ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 127/21764/17
Провадження № 14-115цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Громадська організація товариства садоводів «Малинівка»,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Громадської організації товариства садоводів «Малинівка» (далі - ГО ТС «Малинівка», товариство садоводів, товариство відповідно) на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року у складі судді Гриневича В. С., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у складі судді Гриневича В. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів Матківської М. В., Берегового О. Ю., Сопруна В. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГО ТС «Малинівка» про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів товариства, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати недійсними та скасувати рішення, оформлені протоколом проведення позачергових загальних зборів товариства від 16 липня 2017 року про: обрання головуючого та секретаря зборів; обрання рахункової комісії; оголошення недовіри і звільнення голови правління товариства; обрання голови правління, членів правління та ревізійної комісії товариства; визначення особи, яка має право представляти товариство для здійснення реєстраційних дій;
- поновити його на посаді голови правління товариства;
- стягнути з відповідача 10 тис. 418 грн 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що з 28 травня 2016 року позивач працював на посаді голови правління ГО ТС «Малинівка». 05 жовтня 2017 року він отримав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), згідно з яким керівником товариства є ОСОБА_2 . На звернення позивача до державного реєстратора стосовно документів, на підставі яких була здійснена реєстрація зміни керівника громадської організації, отримав копію протоколу проведення позачергових загальних зборів товариства від 16 липня 2017 року, копію реєстру осіб, які брали участь у позачергових загальних зборах товариства, що є додатком до цього протоколу, та копію рішення державного реєстратора від 02 жовтня 2017 року. На підставі рішення позачергових загальних зборів товаристваОСОБА_1 звільнено з посади голови правління товариства садоводів та обрано головою правління цього товариства ОСОБА_2 , заступником голови - ОСОБА_3 , а також інших членів правління та ревізійної комісії.
Посилався на те, що зазначені рішення загальних зборів ухвалені з порушенням норм Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI), статті 60 Закону України «Про господарські товариства», статей 92, 100 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Статуту ГО ТС «Малинівка» (далі-Статут).
Звільнення з роботи відбулось із порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме в період його тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 березня 2018 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено: визнано недійсними та скасовано рішення позачергових зборів товариства, оформлені протоколом від 16 липня 2017 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління товариства; стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 17 тис. 265 грн 44 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів; стягнуто з товариства на користь ОСОБА_1 640 грн 00 коп. судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проведення позачергових зборів товариства відбулося з порушенням норм ЦК України, Закону № 4572-VIта Статуту товариства. Крім того, позивача звільнено на підставі пункту 3.8 Статуту ГО ТС «Малинівка», який у цьому Статуті відсутній. Протокол від 16 липня 2017 року не містить обґрунтованих підстав для звільнення позивача з посади голови правління товариства.
17 травня 2018 року додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області стягнуто з ГО ТС «Малинівка» на користь держави судовий збір у сумі
1 тис. 280 грн 00 коп.
11 липня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції надав оцінку зібраним у справі доказам та встановив численні порушення вимог чинного Статуту товариства, допущені при проведенні позачергових зборів товариства, та про невідповідність у результаті прийнятих рішень, зафіксованих у різних (трьох замість одного) протоколах, волі осіб, які були присутні на зборах і брали участь у голосуванні, внаслідок чого оспорюване позивачем рішення про його звільнення є незаконним.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У серпні 2018 року ГО ТС «Малинівка», від імені якої діяв голова правління ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, в якій просила скасувати зазначені судові рішення, а провадження в справі - закрити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач перебував на виборній посаді голови правління ГО ТС «Малинівка» на платній основі, його діяльність підпорядковувалася Закону № 4572-VI та Статуту товариства. Спір, що виник, належить до виключної компетенції внутрішньоорганізаційної діяльності громадської організації. За частиною третьою статті 221 КЗпП України установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань за рішенням органів, що їх обрали. Суди не врахували, що спірні правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчать положення статті 221 КЗпП України. Суди, вдавшись до обговорення правомірності обґрунтування у протоколі проведення позачергових загальних зборів товариства, вийшли за межі своєї компетенції та ухвалили незаконні судові рішення, які підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від
19 березня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки по суті спору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
23 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
04 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
17 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що вирішивши питання про правомірність рішення загальних зборів громадської організації, суди вийшли за межі своєї компетенції з огляду на те, що державні органи не повинні втручатися у статутну діяльність об`єднань громадян при звільненні від виборної посади його членів, що відповідно до Статуту відноситься виключно до повноважень зборів (зборів уповноважених) товариства, та не може бути предметом розгляду в судовому порядку. Крім того, керувався тим, що є необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (справа № 120/248/19-а) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 916/978/17), про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, в судовому порядку.
15 липня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди встановили, що ОСОБА_1 як член громадської організації з 28 травня 2016 року був керівником і підписантом ГО ТС «Малинівка». Це підтверджується витягом з ЄДР від 16 червня 2016 року.
10 червня 2017 року ініціативна група ГО ТС «Малинівка» надіслала голові товариства ОСОБА_1 лист № 117, у якому зазначила, що члени товариства виражають недовіру голові товариства і вимагають проведення позачергових загальних зборів у визначений термін з таким порядком денним: 1) звіт голови товариства ОСОБА_1 за період роботи на виборній посаді голови товариства з 25 травня 2016 року на цей час; 2) звіт ревізійної комісії; 3) перевибори органів правління та органів контролю товариства; 4) затвердження кошторису на 2017 рік (у тому числі фонду заробітної плати голови та бухгалтера товариства); 5) розмір членських внесків; 6) інші питання.
17 червня 2017 року ініціативна група ГО ТС «Малинівка» звернулася до голови правління товариства ОСОБА_1 із заявою № 119 про погодження списків членів ГО (156 чоловік), надання відповіді та скликання правління, визначення дати зборів.
08 липня 2017 року ревізійна комісія товариства в складі голови комісії ОСОБА_4 і члена комісії ОСОБА_5 прийняла рішення № 125, яким визнала законною вимогу більше 1/3 частини членів товариства про проведення позачергових загальних зборів, призначивши їх на 16 липня 2017 року.
16 липня 2017 року на позачергових загальних зборах, оформлених протоколами № 1, 2, ухвалені рішення про: відкликання голови правління товариства садоводів ОСОБА_1 з посади голови правління ГО ТС «Малинівка» згідно з пунктом 3.8 Статуту товариства та звільнення за статтею рішенням правління»; звільнення ОСОБА_1 з посади керівника товариства за статтею 41 КЗпП України згідно з чинним законодавством; скасування права, наданого ОСОБА_1 , вчиняти дії від імені юридичної особи - товариства садоводів «Малинівка» без довіреності, зокрема підписувати договори тощо; обрання головою правління товариства ОСОБА_2 із 16 липня 2017 року; подання відомостей про нового керівника до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.
Станом на 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 був керівником ГО ТС «Малинівка», що підтверджується витягом з ЄДР № 23162240.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що необхідно відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (справа № 120/248/19-а) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 916/978/17), про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, у судовому порядку.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав хибними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які розглянули вказану справу за правилами цивільного судочинства та вважали, що на спірні правовідносини поширюються положення КЗпП України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що основною ознакою трудових відносин є врегулювання процесу трудової діяльності та її організації нормами трудового законодавства. Разом з тим позивач перебував на виборній посаді, його діяльність регулювалася Статутом товариства, предметом позову у цій справі є оскарження позивачем рішення загальних зборів товариства, яке оформлене протоколом від 16 липня 2017 року, на яких, зокрема, вирішено припинити його повноваження як голови правління товариства та звільнити з посади. Отже, такий спір не може бути предметом розгляду в судовому порядку.
При розгляді справиВелика Палата Верховного Суду має відповісти на питання щодо можливості розгляду в судах указаного спору, визначення його предметної юрисдикції та переглянути судові рішення судів попередніх інстанцій щодо результатів вирішення спору.
Основним питанням при розгляді вказаної справи є визначення можливості розгляду такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність
(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.
Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).
Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.
Разом з тим відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.
Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.
Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.
У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно допункту 11 частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.
Частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні». Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.
Можна зробити висновок, що на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.
З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах:
1) добровільності;
2) самоврядності;
3) вільного вибору території діяльності;
4) рівності перед законом;
5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);
6) прозорості, відкритості та публічності.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.
Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.
У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.
Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.
У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.
Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.
З урахуванням вимог цього Закону можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.
Можна зробити висновок, що внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.
Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.
Цей позов подано на захист права позивача на участь у діяльності органу управління громадського об`єднання товариства садоводів, тобто в управлінні товариством, порядку скликання загальних зборів членів ГО ТС «Малинівка» та правомочності їх рішення.
Вказане рішення зборів зачіпає як права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом та керівником такої юридичної особи, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства.
З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.
Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.
У цьому випадку позов стосується саме захисту прав позивача на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління товариства садоводів та порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішень.
Це підтверджується і практикою розгляду судами справ такої категорії, яка є різнонаправленою.
Упостанові від 30 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вважала, що ГО «Болгарський культурно-просвітницький центр «Делжилер» не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства», а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви). Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які Велика Палата Верховного Суду не вважала корпоративними, вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства (справа № 916/978/17, провадження № 12-100гс18).
У постанові від 05 травня 2020 року Касаційний адміністративний суд зробив висновок, що спір щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії громадського об`єднання зумовлює відновлення порушених корпоративних прав, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (справа № 120/248/19-а).
Тобто існує необхідність вирішити питання про визначення предметної юрисдикції у спорах між членами громадської організації товариства садоводів та громадською організацією з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів щодо припинення повноважень одного з органів управління цією організацією.
При вирішенні цього питання Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у діючій редакції.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
За змістом статті 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу у діючій редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема й справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
У справі, яка розглядається, у жовтні 2017 року позивач - голова правління товариства садоводів ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати рішення зборів, яке оформлене протоколом проведення позачергових загальних зборів садівничого товариства, про висловлення недовіри ОСОБА_1 та про звільнення його з посади голови правління товариства.
За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.
За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.
З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Разом з тим відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI, який набрав чинності з 01 січня
2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.
За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята статті 1 Закону № 4572-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.
У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.
Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста статті 3 Закону № 4572-VI).
Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.
Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.
Статут ГО ТС «Малинівка» затверджено загальними зборами уповноважених представників товариства садоводів 26 листопада 2016 року, зареєстрований Головним територіальним управлінням юстиції у Вінницькій області 05 грудня 2016 року. Статут є основним документом, що регулює діяльність об`єднання громадян ТС «Малинівка».
У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.
У пункті 1 Статуту визначено, що об`єднання громадян ТС «Малинівка» є неприбутковою громадською організацією, яка об`єднує громадян на основі спільності інтересів для реалізації мети та завдань, передбачених цим Статутом.
ГО ТС «Малинівка» набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації в установленому порядку та здійснює свою діяльність у відповідності з Конституцією України, Законом № 4572-VI, іншим чинним законодавством України та цим Статутом ( пункт 1.2 Статуту).
Відповідно до пункту 1.3 частини першої Статуту товариство садоводів є непідприємницьким товариством, основною метою якого є задоволення та захист законних, соціальних, економічних інших спільних інтересів його членів, утворюється і діє на принципах: добровільності, самоврядності, рівності перед законом, прозорості, відкритості та публічності, і спрямована на задоволення власних та суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних інтересів своїх членів.
Завдання і напрямки діяльності товариства визначені у пункті 2.2 Статуту, а в пункті 2.3 перелічено види діяльності товариства.
Статут товариства є основним документом, що регулює його діяльність (пункт 3.2.1 Статуту).
У статті 3 Статуту передбачені організаційні положення.
Зокрема, у пункті 3.1.1 Статуту зазначено, що найвищим органом управління товариством є збори (збори уповноважених).
А в пункті 3.1.4 передбачено, що голова правління забезпечує поточну організаційну та фінансово-господарську діяльність товариства, підзвітний зборам, правлінню та ревізійній комісії.
За статтею 4 Статуту членство в товаристві є добровільним (пункт 4.1.1), усі члени товариства мають рівні права та обов`язки, члени товариства мають право обирати та бути обраними до виборних органів товариства, брати участь у діяльності товариства, реалізації його програм, брати участь в обговоренні всіх питань щодо діяльності товариства та в розгляді правлінням питань щодо такої діяльності.
Згідно з пунктом 6.1 Статуту керівними органами товариства є збори, правління товариства, голова правління та ревізійна комісія.
З наведеного можна дійти висновку, що члени товариства садоводів, яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на порушення своїх прав як члена товариства садоводів на участь у загальних зборах, у тому числі й права обирати та бути обраним до керівних органів товариства, та в управлінні товариством. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу суб`єкта господарювання - юридичної особи.
У двох постановах зроблено висновок про те, що спори підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, в інших випадках зроблено висновок про господарський характер таких спорів.
Велика Палата Верховного Суду керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.
У справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19) позивачка оскаржувала рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно до статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та пов`язані, зокрема, з відстороненням її як директора товариства від виконання обов`язків. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд вимог позивачки вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (пункти 45, 47)).
З матеріалів справи № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18 ) вбачається, що спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов`язаних із порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства. Суди розглянули по суті переважно корпоративний спір, який підлягав розгляду в порядку господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року).
Така форма захисту є специфічною для носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства й управлінням ним, розгляд такої вимоги передбачає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (пункт 36 постанови).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикцію справи лише тому, що до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VIIюрисдикція господарського суду поширювалась лише на корпоративні відносини у господарських товариствах. Тому ініційований у суді до 28 березня 2014 року спір, що виник з корпоративних відносин у юридичній особі, яка не є господарським товариством, не належав до юрисдикції господарського суду.
За обставинами справи № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19) позивач - директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконними та скасувати накази публічного акціонерного товариства про його тимчасове відсторонення від виконання повноважень і про тимчасове виконання обов`язків директора іншою особою. Велика Палата Верховного Суду вважала, що вказаний спір не є господарським, оскільки позивач, з яким укладено трудовий контракт, оскаржив відповідні накази насамперед через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, вказані вимоги тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яке мало місце після відсторонення позивача (постанова від 29 травня 2019 року, пункт 63).
Крім того, питання визначення предметної юрисдикції спорів про звільнення керівників юридичних осіб розглядалися і судами адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 825/1475/16 (провадження № К/9901/42809/18) зазначив, що хоча позивач оскаржує дії суб`єкта владних повноважень - державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, посилаючись на недотримання ним установленого законом порядку проведення реєстраційної дії - запису стосовно відомостей про юридичну особу - споживче товариство щодо зміни керівника та скасування запису в реєстрі, проте з підстав позову вбачається, що об`єктом спору є позачергові загальні збори членів споживчого товариства та ухвалені ними рішення, які з огляду на частину першу статті 15 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV з наступними змінами спричинили виникнення і тривання спірних правовідносин між позивачем та споживчим товариством.
Зазначав, що права про порушення, яких вказав позивач, порушені не органом державної реєстрації вчиненням реєстраційних дій, а діями третьої особи, тому без правової оцінки відносин між позивачем та третьою особою спір не може бути вирішеним, а майнове право не може бути захищене ефективно.
Спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи.
Крім того, оскільки у вказаній справі підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади
голови правління товариства через недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання і проведення загальних зборів господарського товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, тому спір у цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належав до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Можна підсумувати, що громадське об`єднання (громадська організація) є одним з різновидів юридичної особи, створеної шляхом об`єднання осіб, які мають право участі у ньому (у ній). Члени громадської організації товариства садоводів мають право брати участь в управлінні товариством, обирати та бути обраними до органів управління товариством садоводів, одним з яких є голова правління, порядок обрання та усунення з посади якого передбачено Статутом такої громадської організації.
У Рішенні Конституційного Суду України №12-рп/98 від 09 липня 1998 року у справі № 17/81-97 зазначено, що суб`єкт права на конституційне звернення - Київська міська рада професійних спілок - просила дати офіційне тлумачення терміна «законодавство», що міститься в частині третій статті 21 КЗпП України, яким визначається сфера застосування контракту як особливої форми трудового договору.
Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів справи вважав, що останнім часом відбувається необґрунтоване розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.
Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнав за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.
Тим більше контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами й угодами та іншими локальними нормативними актами.
Тобто в цьому випадку предметом дослідження Конституційного Суду України було лише питання тлумачення терміна «законодавство», що міститься в частині третій статті 21 КЗпП України, а не його застосування до правовідносин з керівником профспілкової організації, яка є різновидом громадської організації.
Вказане Рішення не стосується спору, що розглядається, оскільки цей спір є спором з приводу участі члена громадської організації садового товариства в управлінні товариством, зокрема визнання недійсним рішення загальних зборів товариства про недовіру голові правління і відкликання його з посади, звільнення голови правління з посади та обрання голови правління.
Статут ГО ТС «Малинівка» є основним документом, що регулює діяльність товариства садоводів та передбачає порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенцію.
До виключної компетенції зборів (зборів уповноважених) відноситься: прийняття редакцій Статуту товариства, внесення до нього змін та доповнень; обрання терміном на п`ять років голови правління товариства, правління та ревізійної комісії, визначення їх кількісного складу і дострокове припинення їх повноважень; прийняття правил внутрішнього розпорядку товариства, положень, інструкцій; встановлення розмірів вступних, членських, цільових внесків та термінів їх сплати; затвердження прибутково-видаткового кошторису тощо (частина третя пункту 6.2 Статуту).
Як установлено, позивач був членом товариства, а із червня 2016 року по вересень 2017 року обіймав виборну посаду голови правління, за що отримував заробітну плату.
16 липня 2017 року проведені позачергові загальні збори товариства, на яких позивачу було висловлено недовіру, відкликано з посади голови правління та звільнено із займаної посади рішенням, оформленим протоколами членів товариства садоводів.
З аналізу статей 3 та 15 ЦПК України у відповідній редакції вбачається, що у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Спори про поновлення на роботі (статті 221, 232, 235 глави ХV «Індивідуальні трудові спори» КЗпП України) належать до трудових спорів. Разом з тим, у КЗпП України чітко передбачені підстави припинення трудового договору.
Однією з підстав позовних вимог позивач зазначив, що його звільнено з роботи з порушенням КЗпП України та Статуту товариства.
У протоколі № б/н загальних зборів ГО СТ «Малинівка» від 16 липня 2017 року вказано, що голові правління цієї громадської організації ОСОБА_1 висловлено недовіру та відсторонено його від виконання обов`язків голови правління відповідно до пункту 3.8 Статуту.
У протоколі № 1 загальних зборів СТ «Малинівка» від 16 липня 2017 року, наданому позивачем, указано, що його відкликано з посади голови правління СТ «Малинівка» відповідно до пункту 3.8 Статуту та звільнено за статтею рішенням правління.
У протоколі № 2 загальних зборів СТ «Малинівка» від 16 липня 2017 року, наданому позивачем, указано, що його відкликано з посади голови правління СТ «Малинівка» відповідно до пункту 3.8 Статуту та звільнено з посади керівника ТС «Малинівка» відповідно до статті 41 КЗпП України.
Разом з тим в одній із фотокопій протоколу № 2 зазначено підставу звільнення ОСОБА_1 - пункт 1 статті 41 КЗпП України та вказано, що голову правління СТ «Малинівка» ОСОБА_1 відкликано з посади відповідно до пункту 3.8 Статуту та звільнено за статтею рішенням правління.
Тобто з указаних протоколів вбачається, що при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 загальні збори реалізували свої повноваження, передбачені Статутом, та посилалися на норми Статуту, як на підставу звільнення, а не висловлювали недовіру, у розумінні пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, як одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності.
Відповідно до статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Повноваження виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) неодноразово зазначала про критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення чи припинення повноважень виконавчого органу товариства.
Оскільки вказаний спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Щодо необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Зважаючи на характер правовідносин у цій справі (провадження № 12-100гс18), які не є корпоративними, Велика Палата Верховного Суду вважала, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватноправовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому трудові спори зазначених осіб підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного необхідно відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18).
Щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а (провадження № К/9901/25315/19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а зазначив, що хоч оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, проте з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача від 11 січня 2019 року про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених ГО ТС «Малинівка». Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та ГО ТС «Малинівка». Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії.
Отже, позовні вимоги про скасування рішення від 11 січня 2019 року є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважав, що спірні правовідносини у цій справі виникли між членами громадської організації щодо управління нею, а саме щодо зміни керівника та членів керівних органів, а тому рішення державного реєстратора від 11 січня 2019 року про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР -ТС «Малинівка», у цих відносинах є похідним.
Враховуючи, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність вирішення такого спору в порядку господарського судочинства.
Такий правовий висновок Касаційного адміністративного суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування юрисдикцій та віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.
Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а (провадження № К/9901/25315/19), оскільки зазначений спір має розглядатись саме у порядку господарського судочинства.
Щодо звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності, то вказані вимоги не можуть бути розглянуті Великою Палатою Верховного Суду, оскільки вона в цьому випадку діє як касаційний суд цивільної юрисдикції. Разом з тим указаний спір має розглядатися за правилами господарського
судочинства і по суті спору висновок повинен зробити належний суд, яким є господарський суд.
Суди першої й апеляційної інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства і неправильно визначили юрисдикційність спору, який виник між сторонами у справі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанції у відповідній частині і закрити провадження у справі.
Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України.
У частині другій вказаної статті передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України вказано, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, Велика Палата Верховного Суду закриває провадження у справі та роз`яснює позивачу, що за його заявою може бути постановлена в порядку письмового провадження ухвала про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, тобто до суду господарської юрисдикції.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 259, 400, 409, 414-416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Громадської організації товариства садоводів «Малинівка» задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2018 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня
2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації товариства садоводів «Малинівка» про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів товариства, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
В. В. Британчук Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
