і за наявності підстав застосувати їх, оскільки дана норма є імперативною і покладає на суд такий обов`язок.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суду.
Даючи оцінку доводам сторін, викладеним у апеляційні скарзіта відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 16 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді:
